mogno vse

Меморандум: Про глибоку тривогу української діаспори в Австралії з приводу численних порушень прав і свобод в Україні

Меморандум
 
Про глибоку тривогу української діаспори в Aвстралії з приводу численних порушень прав і свобод в Україні за перший рік президентства Віктора Януковича
 
В Україні в лютому 2010 в результаті виборів, за мінімальної підтримки виборців та за наявності значної кількості протестних голосів, прийшов до влади представник опозиційної Партії Регіонів. Віктор Янукович став президентом країни, поміж іншим, завдяки здобуткам попереднього процесу демократизації країни, яка кульмінувала у всенародній Помаранчевої революції. Варто нагадати, що вона вибухнула внаслідок фальсифікації волевиявлення народу нинішньою владною Партією Регіонів. Заява В.Януковича закордонним журналістам, що він виграв всі останні 4-5 виборів в Україні, суперечить історичним фактам.
 
Українська організована спільнота в демократичних державах світу співпереживає всі перемоги й поразки, успіхи та біди своїх братів та сестер в Україні. Українці за кордоном глибоко уболівають за розвитком молодої держави Україна, яка тільки нещодавно скинула тоталітарне ярмо. Вони безкорисливо помагають захистити права і свободи, відродити пам'ять і розвивати економічний добробут українців у своїй новітній державі.
 
Ламання присяги і Конституції
 
Обраний президентом В.Янукович присягав рукою на Пересопницькому євангелії перед Богом і всім народом, що він зобов'язується боронити суверенітет і незалежність України, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції і законів України. А в Конституції записано, що Президент є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, прав і свобод людини і громадянина.
 
З першого дня на посаді глави держави В.Янукович порушив чинне законодавство, в тому й Конституцію й президентську присягу перед усім народом. Почавши від розширення власних повноважень, він став здійснювати новий курс політики, який різко відходив від політичних здобутків попередніх національних урядів. Підписані в Харкові сумнівні угоди щодо продовження на десятиліття перебування Чорноморського флоту Росії на території України були нашвидкуруч ратифіковані голосами проросійської більшості у парламенті. Президент різко призупинив політику наближення України до стандартів свободи й безпеки в Європі, заявивши про його небажання стати членом НАТО й обравши незрозумілу доктрину «позаблоковості» України. Цими кроками він серйозно обмежив суверенітет держави і завдав великої шкоди національним інтересам України, зокрема стосовно безпеки країни.
 
Команда президента В.Януковича нашвидкуруч провела у жовтні 2010 вибори до місцевих рад, перед тим законодавчо обмеживши можливості вільного волевиявлення громадян, проти чого гостро виступила українська демократична і міжнародна громадськість. Таким чином правляча Партія Регіонів забезпечила собі в більшості областей ще більшу концентрацію влади у руках В.Януковича. Він став представником виключно великого олігархічного капіталу на території України, яка записала у своїй програмі згортання демократичних тенденцій та відродження радянських тоталітарних практик, переважно у вигляді наслідування найгірших російських зразків. Флагманом проросійського курсу президента Януковича став сумновідомий Дмитро Табачник, якого з демонстративно й точно визначеною місією поставили на чоло нині вже суперміністерства освіти, культури, спорту й туризму. Влада набрала загрозливо тоталітарних рис, обсадивши всі ключові посади в прокурорській та суддівській системі людьми з Донецька, членами регіональних кланів і вірних не законові, а особисто президентові та бiзнес-інтересам.
 
Порушення прав і свобод людини
 
Правоохоронні органи України в 2010 році проявляли політичну заагажованість, і влада їх використовувала для обмеження, а то й придушення громадської активності та відкритої розправи з політичною опозицією. Нині під прикриттям боротьби з корупцією перебуває під слідством ціла низка політиків: попередній прем'єр Ю.Тимошенко, чотири міністри, багато посадовців попередньої влади. Дехто змушений за кордоном шукати політичного притулку перед вибірковим переслідуванням з боку влади. До затриманих, зокрема у зв'язку з учасниками протестних майданів, запідозреними нібито в міфічних «терористичних» намірах, правоохоронці застосовують жорстоке насильство. Про це інформують незалежні та гідні нашої довіри українські та закордонні правозахисні організації.
 
Уперше після довгих років в Україні відновився журналістський рух, який поставив собі за мету відстоювати права журналістів у боротьбі проти державної цензури. Над журналістами центральних та регіональних засобів масової інформації дедалі частіше силові органи, за вказівками згори, застосовують акти насилля: з метою залякування затримують особу, проводять недозволені обшуки, нічні допити й стеження за особами. Така практика застосовується не тільки супроти журналістів, але проти багатьох інших осіб, активістів, які не піддаються контролю влади.
 
Небаченим для практики демократичної держави є факт, що керівник СБУ В.Хорошковський, який є водночас найбільшим медіа-власником країни з тісними зв'язками у Москві, використовує державну посаду для обмеження прав мовлення конкуруючих каналів. Державному суверенітету України загрожує той факт, що громадян переважно годують дебілізуючим ідеологічним контентом із сусідньої держави, колишнього гегемона з претензіями на відновлення московської сфери впливів.
 
Яскраві приклади жорсткої поведінки силових органів ще свіжі в нашій пам'яті: затримання в аеропорту Бориспіль керівника київського філіалу німецької Фундації Конрада Аденауера Ніко Ланге; «профілактична» розмова агента СБУ з ректором Українського Католицького Університету у Львові д-ром Б.Гудзяком з вимогою «присмирити» студентство, яке піднімало хвилю протесту проти насадження проросійського міністра освіти і його втручання в освітній процес; стягнення з поїзда директора музею-меморіялу «Тюрма на Лонцького» Руслана Забілого, цілоденний допит його у стінах СБУ, конфіскація його персонального комп'ютера і всіх особистих документів, що вилилося у фіктивне обвинувачення в розголошенні «державної таємниці», тобто оприлюдненні архівних документів, які і так усім доступні; звільнення директора Галузевого архіву СБУ відомого історика В.В'ятровича і всіх його молодих колег; позбавлення праці без якогось обґрунтування керівника Сумського архіву історика Геннадія Іванущенка, відомого дослідника визвольних змагань українців Слобожаншини; затримання цілого гурту членів молодіжного націоналістичного об'єднання «Тризуб» у зв'язку з пошкодженням бюста Й.Сталіна у Запоріжжі, знущання над ними. Досі залишаються невиясненими претензії органів влади щодо дій останніх.
 
Ось неповний, але показовий перелік випадків жорсткого ставлення влади Януковича до інакодумців, опозиціонерів, студентів, науковців, журналістів. Вони свідчать про масштабні правопорушення з боку влади. Вони інспіровані ідеологічною складовою, бо мають за мету закрити рот народові, обмежити свободу критичної думки й право користуватися своїми політичними та громадянськими правами, в корені підрубати бажання створювати ефективну опозицію, яка бореться за усунення теперішньої донецької влади і за заміну її новою, демократичною та україноцентричною.
 
Наступ на мову та історію
 
Перший рік президентства В.Януковича характеризується не тільки жорстокішою поведінкою влади супроти громадян України, але й силуваним поверненням гуманітарної політики після 5-річної «помаранчевої українізації» в радянське минуле. У сфері історичної пам'яті запроваджено цензуру історії. Зокрема, за вказівкою міністра освіти Д.Табачника зі шкільних підручників вилучено інформацію про видатних постатей та окремі події з визвольних змагань, які визначені ним особисто як антиросійські. Робляться системні спроби не лише зупинити доступ до архівів КГБ, але й вилучити з академічного обігу історичні документи. Проходить активна реанімація радянських міфів, реабілітація злочинів комуністичної тоталітарної системи, політика історичної пам'яті уніфікується із російським неосталіністським баченням.
 
Відбувається відновлення радянської топоніміки, закриваються національні музеї, наприклад - Музей УНР в київському Будинку вчителя, де колись засідала Центральна рада, перший вільний парламент незалежної України. Центральна влада чинить тиск на працівників культурних, музейних установ з вимогою вносити корективи і ліквідовувати експозиції, присвячені різним етапам боротьби за незалежність України.
 
Президент Янукович з перших днів свого владарювання публічно й офіційно відмовився від юридичної кваліфікації Голодомору як акту геноциду проти української нації, перекресливши таким чином багатолітню освітню та дипломатичну роботу в світі українських громад та працівників МЗС України. Він таким чином виявляє зневагу до тих держав, які законодавчо визнали Голодомор 1932-33 року геноцидом і злочином проти людства . Це водночас і глибока непошана Януковича до мільйонів жертв геноциду українців, спричиненого імперською політикою штучного виморювання голодом непокірних й антикомуністичних українців, зокрема вільних та працелюбних селян.
 
Поставивши керівником Українського Інституту Національної Пам'яті партійного історика-комуніста і позбавивши Інститут статусу державного виконавчого органу, президент свідомо й з політичною метою позбавив цю інституцію своєї основної місії - відродити національну пам'ять української нації, здеформованої століттями поневолення. Таким чином влада позбавила велику когорту істориків, економістів та юристів, а також діячів культури можливості поглибленого дослідження Голодомору за державної підтримки. Це зроблено з наміром поступового викорінення цього злочину Москви зі свідомості народу та міжнародної громадськості. Президент, який веде таку селективну «національну» політику у сфері історичної пам'яті, протиставляє себе українському народові.
 
Злочин Голодомор стався в Україні майже 80 років тому, але пам'ять про його природу, його наслідки і його виконавців залишається навіки з нами. Ми цю правду доведемо до відома всього світу на знак перестороги, для того, щоб з ненависті та люті до народу жодна влада не повторювала подібного злочину.
 
У Верховній раді України зареєстровано різні законопроекти, які мають за мету послабити державний статус української мови, прирівняти до неї фактично російську мову, а також витіснити з радіоефіру українську пісенну та музичну продукцію, скасувавши обов'язкову квоту 50% для пісень українських авторів та композиторів.
 
Нова влада на чолі з міністром освіти веде відкритий наступ до обмеження університетської автономії, відкриває знову доступ корупції до системи вищої освіти. Скасовано цілий ряд норм, запроваджених попереднім урядом, які підвищували якість української освіти. Нині в гуманітарний сектор впроваджується широке вивчення російської мови, культури, історії як «природної» для українців. Усі ці кроки гальмують реформи освіти за європейськими стандартами, намагаються повернути освіту в радянське минуле, що в результаті зупиняє подальший поступ освіти та виховання молоді України та її інтеграцію з європейським освітнім простором.
 
Утиски українців у Росії
 
Конституція України зобов'язує президента та уряд також дбати про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами України, в тому й в сусідній Росії.
 
Конфіскація історичної літератури з української бібліотеки в Москві, наступ на ліквідацію незалежних громадських об'єднань українців у Російській Федерації, - це яскраві факти реального ставлення влади Путіна-Мєдведєва до українців, де б вони не жили. Коли ставлення влади Януковича до українців у своїй державі можна назвати дискримінаційним, то годі від неї сподіватися, що вона стане на захист українців у світі, тим більше в Росії. Росія із стратегічного партнера з допомогою Януковича та його однодумців перетвориться на фактичного володаря на «нашій не своїй території». Відсутність адекватної реакції офіційного Києва на обмеження прав українців у Росії є свідченням про те, як президент розуміє і реалізує конституційні права українців у інших країнах світу.
 
Церква й держава в Україні
 
Стаття 35-та Конституції нормує взаємини між державою і Церквою. В Україні Церква і релігійні організації відокремлені від держави, жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. Саме Українська Церква за довгі періоди нашої бездержавності була останньою та єдиною структурою, навколо якої народ гуртувався, яка сприяла консолідації і розвиткові української нації, її історичної свідомості, традиції, була одним з головних творчих осередків української культури, духовної та матеріальної.
 
В роки новітньої незалежності традиційні Українські Церкви - УАПЦ, УПЦ КП, УГКЦ та різні протестантські конфесії - відновлювали свої ієрархічні структури і стали на шлях духовного відродження та морального оздоровлення народу. Традиційні християнські Церкви започаткували між собою екуменічний діалог і заявляли про свою готовність прагнути до відновлення давньої єдності на основі Володимирового благочестя. Єдина РПЦ в суверенній Україні намагалася з підтримкою та втручанням Кремля зберегти свої впливи на території України, підпорядкувавши відламок УПЦ Московському патріярхатові.
 
За попередніх президентів в Україні склалася доброзичлива атмосфера між державою та Українськими Церквами, при деяких святкових нагодах першоієрархи Церков та інших конфесій виступали разом, за кращу долю народу творили спільну молитву в княжому соборі св.Софії. З приходом до влади Партія Регіонів різко зупинила політику духовної консолідації. Всі сигнали з боку церковних ієрархів залишено без уваги. Натомість президент публічно став надавати явну перевагу в усіх державних заходах і всіляке сприяння лише одній єдиній Церкві - РПЦ та її місцевій митрополії п.н. УПЦ МП. Це не менш болючий удар по духовному суверенітеті українського народу, ніж дозвіл ЧФ залишатися в Криму, як і відмова регулювати церковні відносини за помісним правом, за давнім правом церковної автокефалії, яку першим на нашій землі встановив за князювання Ярослава Мудрого великий Київський митрополит Іларіон, перший з роду українського.
 
Рік згортання демократії і втрати суверенності
 
Україна, на щастя, не живе лише за ідеями та політикою нової влади Партії Регіонів. Ідеали свободи, національних та людських прав, людської гідності й добробуту для всіх, а не для горстки заможних і владоймущих, успадковані від попередніх поколінь, в тому і від покоління Помаранчевої революції, залишаються серед переважної більшості українців живими. Громадськість в Україні, в тому зокрема студенти й малі та середні підприємці, інтелектуали й письменники активно протиставляються антидемократичній та антинаціональній політиці влади. Тисячі небайдужих українців до майбутнього своєї держави беруть участь в акціях протесту.
 
Їхні справедливі вимоги знаходять широку підтримку також з боку світової української діяспори. За згортанням демократичних процесів і дедалі глибшої втрати суверенітету української держави з тривогою спостерігає демократичний світ. Вибілювання кроків президента, уряду та проросійської більшості у парламенті, як це роблять речники влади, викликає здивування у світі і наштовхується на гостру критику демократичної громадськості в Україні й за кордоном.
 
Вимоги до гаранта Конституції України
 
Єдина з НАРОДОМ УКРАЇНИ організована українська громада у світі спостерігає за скочуванням теперішньої влади до авторитарних методів керування, до поновленого процесу обмеження прав і свобод українців, до відкритої русифікації, до поступової здачі національного й духовного суверенітету на користь сусідньої Росії, яка прагне відродження своєї втраченої гегемонії над колишнім простором СССР і соцтабору.
 
Ця громада, яка складається з вільних українців та патріотів своєї далекої Батьківщини, глибоко стривожена таким станом в Україні та інформує про нього західний світ. Вона активно солідаризується із більшістю українського народу, яка незгодна з теперішнім курсом влади, і закликає владу прислухатися до законних вимог українських громадян:
 
Громада вимагає від президента та уряду дотримуватися Конституції України, захищати державний суверенітет і територіальну цілісність України та обороняти права та свободи усіх українців як у своїй державі, так і за її межами.
 
Громада вимагає, щоб влада шанувала право опозиції на самоорганізацію, та відмовилася від репресій опозиційних політиків.
 
Громада закликає президента забезпечити свободу думки, слова і пересування в Україні, припинити силуваний курс на поновну русифікацію та радянізацію системи освіти.
 
Громада вимагає від влади підтримати бажання відродити свою історичну пам'ять, наново визначити свої стосунки з сусідами в дусі взаємного визнання та історичного примирення; шанувати жертви тоталітарних репресій та Голодомору, відзначати своїх національних героїв.
 
Громада протестує проти підтримки президента України Януковича лиш одної Української Православної Церкви Московського Патріярхату. Вимагаємо від Президента рівного ставлення до всіх віровизнань України, як цього вимагають статті Конституції України
 
Cоюз Українських Організацій Aвстралії
Канберра, Aвстралія
 
19-го лютого 2011
 
Джерело: nso.org.ua


Комментарии

Комментарии отсутствуют. Возможно, ваш будет первым?

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Последние новости

Минулої доби противник 6 разів застосовував міномети різного калібру із загальною витратою 23 міни. Найбільш напруженою була ситуація на Попаснянському напрямку

подробнее

Опрос

За кого Вы проголосуете, еси во второй тур выборов выйдут:

pp
Конфликты и законы © 2008-2018.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.