mogno vse

В. Теличенко: – На «затирання» справи Гонгадзе хай ніхто не розраховує

Засідання Парламентської Асамблеї Європи наприкінці січня цього року ще раз нагадало українським посадовцям, що вони повинні дотримуватись взятих на себе зобов’язань. І Президент вкотре (перед засіданням ПАРЕ) наголосив на подальшому розслідуванні справи про вбивство Георгія Гонгадзе. Проте й досі далі слів справа не пішла.

І хоча її розкриття стало випробуванням щирості української демократії, нині можна констатувати: владна верхівка ще раз показала і українцям, і міжнародній спільноті, що називатись демократами і бути ними – це два різних явища.

Україна не склала іспит на демократичність. Навіть більше: деякі представники помаранчевих сил нині наголошують, що при Кучмі, можливо, було не так вже й погано. Єдиний недолік – деякі журналісти пішли з професії. Проте ніхто не акцентує на тому, що деякі з них навіть пішли з життя. І в їхнім загину винуваті не лише безпосередні виконавці вбивства, а й ті, хто тишком замовчує інформацію про замовників, а то й просто покриває їх. Та чи побачать українці та міжнародна спільнота замовників убивства журналіста на лаві підсудних?

На ці та інші питання відповідає адвокат Мирослави Гонгадзе Валентина Теличенко.

Пані Валентино, скажіть, чи існують у Вас певні претензії до проведення судового процесу виконавців убивства?

З боку суду жодних порушень кримінального процесуального кодексу я не відмітила. Навпаки, процес був проведений так, що на його прикладі можна навчати студентів. Але складнощі були. Перший рік ми відчували неймовірний політичний тиск. Під вікна суду Соцпартія України приводила пенсіонерів, котрі щось скандували, самі не розуміючи, чого вони вимагають. В окремі дні працювати було неможливо – галас під вікнами був такий, що ми не чули один одного, чули лише мегафон. Тоді ж на одне з засідань завітали народні депутати від СПУ і спробували виголошувати політичні промови, які не мали жодного стосунку до предмету судового слідства. Тож суд змушений був оголосити перерву. Заважали проведенню судового засідання і безпідставні заяви деяких народних депутатів. Вони не знайомилися з матеріалами справи, не були в жодному засіданні, але дозволяли собі образливі фрази на адресу суддів, випереджали судове рішення власними присудами – все це не що інше як тиск на суд, бо ж саме вони уповноважені призначати суддів та позбавляти їх мантії. Були також і випадки залякування свідків та окремих учасників процесу. Тим не менше, і суд, і народні засідателі, і всі учасники процесу витримали увесь цей тиск. Нещодавно Парламентська Асамблея Ради Європи відзначила, що винесення вироку у справі щодо безпосередніх виконавців злочину було єдиним здобутком у розслідуванні убивства журналіста Гонгадзе.

На Вашу думку, зважаючи на те, що підсудні на момент злочину були при виконанні службових обов’язків, чи була ймовірність їхнього виправдання або пом’якшення вироку?

Якраз навпаки – призначене покарання надзвичайно суворе саме через те, що вони були при виконані службових обов’язків і відповідно до присяги зобов’язані були захищати життя будь-якої особи, а не навпаки. З іншого боку – серед засуджених два колишні правоохоронці, які на момент злочину мали 26-27 років, були у званні старшого лейтенанта і не мали підстав недовіряти генералу Пукачу, котрий власною персоною появився керувати «виробничим процесом». Ці хлопці не тільки не знали наперед про наміри та плани Пукача, вони й запитання йому могли ставити з острахом, адже, щоб поставити під сумнів законність генеральського наказу, потрібні вагомі підстави. Отож, вже перебуваючи в лісі, вони мусили або зважитись не виконати наказ генерала, або підкоритися йому - реальні можливості врятувати життя Георгія у них були мінімальні. Фактично, двоє з-поміж засуджених стали заручниками системи.І мушу зазначити, що, на превеликий жаль, і до тепер керівництво МВС не усвідомило інституційної вини системи за вбивство Георгія Гонгадзе.

Як обвинувачені у вбивстві поставились до вироку судді і чи можна говорити про те, що вони визнали свою провину повністю?

Двоє з-поміж засуджених, саме ті, хто був у звані старшого лейтенанта, свою вину визнали і щиро розкаялися. А третій (на момент вчинення злочину він мав звання підполковника)визнав свою вину лише частково й навіть заявив, що розкаюється, проте у щирість його каяття я зовсім не вірю.

Як встановив суд – задушив Георгія безпосередньо генерал. Важко повірити, що генерал не наказав це зробити підлеглим, а вбив власноруч…

Мені також спочатку це здалося дивним і була підозра, що затримані просто перекладають максимум вини на відсутнього генерала. Проте згодом набралося достатньо доказів на користь того, що генерал Пукач не погребував душити власноруч. Найголовніший – обставини злочину проти політолога Олексія Подольського. Його Пукач та ще два працівники ГУКП МВС України затримали, посадивши у службовий автомобіль, за тим самим сценарієм, що й Георгія. Подольського теж вивезли до лісу, били, а генерал Пукач власноручно (паском зі штанів Подольського) душив чоловіка за шию. І тоді він теж не наказував нікому, а робив це власноручно. Різниця у тому, що Олексія Подольського Пукач хотів лише налякати, а Георгія – вбити. Обставини злочину проти Подольського ми знаємо не лише зі слів засуджених, а й зі слів самого потерпілого, а йому, звісно, обмовляти генерала, применшуючи вину інших співучасників злочину, причини немає.

Між іншим, треба зазначити, що серед так званих записів Мельниченка є й розмова Кучми та Кравченко про Подольського –це завдання тодішнього Президента провчити активного опозиціонера, і звітування міністра з описом, у який спосіб відбулося покарання політолога за опозиційність. Прикро, що Мельниченко не надав первісних носіїв запису цих розмов, а тому вони не були досліджені та проаналізовані в ході судового слідства у справі Подольського.

Скажіть, а під час судового процесу чи працювали Ви з плівками Мельниченка і чи взагалі можливо їх було використовувати як доказ?

З плівками чи записами Мельниченка ми не працювали. По-перше – Мельниченко їх не надав. По-друге, дуже шкода, що на лаві підсудних не було Пукача, адже саме він був ланкою між замовниками та виконавцями. Засуджені не знають, хто був замовником вбивства Гонгадзе. У лісі вони виконували безпосередні вказівки Пукача, а відтак міру їхньої вини можна було встановити і без записів Мельниченка.

У ЗМІ повсякчас оприлюднювалась інформація щодо причетності до вбивства Гонгадзе таких високопосадовців, як Кучма, Литвин та ін. З Вашої точки зору, чи існують докази щодо притягнення цих осіб до відповідальності через суд?

Слідча група ГПУ робить вигляд, що шукає замовників убивства. Проте всі свої дії впродовж останніх двох з половиною років вона обмежила перемовинами з Мельниченком щодо його записів. Були офіційні заяви про призначення експертиз, проте навіть на Мирославине клопотання про ознайомлення з постановою про призначення експертизи відповіді просто не надали, просто проігнорували клопотання всуперечвимогам КПК. Я пояснюю все це намаганням затягти час, аби нарешті всім набридло чекати результатів розслідування вбивства і про нього забули. Щоправда, навряд чи вдасться зробити так, аби справа пішла в небуття, оскільки навіть ПАРЕ у своїй резолюцій № 1645 (2009) «Про розслідування злочинів періоду управління Кучми в Україні, до яких імовірно причетні вищі посадовці – справа Гонгадзе, як символічний приклад»,вказує на необхідність дослідження Всіх Інформацій, які містяться в оприлюднених записах Мельниченка. Тобто не лише того, що стосується вбивства Гонгадзе, а й фрагменти про тиск на окремих суддів, економічні зловживання, корупцію тощо. А ще – загибель колишнього міністра Ю. Кравченка, високих посадовців Е. Фере та Ю. Дагаєва. Також є вимога розслідувати обставини, за яких генерала Пукача було звільнено з-під варти у 2003 році і чому, пізніше, він зміг уникнути арешту в Ізраїлі. Також українські правоохоронці ще повинні відкрити відповідні кримінальні справи проти тих, хто перешкоджав розслідуванню злочинів та сприяв тому, щоб злочинці уникли відповідальності. Проте, ці рекомендації ПАРЕ повторює вже не один рік, а Україна їх ніби й не чує.

Нещодавно з’явилася інформація про звернення прокуратури до КМУ про фінансування експертизи. Як Ви це прокоментуєте?

За останні два з половиною роки слідча група «проїдала» кошти з результатом, який фактично дуже близький до нуля. Публічно ніхто не оголошував скільки гривень було витрачено, скажімо, на поїздку 11(!) осіб до США у грудні 2008 року, як це виявили допитливі журналісти. Отож, теперішнє публічне з’ясування щодо фінансування експертизи – це лише політичні спекуляції. Справа Гонгадзе стала надзвичайно значущою для політичного портрету України, а про вартість експертизи в порівнянні з розкошами, які державним коштом собі забезпечують високі посадовці, істотно менша.

Як Ви вважаєте, чи були певні нюанси у справі, які не було розглянуто судом? Якщо так, то чому?

Як я вже зазначала, процес щодо виконавців пройшов без порушень чинного КПК. Проблема з іншим – з подальшим розслідуванням справи та викриттям замовників і організаторів, пошуком Пукача, якого оголошено в розшук.

Я пригадую, як до 2005 року до мене знову й знову доходили чутки про те, що до злочину причетний підрозділ МВС – ГУКП.У 2003 році навіть було порушено кримінальну справу проти Пукача, але далі нічого не рухалося, допоки не з’явилася політична воля на виявлення злочинців. Сьогодні в колах МВС є розмови про те, що Пукач спілкується з окремими друзями-родичами, дає вказівки продавати об’єкти нерухомості та одержує за них кошти, але офіційно МВС стверджує, що Пукач такий високий професіонал, якого знайти не можуть. Тож постає питання: може, його й далі покривають дуже високі посадовці?

Тож, мабуть, недарма у пресі з’явилась інформація, що Мирослава Гонгадзе звинувачує верхівку МВС та пана Луценка у покриванні замовників?

Мирослава не легковажить словами. Змушена констатувати, що ситуація в МВС сьогодні мало відрізняється від того, що було у 2000 році. Як наслідок – міліція далі становить загрозу і просто невинним людям, і – своїм рядовим працівникам, адже воний і сьогодні є заручниками незаконних наказів міліцейських генералів. Держава не повинна вимагати від громадянина – чи то від журналіста, чи від міліціонера – вчинити подвиг, ставши в опозицію до влади чи злочинного керівника.

Як Ви гадаєте, чи може повторитися аналогічний злочин знову?

Проблема в тому, що у справі Гонгадзе, як і в багатьох інших трагічних випадках, притягнуто до відповідальності лише найнижчу ланку, ординарних працівників. А керівництво, яке за визначенням повинне б відповідати за те, щоб підлеглі не робили помилок, ніби й не винне. Яку сумну історію не візьми – закінчення однакове, чи то військова ракета влучає в цивільний будинок, чи гине журналіст, чи «Беркут» «помилково» штурмує помешкання та калічить людей – притягнено до відповідальності лише рядових. Це руйнує підвалини правоохоронних органів, українського війська, основи всього нашого суспільства. Доти, доки за непорядки відповідатимуть лише «рядові», ми не можемо сподіватися, що наші ракети літатимуть правильно, що ніхто не використовуватиме працівників міліції для злочинних цілей, що не буде хабарників та корупціонерів. Отож, звертаючи знову до справи Гонгадзе, скажу, що на спокійне «затирання» справи хай ніхто не розраховує. Виявлення замовників та організаторів злочину потрібне не лише родині Георгія, це важливо для українського суспільства і на цьому наполягає міжнародна спільнота.

Розмову вела Оксана КОТОМКІНА

Следующая статья »

 


Украинская Баннерная Сеть


Комментарии

  +0 #1 Зина 03 июня 2009 г., 14:29:05
Да... Чувствуется приближение выборов и нарастает активность мародеров....

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Вже декілька днів поспіль бандити ведуть вогонь по наших позиціях без часових обмежень, використовуючи все частіше важке озброєння

подробнее

Опрос

Как Вы относитесь к лишению украинского гражданства Саакашвили?

pp
Конфликты и законы © 2008-2017.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.