mogno vse

Двадцятилітній пшик українського реформування

Фотоколаж «Кофнлікти і законі»Українському суспільству будь-яка влада постійно повідомляє, що позитивних перетворень в країні не відбувається через відсутність реформ. І кожен президент, що приходить до влади зі своєю командою, вважає, що він є найрозумнішим, а у українців – коротка пам'ять, і що вони не згадують, що більшість можновладців, які наразі є представниками у ВР або уряді, при владі - усі двадцять років незалежності України. Також вони переконані, що суспільство зовсім не пам’ятає усі «реформи», що започатковувались «реформаторськими» командами можновладців. Проте, історія – річ вперта. Навіть коли «реформатори» вважають, що люди вже нічого не пам’ятають, історія піднімає на гора факти, що доводять як бездарність тих, хто волає про реформи, так і той факт, що усі двадцять років незалежності при усіх президентах започатковувались «реформи», які жодних позитивів для українського суспільства так і не принесли.

 Кравчук

Будучи комуністичним ідеологом, другий президент України (який воліє, щоб його називали першим) вмів гарно і красномовно говорити. Проте погоджуватись на реформування, а тим паче люстрацію - не збирався. Ставши президентом країни майже випадково, Кравчук автоматично став заручником економічної ситуації, що склалася в країні. Саме за його президентства в державі з’явились «кравчучки» - таці на колесах, на яких люди возили куплені про запас продукти.
 
З початку 1992 року економічна ситуація в Україні стала некерованою. Проте Кравчук не переймався економічним реформуванням. І хоча борг за енергоносії перед Росією зростав, Кравчук, який (як і його майбутні наступники) надавав перевагу адміністративному регулюванню як в державі, так і в економіці, і тому не бажав реальних реформ, а більше переймався політичними ігрищами у ВР, які разом з кепською економічною ситуацією закінчились для нього погано: він більше не контролював депутатів ВР, а також процесів, що відбувались в парламенті і країні. Почались бунти шахтарів і затяжна політична криза. Тож Кравчук перестав думати про затвердження Конституції і змушений був погодитись на дострокові вбори. Які і програв.
 
Щоправда, йому, напевне, подобається вносити зміни до Конституції, і історія запам’ятала Леоніда Макаровича як активного учасника, який підтримав конституційну реформу 2004 року, що призвела до зміни устрою в країні, перетворивши державу з президентсько-парламентської республіки в країну з парламентсько-президентською формою правління.
 
Кучма
 
Після отриманої перемоги над Кравчуком, Леонід Кучма взявся керувати Україною, привівши до влади збгатівших на розкраданні (приватизації за безцінь державних підприємств) колишніх комуністів, які тепер вже перефарбувались у демократів. Саме при Кучмі у політику заплив Сергій Тігіпко, який у 1997 року посів місце віце-прем'єр-міністра з питань економічної реформи в Кабінеті Міністрів Павла Лазаренка.
 
На початку 1998 року Тігіпко почав реалізовувати своє бачення реформування. І тоді, як і сьогодні, він пропонував провести скорочення співробітників, задіяних у бюджетній сфері, і виступав проти збереження пільг. І тринадцять років тому Тігіпко переконував суспільство, що саме через економію на народові можна буде скоротити дефіцит бюджету. Історія довела: Тігіпко поганий реформатор і що його «реформи» не призводять ні до чого путнього.
 
Певний час свого президентства Кучма займався тим, що допомагав збагачуватись певній категорії осіб, а також своєму зятеві Віктору Пінчуку. Проте він знову вирішив стати президентом, а потому балотувався на таступний термін. Для своєї перемоги він обрав для людей страшилку – комуніста Симоненко, на фоні якого і виграв вибори.
 
Щоб якось реанімінуватись в очах виборців, Кучма оголосив про реформування аграрного сектора економіки. Проте і сьогодні ми знаємо, що реального реформування так і не відбулося, а все, чим скінчилась аграрна реформа Кучми, – ліквідацією колгоспів і розбазарюванням земель. Проте в державі існував мораторій на землю, а люди, які отримали наділи, насправді не знали, що з ними робити. Тож і нині ми чуємо з вуст спікера Литвина про реформування аграрного сектору.
 
Проте економіка країни все ж була слабкою, і Кучма змушений був піти на певні економічні реформи, що оптимізували структуру виробництва й пожвавили торгівлю на внутрішньому та зовнішньому ринках.
 
Проте з покращенням економіки в державі розквітла і корупція. Деморалізована бюрократія почала брати хабарі з усього. Податкова, санепідемстанція, пожежна охорона в цей період історії зрозуміли, що ліпше брати хабарі і штрафувати підприємців по мінімуму, ніж притягати порушників до суду. Щоправда, далі було гірше: згодом ці служби перетворились на «ходоків», що відвідували підприємців інколи по п’ять разів на рік.
 
Кучма, що відчув жагу до влади, згодом вже вирішив стати пожиттєвим президентом, а тому задумав нову реформу - системи державної служби. Її метою було створення збалансованості системи управління та введення прозорого механізму ухвалення владних рішень. Але у 2002 році так нічого і не вдалося зробити, оскільки існуюча на той час політична система влади, що сконцентрувалась в руках певних олігархічних груп, не сприйняла «реформу» і вона скінчилась, майже не розпочавшись.
 
Проте Кучмі кортіло лишитись при владі. А за два роки повинні були статись наступні президентські вибори, тож він почав знову говорити про реформи. Через це і настала черга реформування… Конституції.
 
Кучмі не подобався не зовсім слухняний парламент, який, аби він виконував його волю, треба було «підгодовувати». І хоча президент робив все можливе для розколу депутатських груп (поговорюють, аж до підкупу), все ж йому хотілось більшого. Саме Кучма першим пішов на створення парламентської більшості (те, що наразі називають тушками), яка була повністю підвладна президентові. Але тоді в парламенті ще існувала більш-менш об’єднана опозиція.
 
Вона змушена була об’єднуватись, оскільки Кучма, як і сьогодні Янукович, почав використовувати Конституційний суд України для втілення своєї мрії пожиттєвого президентства. Саме Кучма подав до КСУ законопроект про внесення змін до Конституції країни. Але депутати, що не хотіли повністю підкорятись Кучмі, запропонували свій законопроект, не підтримавши ідею президента щодо двопалатного парламенту і проведення референдуму. І сьогодні ми вже знаємо, що Леоніду Даниловичу навіть після референдуму не вдалося монополізувати владу і знищити опозицію, взявши під контроль ВР.
 
Бажання Кучми узурпувати владу почало призводити до страйків. Проти кучмізму виступили студенти, оголосивши акцію «Україна без Кучми». Та все ж Кучма, що увірував у свою вседозволеність, розраховував на отримання своїх девідентів, а тому вирішив, що зможе, як Єльцин, передати владу «наступнику». Не сталось.
 
Ющенко
 
Ющенко Став президентом через Майдан. Тоді, у 2004 році люди повірили, що Ющенко, який подавав себе ліберальним реформатором, зможе провести в країні суттєві зміни і зробити все для вступу України до Євросоюзу.
 
Але чи збирався Ющенко робити якісь реформи на догоду народові і в розріз з інтересами олігархічних груп? Аби відповісти на це питання, потрібно згадати, що Ющенко в українській політиці не був випадковою людиною. Ще при Кучмі він посідав крісло прем’єр-міністра і дуже голосно заявляв про створення політичних умов, необхідних для реалізації економічних реформ. Здавалося б, що тепер у нього був шанс ці економічні реформи втілити. Та чи збирався він це робити?
 
Напевне, тут потрібно згадати, що Ющенко хоч і зробив собі рекламу на Майдані як борець за справедливість, справедливістю ніколи не опікувався. Саме він стояв у витоків початку банківських махінацій, що призвели до появи багатьох нинішніх мільйонерів та мільярдерів. Пам’ятаєте шалену інфляцію початку дев’яностих років минулого століття? Так от, економісти і ті, хто був обізнаний у справах Нацбанку, тоді створили свої перші статки – отримавши в банку "Україна" величезні суми кредиту, які вже за рік перетворились на копійки. А хто очолював банк «Україна»? Правильно – Віктор Ющенко.
 
Саме тому на посаді президента Ющенко і не провадив жодних якісних економічних реформ. В державі так і не було створено моделей реформування суспільства, а ті зміні, що періодично відбувались і називались реформами, проходили непослідовно і призводили лише до фрагментарних перетворень у суспільстві.Саме тут можна згадати і заявлену реформу системи охорони здоров'я, і реформування правоохоронних органів.
 
Економіку держави так ніхто й не реформував. Ющенко, що втратив повноваження Кучми через реформу 2004 року, хотів ці повноваження собі повернути, а тому, як і Кучма, почав говорити про реформування Конституції та створення двопалатного парламенту. Все його президентство, на жаль, пройшло під лозунгом: «вбити Юлю», а про справжні реформи в державі ніхто й не думав. Щоправда, подекуди Ющенко починав говорити про реформи економіки та банківського сектору, але за його президентства фінансова система обслуговувала лише державні фінанси або ж гроші вигідних галузей економіки та олігархів. Шалене кредитування населення банками, яке при Ющенку набрало чималих обертів, в кінці кінців призвело до краху. Люди, що взяли іпотечні кредити під шалені відсотки, лишились банкротами, більшість банків, що не могли повертати людям депозити, почала отримувати фінансування з державного бюджету, але на краще економічна ситуація не змінювалась. На вливанні державних коштів у комерційні банки знову заробили грошенят певні обізнані люди при владі. Суспільство ж від реформ Ющенка лише програло.
 
Янукович
 
Програма Януковича, коли він балотувався на пост президента, була перенасичена обіцянками щодо покращення життя суспільства. Проте, посівши цей пост, все, чим він почав перейматись, це – перетворення парламенсько президентської країни на президентсько-парламентську. А точніше – на президентську з дуже слухняним парламентом.
 
Зважаючи на те, що Янукович, на відміну від Кравчука, Кучми і Ющенка має кримінальний нахил мислення, для нього не важливі були деталі і дотримання законності. Дуже швидко він почав порушувати Конституцію України, повністю підкоривши собі слухняний Конституційний Суд, який взяв на себе навіть повноваження парламенту.
 
Янукович також проголосив реформування. І нині держава начебто переживає ці реформи. Але чи корисні вони країні і які їхні наслідки?
 
Треба сказати, що для втілення так званих реформ Янукович взяв цапа відбувала – Тігіпко, який вже, як згадувалось, займався реформами при Кучмі. Якщо думати, що Тігіпко привніс в нинішні реформи щось нове (чого не хотів втілити при Кучмі), то це буде помилкою. І хоча історія вже констатувала, що тодішнє реформування зазнало пшику, Тігіпко все ж змушує суспільство наступати на ті ж граблі.
 
Що ж до реформ, які начебто започаткував Янукович, то вони призвели до ганебних наслідків і ніколи не спричинять покращення життя суспільства, оскільки судова реформа замість того, щоб призвести до прозорості судової системи, привела до повного контролю над суддями, Пенсійна реформа лише скоротила бюджет Пенсійного фонду, а про податкову реформу і говорити нічого, оскільки після введення нового Податкового кодексу перестали існувати декілька мільйонів дрібних підприємців. Проте великий зиск від усіх цих реформ отримали олігархічні групи, оскільки більшість законів, проголосованих ВР при Януковичу, направленні на покращення існування саме олігархів та їхнього бізнесу.
 
Що ж до «реформ» та виправдання їхніх наслідків, то тут влада на чолі з Януковичем киває у бік МВФ, хоча якби дісно влада хотіла проводити реформи, то, наприклад, для економічного реформування потрібно провадити децентралізацію (а не навпаки, як робить Янукович). Адже саме децентралізація зумовлює рівномірне економічне зростання і перерозподіл доходів.
 
Також для суттєвих реформ потрібно, аби в державі існувало самоврядування. Але Янукович ціленарпалено його знищує, оскільки самоврядування означає розвиток громадянського суспільства – того, чого так боїться Янукович. Так само Янукович не піде на реальне підняття економіки і реформування економічного сектору, оскільки якщо дійсно дати розвитк економічним реформам, то це призведе до появи прошарку середнього класу – незалежних підприємців, які можуть за себе постояти. А подібні новоутворення аж ніяк не входять в плани Януковича. Саме тому ніхто не буде займатись реформуванням того ж податкового сектору, позаяк зниження податкових ставок і розширення кола платників теж призведе до появи середнього класу.
 
І як не крути, але усі «реформи» Януковича закінчаться для суспілсьва кепсько. І єдине, що дійсно може призвести до реформ і покращення життя суспільства – зміна не лише влади, а й політичних облич, що вже двадцять років паразитують на українському народові.
 
Конфлікти і закони


Комментарии

Комментарии отсутствуют. Возможно, ваш будет первым?

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Упродовж дня у зоні проведення АТО обстановка не зазнала змін, найбільша активність ворогів фіксувалась у районі Авдіївської промзони

подробнее

Опрос

Как Вы относитесь к лишению украинского гражданства Саакашвили?

pp
Конфликты и законы © 2008-2017.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.