mogno vse

Що переважає в державі: політична воля чи закон?

Те, що нині відбувається у столиці, не може не бентежити. Мер міста, відчувши повну, безвідповідальну владу, вирішив, що тепер може робити все, що йому заманеться. І проблема у тому, що він, без вагань, проштовхує через свою промерську більшість не лише рішення, які шкодять місту і громаді, а ще й такі, що викликають занепокоєння у громадян і цікавість у психіатрів, оскільки не може людина зі здоровим глуздом говорити серйозно про те, що кияни тепер зможуть встановлювати пам’ятники улюбленим жабкам за тисячу доларів або платити за в’їзд на цвинтар. То що ж відбувається у столиці, і чому високопосадовці не реагують на абсурдність рішень Київради, дозволяючи, аби обрані ділили місто на шматки і посягали навіть на заповідники, що захищаються законом? Відповідями на незручні запитання «Конфлікти і закони» поцікавились у Валерія Карпунцова, заслуженого юриста України та депутата Київської міської ради від Блоку Віталія Кличка.

 

- Пане Валеріє, то що ж дає право чинному міському голові проводити політику абсурду?

 На фото: Валерій Карпунцов

- Загалом міський голова має право діяти лише в межах і у способи, передбачені Конституцією і законами України. А от те, що нині він діє поза межами закону і не боїться відповідальності за свої вчинки, є провиною як киян, так і чинної київської влади, і представників правоохоронних органів, і найвищих посадових осіб нашої держави.

Один з найяскравіших прикладів порушення закону – підвищення тарифів на комунальні послуги. І обговорення цього питання є одним з показовіших зразків безвідповідальності більшості депутатського корпусу, а також абсурдної всемогутності і безкарності мера столиці, бездіяльності правоохоронних органів і часткової бездіяльності вищих посадових осіб держави. І скільки б мер столиці та промерська більшість не оперували словосполученням «економічно обґрунтований тариф», все одно вони порушують законодавство, оскільки ніхто з них не в змозі (а скоріше не хочуть) пояснити киянам, що входить в поняття «економічної обґрунтованості», оскільки представники холдінгу, до якого входять «Київенерго», «Київгаз» та «Київводоканал» (які контролюються мером), не бажають називати реальні цифри, які були б підґрунтям основи економічно обґрунтованих тарифів. І скільки разів опозиція у Київраді не робила спроб отримати на руки точні розрахунки, які б вказували на реальну собівартість тарифів, це виявлялось не реальним. Більше того: опозиція неодноразово вимагала проведення звітування керівників підприємств-монополістів (які, між іншим, є депутатами від громадського активу Києва), проте порушення цього питання ігнорувалося і секретарем ради і більшістю депутатського корпусу. Та й чи вигідно їм озвучувати реальні цифри? Адже головою комісії з ЖКГ у Київраді є голова правління ЗАТ «Київенергохолдинг»" Юрій Бондар (від ГАК), до якого входять усі три вищезгадані монополісти. А отже йому, як голові правління цієї структури, немає сенсу наводити лад у цій проблемі, оскільки чим більше часу це питання буде невизначеним, тим більше коштів отримуватимуть монополісти. І хоча підняття тарифів розглядалось комісією, й існували проекти рішень, а представники опозиції пропонували привести це рішення до логічного документу і не піднімати тарифи населенню (а якщо підвищувати, то показати громадянам розрахунок), проте промерська більшість не проголосувала за цей проект. А от спонтанну пропозицію мера підняти тарифи для казино, стрип-барів, банків та інших установ проголосували, навіть не обговорюючи у комісіях. У що вилилась ця безглузда ініціатива – всі знають. Підняли тариф ще не зовсім вмерлому середньому бізнес-класу. А подібні дії – це порушення Конституції, регламенту Київради, Закону «Про місцеве самоврядування» та Закону «Про статус депутатів місцевих рад».

- Але якщо чиновники припускаються таких порушень, то чому ж їх не притягають до відповідальності?

- Звісно, що кримінальну статтю за самоуправство ще ніхто не відміняв. Статтею 198 КК передбачено, що самоуправство – це самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких спростовується іншою особою, якщо такими діями заподіяно істотну шкоду правам та інтересам окремих громадян, які охороняються законом. І якщо посадовець діє не в спосіб і не в межах, визначених Конституцією і законами, а отже перевищує свої повноваження, тож його дії чітко підпадають під цю статтю Закону. Проте особисто я ще не зустрічав жодного випадку, аби проти київських посадовців, які своїми діями нанесли шкоду київській громаді, було порушено хоч одну кримінальну справу.

- А чому ж неможливо застосування цієї норми закону, якщо усі неправомірні дії посадовця доводять, що він порушив Закон?

- На жаль, усі скандальні рішення не скасовуються. Вони «помирають» у судах. І це я можу довести конкретним прикладом: так, наприклад, горезвісне рішення Київради від 1 жовтня 2008 року по Жукову острову (яке Віталій Кличко оскаржував у Шевченківському суді столиці), спочатку було взято судом до розгляду. І попервах судовий процес проходив у нормальному руслі, та згодом на суд почався шалений тиск, і потому судді виносять рішення на дві сторінки, в якому вказано, що позивачу відмовлено у розгляді, оскільки він не навів підстав, що у цій справі порушено саме його особисті права. І це за умови, що Віталій Кличко виступав, по-перше, як громадянин (мешканець територіальної громади), по-друге, як депутат Київради, який діяв від імені і в інтересах громади. Проте суд усвідомлював: якщо розглядати кожне зауваження по суті – це заздалегідь програшний шлях, оскільки тоді б довелося визнавати протизаконність рішень Київради. Тож суд і зазначив, що рішенням Київради особисті права безпосередньо Віталія Кличка не порушені. Отже, на практиці, і виходить, що притягнути до відповідальності тих, хто подібні рішення приймає – не можливо.

- Гаразд, але куди тоді дивляться правоохоронні органи, або та ж прокуратура, яка повинна розслідувати подібні зловживання і, виявивши їх, порушувати кримінальні справи?

- Прокуратура діє в інший спосіб. Вона не йде на конфронтацію з чинною владою, проте певним чином виконує свою наглядову функцію у вигляді подання протестів. І хочу наголосити, що останнім часом прокуратура подає їх дуже багато. Прокурор завжди присутній на сесії. А тому може спостерігати за усіма порушеннями, що відбуваються під час засідання. І коли приймаються рішення, які заздалегідь погіршують життя київської громади або наносять шкоду місту загалом, він подає протест. Проте промерською більшістю ці протести теж відхиляються. І прокуратура змушена звертатись до суду, під час якого розгляд справи перетворюється на театр абсурду.

- І, якщо правильно розуміти Ваші слова, судова система (принаймні Києва) зовсім корумпована?

- Говорити за усі суди не буду, а от стосовно Господарського суду Києва я можу чітко припускати, що ряд суддів цієї установи знаходяться на утриманні київської міської влади.

- Але які у Вас підстави для подібного ствердження?

- На жаль, на сьогоднішній день у цьому суді (принаймні при розгляді земельних питань) існує певна технологія прийняття рішень. Щоправда, схема «узаконення» незаконних рішень починається ще у Київраді. Спочатку промерська більшість голосує за заздалегідь незаконне рішення, знаючи, що мер, хоч и має право вето, але не користуватиметься ним, оскільки рішення проголосоване його більшістю. Але підписувати це рішення мер теж не збирається, оскільки, як людина з юридичною освітою, усвідомлює відповідальність свого підпису під неправочинним документом. За місяць після прийняття рішення зацікавлена сторона (в інтересах якої його і було прийнято) звертається до мера столиці з проханням надати їм копію цього документу, але відповіді на своє звернення не отримує. Тож зацікавлена сторона звертається до суду. Проте в позовній заяві вона просить суд не зобов’язати мера вчинити дію, передбачену законом, і підписати потрібне їм рішення, а визнати (в конкретній редакції) або договір куплі-продажу, або типовий договір оренди земельної ділянки. І суд визнає цей договір укладеним! А Київська рада рішення суду не оскаржує, тож воно набуває чинності. Ось і вся схема. Але, якщо подивитись на рішення з виділення земельних ділянок (що заздалегідь прийняті в протиріччя законодавству, проте визнавались суддями Господарського суду Києва), то можна побачити, що, по-перше, усі вони однотипні, а по-друге, під усіма цими рішеннями стоять прізвища трьох одних і тих же суддів.

- Отже суспільство повинно усвідомлювати, що проти чиновників, які вчиняють протиправні дії, не можливо порушити кримінальну справу?

- Кримінальну справу порушити можливо, і суспільству (за останній час) повідомляли принаймні про декілька кримінальних справ (частіше за отримання хабара) щодо чиновників вищого рівня. Проте жодна з них не була доведена до логічного кінця. А все тому, що ці особи звертаються до суду, оскаржують постанову про відкриття кримінальної справи і згодом справу закривають.

- Виходить, що на сьогоднішній день неможливо покарати чиновника чи високопосадовця, який дійсно порушив закон?

- Пересічного громадянина – легко. А от високопосадовця – майже не можливо. Тим паче – міського голову столиці. Подібний прецедент реальний, але лише за наявності політичної волі. На жаль, і про це потрібно говорити відверто, правоохоронні органи і судова система у нас дотримуються закону лише за наявності політичної волі.

- Пане Валерію, але лідери усіх політичних партій і течій у своїх спічах до електорату наголошують на верховенстві права. Тож закон повинен бути вищим за усі політичні уподобання…

- На жаль, нині у державі абсолютно знівельована система правоохоронних органів, немає довіри ані до судової системи, ані до правоохоронної, ані до якоїсь іншої. А конфлікт між основними гілками влади призвів до того, що в країні не існує довіри до інституту держави загалом.

- Та все ж, мабуть, є якийсь правовий вихід з ситуації, що склалася?

- Зміни можуть статись лише за умови оновлення політичної верхівки. Не має сенсу апелювати до верховенства права, коли у державі три різні політичні сили керують виконавчою та судовою владами, а також правоохоронними органами. На жаль, нині в Україні не можливий прецедент на кшталт тих, що сталися в Ізраїлі, Італії або Франції, коли прокуратура притягає високопосадовця до кримінальної відповідальності. Громадянам потрібно відверто пояснювати: аби правова свідомість політиків і суспільства стала вищою і щоб з’явилась можливість чиновника високого рангу дійсно притягнути до відповідальності, у державі потрібно проводити кардинальні реформи. Проте ті, хто нині знаходиться при владі, не зацікавленні у проведенні подібних змін у суспільстві і свідомості громадян.

- Але опозиція якраз і є тим важелем, який повинен впливати на владу. Тож представники від опозиційних партій повинні апелювати до прокуратури та правоохоронних органів у пошуках справедливих для суспільства рішень…

- Опозиція у Київраді так себе і поводить. Її представники, у пошуках істини, неодноразово звертались і до судів, і до правоохоронних органів. Проте важко вести боротьбу, коли представники інших партій (навіть коли їхні лідери відкрито звинувачують міського голову у порушенні закону) на ділі підтримують більшість рішень, ініційованих промерської більшістю. І якщо подивитись на голосування під час сесій, то можна побачити, що по таких проблемних питаннях, як, наприклад, майнові, або земельні, представники від того ж Блоку Юлії Тимошенко голосують разом з промерською більшістю.

- Отже кияни не мають можливості протистояти діям чиновників, які наносять шкоду як місту, так і київській громаді?

- Єдина можливість впливати на будь які процеси, що відбуваються в житті міста – це громадська позиція і громадська ініціатива. Позиція суспільства щодо діяльності представницьких органів влади виявляється через голосування на виборах (в нашому випадку – київського мера та Київради), а громадська ініціатива через донесення своєї точки зору до влади – через референдум. За законом навіть мешканці одного мікрорайону можуть виявити громадянську ініціативу і, обговоривши певне питання та зібравши дві тисячі підписів, передати свої вимоги до Київради, а депутати зобов’язані поставлене питання розглянути на найближчій сесії. Проте на практиці подібні звернення громадян на сесію нині не виносяться. Нереально нині організувати і референдум. І хоча деякими депутатами Верховної Ради пропонуються доволі непогані законопроекти про референдум, але розглядати у парламенті їх поки не збираються. На жаль, аби їх розглянули і прийняли, також потрібна політична воля. Але якби існувала дієва нормативна база для проведення референдуму, було б легше впливати на владу. Наразі виходить, що саме від розчерку пера голови столиці або секретаря ради залежить можливість організації референдуму. А вони, якщо не бажають знати волевиявлення народу, можуть не зареєструвати ініціативну групу, або через територіальну виборчу комісію (впливаючи на її працівників) не видати зразки підписних листків, не надати місця для зібрання людей тощо. Тож якщо люди бажають провести референдум щодо висловлення недовіри меру, а від цієї особи залежить чи відбудеться цей референдум чи ні, то, зрозуміло, що нічого путнього з такого задуму не вийде, оскільки мер зробить усе можливе, аби не допустити проведення такого заходу. Хоча, якщо на законодавчому рівні затвердити, що ініціативна група, яка бажає проведення будь-якого референдуму, реєструється у центральній виборчій комісії (якщо це кияни) або в комісії вищого рівня по відношенню до території, де планується проведення референдуму, то усілякі штучні перешкоди для організації і проведення референдумів повідпадають.

- Пане Валеріє, протягом усієї розмови ми так і не дійшли висновку, як же вплинути на знахабнілого чиновника. Хоча, з точки зору здорового глузду, кожен чиновник підпорядковується своєму керівництву. І той, хто стоїть на вищому владному щаблі, все ж має право притягнути до відповідальності чиновника нижчого рангу. Чому ж тоді, на Ваш погляд, президент не реагує на порушення Закону київським міським головою, адже президент має право навести лад і поновити верховенство права?

- Звісно, голова Київської адміністрації підконтрольний безпосередньо президенту. І якщо президент вважає, що голова діє не в спосіб і не в межах Конституції України і чинних законів, то президент повинен скасовувати незаконні розпорядження. Що він, між іншим, і зробив, коли скасував три розпорядження Черновецького про підвищення тарифів на ЖКП для юридичних осіб (стосовно невідповідності їх Конституції і закону). Тож факт порушення міським головою законності є визнаним на найвищому офіційному рівні. І цей факт доволі легко покласти в основу кримінальної справи і з’ясувати, що ж спонукало пана Черновецького приймати подібні самоуправні рішення. Непогано було б поцікавитись, куди поділись кошти, які незаконно стягувались з громади і яким чином і в який спосіб їх повертатимуть людям і чи повертатимуть взагалі. З моєї точки зору, прокуратурі було б дуже легко порушити кримінальну справу і на час її ведення відсторонити мера від обов’язків голови адміністрації. Та й президент своїм указом міг би теж відсторонити мера, допоки не було б закінчено розслідування. Та, на жаль, відмінивши незаконні рішення мера столиці, президент не зробив жодної дії щодо того, аби відбулося покарання пана Черновецького за неправомірні дії. Чим дав карт-бланш на подальшу безкарну незаконну діяльність.

- Отже виходить, що в Україні ніхто ні за що не відповідає?

- Якщо особа, яка вчинила протиправні дії, не була притягнута до відповідальності, то вона відчуває свою повну безкарність, а тому і буде продовжувати порушувати закони заради якихось власних інтересів чи амбіцій. І скільки б президент не відміняв незаконних рішень чільника київської влади, скільки б суд не визнавав їх недійсними, але якщо чиновник не несе відповідальності за вже вчинені дії, він може і надалі видавати усілякі незаконні рішення і акти, оскільки переконаний у власній безкарності. Що ж до того, чому нинішній київський мер не боїться відповідальності за свої дії, то це через існуючу структура Київської міської ради. Просто вона побудована у такий спосіб, що нині меру не можуть виказати недовіру (наразі немає двох третин голосів серед депутатського корпусу). То ж і виходить, що Київська міська рада не виконує свою функцію контролю представницького органу. І мер Києва цим маніпулює. Коли йому вигідно – він вважає себе мером столиці, коли ні – головою адміністрації міста. А те, що він посідає два крісла, допомагає йому ховатись то за однією, то за іншою посадою.

- Проте хотілося б почути конкретну відповідь: чи можливо депутата Київради притягнути до кримінальної відповідальності, якщо він, знаючи, що порушує закони, все ж голосує за заздалегідь неправомірне рішення?

- Депутат не несе відповідальності за результати голосування. Єдина оцінка – голосування киянина. Але це стосується лише голосування. Депутати Київради, на відміну від своїх парламентських колег, не наділені імунітетом. Проти депутата Київради, якщо він скоїв неправомірні дії, має право порушити кримінальну справу заступник генерального прокурора або генеральний прокурор. Головне – аби з’явилась політична воля навести у державі правовий лад.

 

Розмову вела Оксана КОТОМКІНА

 

Следующая статья 



Комментарии

Комментарии отсутствуют. Возможно, ваш будет первым?

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Минулої доби російські окупанти збільшили обстріли по наших підрозділах. Найбільш напруженою ситуація була на Світлодарському, Донецькому та Маріупольському напрямках

подробнее
Конфликты и законы © 2008-2018.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.