mogno vse

Недоступний доступ

inf dostup

 
Вже два роки, як українці отримали право на доступ до публічної інформацій, але чи стала діяльність органів влади прозорою та зрозумілою для пересічних громадян – лишається питанням. Відомості про державні закупівлі, генплани міст, проекти рішень сесій міських рад та багато іншої суспільно важливої інформації, згідно Закону України «Про доступ до публічної інформації», громадяни повинні отримувати від чиновників протягом п’яти робочих днів. Проте, у реальному житті, отримати цю та іншу, не менш важливу інформацію, може не кожен і не завжди.


Як показує практика, органи влади або не надають відповіді на інформаційні запити, або ж надають не у повному обсязі. Каменем спотикання є напівсильна дія Закону «Про доступ до публічної інформації» через його неузгодженість з іншими законодавчими актами. Утім, ситуація не є безвихідною – Верховній Раді необхідно ухвалити у другому читанні та в цілому проект Закону № 0947, який узгодить нарешті українське законодавство з Законом «Про доступ до публічної інформації.

На початку 2011 року Верховна Рада ухвалила Закон України «Про доступ до публічної інформації», який дає можливість громадянам отримати необхідну інформацію у невеликий термін ще й, за бажанням, електронною поштою. Згідно закону, запитувач має право звертатися до розпорядника інформації у довільній формі (як усно, так і письмово), без пояснення причини подання запиту. Однак досі на практиці не рідко трапляються, інколи навіть абсурдні, порушення права на доступ в Україні.

Наприклад, ви хочете дізнатись, яку саме форму декларації вам треба подати в податкову для звітності. Звісно, для того щоб зекономити свій час, ви, в першу чергу, зайдете на сайт Державної податкової служби (сучасне Міністерство доходів і зборів України) та спробуєте марно там знайти цю саму форму. Після чого ви можете спробувати зателефонувати за номером, вказаним для «усних інформаційних запитів», та витратити купу часу, слухаючи автовідповідач, який буде просити натискати вас різні цифри, переконаєтесь в тому, що функція «запит на інформацію» просто відсутня. А перший ліпший консультант, з яким вам все ж таки вдасться з’єднатися, на ваше прохання з’єднати вас з відділом, де приймають усні інформаційні запити, виконає ваше прохання, однак в трубці залунають короткі гудки. Після цього ви, звісно, можете направити письмовий запит з проханням надіслати вам форму для звітності в поточному році, але у відповідь в шестиденний термін ви отримаєте відписку про те, що: «на офіційному веб-порталі податкової служби (www.sts.gov.ua) розміщено спеціальний банер, у якому розміщені форми декларацій». Очевидно, що в цьому випадку, ваше право на доступ до публічної інформації було порушено, а Закон про доступ не працює у випадку звертання до колишньої Державної податкової служби, нинішнього Міністерством доходів та зборів.

Органи місцевої влади та місцевого самоврядування часто не публікують на офіційних сайтах за 20 днів проекти рішень, що підлягають громадському обговоренню, приховують інформацію про переможців державних тендерів, не опубліковують прийняті рішення, постанови тощо, не допускають місцевих мешканців до сесій рад та не залучають до комісій. Однак, за два роки дії закону про доступ назбирались і позитивні тенденції. Якщо порівняти кількість запитів, що надійшли до КМДА у січні 2012 та у січні 2013 років, то помітним є збільшення аж на 33% бажаючих дізнатись про діяльність столичної влади. Ще краще це спостерігається на регіональному рівні, де кількість запитів, що надійшли, наприклад, до Сумської міської ради в той самий час з періодичністю в рік, збільшилась майже в 2,5 рази. Нічого іншого це не означає, як те, що все більше і більше громадян починають використовувати своє право знати, а органи влади стають більш підзвітними.

Центр Політичних Студій та Аналітики з липня 2011 року здійснює щомісячний всеукраїнський моніторинг відкритості органів місцевої влади. Якщо закон гарантує отримання запитуваної публічної інформації впродовж п’ятиденного терміну, то за даними Центру, на місцевому рівні, наразі, трапляються скоріше поодинокі випадки порушень цієї норми. Те саме стосується і кількості проігнорованих запитів. Щомісяця серед ОДА та міських рад обласних центрів лише 1 (максимум 2) ради та адміністрації дозволяють собі такі порушення. Крім того, рівень відкритості ОДА за першу половину 2013 року збільшився на 7% в порівнянні з 2012 роком, а міських рад – на 9%.

Наразі, жодна з областей України не є цілком відкритою. Однак, при цьому жодна з областей не є цілком закритою. В цей же час, абсолютна більшість областей, а саме 17 (68%), є мінімально відкритими. Крім того, досі лишається 3 (12%) області (Тернопільська, Закарпатська та Одеська), в яких від органів місцевої влади та органів місцевого самоврядування надзвичайно важко отримати не лише всю запитувану інформацію, але й відповідь як таку. На противагу, 5 (20%) областей (Дніпропетровська, Київська, Харківська, Запорізька та Рівненська) піднялися до передостанньої сходинки та є відкритими, хоча й недостатньо.

Моніторинг наповненості сайтів місцевих органів влади корисною інформацією, що забезпечує громадянам право знати, виявив, що на початку 2013 року на сайтах облдержадміністрацій було важко ознайомитись з проектами рішень, що підлягають обговоренню. Таким чином, лише 7 (28%) ОДА належним чином публікують такі проекти, в той час як 9 (36%) взагалі ігнорують це положення закону про доступ. Решта 9 (36%) обласних державних адміністрацій ніби й виставляють у себе на сайтах проекти рішень, але в той же час забувають вказати і дату публікації і дату розгляду, унеможливлюючи тим самим розуміння для громадськості актуальності розгляду таких проектів та строків, за які ще можна вплинути на хід їх прийняття.

З міськими радами ситуація дещо інша, адже на половині сайтів проекти рішень публікуються згідно всіх норм, в той час як на іншій половині сайтів вони не публікуються взагалі. Іншим порушенням є те, що лише 10 ОДА (або 40%), створили реєстри публічної інформації, 8 ОДА (або 32%) створили щось схоже на реєстри, а 7 ОДА (або 28%) досі не запровадили облік публічної інформації.

Однак, на рівні міських рад ситуація є набагато гіршою. Адже лише Рівненська та Кіровоградська міські ради мають реєстри, і лише на сайтах Чернігівської та Дніпропетровської міських рад існують схожі на реєстри обліки публічної інформації, а на 21 сайті реєстрів немає, а це 84% від кількості сайтів міст обласних центрів. Цю та решту корисної інформації про доступ до публічної інформації можна знайти на сайті «Прозора Бюрократія» (www.access-info.org.ua).

Таким чином, громадянам, чиє право на доступ було порушено, не слід опускати руки, а треба оскаржувати протиправні дії чиновників, звертатись до прокуратури та судів, аби відстояти своє право на інформацію. В той же час, народним депутатам України нарешті потрібно ухвалити проект Закону № 0947, який мав бути прийнятий ще два роки назад (у липні 2011 року). Адже він покликаний забезпечити повноцінну реалізацію Закону «Про доступ до публічної інформації», шляхом внесення зміни до 4 кодексів та 53 законів України з метою приведення їх у відповідність до інформаційного законодавства.

Дарія СЛИЗЬКОНІС, для «Конфліктів і законів»



Комментарии

Комментарии отсутствуют. Возможно, ваш будет первым?

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Російсько-окупаційні війська продовжують зосереджувати вогневі зусилля на Маріупольському та Світлодарському напрямках. Минулої доби двох українських військових було поранено

подробнее
Конфликты и законы © 2008-2018.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.