mogno vse

Виконання указів Президента може призвести до в’язниці

NT size=2>Кожна країна сповідує свою ідентичність та національну самовизначеність. Англія, Франція, Швеція, Америка та багато інших цивілізованих країн мають власні принципи національної гідності, а тому мешканці цих держав з гордістю називають себе англійцями, французами, шведами, американцями т.п. А от в незалежній Україні бути українцями – табу. І українська влада робить все можливе, аби громадяни цієї держави якомога менше усвідомлювали себе українцями, а тим паче розвивали у собі патріотизм, гордість і національну гідність.

З точки зору влади, все, на що можуть розраховувати українці, це вважатись хохлами і малоросами, а от українцями – Боже збав, оскільки українці – це вже націоналісти, які опікуються незалежністю своєї країни і боронять свою мову та національну ідентичність. А така поведінка аж ніяк не до вподобипихатим рабам Кремля, які зробили статки на обкраданні народу, представниками якого вони себе називають. От тому вони і пропагують у суспільстві псевдотолерантність, принцип якої полягає лише в одному – російські спецслужби та їхні прислужники мають право висловлюватись проти українізації нашого суспільства, говорити мерзотні промови про незалежність України і влаштовувати усілякі провокації, а от громадяни цієї країни не можуть собі дозволити висловлювати власну позицію проти засилля російської політики в Україні і тим паче - посягати на комуністичні цінності, які українська держава отримала у спадок від російської імперії під назвою СРСР.

На цьому принципіі базується політика можновладних промосковських рабів, які, будучи при владі, роблять все можливе, аби будь-які прояви національної ідентичності та протести проти залишків ідеологіїкомуністичного минулого не лише глушити, а ще й в буквальному сенсі осуджувати тих, хто має хоробрість проявляти своє незадоволення існуванням тих же пам’ятників тоталітаризму. І історія з юнаками, які з патріотичних мотивів пішли на руйнацію пам’ятника вождю комунізму на бульварі Шевченка у Києві, тому - стовідсоткове підтвердження.

Загалом, згідно указів Президента, пам’ятники тоталітарному комуністичному режимовідавно належать до демонтажу. Проте це – на папері, який, як відомо, все стерпить. А на практиці комуністичні монументи спокійнісінько стоять на вулицях міст незалежної України, і на захист їхнього стовбичення стають не лише комуністи, а й правоохоронці, які присягали на вірність вже не совдепівській владі, а начебто українській. Проте своєю поведінкою міліціянти та й судова система України доводять, що вони є спадкоємцямипрокомуністичної совдепії, а отже - проштовхувачами ідеології Росії, яка унаслідувала від комуністичного СРСР шовіністичні нахили і ненависть до незалежної України.

І, на жаль, це не просто слова. Це – реалії сьогодення, коли, наприклад, охоронці правопорядку Шевченківського району, де районне відділення очолює полковник П.Т. Мірошниченко, відзначились брутальним ставленням до затриманих хлопців та відвертими погрозами аж до каліцтва та позбавлення життя. А групі протестувальників, які прийшли до міліцейського відділку на вул. Прорізній висловити солідарність із заарештованими Миколою Коханівським, Андрієм Тарасенком, Олександром Задорожним, Іваном Срібним та Богданом Франтом, незламні органи правопорядку зустріли сльозогінним газом. Більше того, представники міліції навіть погрожували, що як до влади прийде Янукович (тобто проросійський політик), то вони свідомих українців з автомата стрілятимуть! Тож про яку українську незалежність нині ведеться мова? Чи є українці господарями у своїй країні? Ні, тут правлять проросійські раби, які готові Кремлю лизати п’яти, аби лише вгодити господарю.

Ну, а про те, що правоохоронці у діях сміливців, посягнувших на комуністичне святилище, побачили кримінал та загрозу спокою суспільства – і говорити нічого. Як зазначив адвокат Сидір Кізін, проти Миколи Коханівського, Андрія Тарасенка, Олександра Задорожного, Івана Срібного та Богдана Франта порушили справу за двома статтями кримінального кодексу. Перша – злісне хуліганство, друга – умисне і незаконне пошкодження пам’яток культурної спадщини. Проте хлопці не визнають себе винними ні за жодною з цих статей, оскільки мотив їхнього вчинку суттєво відрізняється від того, який чітко визначено у кодексі. А у кримінальному кодексі зазначено, що хуліганство – це неповага до суспільства, громадян та держави. А у випадку псування пам’ятника Леніну хлопці проявляли свої політичні переконання, а тому свої дії пояснюють саме повагою до мільйонів українців, які постраждали внаслідок тоталітарного комуністичного режиму, ідейним натхненником якого був саме Ленін (що давно доведено вже багатьма істориками), а також з повагою до громади, оскільки (і це теж вже визнано) саме за комуністичного режиму було знищено українську інтелігенцію, духовенство і основи українського суспільства.

„А якщо ще згадати терор українців голодом (який в Україні на законодавчому рівні визнано геноцидом) та те, що на міжнародному рівні вже визнано злочини комуністичного режиму, а Організація з безпеки співробітництва в Європі взагалі прийняла резолюцію, якою визнала сталінізм на рівні з нацизмом і рекомендувала країнам Європейського союзу утриматись від вшанування цього режиму, то виходить, що хлопців хочуть посадити до буцегарні за те, що вони висловили свій протест проти комуністичного режиму. І захист переконаний, що стаття за „хуліганство” не можебути їм інкримінована, оскільки своїми діями вони якраз бажали виразити повагу до суспільства, яке все ж таки є правонаступником ліквідованої Леніним Української народної республіки, яка свого часу тим же більшовицьким режимом була визнана як незалежна і суверенна держава, а пізніше – окупована комуністами всупереч нормам міжнародного права.

Що ж до другої інкримінованої моїм підзахисним статті, то подібне обвинувачення теж під великим питанням, тому що за кримінальним кодексом ст. 298 частина другазазначає, що до відповідальності притягають за пошкодження пам’ятки національного значення. Але згідно закону „Про охорону культурної спадщини” державній охороні підлягають лише пам’ятники, що занесені до реєстру державних пам’яток, а ця скульптура до цього реєстру не занесена. Та й Кабмін, на підставі цього закону, давно визначив критерії, згідно яких пам’ятки вносять до державного реєстру нерухомих пам’яток державного значення. Звичайно, в скульптурі Леніна немає подібних ознак, тому міністерство культури, як орган, що визначає державну політику у цьому питанні, надало до Кабінету міністрів подання, у якому попросило виключити цю скульптуру зпереліку пам’яток ( на жаль, його було включено до цього переліку постановоюради міністрів УРСР ще у 1964 року). І нині йде спір, чи може вважатись ця скульптура, що взята на облік як пам’яткареспубліканського значення, такою, щовнесена до державного реєстру згідно вищезгаданого закону. Ми вважаємо, що ні, оскільки вона не відповідає критеріям пам’ятки національного значення та й існування цього постаменту ще й суперечить низці законів України і указів Президента, якими, між іншим, передбачавсядемонтаж пам’ятників, що присвячені особам, які причетні до голодомору і політичних репресій. Тим паче, що захист має лист від Інституту національної пам’яті, який свідчить, що Ленін причетний до репресій і що і він є головним ідеологом тоталітарного комуністичного режиму , а тому відповідальним за створення системи, що призвела до геноциду українського народу” – наголошує адвокат.

Дійсно, якщо сприймати історію такою, якою вона є, то стає зрозумілим, що в Україні немає підстав вшановувати людину, яка на початку двадцятого століття ліквідувала українську незалежність. Тим паче, що за законами України цей постамент вже давно повинні були демонтувати. Тож виходить, що хлопці виконували законодавство і укази Президента щодо демонтажу пам’ятника тоталітарному режиму і своїми діями відновлювали історичну справедливість.

Але це може довести лише суд, який у своїх діях повинен керуватисьпринципами законності і справедливості і, в сукупності, оцінювати законність перебування пам’ятника Леніну на Бессарабці та мотиви, що спонукали юнаків до подібних дій. І рішення суду може стати індикатором того - чи суд виносить рішення іменем України, чи іменем колоніальної держави.

Варто зазначити, що, згідно висунутих обвинувачень, хлопцям інкримінується до п’яти років позбавлення волі. І хоча близько тридцяти громадських організацій, деякі депутати ВР і колишні політв’язні (такі як Левко Лук’яненко, Ірина та Ігор Калинці та інші) стали на захист цих юнаків,насправді ніхто не знає, яким буде вирок суду.

Більше того, незважаючи на те, що реакція суспільства довела, що громадськість поділяє точку зору юнаків, які кинули виклик залишкам тоталітарного режиму, слідчі все ж без вагань інкримінували їхні дії як кримінальний злочин. І тепер доля хлопців залежить від дій українського уряду та безпосередньо Юлії Тимошенко, яка повинна підписати проект постанови щодо неналежності пам’ятника на бульварі Шевченка у Києві до пам’ятки архітектури.

Тож і виходить, що, з одного боку, хлопці не порушили законів держави, а отже не можуть бути засуджені (тим паче за кримінальними статтями), а з другого – ніхто не знає, який вирок може висунути суд. І якщо суддя вирішить, що Миколу Коханівського, Андрія Тарасенка, Олександра Задорожного, Івана Срібного та Богдана Франта треба запроторити до буцегарні, то цей вирок можна буде сміливо називатиполітичним замовленням і прирівнювати його до таких гучних судів, як процес над Василем Стусом і Левком Лук’яненком.

Наразі хлопці чекають на суд, будучи звільненими на підписку про невиїзд. Громадська думка таки дещо настрахала правоохоронців, і слідство не ризикнуло подавати подання до суду про їхній арешт (після триденного утримання в ізоляторі). А що на хлопців чекає далі – невідомо. Єдине, що можна у цій ситуації зазначити, що вирок юнакам ще раз доведе, чи є Україна дійсно незалежною чи все ж колоніальною.

Оксана КОТОМКІНА

Наступна стаття »



Комментарии

Комментарии отсутствуют. Возможно, ваш будет первым?

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Російсько-окупаційні війська продовжують зосереджувати вогневі зусилля на Маріупольському та Світлодарському напрямках. Минулої доби двох українських військових було поранено

подробнее
Конфликты и законы © 2008-2018.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.