mogno vse

Межа між свободою слова та захистом інформації на війні

obmegennya1

 
Робота в зоні бойових дій — неоціненний досвід для журналіста. Якщо ще рік тому ми могли перерахувати на пальцях рук українських медійників, які знають, що таке працювати в гарячих точках, то зараз, на жаль, такий досвід отримали десятки, якщо не сотні. Інститут масової інформації спробував розібратися, як силові відомства допомагають/заважають журналістам виконувати професійні обов’язки та де межа між свободою слова й захистом інформації в час війни.


ІМІ ще з часів Майдану видає журналістам у безкоштовну оренду засоби особистого захисту для роботи в гарячих точках. Ми багато спілкуємося з ними й часто чули скарги, що акредитація для роботи в зону АТО, яку здійснює СБУ, не має сенсу. Адже коли журналіст прибував на блокпост, то ніяк не міг довести, що вона в нього є, бо там вимагали «папірця».

В Міноборони придумали такий папірець — акредитаційну прес-карту, яку почали видавати акредитованим в СБУ журналістами із 8 січня. За їхнім задумом, картки мали би спростити роботу медійників в зоні АТО, особливо на території розміщення Збройних сил України. Та проблеми це не вирішило.

За словами речника АТО Андрія Лисенка, прес-картки є необов’язковими й призначені лише для того, щоб допомагати журналістам, а не створювати додаткові перепони. Проте колеги побоюються, що якщо деякі журналісти матимуть такі прес-карти, то військові на блокпостах почнуть вимагати їх від усіх.

І хоча Лисенко 14 січня на брифінгу сказав, що картки можна буде отримувати й у Києві, й у Краматорську, поки що це не так. Представницю ІМІ, яка отримала акредитацію СБУ без жодних проблем, 19 січня в прес-центрі АТО повідомили, що забрати картку можна таки лише в Краматорську. Через цю незручність більшість опитаних ІМІ журналістів, що їздять працювати в зону АТО, відмовились оформлювати прес-карту або відклали це на «пізніше». Поки ми готували цю публікацію, можливість отримати прес-карту в Києві такі відкрили — варто звернутися в прес-службу Міноборони і протягом доби обіцяють видати.

На думку журналістів, найбільшою проблемою у сфері акредитації є непоінформованість військових. Фотограф Олексій Чернишов переконаний, що ніякі картки не сприятимуть поліпшенню роботи з пресою на території бойових дій, доки з військовими не вестимуть окремих інструктажів на тему співпраці зі ЗМІ. «Про нововведені прес-картки в найближчий час знатимуть деякі журналісти та пан Бірюков. Проте не знатимуть озброєні люди на блокпостах. Та навіть якщо їх попередити перед відправкою в зону війни, це навряд чи змінить одну просту істину — будь-який журналіст для солдата спершу шпигун, а потім уже щось інше, може? навіть корисне. Звісно, спільну мову людина зі зброєю та з камерою все одно згодом знайдуть, якщо обидва нормальні, але, повторюся, краще це робити перед відправкою», — переконаний журналіст.

Наполягає на роз’яснювальній роботі з особовим складом і журналіст каналу «24» Артем Лисак: «Запровадять нові правила, а військові не всі про це знатимуть і знову можуть виникати якісь конфлікти».

Фотограф Олександр Ратушняк розповів ІМІ, що на блокпостах його іноді запитують про наявність акредитації СБУ, проте її ніхто не перевіряв, тому що це «якийсь список в СБУ». Олександр один із небагатьох щасливчиків, які встигли отримати прес-карту в Києві. «На місцях на блокпостах іноді, думаю, ця картка і може допомогти, оскільки військові не завжди інформаційно підковані. І коли час від часу бачитимуть такі картки, то якщо таких карток не буде вже в інших людей — це питання. Тут або всім, або нікому, — каже фотограф. — Яку б чудову схему не придумали, вона не буде працювати, поки всі люди, зокрема і на блокпостах, не будуть володіти актуальною інформацією».

Деякі журналістські організації обурилися певними пунктами в обов’язках, які покладаються на власників прес-карт, та навіть назвали це посяганням на свободу слова. На нашу думку, основною проблемою є необхідність для журналістів попереджати про виконання редакційних завдань у зоні АТО, в т. ч. вказувати всі дані про склад знімальної групи, автомобіль, маршрут пересування та мету відвідування, прес-центр АТО електронною поштою не пізніше 18.00 попереднього дня. Насправді, це фізично складно виконати, оскільки ситуація в зоні АТО змінюється дуже швидко, і так само змінюються плани знімальних груп. Ніхто не може точно вгадати, що саме стане завтра гарячою точкою і де потрібна буде робота журналістів — так само, як ніхто не знав наперед про удари по Маріуполю, Краматорську та інших містах. Це непотрібне обмеження, яке може стати на заваді ефективній роботі журналістів.

Варто підкреслити, що в обов’язках прописано саме попередження прес-центру АТО, а не узгодження чи прохання, тоді як далі йдеться про можливість недопуску журналістів до відвідування військового об’єкту (пересування у зазначеному районі, перетину блокпосту тощо) у разі відсутності усіх документів або узгодження з прес-центром.

Про здоровий глузд

В Україні одиниці журналістів, які були в гарячих точках в інших країнах і мають хоча б базові знання з військових справ. Більшість журналістів, які працюють в умовах війни, не здогадуються про певні обмеження для інформації, яку може зібрати і передавати журналіст у зоні бойових дій. Насправді, оприлюднення деякої інформації, наприклад, про плани військових операцій, точну чисельність військових підрозділів, про рятувальні операції є не просто неетичною, а може зашкодити в реальному житті. Таких обмежень не дуже багато, і якщо виникають сумніви, краще проконсультуватися з більш досвідченими колегами, своєю редакцією або медіаорганізаціями.

ІМІ проаналізував правила для журналістів, що прикомандировані до американської армії, провів консультації з досвідченими журналістами-міжнародниками й на цій основі склав перелік із 10 основних обмежень для журналістів при роботі в зоні бойових дій.

obmegennya

До пункту 9 є чудовий приклад, коли 10 лютого низка українських ЗМІ опублікувала інформацію про загибель комбата батальйону «Львів» Ігоря Вольського. Мало того, що інформація була не перевірена з кількох джерел, а було тільки посилання на коментар нардепа Андрія Антонищака, так це ще й грубе порушення етичних норм. Пізніше з'ясувалося, що комбат не загинув, а отримав поранення. Чи відчувають моральну відповідальність журналісти, які писали заголовки «Загинув комбат «Львова» перед рідними Вольського?

Про це ж йдеться і в редакторських настановах BBC: «Коли вбито, поранено людей чи є зниклі безвісти, важливо, щоб, наскільки це практично можливо, їхні найближчі родичі не довідалися про цю новину від будь-якої з наших служб. Ми визнаємо, що якщо в наших повідомленнях не названі імена, то така новина може викликати непотрібне занепокоєння людей, чиї близькі родичі могли б виявитися втягненими в події. Проте ми вважаємо, що це не так погано, як страждання, завдані першим повідомленням імен на радіо, телебаченні чи в інтернеті. Нам слід якнайшвидше звузити сферу занепокоєння, не називаючи при цьому імен окремих жертв, наприклад, долучивши в разі авіакатастрофи такі подробиці, як назва авіакомпанії, номер рейсу, пункти відправлення і призначення, щоб не стривожити ще більше людей».

«Зі стандартів BBC видно, де професійна журналістика, а де наша, — прокоментував цю ситуацію львівський журналіст Роман Рак. — Вони не дають імен загиблих навіть тоді, коли знають їх. А в нас не дотримуються навіть базових стандартів точності й правдивості, основою яких є перевірка фактів. Перевірка з мінімум двох незалежних один від одного джерел і т. д. При публікуванні навіть не імен, а кількості жертв, потрібно бути особливо скрупульозними».

Важливе зауваження, яке чітко виписане в американських правилах: інформація, яка не може бути поширена в ЗМІ, має бути захищена на рівні джерела, а не перевірятися в журналістів. Тобто самі військові мають оберігати таємну інформацію від несанкціонованого або випадкового розкриття, а не вимагати цього від журналістів.

Ще один важливий нюанс роботи журналістів в зоні АТО — безпека. Наявність хорошого бронежилета, каски та особистої аптечки, якою ви вмієте користуватися, — це мінімум! На жаль, цього дотримуються далеко не всі журналісти, оператори, фотографи й фіксери. І досі деякі центральні телеканали, які належать медіаолігархам, відправляють своїх журналістів у зону АТО без захисного обладнання, й журналіст шукає його сам через знайомих. Це неприпустимо, й це ганьба для великих редакцій. Навіть якщо вам надали військового як охорону — розраховувати треба лише на власні сили та інтуїцію, адже будь-яка охорона гарантує захист лише до другого пострілу.

Деякі громадські організації, в тому числі ІМІ, зараз проводять спеціальні тренінги для журналістів, що виїжджають у зону АТО. Але ми вважаємо, що є сенс у створенні єдиного спільного центру, який би готував журналістів до роботи в зоні бойових дій, допомагав їм на місці (в т. ч. витягував з полону), а також надавав психологічну підтримку після повернення додому. «Кожен, хто повертається із зони бойових дій, переживає гостру первинну психологічну реакцію. Щоб це не переросло в майбутньому в посттравматичний стресовий розлад, слід проводити психологічні консультації після повернення для емоційної розрядки та контролю емоційного стану», — пояснює психолог, що консультує журналістів, Валерій Луценко.

І наостанок — ми багато говоримо про відповідальність журналістів, але є і відповідальність чиновників. Дуже важливо, щоби влада зрозуміла, що російську пропаганду ми маємо перемагати, перш за все, не українською пропагандою, а правдивим і всебічним висвітленням подій у країні. Відсутність правдивої інформації, спірні повідомлення з різних джерел, замовчування мають прямо протилежний ефект — підсилюють недовіру, стимулюють появу всіляких конспірологічних теорій, що в умовах військової агресії може реально загрожувати безпеці країни. Неприпустимо мовчати годинами й не давати офіційних коментарів, як це було, наприклад, після обстрілу Маріуполя, коли в соцмережах і російських ЗМІ встигла поширитися сотня версій. Тому треба не замовчувати інформацію чи занижувати цифри, а, перш за все, оперативно реагувати, й навчати як журналістів, так і військових співпрацювати. «Розглядай журналістів як союзників і не бійся!» — отакий плакатик мав би роздрукувати й повісити біля робочого столу кожен чиновник СБУ, Міноборони та Генштабу.

Ірина Чулівська, Оксана Романюк, ІМІ



Комментарии

Комментарии отсутствуют. Возможно, ваш будет первым?

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Найбільш напруженою була ситуація на Світлодарському та Маріупольському напрямках. Ворог обстріляв наші опорні пункти з мінометів, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї

подробнее
Конфликты и законы © 2008-2018.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.