mogno vse

Корупція, як дишло: куди не поверни, лишається безкарною

martusivka

 
Безкарність корупціонерів, можливість затриманих за хабарі виходити на волю під заставу і – зникати з країни призвела до жахливих наслідків: наразі навіть голова сільради не турбується про те, що його ловлять на брехні, вказуючи на реальні корупційні механізми. Та й чого боятись? Ланцюжок: влада-правоохоронці-державні органи – працює справно, і особа впевнена: міліція та прокуратура – прикриють своєю владою, а Держкомзем – теж своїх не видає. Особливо, коли усі вони розташовуються в одному районі, та ще й такому, як Бориспільський.


Ще років з двадцять тому, при викритті журналістами корупційної схеми і повідомлення про неї в прокуратуру, корупціонера брали за барки. Можливо, і не завжди він втрапляв за грати, але посади – позбавлявся і з журналістами волів не зустрічатись.

Інша річ – сьогодення. Можна тоннами писати запити до прокуратури, вимагати надати документи, повідомляти про склад корупції правоохоронні органи і, навіть, запрошувати міліцію для складання акту про корупцію, ситуація – не змінюється. Саме тому впевненість у власній безкарності, у тому, що «свої» по району – не здадуть, дає сили і наснаги корупціонеру брехати журналістові в очі.

Голова Мартусівської сільради Бориспільського району пан Косовець В.І. вже декілька місяців переписується з журналістами на предмет витребування редакцією документів, що знаходяться в його розпорядженні. Але які дивні відповіді редакція від нього лишень не отримувала! Від: це - персональні дані, до: а не маємо таких документів. Та й чого не давати відписки? Хіба «свої люди» у правоохоронних органах притягнуть до кримінальної відповідальності по ст.171 КК України за перешкоджання журналістській діяльності? Ба більше: на фоні безкарності діамантових прокурорів хіба треба боятись бути покараним по ст.364 Кримінального кодексу – зловживання владою та службовим становищем?

Тож можна вільно робити все, що заманеться, разом з іншими депутатами сільради, адже є впевненість: в нашій державі пошук істини та справедливості – довгий шлях, з якого завжди (якщо таки взяли за барки) можна зійти з отриманими пільгами, грошвою та пенсією.

Та й турбуватись навіщо, коли навколо тебе селяни – люди, що необізнані у галузі права і вдячні за крихту доброти, які так і не усвідомили, що, даючи на копійку, голова сільради отримає набагато більше.

Пан Косовець людина – неординарна. Треба сказати більше – розумна. Хто б не був при владі – янукович чи Порошенко – йому байдуже. То він в партії регіонів (навіть осередок в селі очолював), то вже – представник начебто демократичних сил.

Ба більше: пан Косовець готується до чергових виборів і показує, який він турботливий, взявши в опіку малозабезпечених – знаходячи їм роботу. А сельчани – люди порядні і завжди віддячать за турботу. Та більшість з них не знає простої істини, озвученої ще Степаном Бандерою, що не так страшні російські воші, як українські гниди. А саме останні і паскудять народу, отримуючи власну вигоду.

Та й чому особі, що вправно служила владі януковича і вчасно перефарбувалась у порошенківця, тобто: є пристосуванцем, людиною, що безпринципно змінює свої погляди, переконання та політичні погляди, пристосовуючись до ситуації, наразі не опікуватись найбіднішими верстами населення? Він, та депутати сільради, що працюють з ним в одному ланцюгу, знають: малозабезпечені люди є необізнані у галузі права, а тому навіть, якщо в майбутньому порушити їхні права, наприклад, зазіхнувши на землю, на яку вони можуть претендувати згідно Земельного кодексу, вони – не повстануть, бо, по-перше, відчуватимуть своє зобов’язання перед головою сільради за працевлаштування та влаштовані у селі гулянки, а по-друге – хто цим людям розкаже про їхні справжні права і те, що вони можуть отримати безкоштовно землю у селі хоча б заради ведення власного господарства?

А про те, як розкрадають землю в Україні, не говорять лише прокурори. Всі інші знають: голова сільради – цар і бог, який вирішує, кому давати землю, а кому – ні.

Проте, одна річ, якщо відбувається рейдерство, як у 1996 році, коли була розпайована земля колишнього КСП «Мартусівка» (про що у 2009 році повідомляло видання «Движение Борисполя»), а інша, коли голова сільради вирішує, що ст. 1218 ЦК України про перехід від спадкодавця права власності на землю та усіх обов’язків, без застосування вимог ст. 140 ЗК України про вилучення землі, а потім розпорядження землею за вимогами ЗК України – не повинно працювати, бо на цю землю вже є претендент – депутат цієї ж сільради та інші наближені до нього мешканці села.

На жаль, більшість українців (і є переконання, що мешканці села Мартусівка – не виключення), впевнені: крадійство чужої землі та порушення прав людини можуть застосуватись до іншого, до сусіда, а от з ними особисто це – не станеться. Але практика доводить: коли людина закриває очі на те, як порушують права його сусіда, то згодом порушують і її права.

Та чи хочуть мешканці Мартусівки змін та прозорості роботи сільської ради? Якщо голова сільради роздасть людям обіцянки та медяники у вигляді працевлаштування (а, можливо, й інших маленьких благ), вони можуть закрити очі на те, що вже через п’ять-десять років їхні діти лишаться і без землі, і без роботи. Але те – буде у майбутньому. Наразі – все в шоколаді, а те, що, наприклад, одна людина бажає собі повернути землі, що належали її тітці і повинні були дістатись їй у спадок,то це –  проблема цієї людини. Мешканців села те – не обходить, адже не на їхній же спадок зазіхають!

Та, як показує практика, - як мед, так і ложкою. Найкращий приклад тому – янукович, який, отримавши повну владу, вирішив, що усі інші громадяни - його кріпаки. Так і у випадку пана Косовця та пані Куріленко, яка у присутності журналіста (будучи депутатом сільради, тобто особою, що знає село як свої п’ять пальців) зазначила, що навіть не знає, де знаходиться вулиця Каштанова, хоча за повідомленням Ревненської сільської ради пані Куріленко згідно рішення від 02.12.1997 року № 23/7 використала своє право на безкоштовну приватизацію земельної ділянки саме по вулиці Каштановій у с. Мартусівка.

Хоча хто ж визнає такий факт, якщо наразі судиться з людиною, яка (з точки зору пані Куріленко, та, напевне, і пана Косовця) набралася нахабності та претендує на спадщину тітки? Пані Куріленко, коли подавала позов проти пана Черних, так і вказала у ньому, що це її перше право на приватизацію (а це є в матеріалах судової справи). То хіба наразі вона визнає, що вже отримувала земельну ділянку, яку вдало продала? Саме тому ані пан Косовець, ані сама пані Куріленко не признають цього факту, адже тоді заява пані Куріленко у суді летить під хвіст собаці, позаяк виходить, що депутатка, заради бажання заволодіти чужою земельною ділянкою, ввела суд в оману. Хоча, якщо у тебе хороший адвокат, який працює в інтересах Косовця і маніпулює законом, як заманеться, матері якого потому у селі дають наділ, можна претендувати не лише на чужий спадок, а зазіхати і на більше.

Пан Косовець, доводячи свою чесність і відкритість, та, граючи на порядності та співчутті журналіста, розказав історію пані Куріленко, яка втратила і синів, і чоловіка. Але ані йому, ані самій Куріленко і на розум не спало, що карма – річ вперта. У випадку з Куріленко: чомусь повинні співчувати їй (хоча втрата дитини – це справді горе), але забути про те, що вона без будь-яких моральних норм і мук совісті, без вагань отримала акт на землю, що повинна була дістатись у спадок іншій людині. Хіба вона не знала, що спадкоємець існує? Знала, бо у селі всі один про одного все знають, але, як вказано у матеріалах судової справи, доводячи свою правоту, така правильна пані Куріленко вказувала, що буцімто земля надавалась пані Галині Вертелецькій, а за документами вона Ганна. Але, якщо по-людські і по-совісті, хіба Куріленко не знала, що це одна й та сама особа? Але про яку людяність мова, якщо, як зазначив при зустрічі сам пан Косовець, сотка землі була варта вісім тисяч доларів? Тож і не дивно, що Куріленко одним з доводів на свою користь зазначає: що «журнал учета и размножения шифрограмм», в якому від руки є записи про надання громадянам земельних ділянок, взагалі не відповідає вимогам законодавства колишнього СССР. Та чи цю книгу вела покійна Вертелецька? Ні, її вели ті, хто працював у той час у сільраді і яких пані Куріленко, скоріш за все, знає. І вона свідома того, що насправді ці сорок соток давались саме Вертелецькій Ганні, яку на селі звали Галиною. Але причепитись до папірців, аби отримати чужу землю, можна, особливо, якщо ти – депутат сільради. То ж хіба така поведінка - це не перевищення службових повноважень? Сама Куріленко, та й голова Косовець, так не вважають.

Проте до себе такі люди, що зазіхають на чуже, вимагають людяності. Усі повинні входити у їхнє становище. А той факт, що вони брешуть, крадуть, фальсифікують факти заради отримання бажаного, то – мізер.

І що найгидотніше: люди, що наразі вимагають порядності відносно себе, спеціально витримали термін в декілька років (щоб необізнана в правовому полі людина не встигла потому щось змінити) і лише у 2012 році Куріленко В.М. звернулась з позовом про усунення перешкод у користуванні чужою землею (адже вже отримала акт на землю) до Черних, тоді як Черних, спадкоємець Вертелецької Г.М., був переконаний, що його звернення до голови сільради Мартусівки 20.08.2007 р. Косовця В.І. з заявою про Рішення сільської ради на спадкову землю після смерті рідної тітки юридично закріплене, адже голова – обіцяв та у судовому порядку визнав Черних спадкоємцем.

На жаль, люди часто не розуміють, що обіцянка – цяцянка, а дурному – радість. Юридична необізнаність громадян надає можливість головам сільських рад та іншим представникам влади використовувати людей та порушувати їхні права. Причому влаштовувати все в такий спосіб, аби, з точки зору юриспруденції, начебто і комар носа не підточить.

Та чиновникам інколи не щастить. От стрічаються їм на шляху правозахисники та журналісти, які, впершись у закон та справедливість, можуть таки змусити правоохоронців розворушити корупційне кубло та й відкрити кримінальне провадження по ст.171 КК України за перешкоджання журналістській діяльності та ст.364 Кримінального кодексу – зловживання владою та службовим становищем. І хоча, поки що, такі можновладці впевнені у власній безкарності, але у житті буває різне. янукович теж був певен, що прийшов назавжди. Проте вищезгадані особи, на відміну від януковича, до Ростову – не втраплять, а, скоріш за все, попадуть через стіну від сільради – у зону для зеків.

А громадянам Мартусівки треба розуміти: якщо голова та депутати зазіхнули на майно сусіда, завтра зазіхнуть і на ваше. Лише – дайте час. Та чи потрібно подібне людям?

P.S. На останній сесії Мартусівської сільської ради, коли піднімалось питання про завислі 11 мільйонів гривень у банку, який збанкротував, віддана Косовцю депутатка Куриленко встала на його захист. А нещодавно у ЗМІ з'явилась стаття, в якій розповідається, що Міністерство інфраструктури провело ревізію ввіреного йому господарства та виявило півтора десятка схем по яких виводять кошти з держкомпаній. Замміністра Володимир Шульмейстер описав кожен спосіб і запропонував рецепт їх ліквідації. Так от: одна зі схем щодо махінації з бюджетними грошима, і яка названа найпростішою, полягає в тому, що керівник структури, який отримував бюджетні кошти, клав бюджетні гроші в «потрібний банк» за низьким відсотком, а банк йому за це надавав щомісячні виплати. Тож чому міжрайонній Бориспільскій прокуратурі, вже опираючись на розробки замміністра Володимира Шульмейстера, не поцікавитись, у якому банку і під які відсотки лежали бюджетні кошти сільради села Мартусівка? Тим паче, що обласна прокуратура вже надсилала прокурору Ульмеру вимогу про перевірку діяльності пана Косавця та пані Куриленко на предмет корупції.



Комментарии

Комментарии отсутствуют. Возможно, ваш будет первым?

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Загалом, минулої доби, ворог провів 12 прицільних обстрілів. Унаслідок бойових дій агресора загинув один український воїн, троє поранені, ще одного бійця було травмовано

подробнее

Опрос

Что принесет Украине закон о реинтеграции Донбасса?

pp
Конфликты и законы © 2008-2018.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.