mogno vse

Мінюст повинен заборонити КПУ. Юридичні підстави для цього існують

Сидір Кізін.
Фото Руслана Любченко

Хто не пам’ятає історії, той не має майбутнього. Так говорить народна мудрість, яка вчить людей брати з історії усю потрібну інформацію і на її підґрунті робити висновки, які б допомагали будувати краще життя.

Проте українська нація, якій Господь Бог вісімнадцять років тому подарував безкровну свободу від комуністичного режиму, ще й донині не може звільнитись від примари комунізму. Навіть більше: в Україні комуністи почувають себе комфортно і беруть участь у виборах. В тому числі і президентських. І це – незважаючи на те, що сам комунізм приніс українцям дуже багато лиха, майже викорінивши у їхньому світосприйнятті саме самовизначення української особистості.
 
Українці були малоросами. Чи засвоєно уроки історії?
 
В СРСР українців вчили, що вони є молодшими братами, малоросами та не занадто культурними, оскільки спілкувались українською мовою. Політика комуністичних вождів полягала у русифікації вцілівших після Голодомору українців, аби вони перестали себе ідентифікувати як окрема нація і перетворились на суржикоподібних громадян, яких інакше, як хохлами і малоросами, і не називали. І щоб наразі комуністичні українські вожді не патякали, але кияни добре пам’ятають, що ще тридцять років тому у Києві було більшість російськомовних шкіл, в яких подекуди робили українські класи. Але й в них українською викладали лише математику, фізику та українську мову та літературу. Усі інші предмети читались російською (хоча підручники і були україномовними). Але коли дитина виходила на вулицю і починала говорити українською, то в неї тицяли пучкою, наголошуючи образливе: «село». І це стосувалось усіх. Навіть тих, хто був корінним киянином у третьому чи четвертому поколінні.
 
Проте нині «такі тонкощі» згадувати невигідно. Коли комуністи нагадують про себе, то в основному наголошують на відсутності безробітних, відносній рівності громадян, доступній медицині та ковбасі за 2.20. І жоден комуняка і словом не обмовиться про концтабори (в одному з яких у 1986 помер Стус), про звірства НКВД, про тотальні доноси, і тим паче - Голодомор.
 
Нині вже не секрет, що Голодомор був геноцидом селянства, який співпав у часі з планомірним знищенням української інтелігенції. А інакше і бути не могло, оскільки українські селяни, які звикли працювати на власних хуторах, не сприймали ленінсько-сталінських колгоспів, в які їх заганяли, як коней у стійло.
 
Загалом, щоб нав’язати свою систему, комуністи знищили велику кількість людей. Щоправда, про подібні «подвиги» вони людям відверто і не розповідали. Хоча до 1953 року більшість населення СРСР на пам'ять вивчило фразу «за ним прийшли» і чудово усвідомлювало, що таке «чорний ворон». Але незважаючи на той терор, який пережили громадяни СРСР, і до нині комуністичні ідеї ще живуть у деяких головах. А  комуністичні лідери (які згідно своєї ідеології за рівність та справедливість), катаючись на лексусах та бентлі, тримаючи великі бізнеси, банки та кредитні спілки, пропагують ідеї комуністичної рівності. Щоправда, ще жоден з них не відмовився від своїх статків (які, між іншим, вкрав, будучи парторгом, комсоргом чи профспілковим вождиком в період розвалу СРСР) на користь тих же ветеранів. Та воно й зрозуміло: одна справа - закликати до справедливості та рівності, а інша – жити на мінімальну зарплату чи пенсію. От і виходить, що закликаючи до правди і лаючи олігархів, вони аж ніяк не ставлять себе у рівень з тим електоратом, з яким заграють, оскільки все, чого вони прагнуть, - це відродження тоталітарного СРСР, ідеологію якого світова спільнота вже давно визнала як таку, що співпадає з фашистською.
 
Фашизм і комунізм: однакові витоки і цілі
 
Щоправда, Росія не визнає, що комунізм і фашизм - це дві сторони однієї медалі. І українські комуністи підіграють російській імперській системі, хоча насправді Росія і позиціонує себе правонаступницею Компартії Радянського Союзу. А отже вона не засуджує ані ГУЛАГ, ані розстріли інтелігентів, ані сталінський терор. Більше того: нині в Росії зі Сталіна вже роблять героя, а більшість росіян вже й не проти жити при новому сталінському режимові.
 
Що ж, шкода, що росіяни, які теж чимало потерпіли від сталінських репресій, забули власну історію, а тепер не проти наведення ладу методом розстрілів. Та існує одне але: коли людина говорить, що розстріл - це єдиний метод впливу, то має на увазі, що стрілятиме вона, але аж ніяк не її.
 
Та історія тих же комуністичних розбірок доводить, що ті комуністи, що на початку 20 років минулого століття розстрілювали інших, згодом самі разом з родинами втрапили в жорнова тоталітарної машини.
 
Але про це комуністи України мовчать. Вони навіть і словом не обумовлюються, що комуністичний режим занадто схожий з фашизмом. Хоча, порівнюючи ці дві системи, бачиш багато спільного. Але найспільнішими можна назвати дві риси: і фашизм, і комунізм тотально знищували людей, а також вчили своє підростаюче покоління робити доноси на власних батьків. Фашизм запроваджував систему дитячих доносів через гітлерюген, а комунізм – через піонерську організацію. Адже не дарма дітям з пелюшок розповідали про героя Павлика Морозова і наголошували, що ідеї комунізму сильніші за родинні зв’язки. А ще обидві системи були не проти поділити увесь світ навпіл. І свої перші домовленості про «дружній» переділ існуючих світових кордонів вони підписали пактом Молотова-Ріббентропа, який надав можливість СРСР напасти на країни Балтії, а Німеччині захопити Польщу. Скільки людей загинуло від таких «дружніх угод», комуністи не згадують. Проте естонці, латиші та литовці добре пам’ятають, скільки їхніх рідних і близьких було заслано до Сибіру, а скільки згинули у концентраційних таборах.
 
Світ засудив комунізм, справа за Україною?
 
Тож і не дивно, що цього року Європейський парламент запропонував оголосити 23 серпня  (день підписання пакту Молотова-Ріббентропа) загальноєвропейським днем пам'яті жертв тоталітарних режимів, про що і говориться в резолюції «Європейська свідомість і тоталітаризм», прийнятій 2 квітня 2009 року.
 
Як наголосив Сидір Кізін, юрист громадської організації "Люстрація”, інакше і бути не могло, адже усвідомлення історії є однією з передумов того, щоб уникнути подібних злочинів в майбутньому. Більш того, моральна оцінка і засудження довершених злочинів зіграють важливу роль у вихованні молодого покоління. Чітка позиція міжнародної громадськості на події, що відбулися у минулому, має безпосередній зв'язок із тим, як розгортатимуться події в майбутньому. «Треба розповідати українцям, що у цьому документі чітко вказано, що «Парламентська Асамблея рішуче засуджує важкі порушення прав людини, здійснені тоталітарними комуністичними режимами, і виражає співчуття і розуміння жертвам злочинів. До того ж, вона звертається до всіх комуністичних або посткомуністичних партій, які до цих пір не зробили цього, з пропозицією переглянути історію комунізму і своє власне минуле, чітко відокремити себе від злочинів, здійснених тоталітарними комуністичними режимами, і засудити їх. Але українські комуністи нічого засуджувати не збираються. А те, що вони нещодавно відновили монумент своєму вождю на Бессарабській площі у Києві, ще раз доводить, що вони і надалі поділяють погляди тирана, який запровадив терор і голод в Україні і знищив Українську народну республіку» – зазначає адвокат.
 
За словами пана Сидора, в документі Асамблеї чітко вказано, що з самого початку комуністичне панування характеризувалось масовим порушенням прав людини. Для того, щоб досягти своєї мети і утримати владу, комуністичні режими пішли далі за вбивства окремих осіб і різанини на місцевому рівні: вони інтегрували злочин в систему керівництва. Щоправда, після встановлення режиму, терор інколи втрачав свою початкову силу, і порушення прав людини ставали менш страхітливими. Проте пам'ять про терор грає важливу роль в суспільстві, і прихована небезпека заміщає реальні жорстокості. До того ж, якщо це необхідно, режим знов звернеться до терору, як це було продемонстровано в Чехословаччині в 1968, у Польщі в 1971, 1976 і в 1981, або в Китаї в 1989. Це правило застосовується до всіх минулих і теперішніх комуністичних режимів, незалежно від країни. В доповіді Горана Ліндбледа зі Швеції, згідно приблизних підрахунків, число людей, знищених комуністичними режимами в різних країнах, становить: Радянський Союз - 20 мільйонів жертв, Китай - 65 мільйонів, В'єтнам- один мільйон, Північна Корея -два мільйони, Кампучія -два мільйони, Східна Європа - один мільйон, Латинська Америка – 150 000, Африка - 1,7 мільйона, Афганістан - 1,5 мільйона.
 
Також, за словами адвоката, цей документ зазначає, що у двадцятих роках в Радянському Союзі ГПУ, колишнє ЧК, пізніше - КДБ, ввело квоту: кожен район повинен був доставити певне число «класових ворогів». Цифри встановлювалися керівниками комуністичної партії. Таким чином, місцеві чиновники повинні були заарештовувати, депортувати і страчувати конкретне число людей. Якщо їм не вдавалося цього зробити, вони самі ставали об'єктами переслідувань.
 
Тож про що взагалі можна говорити з приводу існування комуністичної партії в Україні? Зважаючи на усю ту шкоду, яку ця партія нанесла українській державі, її не лише треба заборонити, а й усіх, хто представляє її інтереси, притягнути до відповідальності.
 
Проте все ж цього мало. Зважаючи на те, що після розвалу СРСР більшість комуністів перефарбувались і стали псевдодемократами, а люстрації в країні не відбулося, тепер суспільство має право вимагати відсторонити цих людей від влади, адже, якщо почитати автобіографії більшості «демократичних» політиків, то з’ясується, що в минулому вони були партійними чи комсомольськими лідерами і вправно працювали на КДБ. А так як колишніх агентів КДБ не буває, то виходить, що нині в українському парламенті працює сила-силенна ворогів українського народу, які, як депутати, мають доступ до секретної інформації, від якої може залежати і безпека держави.
 
Але українське СБУ не поспішає викривати цих російських агентів. А вони самі вперто нав’язують Україні ті інтереси, які вигідні путінському режимові, але аж ніяк українському суспільству.
 
Щоправда, за словами пана Сидора, СБУ, скоріш за все, все ж не така вже безсила. Проте він погоджується з тим, що українська служба безпеки могла б працювати і краще, стаючи саме на захист українських інтересів.
 
Існування комуністичної партії – це порушення законодавства України
 
Міністерство юстиції вже давно повинно було заборонити Комуністичну партію. Адже за словами юриста, підставою для скасування її реєстрації може слугувати хоча б  програма цієї партії.
 
Як розповів пан Кізін, програмою КПУ передбачається: «Неодмінними умовами швидкого виходу із кризи партія вважає скасування Біловезької змови». «Біловезькою змовою» іменується підписана на міждержавному рівні Біловезька угода, яка стала наслідком Всеукраїнського референдуму від 1 грудня 1991 року про державну незалежність України.
 
Це - порушує  перше обмеження статті 5–ї Закону України «Про політичні партії в Україні» — «ліквідація незалежності України», а також 37 статті Конституції, яка проголошує: «Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, забороняються». Але українське міністерство юстиції на такий «мізер» уваги не звертає. Цим же документом зазначається, що «Комуністи не ставлять перед собою завдання зміни існуючого режиму насильницьким шляхом». Але далі ту цій же програмі проголошується: «Теоретичною та ідеологічною основою КПУ є вчення Маркса–Енгельса–Леніна»; «Ми відкидаємо заклики, від кого б вони не виходили, розірвати з марксизмом–ленінізмом, будь–які спроби віднести його до «фундаментальних досягнень наукової думки минулого, неприйнятних як основа ідеології Комуністичної партії у наш час». І це беззастережно вже ототожнює політичну діяльність КПУ з марксистським ученням, яке наголошує: «Коммунисты считают презренным делом скрывать свои взгляды и намерения. Они открыто заявляют, что их цели могут быть достигнуты лишь путем насильственного ниспровержения всего существующего общественного строя. (К.Маркс, том 6, стор. 459). Також у статуті КПУ зазначається: «Член партії зобов’язаний застосовувати в практичній роботі марксистсько–ленінське вчення». А отже, комуністи, як і в 1917 році, готові йти на насильницьке повалення влади, тоді як Конституція України забороняє подібні дії.
 
У тій же програмі КПУ проголошується: «Головною метою Компартії України на нинішньому етапі» є: «усунення від влади буржуазно–націоналістичних сил, перехід всієї повноти влади до Рад депутатів трудящих», а також: «Головна мета Компартії України на нинішньому етапі — рішуча заміна політичного курсу країни, відновлення регулювання економічних і соціальних процесів в інтересах народу і припинення капіталізації суспільства». При цьому КПУ ще й попереджає: «продовження курсу на капіталізацію неминуче веде Україну до назрівання в країні революційної ситуації, соціального вибуху, до катастрофи». А це вже є закликом до повалення конституційного устрою і зміни політичного й економічного курсу в Україні. Ще у цьому документі можна прочинати: «Ми виходимо з того, що національне питання завжди має конкретний соціально–класовий зміст. У наш час він визначається рухом людства до соціалістичного майбутнього, тобто протиборством сил, які обстоюють соціалістичний шлях розвитку, і тих, хто цьому перешкоджає. Саме в цьому зараз зміст національного питання в Україні». А у своєму статуті КПУ наголошує, що вона є «спадкоємницею ідей і традицій та правонаступницею Комуністичної партії України», а програмою підтверджує, що «теоретичною та ідеологічною основою КПУ є вчення Маркса–Енгельса–Леніна». І у цій цитаті чітко прослідковується порушення сьомого обмеження статті 5–ї Закону «Про політичні партії в Україні» — «посягання на права і свободи людини» і ще раз «проходить» за 37–ю статтею Конституції («Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на посягання на права і свободи людини, забороняються»). Також у програмі КПУ зазначається: «Всупереч волі переважної більшості народів України було змінено символіку України». А це - заперечення 20 і 65 статті Основного закону щодо прапора, герба і гімну» – зазначає пан Кізін.
 
Але для української юриспруденції та судової системи усе, вищевикладене, значення не має. Вони і надалі підтримують існування Комуністичної партії, і навіть стають на захист комуністичних прихвостней та їхніх ідей, звинувачуючи свідомих українців у неповазі до суспільства лише через те, що вони стають на захист української ідеї та ідеології і вимагають від влади знищення тих же монументів Лєніна. І нічого в Україні не зміниться до тих пір, допоки в державі не відбудеться справжньої люстрації і засудження комуністичних ідей.
 
Оксана КОТОМКІНА

Наступна стаття »



Комментарии

Комментарии отсутствуют. Возможно, ваш будет первым?

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Минулої доби залишалася напруженою ситуація на Маріупольському напрямку. Тут унаслідок обстрілів російських окупаційних військ отримали поранення двоє наших військовослужбовців

подробнее
Конфликты и законы © 2008-2018.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.