Знайшовся Ігор Луценко. Його вивозили до лісу. Питання до Захарченка і януковича: хто ці бандити?

Знайшовся ігор Луценко. Про те, як він декілька разів прощався з життям, журналіст написав на своїй сторінці у Фейсбук. Далі без коментарів:

Друзі, вашими молитвами у мене сьогодні, 21 грудня, день народження. Дуже всім дякую за турботу, я зворушений милосердністю всесвіту!

За останню добу я мінімум три рази прощався з життям, але зараз у мене все ок. 

Наразі я виповз з лісу, куди мене завезли і кинули мої викрадачі, і знаходжусь у доброму гуморі, без мобілки і у посередньому фізичному стані. Нічого серйозного, просто майже 15-годинне спілкування з викрадачами було часом дуже важким морально і фізично.

Мушу відзначити високий професіоналізм викрадачів, це дійсно фахівці.

Події були такі - між першою і другою ночі вчора до мене звернулися лікарі з прохання машиною доставити до офатльмологічного відділення такого собі пана Юрія, у нього була травма ока.

Я дождався Юрія, і ми поїхали у лікарню. Як тільки зайшли у приміщення і лікар почала оглядати Юрія, підійшли двоє міцних молодиків, заглянули у кабінет і зразу вийшли. Я зрозумів, що вони за Юрієм і викликав друзів. Але я розраховував, що вони будуть нападати на нас без свідків, на вулиці.

Вони ж приблизно вдесятьох зайшли і витягнули нас в мінібус на очах у тітоньки-лікаря.

Нас повезли у нічний ліс десь під Києвом і я подумав, що все, капець. Пробули ми там достатньо довго, але капець не наступив. Хоча, звісно, хорошого було мало.

Потім нас повезли кілометрів за 20-30 і кинули у щось на кшталт металевого гаражу, мене з Юрієм розвели по різним відсікам. ПІсля того я його не бачив.

В гаражі ми провели досить багато часу, годин 10-11. Спілкувалися.

Я помітив - це були не просто найняті люди, вони щиро ідейні у своїй масі. Хоча спілкування було непростим, мені здається, багато хто зрозумів дещо про Майдан, і про мою особисту позицію.

Після цього спілкування ще раз переконався, що принаймні мій вибір - це ненасильницький спротив. Але про це, можливо, іншим разом.

Потім мене повезли у машині, їхали майже годину, і тут у мене знову почалися думки про капець, бо місцина глуха. Мене у кульку на голові поставили лобом до сосни на коліна і сказали молитися) Я не відмовився. Поки я читав молитву, мої супроводжувачі щезли. Навіть не було чутно, коли.

Я поглянув на світ, ніби вперше. Сліпа хуртовинна ніч була найяскравішим видовищем, мабуть, за все життя.

Далі я майже повз по засніженій дорозі, співаючи пісні. Почав з "Любо братці любо") По дорозі майже втрачав свідомість, але дійшов.

Ще раз, друзі - подароване вами життя - прекрасне! Є певні побутові незручності, але вони поступово пройдуть, нічого критичного. Фоточок поки не буде, бо мобілка йок.