mogno vse

Дам хабар! Пришліть посередника!

Свавілля чиновників і представників комунальних структур нині в Україні не новина. Усі вони наразі почувають себе комфортно, оскільки не бояться ані людей, ані закону. А зважаючи на те, що більшість організацій, які надають комунальні послуги, є монополістами на певних територіях, тож вони і нахабніють. Адже усе, що їм потрібно – гроші! І не за якісні послуги, а за те, аби людина отримала мінімальний доступ до відповідної «комунальної радості», навіть тоді, коли вона неякісна. Боротись з такими структурами важко. Особливо, якщо вони, відчуваючи право сильного, ставлять за мету стягувати з громадян останні кошти за порушення, яких людина не коїла. 


У таких нелюдськиї умовах мешкає сім'я Євгена Лагера 

 На фото Євген Лагер

Зі справою ЄВГЕНА ЛАГЕРА Єнакіївська правозахисна група знайома вже протягом останніх двох років. Звернутись до громадської організації його змусила доля і свавілля комунальників, оскільки він, як порядна людина, не зміг протистояти їхнім образам та знахабнілому комунальному рекету. А точніше - рекету Дзержинського управління по газопостачанню та газифікації «ВАТ “Донецькоблгаз», яке вирішило злупити з нього кошти за те, чого не лише він, але й члени його сім’ї і родини НЕ вчиняли - порушення правил користування газом.

Загалом пан Лагер далеко не єдиний, хто мав нещастя зіткнутися із прямим вимаганням коштів за «просто так», оскільки не має якихось «зв’язків», які успішно вирішили б проблему, що постала. Його батько помер саме перед вказаним «наїздом», а дружина – із сиріт.

В Україні безліч людей, які у подібних ситуаціях змушені відкуповуватись від енергетиків, постачальників води та інших комунальних монополістів, що вирішують питання своєї наживи за людський кошт, оскільки, по-перше, у разі офіційного успіху здирники за це отримують певний офіційний преміальний відсоток, а у разі НЕОФІЦІЙНОГО - й того більше: діляться хабарем із своїм начальником. А по-друге, самі керівники цих монопольних структур поставили своїх підлеглих в умови офіційного безгрошів’я (мінімально можливої оплати праці, стимульованої протягом багатьох десятиліть, починаючи з есесесер-івських часів, бездушною політикою державного керівництва), яке на сьогодні можна компенсувати на приватному рівні лише участю у відомчо узаконеному комунальному рекеті.

Проте лише одиниці зі споживачів комунальних послуг роблять спробу протистояти знахабнілим комунальним наїздам. Інші ж (усвідомлюючи важкість доказової бази вимагання хабарництва) – платять, аби лишень їх залишили у спокої максимум половину від виставлених санкцій. А подібним структурам тільки того й потрібно. Тож вони без жодного докору сумління удосконалюють успадковану ними вказану совдепівщину, за якою можна, маючи начальницьке заохочення, без зайвого клопоту обирати людей, стягуючи з них останні кошти. І схема ця – елементарна: під приводом перевірки приборів (води, газу і т.п.) У БУДЬ-ЯКИЙ ЧАС (тобто Конституція України вже порушується) й ІЗ БУДЬ-ЯКОЮ ЧАСТОТОЮ (що при відвіданні один раз на місяць вже «заколисує» відвідуваного) працівники цих структур проникають до осель громадян і отримують доступ до прибору обліку. У якійсь із відвідувань, скориставшись вказаною психологічно природною «заколисаністю» власника, комунальні «гості» роблять щось із прибором обліку прямо у помешканні господаря, або вже при транспортуванні прибору до так званої відомчої експертизи. Причому, про день, час й місце проведення останньої (яке може знаходитися й за сотню кілометрів від помешкання споживача) самих споживачів навіть не завжди й повідомляють, як це і сталося із паном Лагєром. А далі все банально просто. Згодом господарю приладу виставляють «рахунок» за виявлене «порушення» і повідомляють, що або він платить по повній, або дає хабар, або ж припиняють газо-, електро-, водопостачання. І все, що лишається людині – обирати, який варіант для неї менш збитковий.

Якщо ж особа не погоджується з висновками так званої експертизи і не бажає платити штраф чи давати хабар, її тягнуть до суду, у якому, як у безпрограшній лотереї, стягують із невинного навіть більше, аніжвказує позивач-монополіст. І протистояти судовій системі простій людині – не можливо, оскільки суди в Україні виграє той, хто пропонує більше грошей. Тож злиденні споживачі послуг можуть навіть не розраховувати, що суд стане на їхній захист. Навіть більше: суди інколи навіть не переймаються повідомленням відповідачів про слухання справи. Ну, а далі включається ще одна державна ланка «конвеєру вибивання» коштів - державна виконавча служба, з якою боротись наодинці практично неможливо. І хоча нині судді доволі скептично дивляться на майбутні результати стягнення комунальних боргів, вказуючи, що «наразі лише 2 відсотки громадян мають зарплату, щоб з неї стягувати кошти, а у інших дохід нелегальний», проте таким, як Лагер (він працює на державній шахті підземним працівником й немає «лівих» доходів), жоден суд не допоможе! І це довели судді Дзержинського міського суду: Копилова С.Є., Тюрін М.М., Бабенко С.С., Мамедова Л.М.

Проте, навіть якщо місцевий суд (суддя Нєміш Н.В.) таки стане на бік ЗАКОНУ, як це сталося у випадку з Лагером, то Апеляційний суд Донецької області скасує справедливе рішення під будь-яким штучним приводом (судді Стельмах Н.С., Молчанов С.І., Звягінцева О.М.), а Верховний суд відмовить у відкритті касаційного провадження (суддя п. Гуменюк В.І.), навіть не дбаючи про обов’язок дотримання імперативної вимоги п. 6 ч. 1 ст. 345 ЦПК України про необхідність зазначити УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, що у перекладі на звичайну мову означає НЕ ЧИТАЮЧИ СКАРГИ! (Нічого не скажеш, «високий» рівень правосуддя, обов’язковий до ОДНАКОВОГО застосування нижчими судами відповідно до абз. 5 ч. 4 ст. 18 Закону України «Про судоустрій України»! І Вища рада юстиції також не бачить у цьому якогось порушення присяги судді!)

Інша річ, коли «під роздачу» монополістів попадають колишні співробітники міліції або інших карально-правовових органів. У таких ситуаціях суди апріорі стають на бік цих громадян, а не монополістів-комунальників ( негласно підтверджуючи - не чіпай наших!).

Коли ж проста людина (як Лагер) ще й подасть позов проти місцевого монополіста або й проти суддів, які виносили одне за одним заздалегідь неправосудні рішення, то останні вміло захищаються прихованими у процесуальних законах пастками, як це зробила суддя Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області п. Чигрина Л.Г. Й марно шукати допомоги у вищому суді – на це там знаходиться суддя Апеляційного суду Луганської області п. Свинцов Л.М., який неспроможний навіть написати та оформити елементарну ухвалу, а ще вище - суддя Верховного суду України п. Лихута Л.М., яка лише допомагатиме своєму колезі у продовженні розпочатого корпоративного цькування Лагера. (А Вища рада юстиції знову «не бачить» у цьому ніякого дисциплінарного порушення, не кажучи вже про порушення присяги, суддею п. ЛихутоюЛ.М.!)

Так само марно шукати допомоги й у радах суддів усіх рівнів, яким не до такого «мізеру». Бо вони, на жаль, більше воліють «ділити вигідні посади» під поблажливими поглядами Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя.

Тож пересічній людині в межах України майже неможливо виграти суд проти комунальника-монополіста, а тим паче проти суду чи проти судді. Навіть якщо проти останнього вже ведеться судовий процес за отримання хабарів. (У Луганському апеляційному суді, як відомо, вже з півроку розглядається справа за обвинуваченням у отриманні хабарів саме одного з тих суддів Дзержинського міського суду, який постановив одне зі згаданих вище скасованих завідомо неправосудних рішень проти Євгена Лагера. Та зі слів свідків, яких постійно викликають із Дзержинська, саме до них під час їхнього допиту суд ставиться наче як до злочинців.)

Тож на сьогодні наявна майже повна приреченість таких, як Євген Лагер. І це - незважаючи на те, що закон повністю на їхньому боці. Але жити без газу багатодітній родині теж важко, коли навколо вже ані лісу, з якого можна було б принести хмизу, ані вугільних копалень, вугілля яких можна було б спалювати у домашній грубі. Тож й пішов пан Лагер на безпрецедентний крок: задля поновлення газопостачання у своїй оселі він надіслав усім, починаючи від Президента України й завершуючи вказаним місцевим управлінням «Донецькоблгазу» офіційну заяву, у якій і зазначає: «Дам хабар! Пришліть посередника!»

Щоправда невідомо, чи хтось пристане на його пропозицію. Допоки з Києва усі, крім одного, звернення «спускають» до Донецької обласної прокуратури, мовляв «хай вона бере хабар», місцеві комунальники та судді, як і раніше, вдають із себе святих, божих та невинних. 

Ігор ВОСКОБОЙНИКОВ, голова «Єнакіївської Правозахисної Групи»

Наступна стаття »



Комментарии

Комментарии отсутствуют. Возможно, ваш будет первым?

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Минулої доби російсько-окупаційні війська зосередили основні вогневі зусилля на Маріупольському та Донецькому напрямках. Один український військовий зазнав поранень

подробнее
Конфликты и законы © 2008-2018.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.