mogno vse

Василь Онопенко: «Знищенням Верховного Суду захист прав людини не посилюють»

З виступу Голови Верховного Суду УкраїниВасиля Онопенка на Міжнародному саміті «Суди та суспільство» (Київ, 20 квітня 2010 року)
 
Певен, що ніхто не ставить під сумнів потребу змін у судовій системі. Однак основне питання – яку кінцеву мету переслідують ці зміни?
 
Ми вже неодноразово протягом недовгої історії незалежної України були свідками експериментів із реформування судової системи, в яких завжди було більше політики, ніж реального вдосконалення судочинства.
 
Мені багато разів доводилося пояснювати позицію суддівської спільноти щодо проведення судової реформи, зокрема рішуче спростовувати закиди про те, що судова влада чинить опір реформам, бажаючи зберегти існуючий стан речей.
 
Вкотре наголошую, що ніхто так не зацікавлений у позитивних змінах у судочинстві, як судді. Адже ніхто не знає про проблеми судової влади більше, ніж представники суддівського корпусу. І ніхто так не прагне до утвердження справедливого, доступного для громадян та незалежного суду, як самі судді. Тому позиція суддів має бути почута і врахована.
 
Добре знаючи і розуміючи стан справ зсередини, судді не лише мають власну оцінку ситуації, що склалася в судочинстві, а й пропонують конкретні заходи щодо її зміни. Суддівський корпус висловив своє бачення концептуальних засад подальшого здійснення судової реформи в Україні. За останні кілька років Верховним Судом України за участю інших судів розроблено і передано відповідним суб’єктам законодавчої ініціативи понад 30 законопроектів з найактуальніших питань судочинства. Однак суддівські пропозиції, що справді є актуальними і важливими для правосуддя, виявилися малоцікавими для тих, хто реально впливає на формування і реалізацію судової реформи, на ухвалення відповідних законів.
 
На превеликий жаль, через відсутність у вищого політичного керівництва країни державницького підходу і своєрідного розуміння ролі та місця суду минуле п’ятиліття не тільки стало періодом втрачених можливостей для реформування судочинства, а й періодом появи нових системних загроз для правосуддя. В останні роки посилився тиск на суди, стало відвертим втручання в їхню діяльність, ігнорування конституційних засад судочинства, політизація судів та їх цілеспрямована дискредитація.
 
Використовуючи спекуляції довкола наявних у правосудді проблем, певні особи під виглядом судової реформи лобіювали законодавчі зміни, ухвалення яких означало б повний крах незалежного та об’єктивного правосуддя. Судовою реформою називалися зміни, спрямовані на встановлення неправового контролю над судами. Проте судова система вистояла, зберігши у своїй основі і незалежність суду, і базові принципи здійснення правосуддя.
 
У будь-яких нових суспільно-політичних умовах виникає сприятлива ситуація для реального проведення необхідних змін у сфері правосуддя. Тим паче, що нова політична влада поставила перед собою амбітне завдання: швидке здійснення масштабної та повноцінної судової реформи. Судова реформа визначена одним із пріоритетів в діяльності Президента України. Наявність більшості в парламенті гарантує підтримку його законодавчих ініціатив.
 
Наскільки відомо, є політична воля щодо відмови від остаточного ухвалення сумнозвісного законопроекту про судоустрій та статус суддів (реєстраційні №№ 0916 та 0917). Про неприйнятність цього законопроекту, неконституційність та юридичну необґрунтованість його положень, пагубність для правосуддя та держави неодноразово аргументовано заявляли представники судової влади, провідні вчені, юристи-практики, політики. Нещодавно й Венеціанська комісія фактично визнала даний законопроект непридатним, вказавши на юридичну необґрунтованість та невідповідність міжнародним стандартам основних його положень.
 
Проте поки що існує небезпека того, що нового імпульсу набудуть спроби під виглядом судової реформи вибудувати систему замкнутого циклу отримання «потрібного» судового рішення.
 
Сьогодні, коли питання судової реформи набуло надзвичайної актуальності, в інформаційному просторі чи не щодня з’являються рецепти побудови «досконалої» судової системи України. Їх автори усі як один говорять про те, що вони виступають за побудову ефективної системи правосуддя, здатної захистити права та свободи громадян. От тільки коли йдеться про конкретні інструменти побудови такої системи, кожен бачить їх по-різному, на жаль, часто виходячи виключно з власних інтересів.
 
Рідко побачиш серед програмних принципів такої реформи посилення, в тому числі кадрового, матеріального та фінансового, судів першої інстанції як основної ланки судоустрою чи вдосконалення процесуального законодавства. Ні, як правило, основні списи ламаються довкола призначення суддів на адміністративні посади, статусу Верховного Суду України тощо.
 
Такі «реформатори», досягнувши домовленості щодо розподілу «судового пирога» між різними групами впливу, справді можуть здійснити блискавичну судову реформу. Але чи буде користь від такої реформи для суспільства? Питання риторичне.
 
Бачення суддівською спільнотою ключових питань, які дискутуються в рамках проведення судової реформи, полягає у такому.
 
Перше з них – щодо судоустрою.
 
Без сумніву, судова система України потребує структурних перетворень. Чинна система судоустрою є невиправдано громіздкою, складною, роз’єднаною організаційно та процесуально, багато в чому незрозумілою для громадян. Існуючий судоустрій об’єктивно зумовлює виникнення системних недоліків у здійсненні судочинства. Хоча в самій побудові судової системи судоустрою має бути закладено механізм правильного та ефективного розгляду справ.
 
На моє переконання, найбільш оптимальною моделлю судоустрою України є триланкова судова система, яку складають місцеві, апеляційні суди та Верховний Суд України.
 
Така система найбільшою мірою відповідає адміністративно-територіальному устрою нашої держави (район, область, центр), її історичним та правовим традиціям, існуючій в Україні правовій системі. Вона є простою, зрозумілою та найбільш доступною для людей. Така побудова судової системи забезпечує оперативність судового розгляду, правову визначеність судового рішення, однакове застосування закону всіма судами. Така система судів базується на трьох основних процесуальних функціях – розгляді справи по суті, апеляційному та касаційному перегляді судового рішення. Зрештою, вона є найменш фінансово та матеріально затратною для держави.
 
Ці переваги підтверджуються як багатолітнім досвідом функціонування триланкової системи судів на території нашої країни в радянський і пострадянський період, так і невтішними результатами експериментування із судоустроєм останніх років. За доцільність побудови в Україні триланкової системи судів висловилися й судді, що зафіксовано у рішенні VIII позачергового з’їзду суддів України. Таку ж позицію з цього питання займають вітчизняні провідні політичні сили. Так, у проекті Конституції України, запропонованому Партією регіонів, передбачено, що «відповідно до закону діють місцеві, апеляційні суди та Верховний Суд України». Із системного аналізу висновків Венеціанської комісії щодо законопроектів з питань судоустрою та статусу суддів вбачається, що ця авторитетна міжнародна організація виступає за спрощення наявної в Україні судової системи, в тому числі за зменшення кількості інстанцій.
 
Запровадження триланкової судової системи потребує внесення змін до Конституції України. Взагалі провести повноцінну судову реформу без внесення змін до Основного Закону неможливо. Адже саме в Конституції закладено положення, які унеможливлюють ефективне функціонування незалежної судової влади.
 
Але наведене вище фактично консолідоване бачення суддівського корпусу необхідності запровадження триланкової судової системи має враховуватися й при поточному реформуванні судової системи, яке не торкається змін до Конституції. Натомість воно настійливо ігнорується пропозиціями збільшити кількість судових інстанцій, утворити два нові вищі суди – Вищий кримінальний та Вищий цивільний. Таке реформування більше нагадує експеримент над правосуддям, а відтак – і над людьми. Адже будь-яких переконливих доказів того, що така судова система працюватиме більш ефективно, не існує. У такий спосіб буде зруйновано Верховний Суд, але зовсім не вирішено проблеми, які є в правосудді. Проблеми, які сьогодні є у Верховному Суді, просто стануть проблемами вищих судів.
 
Такі пропозиції обґрунтовуються необхідністю подальшої суцільної спеціалізації судів, що за задумом їх авторів є ще одним засобом для утвердження ефективного правосуддя.
 
Однак, як свідчить досвід, таке реформування знову ж таки не спирається на науково обґрунтований методологічний підхід побудови судової системи, а навпаки призводить до дестабілізації судової влади, роз’єднаності судової системи, утворення додаткових автономних судових систем і знищення єдиної цілісної судової системи держави. Судячи з усього, це і є справжньою метою авторів таких пропозицій.
 
Згадайте, як подавалося створення адміністративної юстиції в Україні – нарешті громадянин отримає належні гарантії захисту від свавілля державної влади. А що ми маємо через п’ять років? Чи виправдала адміністративна юстиція мету свого створення – захист прав та свобод громадян у публічно-правовій сфері?
 
Яскравим прикладом стало прийняття закону, яким змінено підсудність розгляду спорів стосовно соціальних виплат, що складали левову частку справ, які розглядалися адміністративними судами. Законодавець констатував, що адміністративні суди не здатні розглядати ці спори, і в повному обсязі передав їх розгляд загальним судам.
 
Переконаний, що обраний в Україні підхід до спеціалізації судів є методологічно неправильним. У будь-якій країні світу основою, серцевиною судової системи є загальні суди, які розглядають майже 90% судових справ. У жодній демократичній державі спеціалізовані суди не створюються замість загальних. Їх покликання – забезпечити розгляд конкретних вузьких специфічних категорій спорів суддями, що мають відповідну професійну підготовку. Саме такий підхід застосовано і в нашій Конституції. Це випливає хоча б із положення статті 127 Основного Закону.
 
Вважаю, що подальше дроблення судової системи шляхом штучного створення автономних юрисдикцій призведе до руйнування єдності судової влади, а відповідно – до її послаблення. Можливо, це і є справжньою метою, для досягнення якої використовується подальша спеціалізація судової системи. Дійсно, набагато легше контролювати судову владу через штучні автономні судові утворення, ніж самим бути під судовим контролем єдиної, сильної та незалежної судової влади.
 
Друге дискусійне питання, яке органічно пов’язане з питанням системи судів, – це питання правового статусу Верховного Суду України.
 
Статтею 125 Конституції України встановлено, що Верховний Суд України є найвищим судовим органом в системі судів загальної юрисдикції. Деякі творці судової реформи її завданням вбачають ревізію цих конституційних положень та їх вихолощення.
 
Шляхом утворення двох нових вищих спеціалізованих судів та обмеження, а точніше – позбавлення процесуальних функцій – Верховний Суд як найвищий судовий орган пропонується перетворити у щось на кшталт науково-консультативної ради, яка має узагальнювати практику вищих спеціалізованих судів і давати свої рекомендації.
 
При цьому ініціатори таких змін не звертають увагу не тільки на те, що Верховний Суд визначений Конституцією України як найвищий орган в системі судів, але й на те, що Конституція визначає його саме судовим органом.
 
Узагальнення судової практики, надання роз’яснень щодо правильності застосування чинного законодавства поза процедурою розгляду судових справ є абсурдом. Єдність судової практики, однакове застосування судами закону, виправлення судових помилок може бути забезпечене лише шляхом розгляду Верховним Судом конкретних справ. Я вже не кажу про неприпустимість нехтування професійним досвідом суддів вищої кваліфікації, які працюють у Верховному Суді України, через те, що комусь не подобається його правові позиції чи хтось із його керівництва.
 
Проблема Верховного Суду України полягає в тому, що сьогодні він є найбільш компетентним, об’єктивним і незалежним судовим органом. Саме позиція Верховного Суду не дає зробити замкнутий цикл отримання «потрібного» судового рішення.
 
Важко збагнути юридичний зміст та логіку нещодавнього офіційного тлумачення терміна «найвищий судовий орган». Вдумайтеся: на питання про офіційне тлумачення терміна «найвищий судовий орган» дано відповідь, що визначення у частині другій статті 125 Конституції України Верховного Суду України як найвищого судового органу означає всього-на-всього те, що конституційний статус Верховного Суду України не передбачає наділення його повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів.
 
В інтересах правосуддя, в інтересах судового захисту прав громадян, в інтересах утвердження законності в державі єдино правильним сьогодні є посилення процесуального статусу Верховного Суду. Необхідно наділити його повноваженням брати до розгляду будь-яку справу, адже у кожному випадку йдеться про судовий захист прав і свобод людини. З цієї точки зору найвищий судовий орган має право поправити будь-який нижчестоящий суд, ухвалювати прецедентні рішення по типових справах.
 
Посилити роль Верховного Суду слід при розгляді всіх без винятку справ, включаючи господарські та адміністративні. Нещодавнє Рішення Конституційного Суду від 11 березня 2010 року в цьому зовсім не є перешкодою. Зробити це просто – визначити у процесуальних законах відповідні виняткові обставини, які б давали змогу Верховному Суду переглядати будь-які рішення вищих спеціалізованих судів у всіх випадках, коли вони не відповідають закону чи є необґрунтованими.
 
Те ж, що пропонується віднести до повноважень Верховного Суду з перегляду за винятковими обставинами рішень Вищого господарського суду (законопроект № 0893), не має нічого спільного зі здійсненням правосуддя та виконанням найвищим судовим органом функцій відповідно до статусу найвищого судового органу.
 
Фактично Верховний Суд уже сьогодні пропонується взагалі виключити із системи перевірки рішень господарських судів, що, до речі, не відповідає тому ж Рішенню Конституційного Суду України, яким визначено, що вищі суди як вищі судові органи спеціалізованих судів здійснюють на підставах і в межах, встановлених законами про судочинство, повноваження суду касаційної інстанції стосовно рішень відповідних спеціалізованих судів. Але Конституційний Суд України у цьому Рішенні не поставив та й не міг поставити під сумнів статус Верховного Суду як найвищого судового органу України.
 
За Конституцією України Верховний Суд є вищим судовим органом по відношенню до Вищого господарського суду та Вищого адміністративного суду. Таким чином, він повноважний переглядати рішення цих судів, змінювати чи скасовувати їх у разі наявності для цього підстав (незаконності, необґрунтованості тощо) з метою забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб, однакового застосування усіма судами закону.
 
Практична потреба у виконанні Верховним Судом функції з перегляду рішень вищих спеціалізованих судів є надзвичайно великою. Про це, зокрема, свідчать результати здійснення найвищою судовою інстанцією такої функції.
 
Так, кожного року Верховний Суд скасовує до 30 % постанов і ухвал Вищого господарського суду. Це викликає велику стурбованість у зв’язку з тим, що Вищим господарським судом скасовується фактично третина законних і обґрунтованих рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
 
Тому вказані законодавчі зміни є неприйнятними. Вони, зокрема, зумовлять істотне збільшення випадків оскарження судових рішень, прийнятих національними судами, до Європейського суду з прав людини, негативно впливатимуть на економічні процеси в Україні.
 
Навіть Венеціанська комісія висловила стурбованість щодо визначення такого процесуального співвідношення між Верховним Судом та вищими спеціалізованими судами. У згаданому її висновку сказано про те, що «оскільки вищі спеціалізовані суди мають діяти як касаційні інстанції, а відтак виконуватимуть функції, які зазвичай належать Верховному Суду, постає питання про те, чи не слід було би злити ці два рівні (вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд) в один і в такий спосіб хоча б спробувати спростити систему, позбавивши її зайвої бюрократії та адміністративного тягаря. В цьому випадку функції, якими наділені вищі спеціалізовані суди, могли би виконуватися спеціалізованими колегіями або палатами Верховного Суду…».
 
Європейські експерти вбачають вихід не тільки у спрощенні системи судів, а й спрощенні процесу судового розгляду: «Хоча наразі Верховний Суд вочевидь є перевантаженим, – зазначається у висновку Венеціанської комісії, – виходом із ситуації в більш віддаленій перспективі навряд чи може бути утворення додаткових рівнів судочинства; радше потрібно спростити процедури й зробити їх більш ефективними».
 
Власне про це неодноразово говорили й вітчизняні фахівці та керівники судової влади. Зміст правосуддя визначається процесом. Спрощення судового процесу, уніфікація судових процедур – це ті правові засоби, які зроблять судочинство більш ефективним та оперативним. Верховним Судом підготовлено проекти відповідних змін практично до всіх процесуальних законів, але вони, як я вже казав, мало цікавлять ідеологів судової реформи.
 
Ще одне питання, яке набуло гіпертрофованого значення, – порядок призначення суддів на адміністративні посади.
 
Не вдаючись до оцінки ситуації, яка склалася у зв’язку з визнанням неконституційним призначення голів судів та їх заступників Президентом України, зазначу, що найбільш оптимальним варіантом вважаю здійснення такого призначення Радою суддів України – вищим органом суддівського самоврядування, органом колективним, абсолютно аполітичним, нікому не підпорядкованим, який практично виключає протиправний вплив на суддів. Такий порядок найбільшою мірою відповідає принципам незалежності судової влади та самостійності судів. Він уже перевірений часом – виконання Радою суддів України цієї функції упродовж майже двох з половиною років ні в кого не викликало будь-яких претензій щодо необ’єктивності, впливу чи втручання. Тому, якщо виходити з інтересів правосуддя, то в законі слід закріпити саме такий порядок призначення.
 
Серед інших важливих завдань судової реформи – вдосконалення існуючого порядку добору суддівських кадрів. Надзвичайно негативним моментом є те, що при єдиному статусі судді добір кадрів у суди різних видів здійснюється за різними підходами і критеріями. До того ж цей процес є значною мірою заполітизованим.
 
У висновках поважних міжнародних інституцій неодноразово наголошувалося на тому, що порядок формування судового корпусу України має яскраво виражений політичний характер і суперечить загальновизнаним міжнародним стандартам у сфері правосуддя.
 
У своєму останньому висновку Венеціанська комісія вкотре вказала на те, що аж ніяк не може визнаватися задовільною ситуація, за якої до Вищої ради юстиції входять політичні призначенці (зокрема, народні депутати, представники президента, парламенту), а судді перебувають у меншості. Європейські експерти висловили сподівання, що вона буде виправлена у ході майбутніх конституційних реформ.
 
Для того, щоб суд був об’єктивним і справедливим, для судді має бути створено особливі умови для здійснення правосуддя. Вирішення на практиці проблем, з якими стикається сьогодні український суддя, об’єктивно знижує його незалежність, а отже й об’єктивність судового рішення, втягує його у неслужбові стосунки, в корупцію.
 
В Україні залишаються передумови для тиску на суддів і втручання у діяльність судів. Вирішення цих проблем – це також одне з найважливіших завдань судової реформи.
 
Я не хотів би, щоб мій виступ сприймався як суцільна критика ідей, які пропонуються в рамках судової реформи. Хочу запевнити, що у нас є своє чітке бачення тих змін, яких об’єктивно потребує судова влада для становлення ефективного правосуддя. Протягом останніх років ми стукаємо в усі двері, надаємо конкретні пропозиції щодо реформування суду.
 
Судовою владою напрацьовано і комплексне бачення судової реформи, яке ми також передали на розгляд робочої групи, створеної Президентом України.
 
Ще раз підкреслюю, судова влада готова до змін, до вдосконалення процесуального законодавства, побудови чесної та відкритої процедури добору суддів, запровадження невідворотної відповідальності за винесення завідомо неправосудних рішень.
 
Якщо коротко, то наше бачення судової реформи полягає в тому, щоб зберегти всі позитивні здобутки судової системи, напрацьовані за роки незалежності, і на основі кращих зразків міжнародного досвіду, практики застосування законодавства про судоустрій та статус суддів вдосконалити основні положення судочинства, забезпечивши утвердження в Україні справедливого, незалежного та доступного суду.
 
Зі свого боку ми сподіваємося на плідну та конструктивну дискусію з метою вироблення єдиної позиції щодо подальшого реформування судової системи в інтересах суспільства.
 
За повідомленням scourt.gov.ua
 


Комментарии

Комментарии отсутствуют. Возможно, ваш будет первым?

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Последние новости

Минулої доби в районі проведення операції ОС зберігалося напруження на Луганському та Маріупольському напрямках, відмічено активізацію противника на Світлодарському напрямку

подробнее
Конфликты и законы © 2008-2018.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.