mogno vse

Дідусь Новохатько як ознаменування ери вмираючої культури та сплячого міністерства

novohatko

 
Нещодавно Голова Київської міської адміністрації Олександр Попов привітав свого екс-заступника Леоніда Новохатько із призначенням на посаду міністра культури, проголосивши його справжнім патріотом. "Я щиро вітаю Леоніда Михайловича з призначенням на посаду міністра культури України. Він справжній патріот української культури, професіонал, знавець своєї справи, досвідчений і кваліфікований управлінець. Бажаю успіхів на новій посаді», - відзначив Попов.


І ця напівглузлива,напівсаркастична промова дала старт новій ері царювання нового міністра у сонному напівкультурному царстві. Безнадійне ставлення до перспектив існування Міністерства культури викликає навіть не новопризначення екс-комуніста, екс-бютівця та діючого регіонального посіпаки Новохатько на посаду міністра. З цим призначенням регіонали якраз абсолютно вгадали. Було б дивно, аби у на сто відсотків сформованому з регіоналів Кабінеті міністрів з’явилася біла опозиційна ворона і почала ворушити занедбане помешкання ворожої субстанції – культури, місця для якої в державній політиці управлінців-невігласів не знаходилось вже майже 10 років.

Сумно, але функції Мінкульту не здатні сформулювати навіть освідченні фахівці національного культурного процесу, які поодиноко, інколи маленькими групами, частіше за іноземні гранти, продукують в Україні свої малобюджетні та маловідомі проекти, спогади про які розвіюються одразу із розвіюванням вітром інформаційних афіш.

Сталим стало те, що генії та авантюристи з когорти культурної спільноти закинули ідеї щодо створення чогось грандіозного, яскравого та ще й системного, як то, ще донедавна потужний фестиваль сучасного мистецтва «Гоголь-фест», ще раніше фестиваль «Єйдос», та з десяток загальноукраїнських книжкових ярмарків, та багато іншого, чого українці вже ніколи не побачать.

Вже традиційно бюджет на культурні програми (й без того жалюгідний у порівнянні з подібними бюджетами Європейських країн) щороку зменшується та інколи здається, що величезна структура Міністерства культури та інституції, їй підпорядкованих, існують лише для того, щоб надавати робочі місця не дуже амбітним працівникам культурного фронту.

На тлі загального ставлення до діяльності цієї «рудиментної» інституції призначення професійного та жвавого менеджера, здатного докорінно змінити ставлення до КУЛЬТУРИ представників влади та суспільства, мати серйозний вплив та вагу на державні процеси, як на мене, нічого б вартувала б… Однак, до речі, навіть важко знайти подібний прототип з числа корифеїв культурного процесу. Та якби і існувала б така харизматична персоналія, то у системі повального існуючого культурного невігластва нічого не змінила б…

Можливо, через це активні користувачі Інтернету щиро прогнозували посаду Міністра культури Оксані Забужці, Морії Матіос, Святославу Вакарчуку, Василю Шкляру, Олегу Кохану та Володимиру Гришку, безперечно талановитим митцям, але абсолютно не здатним виконувати системну управлінську роботу.

В контексті ситуації кандидатура дідуся Новохатько в якості сплячого міністра, якому свого часу вже вдалося попрацювати на посаді заступника міністра культури та заступника голови КМДА з гуманітарної сфери, - абсолютно підходяща. Крім того, Новохатько – жива маріонетка радянської управлінської системи, яка з квітня 1987 по 1991 рік була лектором КПУ, завідуючим відділом міськкому КПУ Києва, останнім керівником прес-центру ЦК КПУ, якому за часи свого човгання коридорами державних виконавчих органів не вдалося зробити як абсолютно нічого корисного та знакового, так і знаково-поганого, оскільки ця людина навчена бездоганно виконувати функцію китайського болванчика. Такий боєць невидимого фронту покликаний законсервувати залишки культурних бродінь в українському суспільстві. Він цю функцію виконає на відмінно.

Тому, шановне культурне панство та прагнуча яскравих культурних дійств українська спільнота, сприйміть цю чергову гірку пілюлю від регіоналів як седативний засіб ще на декілька років. Нічого суттєвого новопризначений міністр культури Леонід Новохатько найближчим часом не продукуватиме. Хіба що його друзяка українофоб Табачник не підштовхне «корифана» до написання ще однієї спільної книги. Хоча, знову ж таки, знаючи безвісну долю першого спільного твору, легко спрогнозувати долю наступного. Так що не хвилюйтесь, панове, та відпочивайте спокійно. У культурному середовищі нині мертвий сезон.

Віктор ТАРАНОВ, «Конфлікти і закони»



Комментарии

Комментарии отсутствуют. Возможно, ваш будет первым?

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Последние новости

З початку доби російсько-терористичні банди 26 разів відкривали вогонь по позиціях АТО. Один український військовий був поранений

подробнее

Опрос

Как Вы воспользуетесь безвизовым режимом с Евросозом?

pp
Конфликты и законы © 2008-2017.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.