На чиєму боці в Україні правосудд...

На чиєму боці в Україні правосуддя?

Подробиці

Опубліковано 15.11.2011 13:09

Автор:

15.11.2011 – Сьогодні скрізь йде мова про те, що Україна – це правова держава з верховенством права. Але, як виявляється на практиці, закон працює не завжди. Деякі судді, розглядаючи позови, не тільки не виконують свої посадові обов’язки належним чином, але й ухвалюють рішення, що суперечать діючому законодавству нашої держави.

«26» жовтня 2011 року мені довелося познайомитися із суддею Святошинського районного суду м. Києва, Шум Ларисою Миколаївною. У Святошинському районному суді м. Києва за адресою вулиця Жилянська, 142 розглядалася цивільна справа за позовом мого клієнта про визнання недійсними валютного кредитного договору та іпотеки.

До Святошинського районного суду м. Києва була надана чимала кількість доказів, відповідно до яких вищевказані договори мали бути визнані недійсними.

Проте судове засідання наштовхує на думку, що суддя Святошинського районного суду м. Києва, Шум Лариса Миколаївна, та закон існують у якомусь іншому паралельному світі і не перетинаються.

Виявляється, що закон в Україні захищає не того, хто його дотримується, а того, хто його порушує. До таких висновків мене спонукала суддя Святошинського районного суду м. Києва Шум Лариса Миколаївна.

Склалося враження, що, розглядаючи позов мого клієнта, суддя не тільки не ознайомилася з матеріалами справи, але й не звертала уваги на докази, які були надані.

Те, що валютний кредит без наявності індивідуальної ліцензії є законним, вже нікого не здивуєш. Хоча якщо детально опрацювати законодавчу базу, що регулює дане питання, очевидним є те, що закон на боці громадян України.

Це підтверджує той факт, що відповідно до Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

В той час як у договорі про надання споживчого кредиту, де мова йде про «предмет договору», вказано, що АКІБ «УкрСиббанк» зобов’язався надати моєму Клієнту кредитні кошти в іноземній валюті у сумі 113850,00 доларів США, що дорівнювала еквіваленту 574942,50 гривень за курсом НБУ на день оформлення договору.

Порушення полягає у тому, що еквівалент предмету договору про надання споживчого кредиту у національній валюті не може сприйматися як предмет цього договору, оскільки ним є іноземна валюта.

Тобто умова мала б звучати приблизно так: Банк надає валютний кредит, у сумі 574942,50 гривень, що дорівнює еквіваленту 113850,00 доларів США.

Так, стаття 192 Цивільного кодексу України поширює правовий режим грошей лише на грошову одиницю України - гривню.

А що стосується іноземної валюти у договорі про надання споживчого кредиту, як зобов’язання, що виникло на території України та регулюється національним чинним законодавством, то відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України, зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні.

Зазначене порушення вимог Цивільного Кодексу України має своїм наслідком недійсність договору про надання споживчого кредиту в цілому, так як предмет договору є суттєвою умовою договору.

Більш того, ч. 1 ст. 533 Цивільного кодексу України встановлює правило, за яким грошове зобов’язання має бути виконане виключно у гривнях.

Крім того, у ст. 227 Цивільного кодексу України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

На момент оформлення спірного кредитного договору була необхідна індивідуальна ліцензія, що підтверджується Листом № 28-110/1941-3601 Національного Банку України «Про здійснення резидентами України операцій» згідно з Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"від 02.06.2000 року.

Згідно з п.4 (г) ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 за N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" використання іноземної валюти на території України як застави потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Що стосується готівкових коштів у іноземній валюті, а також інших валютних цінностей, які підпадають під поняття "іноземної валюти" згідно з зазначеним Декретом, то вони можуть бути надані у заставу на території України лише на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Отже, наявність у банку генеральної ліцензії не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно із ст.5 Декрету мають проводитись лише на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Тому без наявності індивідуальної ліцензії у Банку клієнт не має права вносити кошти у іноземній валюті у касу Банку.

В той час не дивлячись на все це, судова практика розгляду справ про визнання валютних кредитів є суперечливою. Але стосовно визнання недійсними договорів іпотеки є чітко прописані правила.

Як виявляється, у судді Святошинського районного суду м. Києва, Шум Лариси Миколаївни, інша точка зору.

На її думку, вказаний недійсний номер свідоцтва про реєстрацію АКІБ «УкрСиббанк», як і дата його видачі, у договорі іпотеки не є грубим порушенням.

Більш того, недійсні паспортні дані мого клієнта, що були вказані, є також правомірними з боку приватного нотаріусу Київського міського округу Кравченко Ірини Сергіївни.

Хоча, відповідно до п. 41 Глави 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, при перевірці цивільної правоздатності та дієздатності юридичної особи нотаріус зобов’язаний ознайомитися з установчими документами, свідоцтвом про державну реєстрацію та Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб. Копії зазначених документів залишаються в справах нотаріуса.

У випадках, передбачених законодавством, нотаріус перевіряє наявність спеціального дозволу (ліцензії) на здійснення юридичною особою окремого виду діяльності.

Відповідно до п. 22-1 Глави 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус перевіряє справжність кожного аркуша документа, який викладений на спеціальних бланках нотаріальних документів та подається для вчинення нотаріальних дій у порядку, передбаченому Порядком ведення Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів.

Інформаційна довідка про перевірку спеціального бланку нотаріального документа долучається до примірника нотаріального документа, для яких бланки перевірені, або зберігаються в окремому наряді, якщо у справах нотаріуса не залишається примірник нотаріального документа, до якого вона може бути долучена. Бланки, відомості про витрачання яких були внесені до Єдиного реєстру безпосередньо перед вчиненням нотаріальних дій з використанням документів, викладених на цих бланках, вважаються перевіреними для вчинення наступних.

Тому поведінка приватного нотаріуса Київського міського округу, Кравченко Ірини Сергіївни, при посвідчені спірного договору іпотеки є щонайменше незрозумілою.

Але суддя Святошинського районного суду м. Києва, Шум Лариса Миколаївна, вирішила, що недійсні відомості не є порушенням з боку приватного нотаріусу, Кравченко Ірини Сергіївни, не враховуючи правила, що прописані у Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

У спірному договорі іпотеки прописано, що договір купівлі-продажу та іпотеки оформлювалися одночасно, але як можна передати у іпотеки квартиру, де мій клієнт не є власником, мені не зрозуміло. Оскільки мій клієнт є власником квартири, що була придбана за іншим договором купівлі-продажу та зареєстрована за іншим номером у реєстрі.

Відповідно до п. 25 Глави 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України кожній нотаріальній дії присвоюється окремий реєстровий номер. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, позначається на документах, що видаються нотаріусом, чи в посвідчувальних написах. Запис у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій є доказом вчинення нотаріальної дії.

Про усі нотаріальні дії робиться запис у реєстрах для реєстрації нотаріальних дій після того, як нотаріус зробить посвідчувальний напис на документі або підпише документ, що ним видається.

Але суддя Святошинського районного суду м. Києва, Шум Лариса Миколаївна, вважала це все «технічними помилками».

Як і те, що приватний нотаріус, Кравченко Ірина Сергіївна, наклала заборону на відчуження квартири, що відповідно до договору іпотеки не була передана у іпотеку.

Більш того, суддя Святошинського суду м. Києва, Шум Лариса Миколаївна, не звернула жодної уваги на ч. 1 ст. 224 Цивільного Кодексу України про те, що правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування, є нікчемним. До суду була надана інформація про те, що на момент оформлення спірного договору іпотеки у мого клієнта була малолітня донька, копія свідоцтва про народження додавалася.

Окрім того, служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації надала довідку про те, що дозвіл для оформлення договору іпотеки не було надано.

Виявляється, для судді Шум Лариси Миколаївни надання дозволу не є обов’язковим для оформлення договору іпотеки, а тим паче порушенням, оскільки дитина не була зареєстрована.

Хоча відповідно до ст.12 Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей” для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке, або право користування яким, мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

В той час як приватний нотаріус Кравченко Ірина Сергіївна не мала права посвідчувати договір іпотеки без даного дозволу. Оскільки це є порушенням Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Так як відповідно до п. 40 Глави 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у разі укладання правочинів, що підлягають нотаріальному посвідченню за участю осіб, над якими встановлено опіку та піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладання таких правочинів.

Відсутність у договорі іпотеки змісту та розміру основного зобов’язання, як і наявність самого основного зобов’язання, на думку судді Святошинського суду м. Києва, Шум Лариси Миколаївни, не суперечать ст. 18 Закону «Про іпотеку».

Хоча у законі чорним по білому прописано, що відсутність хоча б одного із переліченого є підставою, аби визнати договір іпотеки недійсним у суді.

Виявляється, у судді Святошинського районного суду м. Києва, Шум Лариси Миколаївни, своя точка зору щодо цього питання.

При перевірці бланків, що використовувалися під час оформлення спірного договору іпотеки, виявилося, що договір іпотеки на цих бланках не оформлювався, а були оформленні довіреності.

У п. 5.4 Положення про порядок постачання, зберігання, обліку та звітності витрачання спеціальних бланків нотаріальних документів від 29 червня 1999 р. N 36/5 зазначені коди витрачання бланків, відповідно за якими договір іпотеки мав бути зазначений за кодом 3.

Копії Витягів, що були надані судді, а саме витяг з Єдиного реєстру іпотек, скорочені витяги з Єдиного реєстру довіреностей, витяги з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних бланків, що підтверджували неправомірні дії та вказували на численні порушення з боку приватного нотаріуса Київського міського округу, Кравченко Ірини Сергіївни, не були прийняти жодним чином до уваги.

Не дивлячись на те, що відповідно до п. 6.1. Положення про порядок постачання, зберігання, обліку та звітності витрачання спеціальних бланків нотаріальних документів від 29 червня 1999 р. N 36/5, обов’язковій перевірці підлягає кожний бланк, на якому викладено текст документа, що подається нотаріусу для вчинення нотаріальних дій.

В той час, відповідно до п. 6.2. Положення про порядок постачання, зберігання, обліку та звітності витрачання спеціальних бланків нотаріальних документів від 29 червня 1999 р. N 36/5 перевірка справжності бланків здійснюється нотаріусом шляхом безпосереднього доступу до Єдиного реєстру.

А також, відповідно до п. 6.3. Положення про порядок постачання, зберігання, обліку та звітності витрачання спеціальних бланків нотаріальних документів від 29 червня 1999 р. N 36/5 пошук інформації в Єдиному реєстрі здійснюється за серією та номером відповідного бланка.

Проте приватний нотаріус Київського міського округу, Кравченко Ірина Сергіївна, не побачила у цьому порушення чинного законодавства України та виправила заднім числом усі відомості, а саме після отримання копії позовної заяви від Святошинського районного суду м. Києва, де було вказано про неправомірні дії з боку нотаріуса.

Наявні порушення охарактеризувала як «технічні помилки».

Але, вибачте, невже увесь договір іпотеки може складатися лише з «технічних помилок»? Якщо так, тоді для кого писані закони? Кого вони захищають?

Відповідно до п. 5.6. Положення про порядок постачання, зберігання, обліку та звітності витрачання спеціальних бланків нотаріальних документів від 29 червня 1999 р. N 36/5 за несвоєчасне внесення або невнесення відомостей про витрачання бланків або недійсні бланки, втрату або викрадення бланків, що сталося з вини нотаріуса, порушення підпункту 4.2 пункту 4 та підпункту 7.3 пункту 7 цього Положення відповідне головне управління юстиції на підставі повідомлення Адміністратора Єдиного реєстру зупиняє діяльність приватного нотаріуса або притягує до дисциплінарної відповідальності державного нотаріуса.

Проте приватний нотаріус Київського міського округу, Кравченко Ірина Сергіївна, проігнорувала Положення про порядок постачання, зберігання, обліку та звітності витрачання спеціальних бланків нотаріальних документів від 29 червня 1999 р. N 36/5.

Невідповідність дій приватного нотаріуса Київського міського округу, Кравченко Ірини Сергіївни, при нотаріальному посвідченні спірного договору іпотеки просто вражає та свідчить про недобросовісне відношення посадової особи до службових обов’язків.

Окрім того, бланки є невід’ємною складовою нотаріального діловодства та документарного забезпечення нотаріального процесу і використовуються нотаріусами виключно під час вчинення нотаріальних дій. Бланки належать до документів суворої звітності.

Зважаючи на це, кількість неправомірних дій приватного нотаріуса Київського міського округу, Кравченко І. С., свідчить про її некомпетентність.

Відповідно до п. 91 Розділу 7 Про посвідчення договорів застави (іпотеки) Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.03.2004 року нотаріальне посвідчення іпотечного договору проводиться за місцезнаходженням нерухомості, яка є предметом іпотеки, або за місцезнаходженням іпотекодержателя чи іпотекодавця.

Проте приватний нотаріус Київського міського округу, Кравченко І. С, не дотрималася даного пункту, що з її боку є черговим порушенням чинного законодавства України, та посвідчила договір іпотеки за адресою м. Київ, вул. Горького, 97.

Хоча у спірному договорі іпотеки було вказано, що місцезнаходження іпотекодержателя: м. Харків, проспект Московський, 60, другої сторони: м. Староконстянтинів, а майно, яке мало б передаватися у іпотеку, за іншою адресою, але відповідно до договору іпотеки, не було передано.

Кількість неправомірних дій при посвідченні спірного договору суперечить не тільки Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, але й чинному законодавству України.

Недбалість приватного нотаріуса Київського міського округу наштовхує на думку, що при посвідчені договорів, що підлягають нотаріальному посвідченню, приватний нотаріус, Кравченко Ірина Сергіївна, вирішила свідомо недотримуватися чинного законодавства України та недобросовісно виконувала свої обов’язки, а можливо, у неї були інші підстави для оформлення правочину сумнівного характеру.

До державної реєстрації правочинів слід також застосовувати і Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", який регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їхніх обмежень та правочинів щодо нерухомості.

За вимогами ст. 3 зазначеного Закону, зокрема, правочини стосовно нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації, що за змістом цього Закону є одним із принципів державної реєстрації прав.

Відповідно до частини 6 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» реєстрація права власності на нерухоме майно повинна передувати реєстрації інших речових прав на таке майно та їх обмежень і проводитися в разі вчинення правочину щодо такої нерухомості, встановлення обмежень речових прав на таку нерухомість.

Тому, зважаючи на вимогу ст. 210 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості державної реєстрації лише тих правочинів, для яких така реєстрація передбачена законом, та прямо встановлену відповідним законом норму стосовно обов'язковості державної реєстрації правочинів щодо нерухомого майна, можна впевнено стверджувати, що іпотечний договір також необхідно піддати державній реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами (стороною) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Усі підстави для недійсності правочину присутні, а саме: зміст правочину суперечить цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності - і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації відповідно до ст. 640 Цивільного кодексу України.

Тому, без державної реєстрації іпотечний договір є неукладеним.

Трактування чинного законодавства України з боку судді Святошинського районного суду м. Києва, Шум Лариси Миколаївни, наштовхує на думку, що договір іпотеки, який повністю складається з «технічних помилок», посвідчений нотаріусом, який є некомпетентним при виконанні службових обов’язків та суперечить чинному законодавству України, є законним.

Дивно. Так як судді є посадовими особами, які мають дотримуватися букви закону та приймати рішення, що не суперечать діючому законодавству України.

Але суддя Святошинського районного суду м. Києва, Шум Лариса Миколаївна, не зупинилася на цьому щодо прояву власної ініціативи. Під час судового засідання вона лише оголосила вступну та резулятивну частину рішення та повідомила, що з повним текстом рішення сторони зможуть ознайомитися лише «31» жовтня 2011 року.

Хоча апеляційну скаргу на рішення суду можна подати протягом 10 днів з моменту його проголошення. Якщо судове рішення було проголошено «26» жовтня 2011 року, то апеляційну скаргу необхідно було б подати до «04» листопада 2011 року.

Коли я звернулася до помічника судді Святошинського районного суду м. Києва Шум Лариси Миколаївни «31» жовтня 2011 року з проханням видати повний текст судового рішення, мені було повідомлено, що суддя ще не передала матеріали справи. Така ж ситуація повторилася протягом наступних днів.

Коли я вже втомилася ходити та оббивати пороги кабінету судді Святошинського районного суду м. Києва, Шум Лариси Миколаївни, та щодня чути одне й те ж саме, я написала скаргу на дії судді Шум Лариси Миколаївни на ім’я Голови Святошинського районного суду м. Києва з проханням розібратися у ситуації та надати відповідь, коли я зможу отримати повний текст рішення.

На даний момент ще чекаю. Станом на «10» листопада 2011 року рішення досі не видане та матеріали справи знаходяться у судді Святошинського районного суду м. Києва, Шум Лариси Миколаївни. Виникає запитання, навіщо судді тримати матеріали справи, якщо рішення вже прийнято? Відповідь відома лише їй, як і те, що навіщо їй так довго тримати у себе матеріали справи.

Окрім того, шукаючи справедливості, я подала звернення до Головного управління юстиції м. Києва з проханням розібратися щодо правомірності дій приватного нотаріуса Кравченко Ірини Сергіївни та прокоментувати ситуацію, що склалася у зв’язку із спірним договором іпотеки.

Окрім того, апеляційна скарга до Апеляційного суду була подала вчасно, але без повного тексту судового рішення.

Як вирішиться дана ситуація, покаже час, але те, що в Україні має працювати закон, а судді його дотримуватися – це факт.

Далі буде.

Катерина АРТАМОНОВА, адвокат