Правовой акцент

15 минут потребовалось коллегии Сумского Апелляционного суда во главе с Н.Г.Луговым (председателем выше указанного суда), чтобы вынести «законно-обоснованный» вердикт и посадить невиновного человека на 10 лет…

Українці вже не один місяць відслідковують інформацію про судовий процес над хлопцями, які пошкодили скульптуру Леніна на Бессарабці у Києві. Та воно й зрозуміло, адже саме існування подібного процесу для незалежної України виглядає дивним, оскільки Миколу Коханівського, Олександра Задорожного та Андрія Тарасенка судять за те, що вони, як свідомі українці, вирішили таки позбавити центр столиці від монумента радянському імперіалізмові. Тож і виходить, що справа, яку правоохоронні органи сприймають як кримінальну, насправді є суто політичною. Тож і дивно, що в незалежній Україні (як і за радянських часів) усі політичні ініціативи розглядаються під прицілом Кримінального кодексу. Чому так відбувається і як справа може розвиватись далі, «Конфлікти і закони» поцікавились у захисника звинувачуваних, адвоката Сидора Кізіна.

Згідно конституції України, влада – повністю повинна уособлювати інтереси народу. Але фарс українського сьогодення полягає у тому, що ті, хто на гарних обіцянках дотримання порядку і справедливості прокладає собі шлях до владних кабінетів, потому зовсім забувають про громаду, яка їх висунула, і починають діяти не в її інтересах, а – навпаки. І народ не може наказати знахабнілих можновладців, оскільки законодавство виписано у такий спосіб, що відізвати депутатів, які не виконують даних громаді обіцянок, - неможливо. Ось і хазяйнують такі «народні обранці» так, аби набити грошвою власні кишені. Та ще й знущаються з виборців, наголошуючи, що буцімто народ заслуговує на владу, яку обирає. А що у громад нині немає важелів впливу на таких можновладців – замовчують, оскільки усвідомлюють власну безкарність. І те, що на наступних виборах за них ніхто не проголосує – їх не обходить, оскільки партійні списки ж закриті, і навіть якщо партія, чи блок, до якого вони нині належать, не пройде, такі «господарники» вже купили собі місця у списках партій, які, можливо, можуть прийти до влади.

Півроку тривала судова епопея оглядача журналу Верховної Ради України «Віче» Юрія Поташнього зі, здавалось би, дріб’язкового приводу. Працівники ДАІ, скориставшись галузевою вседозволеністю, зробили його цапом-відбувайлом у справі, до котрої він не мав жодної причетності. Естафету підхопив Деснянський районний суд Києва, призначивши журналістові максимальне покарання, адже той насмілився спростовувати звинувачення у свій бік. Нещодавно резонансна справа отримала продовження, цього разу – приємне.