Як політики маніпулюють свідомістю українців

Конституція України і низка українських законів гарантують громадянам держави масу прав і отримання достовірної інформації і доступ до неї. Проте вісімнадцять років незалежності не призвели до розвитку демократії, і усі записані депутатами постулати так і лишились на папері.

Але чи повинен такий стан речей існувати і, тим паче, задовольняти громадянське суспільство? Це питання не є риторичним. Особливо нині, у переддень президентських виборів в Україні.

Коли Ющенко і Тимошенко були в опозиції, вони постійно наголошували на тому, що кучмівська влада ставиться до них дуже упереджено, а отже не дає можливість вести нормальну агітацію, доносити до суспільства їхні ідеї, і взагалі робить все можливе, аби громадяни України якомога менше знали про існування їх як лідерів, а їхніх партій - як противагу існуючій системі влади. Нині ці два політики наділені повноправною владою, проте тепер вони вже роблять все залежне від них, аби їхні суперники по майбутніх виборах не мали можливості популяризувати власні політичні ідеї і доносити їх до українського суспільства.

Щоправда, роблять вони це не за принципом утиску, а опосередковано - через господарів телерадіоканалів та друкованих засобів масової інформації. І не секрет, що усі телеканали, більшість газет та журналів належать до певних медіа холдингів, господарі яких є членами тієї чи іншої політичної партії, а також депутатами Верховної Ради. А тому вони і провадять у своїх ЗМІ таку політику, яка потрібна і вигідна їм або лідерам партій, до яких вони є належними. Щоправда, законодавство забороняє маніпулювання ЗМІ, зазначаючи, що вони є вільними і неупередженими. Та чи потрібно господарям медіахолингів знання законів, коли вони самі собі закон?

Загалом нині треба констатувати: президентство Ющенка і прем’єрство Януковича та Тимошенко не додали Україні позитивного іміджу на міжнародному рівні і не призвели до розвитку демократії та перемоги верховенства права. На жаль, ситуація, що склалася в Україні з дотриманням законів, жахає: суди стали кишеньковими, громадяни тепер не можуть вільно обиратись до рад (якщо вони не є представниками тієї чи іншої політичної партії, або якщо не мають чималої кількість грошей, аби заплатити кому потрібно і пройти до ради (сільської, місцевої, верховної) по списку партії як позапартійні). Більше того, 24 стаття Конституції України, яка регламентує, що усі громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, взагалі не працює. І як бути розумним і відповідальним людям, які хочуть внести зміні у розвиток державної машини – не зрозуміло. А отже виходить, що можновладці, які граються з переписуванням і редагуванням Конституції, автоматично змушують свідоме населення ставати членами тих чи інших партій. Але ж Стаття 36 існуючої Конституції зазначає, що ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежністьдо політичних партій. Але про це вголос нині ніхто не говорить. Дві найбільші політичні партії БЮТ і Партія Регіонів наразі вирішили поділити українське суспільство навпіл і, домовившись між собою, хазяйнувати в Україні за принципом «поділяй і володарюй», тоді як 38 стаття Конституціїзазначає, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Звісно, якщо кожен громадянин прочитає Конституцію нашої держави, то дізнається, що має масу прав, які на практиці реалізувати не може. І хоча держава ГАРАНТУЄ дотримання Основного Закону, її гарантії – пустодзвін, який ніхто з можновладців не збирається брати до уваги. І те, що нині відбувається в нашій державі, ще раз підтверджує цю просту і жахливу істину. І як би Тимошенко і Янукович не переконували суспільство,що один з них при владі, а інший – в опозиції, на практиці це не відповідає істині, оскільки члени партій, які вони очолюють - нині при владі, і все, чим вони переймаються, - це не допустити представників інших партій до тієї ж влади. А для цього вони використовують усі методи: і вносять пропозиції щодо підняття прохідного бар’єру для проходження партій до ВР, і свідомий не допуск представників інших партій до медіаресурів, і бажання підняття внеску для кандидатів у президенти і т.п. А, між іншим, 103 стаття тієї ж Конституції наголошує, що Президентом України може бути обраний будь-який громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.

Тож можна констатувати, що усі подібні дії нинішніх можновладців є протизаконними, оскільки порушують не лише ними же прийняті законодавчі акти, а й Конституцію загалом. І не лише у правах громадян щодо обрання до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Нині українцям ще й не дають право вибору у праві доступу до правдивої і неупередженої інформації. І підтвердженням цьому є ситуація, яку деякі зацікавлені олігархи розкручують з паном Яценюком.

Нині, незважаючи на те, що популярність Арсенія Яценюка у суспільстві доволі низька (у порівнянні з тією ж Тимошенко), деякі ЗМІ, що належать до певних медіа холдингів, через свої ресурси починають популяризувати цього політика. І українцям щодня втовкмачують, який він розумний, талановитий, молодий і перспективний. Але при цьому у цих ЗМІ ніхто не побачить інформації про Гриценка, Тягнибока чи іншого кандидата на президентське крісло. Звісно, хтось може зазначити, що буцімто офіційно президентська кампанія ще не розпочалась, а тому про усіх кандидатів суспільству ще не повідомляли. А от коли вона розпочнеться, то тоді вони й матимуть можливість використовувати телебачення. Але виходить, що такі політики, як Тимошенко, Ющенко, Янукович, і той же Яценюк, нині ведуть нечесну гру, оскільки розпочали свої кампанії неофіційно і у такий спосіб нав’язують суспільству думку, що вони є найліпшими кандидатами, а усі інші – не можуть бути сильними політиками. І коли розпочнеться офіційна президентська гонка, то вони матимуть значно більше шансів для свого піару, тоді як усі інші претенденти змушені будуть відігравати роль технічних кандидатів, навіть якщо такими вони себе не вважатимуть. І як би вони не воліли змінити ситуацію – зуськи, адже господарі медіа холдингів вже давно дали неофіційний наказ своїм ЗМІ не пускати до телеефіру і на шпальти газет небажаних політиків. Навіть за гроші. І як бути тим з кандидатів, які не мають власних ЗМІ, якщо їх свідомо не допускають до українського медіа простору? І кому поскаржитись?

Але найбільше від такої узурпації інформаційного простору страждають не політики, а громадяни України, яких олігархи позбавляють достовірної і неупередженої інформації. Українці змушені ковтати ті політичні меседжі, на які власники медіа холдингів дали свій негласний дозвіл. Хоча пункт 6 статті 4 закону „Про телебачення і радіомовлення” регламентує, що держава гарантує реалізацію прав на інформацію, на вільне і відкрите обговорення суспільно важливих проблем із застосуванням
телебачення і радіомовлення. Проте виявляється, що в Україні поняття „держава” і „олігарх” синонімічні, а отже хто платить, той замовляє і музику. От і виходить, що свідомістю українських громадян маніпулюють і складають у їхньому розумі стереотипи, які насправді не відповідають дійсності. Але розвінчати їх не можливо, оскільки продажні і підпорядковані олігархам ЗМІ слухняно виконують замовлення своїх господарів і надають громадянам лише ту інформацію, яка може створити у суспільстві потрібну думку. А от протилежної точки зору громадянам ніхто повідомляти не буде, оскільки в її існуванні ніхто з тих, хто при владі, не зацікавлений.

От і отримують українці інформацію, яка маніпулює їхньою свідомістю. І зробити правильні і достовірні висновки з отриманої інформації вони не мають можливості. А можновладці вже знахабніли, оскільки усвідомили, що узурпація ЗМІ дозволяє управляти масами і нав’язувати їм ті інформаційні повідомлення, які потрібні тим, хто при владі. Тому-то українське суспільство і лишається аморфним, адже тоді, коли люди вже готові вийти на протести, усі телеканали в новинах починають показувати заворушення в інших країнах, але подають інформацію про них лише так, аби українці бачили, як силовики можуть розганяти тих, хто виступає проти влади. Та й, аби розбурхати суспільство, в телеефірі під певну політичну ситуацію (і в залежності від того, представнику якої політичної партії належить телеканал) з’являються сюжети, які направлені на загострення у громадян політичних симпатій і антипатій, тоді як та ж 7 стаття закону „Про телебачення і радіомовлення” наголошує, що держава всіма можливими законними засобами недопускаєв інформаційних та інших телерадіопрограмах систематичного і цілеспрямованого безпідставного загострення уваги на війні, насильствіі жорстокості,розпалюванні расової,національної та релігійної ворожнечі або позитивного їх подання(трактування),а також забезпечує ідеологічний і політичний плюралізму сфері аудіовізуальних засобів масової інформації.

Тож що таке держава у розумінні українських політиків, і як вони збираються будувати демократичне суспільство – невідомо. А українським громадянам потрібно усвідомити, що наразі в Україні не заохочується подання достовірної і правдивої інформації, а отже перш ніж віддавати свій голос за того, чи іншого кандидата, або ту чи іншу політичну партію, треба пам’ятати, що свідомістю електорату маніпулюють, а тому, перш ніж поставити галочку в бюлетені, краще на хвилинку замислитись. Можливо, що протест проти маніпулювання і зможе зрушити з місця розвиток до справжньої демократії державі.

Оксана КОТОМКІНА

Наступна стаття »