Суть справи Тимошенко - від верхі...

Суть справи Тимошенко - від верхівки до коріння

Подробиці

Опубліковано 17.07.2011 11:46

Автор:

Президент України Леонід Кучма у травні 1996 року звільнив Євгена Марчука з посади прем’єр-міністра України, як було сказано, «за формування власного політичного іміджу».

Прокуратура по всіх кримінальних справах, порушених проти Юлії Тимошенко, не знайшла у її діях і натяку на те, що вона, перебуваючи на посаді керівника Уряду України, привласнила з бюджету хоча б одну копійку. Поряд з цим слідчому потрібно було знайти мотив (мовою права, спонукальну причину, визначену як усвідомлене прагнення суб’єкта злочину здійснити конкретні вольові дії чи утриматися від них, зумовлені його потребами, інтересами чи нахилами) у нібито кримінальних діях обвинуваченої. Без визначення мотиву, як відомо, злочин довести складно, а то й не можливо, тобто подія злочину в такому разі вважається відсутньою.

Мотив прокуратура знайшла: Юлія Тимошенко, виконуючи покладені на неї Конституцією України та визначені іншим законодавством обов’язки прем’єр-міністра України, нібито намагаючись сподобатися українському електоратові, нібито прагнула «створити позитивний імідж ефективного керівника держави».

Зазначимо суттєву деталь - якщо при Леонідові Кучмі за «формування власного політичного іміджу» осіб, які були чи могли б стати його політичними суперниками, лише звільняли з посади, то при Вікторові Януковичу таких починають саджати в тюрму.

Втім, пригадаймо, як Юлія Тимошенко на посаді віце-прем’єр-міністра у 2000-2001 рр. почала активно наводити порядок у паливно-енергетичному комплексі держави, завдяки її наполегливим зусиллям з обігу було витіснено бартер, зі скрипом, але все ж таки наші олігархи почали платити податки, завдяки чому нарешті працівники бюджетної сфери почали вчасно отримувати зарплату, а пенсіонери – пенсію. Певно, ті її дії теж були спрямовані на «формування власного політичного іміджу», бо все закінчилось тим, що вона опинилась у слідчому ізоляторі? Але ж тоді її вину слідство не довело. Спроба повторюється?

Дивна поблажливість судді

Суддя Родіон Кірєєв, який наразі головує у Печерському районному суді м. Києва при розгляді справи Юлії Тимошенко, раніше працював суддею Березанського міського суду Київської області.

Березанська виправна колонія №95. Фото uainfo.org

17 травня 2010 р. Кірєєв розглядав у Березанському суді кримінальну справу щодо обвинувачення працівників Березанського виправного закладу № 95 у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів) та ч. 3 ст. 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем). Як свідчать матеріали справи, підсудні за дорученням ув’язненого, що відбував покарання у вказаній колонії, і за обіцяну ним нагороду взяли у невстановлених осіб, координати яких вказав цей засуджений, для передачі йому наркотичні засоби - первітин, опій ацетильований і канабіс, два мобільних телефони «Нокіа» і «Сіменс» із зарядними пристроями та дві карточки оператора стільникового зв’язку «Київстар». Отримані предмети працівники колонії намагалися передати своєму замовникові, але свій намір виконати не змогли, оскільки завдяки проведеним оперативно-розшуковим заходам їхніми ж колегами обох було затримано саме на цій стадії скоєння ними злочину. Вину підсудних у досудовому слідстві і у суді було доведено повністю.

Певно, немає потреби наголошувати на тому, яку небезпеку для здоров’я людей, здоров’я усієї нації, суспільної моралі, громадської і національної безпеки являють собою злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотичних та психотропних засобів. Питання боротьби з наркоманією та наркобізнесом перебувають у центрі пильної уваги в усіх цивілізованих країнах, кожна держава виробляє і застосовує найжорсткіші і найжорстокіші системні заходи, у тому числі кримінально-процесуального характеру, щоб не допустити поширення цього зла і цієї зарази на своїх територіях. Зазначається, що гуманізм правосуддя при розгляді подібних складів злочинів завжди має бути скерований на те, щоб захистити жертв наркоманії, націю, суспільство, державу, а не пом’якшувати долю злочинців. Так, Федеральний закон США «Про боротьбу з виготовленням, розповсюдженням і зловживанням наркотичних засобів» 1986 року (Anti-drug Abuse Act of 1986) встановив, що мінімальні строки позбавлення волі за виготовлення, зберігання і збут наркотиків мають бути від 5 до 20 років, максимальні - у більшості випадків довічне ув’язнення (до цього граничний термін ув’язнення складав 40 років), заборонив ухвалювати вироки з умовним покаранням і застосовувати умовно-дострокове звільнення засуджених. Федеральний закон США 1988 року (Anti-drug Abuse Act of 1988) встановив нижню межу ув’язнення - 20 років, у законодавчому порядку увів поняття «особливо небезпечний злочинець» (у тому числі у випадках, коли злочин є змовою як мінімум трьох осіб), надав право судам застосовувати до такої категорії злочинців довічне ув’язнення і смертну кару.

Частина 2 ст. 307 Кримінального кодексу України, по якій обвинувачувались працівники Березанської виправної колонії № 95, передбачає позбавлення волі від п’яти до десяти років з конфіскацією майна, частина 3 ст. 364 – позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади на строк до трьох років з конфіскацією майна.

Суддя Родіон Кірєєв своїм вироком визначив для обох підсудних міру покарання, м’якішу, ніж передбачену законом: відповідно до ч. 2 ст. 307 КК України – позбавлення волі строком на 4 роки без конфіскації майна, по ч. 3 ст. 364 – позбавлення волі строком на 5 років із забороною займати посади, пов’язані з представницькими функціями держави строком на 3 роки, і теж без конфіскації майна. Далі більше: суддя Кірєєв, застосувавши ст. ст. 75, 76 Кримінального кодексу України, звільнив підсудних від відбування покарання у місцях позбавлення волі, замінивши його умовним із 3-річним іспитовим строком. Підсудних було звільнено з-під варти зразу ж після оголошення вироку у залі Березанського суду.

У 2000 році міліція при проведенні оперативно-розшукових дій затримала у Києві сина всесвітньо відомого кінорежисера Сергія Параджанова Сурена у зв’язку з тим, що він мав при собі дозу наркотичного засобу. Також проти нього було порушено кримінальну справу. Як пояснив Сурен слідству, наркотик він придбав у незнайомої особи на прохання свого приятеля. Шевченківський районний суд міста Києва засудив Сурена Параджанова до 7 років позбавлення волі. Я знав приятеля, який у школі вчився з Суреном в одному класі, був його найкращим другом під час навчання і деякий час після закінчення школи, з величезним пієтетом ставився до батьків Сурена – Сергія Параджанова і Світлани Щербатюк. Я тоді запитав того приятеля: чому він, маючи впливові зв’язки серед працівників державних адміністративних і правоохоронних органів, а також кошти, достатні для забезпечення Суренові захисту з боку найкваліфікованіших адвокатів, нічого не зробив, щоб пом’якшити йому його становище? Приятель відповів: «У мене є діти. У мене є друг, у якого син – наркоман. Це страшніше, ніж смерть дитини. Особа, яка поширює чи сприяє розповсюдженню наркотиків, - нелюд, вона повинна перебувати за межами суспільства. Однозначно».

Без сумніву, не тільки ті, хто постраждали від наркотиків, їхні родичі, а і кожний громадянин України, який усвідомлює ступінь небезпеки для країни наркоманії, назве суддю, який, по суті звільнив від покарання злочинців, до того ж перевертнів в системі пенітенціарних органів, тим же словом – нелюд. Без сумніву, такого б судового казусу ніколи б не сталося у будь-якій цивілізованій країні, а як би він і стався, то через дуже короткий час вирок було б змінено, і суддя опинився б там, де мали відбувати покарання ті, до кого він виявив таку кричущу поблажливість.

Справедлива обуреність Герман

Восьмого липня 2011 р. радник Президента України Ганна Герман, презентуючи у Вінниці написаний нею роман «Червона Атлантида», заявила, що наркоманія і алкоголізм являють собою загрозу національній безпеці держави. «Я бачу виродження українського села, яке колись складало основу української нації, - сказала Ганна Герман. - Я бачу, наскільки багато стало порожніх будинків по селах. Я бачу, як люди п’ють алкоголь і як це відображається на поколіннях. Я бачу, як знищується наркотиками молоде покоління, наше майбутнє. Зараз наша держава поки що не тільки не може боротися з цим, але і чомусь замовчує це». Далі вона з гіркотою в голосі продовжила: «8 липня на прес-конференції Президента Віктора Януковича було понад 400 журналістів з усієї України, і ніхто з них не запитав про боротьбу держави з тотальною наркоманією та алкоголізмом. Ніхто не запитав, а як держава повинна перемогти таке страшне зло, яке загрожує нам більше, ніж Чорнобиль, безробіття, економічні кризи. Тотальна наркоманія та алкоголізм настільки впливають на наш генофонд, що, може, через якихось 20 років ми можемо стати нацією, вибачте, дебілів».

Ганна Герман знає, про що вона говорить, і відповідає за свої слова.

Сміливість і мужність Ганни Герман, яка не побоялась на весь світ заявити про реальну загрозу нашому народові такого зла, як наркоманія, яка дала вражаюче трагічний прогноз можливої катастрофи у нашій державі у тому випадку, якщо подібний стан стосовно боротьби з наркоманією залишиться без змін, вражають і захоплюють.

У Ганни Герман гарна пам'ять, вона не забула, що рік тому, 1 липня 2010 р. Президент України Віктор Янукович провів нараду керівників правоохоронних та інших державних органів з питань протидії злочинності та посилення боротьби з наркоманією. Напередодні наради новопризначений голова Держкомітету з питань контролю за обігом наркотиків Володимир Тимошенко в інтерв’ю газеті «Коммерсантъ-Украина» зізнався, що ситуація із вживанням наркотиків в Україні набула критичного характеру. «Рівень наркотизації України – найвищий у Європі, – сказав Володимир Тимошенко, - подальше зволікання може призвести до незворотних процесів. Наркоманія зростає у прогресивній прогресії, крім того до неї залучаються все більше молоді. За даними Міністерства охорони здоров’я, від 8 до 26 % школярів вже пробували наркотики хоча б один раз». Це заявив Володимир Тимошенко рік тому, і він знав, про що говорив.

Коментуючи стан боротьби в країні з наркоманією і наркобізнесом, Віктор Янукович на вказаній вище нараді продемонстрував її учасникам цілий ряд наркотиків, які легко, без ніяких зусиль за його дорученням напередодні наради через мережу Інтернет придбали працівники Адміністрації. На нараді глава держави справедливо зазначив, що діяльність правоохоронців у боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів в країні не витримує жодної критики. Він зажадав від відповідних структур здійснення першочергових заходів та вироблення необхідних системних заходів, щоб не допустити поширення наркоманії в країні.

«Що ж зроблено в державі за рік?» - своїм вінницьким виступом поставила запитання Президентові України радник Президента України Ганна Герман, оскільки на прес-конференції ніхто із присутніх журналістів з таким запитанням до глави держави не звернувся.

Ясно, що питання було риторичним, ясно, що відповідь на нього могла бути лише такою: «Аж нічого, за винятком окремих порухів, які погоду у боротьбі з наркоманією в країні та міжнародними злочинними угрупованнями, які використовують територію України як транзит для транспортування наркотиків в Європу і Америку, не роблять».

Вказану нараду Президент України Віктор Янукович провів менше ніж через півтора місяці після того, як суддя Кірєєв у Березанському суді продемонстрував адекватність української судової системи загальнодержавним завданням щодо боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів.

Напрошується висновок: якби після наради в Адміністрації Президента України правоохоронці справді б виробили і вжили системні заходи, які від них вимагав Президент України, то сьогодні Родіон Кірєєв носив би не суддівську мантію, а трохи іншу одіж, чи не так?

Підчеплений на гачок - від Березані до Печерська

Родіон Кірєєв продовжує ухвалювати вироки і суддівську мантію на робу ув’язненого не змінив.

Суддя Родіон Кірєєв. Фото з прямої трансляції на tymoshenko.ua

З цього приводу виникає ще одне запитання: та чи ніхто, ні Київський обласний суд, ні Верховний Суд України, ні Вища рада юстиції, ні прокуратура, не звернули увагу на досить дивний вирок, ухвалений Родіоном Кірєєвим у Березанському суді 17 травня 2010 р.? Відповідь є, але, певно, поцікавились ті, кому було те потрібно. Ми не можемо твердити, за яких обставин, чи то за хабар, чи в силу особистих якостей, Родіон Кірєєв ухвалив той вирок. Але ті, хто щільно зацікавився Кірєєвим, до чи після ухвалення вироку, про те знають. Ймовірно, що є пояснення і тим обставинам, як Кірєєв після того вироку із загумінкового містечка Березані опинився у столичному суді, чому саме Кірєєва «розумний» комп’ютер вибрав головуючим на процесі у справі Юлії Тимошенко, чому Кірєєв у суді поводить себе так, ніби для нього ні Конституція України, ні Закон «Про судоустрій України», ні Кримінально-процесуальний кодекс не існують. Дивно, обурливо, сумно спостерігати, як Кірєєв на судовому процесі у відповідь на ті чи інші заяви, клопотання, репліки Юлії Тимошенко повсякчас надуває щоки, закочує очі під лоба, займається моралізаторством, ніби поганий актор поганого театру з глибоким сумом і печаллю зітхає і киває вліво-вправо втомленою головою, примовляючи: «Ой, підсудна, підсудна…», ніби передбачує вже її майбутню жахливу долю в разі продовження такої поведінки з її боку і жаліє її, в той же час покрикує на неї і у грубому і недопустимому тоні перебиває її намагання довести свою позицію суду.

Питається, невже Кірєєв не усвідомлює, що в такий спосіб і в такий триб він себе вести не має жодного права, що він злісно порушує Кодекс професійної етики судді, затверджений V з’їздом суддів України 24 жовтня 2002 р., зокрема, його ст. ст. 10-12?

Хтось може заперечити, що подібну поведінку судді Кірєєва провокує сама учасниця судового процесу Юлія Тимошенко.

Нагадаємо, що за будь-яких обставин професійний суддя, хто б не був підсудним у судовому процесі: працівник пенітенціарної системи із числа перевертнів, вбивця, ґвалтівник, чи відомий політик, який з достатньою аргументованістю доказує у суді, що висунуте проти нього обвинувачення шите білими нитками і по суті є політичною розправою, - повинен завжди демонструвати витримку, незалежність, розсудливість. Складається враження, що Кірєєв вважає, що він перебуває не в суді, а є ведучим політичного ток-шоу, що демонструються на 1-му Національному, «Інтер» чи інших українських телеканалах, і що йому страшенно хочеться виконати усі вказівки сценаристів і режисерів та сподобатися саме їм.

Такою поведінкою Кірєєв вже дав достатньо підстав сумніватися у його незаангажованості, чесності, професійності; вони є суттєвою причиною для його незаперечного відводу від участі у подальшому перебігу даного судового процесу.

Іван КОТОВЕНКО, кандидат юридичних наук