Депутати пишуть закони про землю...

Депутати пишуть закони про землю - під себе. Як захиститись від цього свавілля?

Подробиці

Опубліковано 21.09.2009 14:11

Автор:

Фото Конфлікти
та закони

В усіх цивілізованих країнах законодавство завжди направлене на захист прав і свобод громадян. І тамтешні можновладці дуже добре усвідомлюють відповідальність за перекручування закону та його недотримання. Навіть більше: якщо раптом парламент прийняв закон або поправку, що випадково порушує чиїсь права або дозволяє комусь уникнути відповідальності, починається скандал, який обов’язково скінчиться тим, що хтось піде у відставку або взагалі буде змушений піти з політики.

Нещодавно подібний скандал розгорівся у Франції. Виявилось, що у травні цього року депутати проголосували пакет змін до законів, серед яких закралась і заборона на розпуск юридичних осіб, засуджених за шахрайство. Тоді більшість парламентарів навіть не звернули на це уваги, а нині з’ясувалось, що французька Церква сайєнтології, звинувачена в шахрайстві, уникне розпуску. Міністр юстиції Франції пообіцяла найближчим часом виправити ситуацію, а профспілка судових працівників зажадала провести парламентське розслідування, щоб з'ясувати, хто автор поправки і як її вдалося провести непоміченою. І цей скандал настільки гучний, що тепер деяким французьким політикам навіть пророкують вигнання з політичного олімпу назавжди.

А в Україні внесення усіляких поправок та законів, що лобіюють інтереси партій, а то й чиїсь особисті (згадайте не прийнятий, слава Богу, законопроект Поплавського, в якому він пропонував на законодавчому рівні закріпити таке, що перукарі мали право працювати лише після отримання вищої освіти, і не деінде, а в альма-матер пана Поплавського – інституті культури) приймають без гучних скандалів. І хоча суспільство періодично виказує парламентарям своє „фе”, далі, крім таких обурень, нічого не відбувається. Так сталося і зі змінами до Кримінального Кодексу стосовно порнографії (це питання „Конфлікти і закони ще підніматимуть”). Так само, тихо, Верховна Рада України ухвалила Закон № 3682."Про відчуження земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності". Закон доволі цікавий. І, на перший погляд, начебто необхідний. Та все ж, як завжди, є декілька „але”, які із застосуванням цього закону можуть виникнути. І постраждати від цього можуть пересічні українці, які ще не навчились давати реальний опір свавіллю політичного бомонду.

Згідно із законом, тепер в Україні можливе "примусове відчуження земельних ділянок та інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності за рішенням суду. А простіше - це перехід права власності на земельні ділянки, інші об’єкти нерухомого майна, що на ній розміщені і які перебувають у приватній власності, до держави чи територіальної громади.

А зважаючи на те, що в Україні повсякчас відбуваються рейдерські захвати підприємств (теж за рішенням судів), то можна лише уявити, як можуть знахабніти деякі можновладці, наклавши оком на чиюсь приватизовану власність. Тим паче, що тепер вони можуть робити це цілком законно.

Тож чи можуть українські громадяни захистити себе від чорних круків, що ховаються за буквою закону? Як розповіла Катерина Ковалевська, почесний член Союзу юристів України, адвокат Київської міської муніципальної колегії адвокатів, закон все ж передбачає певний захист громадян від свавілля тих, хто вирішив заволодіти чужим майном. „Звісно, зважаючи на те, що нині відбувається в Україні, не можна передбачити, як і хто буде використовувати цей закон. Однак необхідно розуміти, що для відчуження земельної ділянки приватної власності для суспільних потреб (потреб суспільної необхідності) будь-якому чиновнику все ж необхідно, по-перше, отримати підтримку більшості членів відповідного органу виконавчої влади (органу місцевого самоврядування), адже рішення про відчуження приймається не головою відповідної ради, а радою (органом виконавчої влади відповідного рівня). По-друге - підтвердити документально таку необхідність відчуження з урахуванням приписів Розділу ІІ Закону № 3682, а саме: визначити конкретну мету, задля якої відбуватиметься відчуження земельної ділянки. Перелік суспільних потреб, для задоволення яких може бути відчужена земельна ділянка, чітко визначений Законом, крім того ним же закріплена неможливість передачі такого об’єкту у користування або у власність фізичній або юридичній особі для цілей, не пов’язаних із забезпеченням суспільних потреб, визначених у рішенні відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування про відчуження зазначеної земельної ділянки (ч.5 ст. 4 Закону). По-третє - дотриматись порядку і умов прийняття рішення про викуп, так само як і порядку самого викупу земельної ділянки (нерухомого майна, яке на ній розміщене), для суспільних потреб, а це і дотримання строків, і належність розміщення інформації про такий викуп, і реєстрація відповідних рішень у порядку, встановленому для реєстрації обмежень речових прав на нерухоме майно та ін.

Начебто все вірно. Але київська громада вже знайома з принципом розподілу землі у Києві, коли проплачена більшість Черновецького у Київраді пороздавала масу земельних наділів, і деякі з них нові власники отримали саме завдячуючи суддям. А знаючи наших чиновників, які без вагань порушують будь-які норми закону, треба усвідомлювати, що якщо вчора земельний наділ було вилучено у зв’язку с суспільною необхідністю і на цій ділянці з’явився парк, то через декілька років рада без вагань може цей парк продати під забудову. Більше того, якщо комусь з депутатів приглянувся чужий земельний наділ, то його відберуть. Причому вся процедура буде проведена абсолютно легітимно (це може відбутись і через постанову Кабміну, і через Закон Верховної ради) і буде прийнято те рішення, яке потрібно якомусь можновладцю.

Проте, громадяни повинні усвідомлювати, що з владою можна вести „війну” і причому цілком на законних підставах. Адже, якщо потреба у використанні об’єктів, що були відчужені (у тому числі шляхом викупу) з мотивів суспільної необхідності, відпала, попередній власник має першочергове право на придбання такого об’єкту (повернення у власність). А якщо рада вирішила продати комусь земельний наділ чи нерухомість, що були відчужені, то виходить, що суспільна необхідність відпала. А тому попередній власник може повернути собі своє колишнє майно, але таке право у нього є лише протягом шести місяців з дати повідомлення його про прийняття відповідного рішення у визначений законом спосіб. Звісно, влада може „забути” попередити колишнього власника, а тому ліпше самостійно відслідковувати долю свого колишнього майна. В такому випадку буде стовідсоткова гарантія, що влада не зможе обійти закон і провести продаж землі без врахування думки колишнього господаря.

Тож громадянам можна порадити: якщо вже так сталось і ділянку було викуплено для потреб громади, а згодом потреба, як така, відпала, то колишній власник має право повернути собі своє колишнє майно. А щоб було за який кошт викупати у влади, то краще ще тоді, коли влада робить спробу відчужувати земельний наділ, отримати за нього максимальну ринкову вартість.

Загалом українцям треба розуміти, що представники влади – це ті ж хомо сапієнс, які мають свої слабкості. А тому, аби бути у виграші, вони можуть робити все можливе, аби утиснути права особи, майно якої відчужується. Подібні приклади відомі, коли, наприклад, господарям дач на Русанівських садах у Києві за їхні землі представники київської влади пропонували настільки занижену вартість, що навіть було смішно. „Та все ж закон передбачає, що власник має право на визначення вартості об’єкту, що відчужується. Тож, якщо він не погоджується з вартістю, яка запропонована до сплати органом виконавчої влади (органом місцевого самоврядування), він має право залучити свого спеціаліста для проведення експертної оцінки. І якщо ціна, названа спеціалістом, суттєво відрізняється від ціни, запропонованою владою, то власник має повне право вирішувати цей спір у судовому порядку. І як показує практика, суди, частіш за все, стають на сторону власника земельного наділу або об’єкту відчуження” – наголошує адвокат Катерина Ковалевська.

В принципі, як зазначила Катерина Ковалевська, у громадян завжди є шанси боротись з владою. „Громадяни повинні усвідомлювати, що якщо влада вирішує відчужити майно, то з нею краще спілкуватись за допомогою документів: заяв, листів, попереджень і т.п., оскільки єдиним доказом повідомлення (неповідомлення) власника як про необхідність відчуження його власності для суспільних потреб, так і про можливість її повернення (у випадку, коли такі потреби відпали) буде факт надсилання попередження про викуп (повернення земельної ділянки або об’єкту нерухомості). І усі ці документи краще зберігати, адже саме вони, якщо буде потреба, стануть тією доказовою базою, на яку посилатиметься суд” – говорить адвокат.

Але у новому законі нинішні можновладці зробили собі гарну шпарину. Вирішили її застосувати, скоріш за все, зважаючи на сьогоднішню кишеньковість судової системи та недосвідченість більшості українців у законодавстві. І ця шпарина – це вилучення земельного наділу чи об’єкту нерухомості, що на ньому розміщено, за рішенням суду. За словами адвоката, питання відчуження через суд поставатиме лише у тих випадках, коли власник земельної ділянки, про яку владою на місцях прийнято рішення про викуп, не надасть своєї згоди на продаж. „Нагадаю, що таке відчуження законодавцем допускається лише як виняток і його здійснення можливе лише за умов урахування економічних, технологічних, соціальних, екологічних та інших чинників, а тому у частині законності та обґрунтованості будь-яке рішення суду має бути ідеальним” - зазначає пані Ковалевська.

А це означає, що людина, власність якої влада вирішила відчужити, перш за все, повинна вимагати від чиновників документи, в яких би було вказано, для яких потреб і в зв’язку з чим влада претендує саме на цю ділянку і чому ці питання суспільної необхідності не можуть бути вирішені інакше, як аніж відчуження земельної ділянки саме у цього власника. А якщо влада все ж не дійшла згоди з власником і вирішила відчужувати земельний наділ або об’єкт нерухомості через суд, то треба усвідомлювати, що рішення суду першої інстанції не набуває законної сили до того часу, поки не вичерпано час, протягом якого людина може оскаржити його в апеляційному суді. Тож, прописуючи рішення суду першої інстанції, суди (відповідно практики про судові рішення) повинні зробити його вмотивованим, аргументованим та розписати усі причини та докази, за якими це рішення про відчуження земельного наділу було прийнято. „Тому для особи, яка не хоче позбутись своєї землі, головне - не пропустити строків на оскарження суду першої інстанції. Адже, якщо влада вирішила у когось таки відібрати для суспільних потреб земельний наділ, це ще не означає, що власник землі повинен сумирно з цим погоджуватись. Знаючи свої права і уважно вивчаючи законодавство, з владою завжди можна сперечатись, і ще не факт, що у такому спорі перемогу отримає саме влада” – наголошує адвокат. Проте, на думку Катерини Ковалевської, у таких випадках громадянам краще за все здійснювати представництво своїх інтересів у суді не самостійно, а звертатись до спеціаліста в галузі права (юриста або адвоката). „На жаль, більшість українців, бажаючи зекономити, захищають у судах себе самостійно. А це, особливо у таких важливих питаннях, як відстоювання власних прав на той же земельний наділ, вкрай небезпечно, оскільки пересічна людина не знає (та й не повинна знати) усіх тонкощів законодавства. В таких випадках я завжди проводжу паралель (може трохи кумедну, але дієву) – у випадку, коли у взутті ламаються підбори, усі звертаються до спеціаліста з ремонту взуття, тож, можливо, для вирішення юридичних питань краще одразу звернутися до юриста?”

Проте, на думку юриста, існує у цьому законі і ще одне „але”, яке влада може використати проти власника земельного наділу чи майна, що на ньому розташоване. Конституція України (ч. 5 ст.41) передбачає можливість примусового відчуження земельної ділянки, але лише з мотивів суспільної необхідності. Однак прийнятий парламентарями Закон розширив таку можливість ще й «суспільними потребами» (а Конституція – це все ж найвищий закон!). І з тексту закону випливає, що у випадку вирішення питання про вилучення об’єкту нерухомості (земельної ділянки) без звернення до суду (у добровільному порядку), мотивами такого відчуження будуть саме суспільні потреби. Адже примусове відчуження, передбачене Розділом ІІІ вказаного закону, можливе лише за мотивів суспільної необхідності. Виникає питання – у випадку, якщо власник не погоджується на продаж своєї власності з мотивів суспільних потреб (не бажає відчужувати свою власність взагалі, або ж за ціною, що запропонована покупцем (органом державної влади/органом місцевого самоврядування)), такий об’єкт за ініціативою депутатів ради може змінити своє призначення за мотивом і стане об’єктом, що підлягає примусовому відчуженню з мотивів суспільної необхідності. Тож у такому випадку ще раз постає питання про збереження усіх папірців і документів, які надаються чи надсилаються власникові від влади. Адже якщо подібні зміни в мотиві відчуження будуть задокументовані, то у власника, автоматично, збільшуються шанси на переваги під час судового процесу.

Загалом, виходить, що парламентарям дуже подобається приймати закони, які лобіюватимуть або інтереси можновладців, або політичних груп, або певних осіб. Проте прийняття закону "Про відчуження земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності" все ж не є підставою для звернення до Конституційного суду України. Але, на думку Катерини Ковалевської, в подальшому, коли положення цього закону почнуть масово застосовуватися на практиці, необхідно буде здійснити його тлумачення, з урахуванням Конституції України, Земельного кодексу України - для однакового його застосування як покупцями (органами державної влади/органами місцевого самоврядування), так і судами усіх рівнів.

А тому нині можна зробити невтішний висновок: зважаючи на те, що представники влади в Україні вважають себе не слугами народу, яких обрали на певний період, а господарями, що самостійно і без вагань вирішують долі історичних будівель, земельних наділів та надр держави, в зв’язку з прийняттям цього закону у Верховного суду України може побільшати роботи, оскільки, зважаючи на сьогоднішній стан судової системи, подібних фактів після виборів президента (коли знову політично-олігархічні групи будуть проводити переділ власності) подібні інциденти можуть стати реаліями українського буття.

Оксана КОТОМКІНА

Наступна стаття »