Важливим у новому КПК є положення...

Важливим у новому КПК є положення про скасовування інституту порушення кримінальної справи

Подробиці

Опубліковано 19.07.2011 13:41

Автор:

Наразі суспільство обговорює введення нового КПК. Деякі експерти навіть наголошують, що новий цивільно-процесуальній кодекс доволі прогресивний (що для України повинно стати позитивом у царині захисту прав громадян), але є і такі юристи, які знайшли в новому КПК певні недоліки. Тож «Конфлікти і закони» звернулись до екс-міністра Міністерства юстиції України, а нині – президента Інституту правової політики, доктора юридичних наук Миколи Оніщука, аби він з професійного погляду дав власні коментарі з приводу нового законопроекту КПК.

- Миколо Васильовичу, влада Януковича анонсувала новий Кримінально-процесуальній кодекс, приписавши усі його складові собі. Проте відомо, що саме Ви, працюючи на посаді міністра юстиції та голови Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права, зі своєю командою займались розробкою багатьох норм цього законопроекту. Вам не шкода, що нинішня влада узурпувала навіть право на авторство КПК, не згадавши при цьому зроблений у його розробку Ваш внесок?

Мушу наголосити, що якраз до цього я ставлюся з великою долею терпіння, оскільки для публічного політика важливо, аби справа робилась для суспільства і для держави. І питання авторства в цьому контексті є другорядним. І треба визнати, що проект КПК, який щойно оприлюднений робочою групою, великою мірою успадкував доктрину і закріпив основні новели, які є надзвичайно важливими для забезпечення прав і свобод громадян, коли вони є суб’єктами кримінального переслідування.

І, як вдало сказав, один із дослідників , «якщо кримінальне право пишеться для негідників, то кримінальний процес пишеться для порядних». Тому що КПК має гарантувати особі захист від обвинувачення. Ось чому саме зараз мають таке велике значення засоби кримінального процесу, кримінальної юстиції для захисту прав і свобод громадян. По суті, за своєю значимістю саме в царині прав і свобод КПК стоїть другим після Конституції.

І якраз кроки, що у цьому напрямку планується здійснити, мають значний потенціал. Ми не можемо ідеалізувати ситуацію, виходячи з аналізу попереднього Закону «Про судоустрій і статус суддів», яка засвідчила, що навіть позитивні положення закону у практиці їх застосування можуть, по суті, нівелювати цінність тих чи інших нормативних новел. Тим не менше, іншого алгоритму руху вперед не існує, як лише змінювати законодавчі правила проведення досудового розслідування та, власне, судового слідства, судового розгляду справи. І такими найбільш фундаментальними положеннями, які знайдуть своє відображення у новому процесуальному законі, є відмова прокуратури від функції проведення слідства. Ця функція передається безпосередньо кримінальній поліції, службі безпеки та фінансовій поліції. Так принаймні було передбачено концепцією реформування кримінально-процесуальної юстиції, яка знайшла свої позитивні відгуки у Раді Європи.

Також важливим є те, що змінюється роль прокурора. Оскільки він тепер зосереджується на нагляді та процесуальному керівництві розслідування, тому що саме від буде підтримувати обвинувачення у суді.

Надзвичайно важливим є положення про те, що в новому КПК процесуальними нормами забезпечується змагальність і процесуальна рівність звинувачення та захисту. Так, наприклад, у діючому КПК до цього часу існує норма, яка дозволяє стороні звинувачення відводити адвоката. Але на підставі чого одна сторона отримує право визначати, хто може бути захисником обвинуваченого? Це в новому КПК теж виправляється. Йдеться і про те, що адвокат отримує доступ до матеріалів розслідування. Також захист, на відміну від сьогоднішніх положень, буде самостійно визначати своїх свідків.

Фундаментальним кроком нового КПК можна вважати посилення рівня судового контролю і ролі слідчого судді за досудовим розслідуванням. Тут мова про те, що будь-які дії слідства, які пов’язані з обмеженням прав і свобод людини (включаючи обрання міри запобіжного заходу, відсторонення від роботи, тощо), це – обмеження. А встановити обмеження прав в тому числі пересування, може лише суд. Таким чином з повноважень сторони звинувачення вилучаються дії, які стосуються обмеження будь-яких прав обвинувачуваної особи. І подібна доктрина нормативно закріплюється. Тобто: ті дії, які до цього часу не були предметом судового контролю і не були віднесені до компетенції суду, такими стають. Коли ми говоримо про підвищення ролі суду, то йдеться також і про скасування положення щодо направлення справи на дослідування. Адже відомо, що будь-яке неякісне розслідування, недоведеність вини «закривалось» через процедуру повернення справи на додаткове розслідування. І у новому КПК цей інститут ліквідується. Якщо вина особи не доведена, то має бути винесений виправданий вирок.

Надзвичайно важливим є положення і про те, що скасовується інститут порушення кримінальної справи. А , отже, прокурор тепер не буде виносити постанову про порушення кримінальної справи. З моменту, коли до правоохоронних органів надходить інформація щодо вчиненого злочину у державний реєстр кримінальних розслідувань вноситься відповідна інформація, що тягне за собою початок кримінального розслідування. Ще раз наголошую: кримінальне переслідування саме по собі не є обмеженням будь-якого права особи, оскільки таке обмеження може бути встановлено лише за рішенням суду. Таким чином, будь-яка процесуальна діяльність слідчого не завдає безпосередньої шкоди підозрюваному чи обвинувачуваному, якщо лише з цього приводу немає відповідного рішення суду.

- Миколо Васильовичу, але деякі юристи вже відмічають, що навіть у цей, як Ви зазначаєте, прогресивний закон, були внесені певні пункти, які можуть нівелювати закладені позитивні норми. Як Ви прокоментуєте подібні зауваження?

Дійсно, залишається певна низка положень у новому КПК, які, очевидно, стануть об’єктом гострої дискусії та критики. І, напевне, ті, хто висловив свої зауваження, мали на увазі насамперед положення щодо суду присяжних Так, насправді, в новому законі вводиться досить нетрадиційне розуміння інституту присяжних, як суду, який здійснюється трьома кваліфікованими суддями та двома присяжними. Є дещо дивним, що подібна схема взагалі була народжена, оскільки доволі добре відомо, що суд присяжних - це колегія (журі мале – з 6, чи велике – з 12 осіб), які приймають рішення щодо факту (тобто чи було скоєно злочин, чи була вина особи), а вже власне рішення щодо права, тобто кваліфікації злочину та строку покарання, - це вже рішення суду. Тож, якщо дивитись на запропоновану в новому КПК норму, то це той випадок, коли (повертаючись в історію) народних засідателів назвали присяжними. Тож і тут пропонують внести норми, які б працювали за принципом радянської кримінальної практики. І їх повернення в сучасну кримінальну доктрину виглядає невмотивованим.

Також неприйнятною є норма щодо наділення керівників слідчого підрозділу повноваженнями, що стосуються безпосереднього розслідування. Насправді КПК мусив би ґрунтуватись на концепції, яка передбачає, що саме слідчий, самостійно, під керівництвом прокурора, збирає інформацію, яка в суді може стати доказами. Але в новому КПК з’являється ще й фігура керівника слідчого підрозділу, який наділяється досить значними адміністративно-процесуальними повноваженнями. І сама ідея підвищення ролі прокурора, як процесуального керівника слідства, девальвується, оскільки його повноваження починають конкурувати з повноваженнями керівника слідчого відділу. Завдання ж керівників слідчих підрозділів – забезпечити діяльність тих державних службовців - слідчих, які є у них у підпорядкуванні (насамперед - організаційне і матеріально-технічне забезпечення діяльності слідчого). Тож введення подібної норми – очевидний відступ від самої доктрини зміни системи розслідувань.

Існує і ряд інших новел, які, очевидно, будуть піддані гострій критиці під час доопрацювання закону. Тим не менше, я вважаю, що потенціал більшості нововведень КПК є суттєвим і може бути корисним для того, щоб кримінально-процесуальний закон, а також його норми стали більш дієвим механізмом захисту прав людини. Прийняття нового КПК здатне перевести українську державу із розряду пострадянської інквізиційної кримінальної системи до системи змагальної, європейської.

- Обвинувачені, згідно закону, мають право у судді вимагати відвід судді, якщо з якихось причин він не влаштовує захист і самого підсудного. Проте нонсенс: суддя сам вирішує - дає він собі відвід чи ні. І у більшості випадків, сам себе не відводить. Як українцям відстояти право у суді на відвід заангажованого судді?

Питання відводу судді дуже тісно пов’язане з таким явищем, як довіра до суду. На жаль, рівень довіри до правосуддя, до суддів в Україні є надзвичайно низьким. Цей рівень довіри, по суті, уже зрівнявся з рівнем довіри до політичних інститутів. Але якщо у політиці це - закономірно, то стосовно судочинства такого не повинно бути. Суд – це цивілізаційний продукт, його завдання - здійснювати контроль насамперед за виконавчою владою. Це в Україні укорінилося вузьке розуміння ролі суду, як органу вирішення суперечок. Але фундаментальне призначення суду – від імені суспільства здійснювати контроль за публічною діяльністю влади. Наразі нам не вдалося домогтися такого статусу суду, коли б суди виступали ефективним інструментом захисту прав і контролю з боку суспільства при розгляді конкретних судових спорів щодо діяльності владних інститутів. Навпаки, суд залишається в значній мірі залежним від політичних по своїй суті явищ. Ми розуміємо, що основний фактор впливу – це виконавча влада. Це - уряд в широкому розумінні, це - президент, який сьогодні фактично і юридично (йдеться про відповідні законодавчі рішення) став очільником виконавчої влади.

Тож, якщо говорити про питання відводу судді, то я ще раз акцентую, що ця проблема пов’язана безпосередньо з довірою, або, скажемо, із загальною недовірою до суду. І тому громадяни намагаються використати інститут відводу для того, аби через це підвищити свою впевненість у тому, що інший суддя буде правдивим і об’єктивним. І кількість заяв про відвід суддів в Україні є рекордною. Ця статистика у десятки, а почас – і більше разів перевищує світову. Тому ліквідовувати цю проблему потрібно не через те, аби заяву про відвід розглядав голова суду чи, наприклад, колегія з цього ж суду, або судді вищестоящого суду. А повернути довіру громадян до суду. Подібного можна домогтися лише через зміну законодавчих засад діяльності суду, через зміну політичної практики, через вдосконалення всього процесуального законодавства, у тому числі - кримінально-процесуального. І це – складна, комплексна робота. І процедурою відводу (через зміни в порядку розгляду скарги) її не вирішити.

Я розумію, що у подібних випадках дуже часто перемагає емоційна та психологічна складова для підсудного чи учасника судового розгляду. І він може отримати психологічне задоволення від заміни судді. Але рівень, гарантії захисту його прав, на жаль, як правило, від цього не зміниться.

Інтерв’ю вела Оксана КОТОМКІНА