mogno vse

Інструкція по втіленню реального народовладдя

kyrys intervyu

 
Конституція - річ цікава і правильна. Проте механізм втілення її норм загалом перетворили Основний закон на профанацію і декларативний документ, який хоч і фіксує певну норму, але не дає можливості його втілювати. Українську владу такий підхід – задовольняє, позаяк уся її суть тримається на деклараціях та гаслах, не направлених на втілення. Конституція повинна працювати. Особливо її п’ята стаття, яка зазначає, що саме народ – джерело влади. Але на практиці ми бачимо, що влада узурпована особами, які на народ уваги не звертають. І виходить, що п’ята стаття Конституції України перетворилась на гасло, яке влада не збирається реалізовувати.


Але ж народ,не може бути безправним, і тому потрібні механізми, які змусять владу стати слухняною і відповідальнішою. Але чи існують такі важелі? Про це «Конфлікти і закони» провели розмову з Ігорем Курусом, координатором громадської кампанії «За відповідальну владу», людиною, яка взяла на себе відповідальність за реалізацію стратегії реального впливу народу на владу, перетворивши п’яту статтю Конституції з профанації на дієву силу, що матиме можливість керувати представниками влади.

Пане Ігорю, на Вашу думку, що потрібно зробити, аби п’ята стаття Конституції України працювала?

Насамперед треба, щоб законодавчі акти, які приймаються Верховною Радою, не вступали в суперечності з Конституцією, а створювали механізми дії її норм. Законопроект «Про Владу в Україні», над яким працює Громадська ініціатива «За відповідальну владу», якраз і передбачає можливість громад впливати на владу через відкликання депутатів, прокурорів, суддів та мерів з займаних  посад.

Але в Україні прокурори не обираються, а призначаються…

Це так, але є Конституція, яка говорить, що народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Тому відкликання посадовців громадами це і є здійснення влади безпосередньо. Існують і інші механізми. Наприклад, американська система побудована так, що судді обираються громадами. І в нас колись судді обиралися. Чому не можна запровадити подібне в Україні зараз? Звісно, що я усвідомлюю, що нам не вдасться змінити все законодавство, яке діє в Україні, проте ми взяли на себе цей тягар і повинні виробити механізми реального застосування п’ятої статті Конституції України, щоб у законодавстві було вказано не лише, що народ має право, але і як він може це право втілити. Нині ж, на жаль, в Україні існує низка законів, які обмежують п’яту статтю Конституції.

Ви можете назвати ці закони?

Їх дуже багато. Наприклад, про повноваження і формування ЦВК. Центральна виборча комісія на сьогодні формується не громадянами, а партіями. Тобто: партії борються за владу і вони створили орган ЦВК, який контролює їхню боротьбу у цьому сегменті.

Закон « Про надра», Закон «Про радіочастотний ресурс», інші закони, які регулюють використання природних ресурсів, не відповідають статті 13 Конституції. Адже у Конституції йдеться про те, що: «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу». Але, згідно діючих законів, власник цих багатств – народ не отримує доходу від їхнього використання. Дохід отримує наближений до влади олігарх.

Закон «Про вибори», який констатує, що партії можуть висувати своїх кандидатів обиратись до органів влади за пропорційною системою (списками), а також лише партії мають право висувати і кандидатів мажоритарників. Проте за Конституцією - кожна особа має право обирати і бути обраною до органів влади. І, як показали минулі вибори, людей, які висували власні кандидатури, партії їх обізвали «самозванцями», оскільки вони – не від партій. Такий підхід фактично порушує не лише 5 статтю Конституції, але й 38, за якою кожен громадянин України має право бути обраним до органів влади. Тобто, партії, які мають не дуже велику підтримку в суспільстві, переймають на себе всю повноту влади, порушуючи права громадян, які не бажають ставати членами тієї чи іншої партії. Такій підхід призвів до того, що в Україні відбулась така собі партизація усієї системи влади в країні. І тому цю систему потрібно змінювати. А змінити її можуть лише ті громадяни, які мотивовані до побудови громадянського суспільства.

Але на сьогоднішній день більшість громадян, серед яких велика кількість доволі прогресивних осіб, які бажають будувати громадянське суспільство, не є членами партій і не хочуть до цих партій вступати, оскільки не довіряють їхнім лідерам. І як бути цим людям, яких і влада і опозиція відсторонили від участі у формуванні громади і не дають їм можливість втілювати в життя певні покращення, які призведуть до демократизації громадянського суспільства?

Об’єднуватися в громадські організації, які набирають ваги. Вимагати у партій виконувати обіцянки. Разом з тим, давайте виходити з поняття «партія». В усьому світі партії – це організації, які борються за владу. Але різниця між формуванням європейських партій і українських є разючою. В Європі партії мають певні ідеології та принципи своєї діяльності. В Україні партії – акціонерні товариства, у яких лише одна мета – прийти до влади. Саме тому люди, які хочуть прийти до влади, міняють партії, переходячи з однієї партії до іншої, оскільки в Україні як партійне, так і виборче життя є дуже технологічними.

В чому полягає відмінність між технологічним та ідеологічним підходами?

Ідеологічний підхід полягає в тому, що людина сповідує певну ідеологію і дотримується її. Візьмемо, наприклад, партію зелених. Коли людина хоче зберігати навколишнє середовище, то вона вступає до цієї партії, оскільки точно знає, що лідер цієї партії буде стояти на сторожі екології. І ніколи в Європі така партія не виступить за будівництво атомної електростанції. В Україні ж ті самі комуністи, які офіційно борються за народовладдя, хають владу і виступають проти олігархату, у той самий час спокійно голосують з партією регіонів за законопроекти, які направлені проти народу.

Технологічність процесу полягає у тому, що українські партії роблять одне, а через рекламу та підконтрольні медіа доносять до людей інше, повністю заперечуючи свої дії у тому ж парламенті. Якщо перефразувати, то українські політики думають одне, роблять інше, а до народу доносять третє.

І в який спосіб такий підхід змінити?

Потрібно вносити зміни в законодавство, і політики повинні на це піти.

Але як політики погодяться на зміни, якщо вони їм не потрібні? Хто їх змусить це зробити?

Суспільство, яке нині вже частково повстало, і надалі теж вимагатиме поваги до себе і до своїх прав.

Пане Ігорю, суспільство незадоволене, воно вимагає змін, але у нього немає важелів впливу на владу. Та й велика кількість громадян – аморфні, вони, не дивлячись на незадоволення, не готові до певних радикальних дій…

Про те й мова. Партії, які контролюють все життя суспільства, повинні змінити свою сутність і почати жити в режимі європейської демократії, де ідеологія людини – не порожній звук. І тоді почнуть змінюватись і громадяни, і аморфних ставатиме все менше. Річ в тім, що головна мета в тому, що партії не повинні контролювати все в суспільстві. І це означає, що необов’язково, якщо ти член партії, яка перемогла на виборах, ти повинен посісти певну посаду. Посади повинні обіймати фахівці, а не партійці. Саме тому рух «За відповідальну владу» бореться за зміни в законодавстві, які допоможуть наповнити п’яту статтю Конституції реальними механізмами, які надаватимуть можливість народу бути дійсно джерелом влади. Наприклад, громаді повинно доступною мовою доноситися, як вона може позбутись начальника, який її не задовольняє як у представницькому, так і виконавчому органі влади. І в запропонованому нами законопроекті такі механізми прописані. Також на другому етапі ми ініціюватимемо зміни і в підході до обрання начальників міліції, суддів, прокурорів. Вони не повинні призначатись партіями, які формують виконавчу владу, а обиратись народом.

Але в чому оригінальність пропонованого вами нововведення?

Оригінальність у тому,  що законопроект дозволяє людям через інструмент петиції - збором підписів вирішувати долю чиновників і можновладців, які перейшли межі законів і суспільної моралі і яких вище керівництво з різних причин утримує на посадах. Це прогресивно, адже громада, підписавши петицію, зможе відізвати і зрадливого депутата-тушку, і прокурора, і продажного суддю.

Все чудово, але хто ж вам дозволить подати такий законопроект до парламенту і хто його проголосує, оскільки ані влада, ані опозиція не зацікавленні в прийнятті такого закону…

Коли півроку тому ми у Києві презентували проект «Криза в Україні. Безвідповідальна влада і примарна опозиція», то не розраховували на те, що суспільство повстане. Але вже тоді ми констатували: в Україні є безвідповідальними і влада і опозиція. Сьогодні ж ми бачимо певні зміни в суспільстві, хоча усвідомлюємо, що ніхто з представників партій не бажає змінювати принципи вищої партійної школи КПСС: одна партія – один начальник. Проте представники партій вже самі наголошують щодо змін і у суспільстві і законодавстві. А якщо наголошують, то повинні будуть це якось втілювати. І наш законопроект, який ми презентуємо в січні наступного року, є тією соломинкою, за яку вони можуть ухопитись і почати рухатись у правильному напрямку. Тож не можна говорити, що немає зацікавлених політиків, не проголосують закон і т.п. Сьогодні – немає, але вже за деякий час вони з’являться, оскільки до такого кроку їх штовхатимуть певні зміни в свідомості суспільства і вони не зможуть з ними не рахуватись. Наприклад, коли у прямому ефірі на одному з телеканалів я звернувся до трьох присутніх там політиків з питанням - чи готові вони формувати громадянське суспільство і чи внесуть вони до парламенту запропонований нашою громадською ініціативою законопроект, всі три відповіли - так. Там відбулась певна громадська дія: вони офіційно (навіть якщо з цим не згодні) погодились на підтримку цього законопроекту, а тепер змушені будуть дотримуватись свого слова.

Те, що Ви говорите, - добре, але практика показує, що для українських політиків обіцяти – не означає брати шлюб. Доволі часто вони відверто обманюють суспільство. І як бути, як їх змусити дотриматись слова?

Річ в тім, що підтримка цього законопроекту є дуже високою в усіх областях України, навіть у Луганській і Донецькій. І схвалюють його різні люди, які усвідомлюють важливість змін. А це – своєрідний тиск на політиків, які змушені прислухатись до електорату.

Припустимо, що Вам вдалось домогтись, що законопроект прийнято і навіть підписано президентом. Але практика доводить: усі закони змінюють дуже швидко, вносячи поправки. І на який позитив можна розраховувати, якщо вже через рік до нього внесуть велику кількість змін і він втратить ті механізми, які у ньому прописані?

В законопроекті пропонується прописати норму, що положення Закону не можуть змінюватися протягом тривалого часу, наприклад - двадцять п’ять років, щоб народ навчився ним користуватися.

Конфлікти і закони



Комментарии

Комментарии отсутствуют. Возможно, ваш будет первым?

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Последние новости

День в АТО: ворог двічі за день застосував важку артилерію. Зафіксовано 30 обстрілів позицій ЗСУ. Поранено одного українського воїна

подробнее

Опрос

Как Вы воспользуетесь безвизовым режимом с Евросозом?

pp
Конфликты и законы © 2008-2017.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.