mogno vse

​Задзеркалля агонізуючої влади слуг народу

Держава зникає. Вона не може не зникнути за влади, яка сама руйнує економіку, справедливість, мораль. Ця влада насичена носіями жадібності, брехливості, цинічності, кримінальної моралі, зневаги до співгромадян. Яким чином побудована обтяжлива і шкідлива для суспільства система державного управління та як вона реалізує мережеву корупцію на найвищому рівні, розглянемо у цій статті.


Порошенко уявляє, що управління державою є таким же, як управління власною фірмою, корпорацією. Він певний, що уся економіка повинна працювати на одну кишеню, на збагачення власних рахунків чинного президента. Усі можливі фінансові потоки і «внески» в країні мають направлятися вгору і тільки через його рахунки переправлятися до адресатів. Для контролю за потоками він ставить на ключові посади або дає неформальні доручення наглядати за потоками своїм довіреним особам. Помиляються ті, хто вважає, що Президент діє в межах Конституції, відповідаючи за оборону, зовнішні відносини та Службу безпеки. Президент-олігарх загарбав собі стільки влади, скільки йому захотілося. Він очолює РНБОУ і за допомогою її механізмів управляє і МВС, і Генпрокуратурою, і прикордонними військами – усім силовим блоком. У його президентській вертикалі силовики стоять на сторожі інтересів не громадян, а самого так званого Гаранта Конституції. Без відома останнього не обирається спікер парламенту. Його фракціями захоплені комітети та більшість Верховної Ради, а отже і сам законодавчий, у тому числі бюджетний процес. Він також пропонує призначати (та звільняти) керівників неурядових центральних органів влади і контролює їх роботу: НБУ, Антимонопольного Комітету, Фонду держмайна, голів Національних комісій з регулювання природних монополій, телебачення й радіомовлення та інших. А також висуває на посаду самого Прем`єр-міністра і той (в особі Гройсмана) звітує йому. Звичайно, за вказівками Гаранта йдуть з посад міністри та їх заступники. Він вводить своїх представників до наглядових рад державних монопольних корпорацій та Ради НБУ. Це ще не все. Президент призначає усіх голів обласних і районних державних адміністрацій та державної адміністрації АР Крим. Чи Президент гарантує дотримання Конституції? Очевидно, що роль Гаранта реально виконує (чи уповноважений виконувати) Конституційний Суд! Проте Порошенко, як ми бачимо, й не збирався дбати про дотримання Основного Закону, в тому числі й щодо рамок своєї президентської влади. Він також відносить до обов`язків Президента супроводження ієрархів помісної Православної Української Церкви (яка відділена від держави) при їх поїздках по країні.

Бідний Порошенко - він же, окрім тягаря президенства, щоденно перевіряє свої банки, заводи, магазини, вілли, телекомпанії тощо. Отже, цей керівник вчиняє такі дії, які не входять до його конституційних повноважень: 1) захопив у державі усю повноту адміністративно-силової влади; 2) через Кабмін або безпосередньо тримає у своїх руках віжки керування практично усіма центральними органами виконавчої влади; 3) фактично керує розподілом державного бюджету; 4) підім`яв під себе управління всіма регіонами країни; 5) здійснює безкінечні та безглузді вояжі по країні з орденами, грамотами, а тепер ще й з священниками; 6) піклується про шоколадки, катера і вантажівки, щоб їх бренди не втратили привабливість та щоб за них (за оборонними замовленнями) вчасно й по максимальній (нерідко завищеній) ціні заплатив державний бюджет України; 7) він збирає і самочинно розподіляє гласні та негласні, в тому числі незаконні, податі з економіки, не забуваючи звичайно про власні потреби як в якості Президента, так і в якості олігарха; 8) оскільки залишив за собою права власності на загарбані активи, не може не давати вказівки щодо різних фінансових оборудок своїх фірм та власних грошей, в тому числі й щодо їх розміщення в офшорах. Це невідкладні складові його повсякденної роботи. І ще головнокомандувач записав у Закон про бюджет на 2019 рік 2 млрд. грн. на потреби своєї передвиборчої кампанії.

Як за такої «зайнятості» він може керувати країною та забезпечувати потреби власних громадян?

Для Гройсмана управління країною – це, по-перше, перепідпорядкування собі НАК «Нафтогазу України» (незрозуміло, які команди він видає газівникам), виїзди на траси, побудовані Укравтодором за багатомільярдні суми (на жаль, кошториси він не перевіряє, бо «довіряє»), прийомка об`єктів Укрзалізниці (як комедія з електропоїздом на новому шляхопроводі Київ-Бориспіль). Очевидно, до державного управління він відносить й організацію вмикання-вимикання мереж тепла, води, каналізації та інших на комунальному рівні. Під його керівництвом для усіх міст і сіл встановлюються ціни, тарифи на місцеві послуги (він же краще знає, що потрібно мешканцям, наприклад, селища Тугодуми на Полтавщині), формується і розподіляється між територіями державний бюджет. Сьогоднішній прем`єр вважає, що при цьому здійснюється децентралізація влади, хоча вона насправді належить президентським адміністраціям в областях і районах, а не громадам. Гройсман, звичайно, не забуває й про належні йому підприємства будівельних матеріалів на Вінничині, і ми розуміємо, чому пріоритетами уряду у 2018 році було будівництво автодоріг.

У вільний від цих справ час вінницький прем`єр проводить засідання Кабміну, на яких приймаються у більшості недоступні українській громаді постанови і розпорядження, зокрема ті, що дозволяють держслужбовцям міністерств, Укрпошти, керівникам державних корпорацій та іншим субурядовим структурам отримувати мільйонні зарплати та займатися комерційною діяльністю на державних посадах (у тому числі у міністерстві юстиції та Національному агентстві із запобігання корупції – органах, які саме мають запобігати), фактично надаючи законний статус всіляким зловживанням з матеріальними винагородами. Міністерства і окремі державні служби, знаходячись на бюджетному утриманні, запроваджують платність своїх послуг. Платежі формують спецфонд бюджету, який використовують самі відомства, в тому числі для незаконних стотисячних і більше виплат своїм співробітникам. Це і МВС, і Мінюст, і Мінсоцполітики, і Державна служба з питань геодезії, картографії і кадастру, і податкова та інші. Цей Кабмін зняв існуючі до того обмеження на зарплати і премії для рангових держслужбовців (діяв нормативний коефіцієнт співвідношення мінімальної зарплати у суспільстві і зарплати вищих посадових осіб), дозволяючи під час війни хапати гроші з бюджету на свої особисті потреби. Так Гройсман разом із своїми поплічниками, не маючи ні обмежень сумління, ні норм дисципліни, поступово перетворив центральний орган виконавчої влади на спільне таємне кубло для дозволів на різні оборудки, які легалізують корупцію.

Про якісь рішення на благо людей ми не чуємо. Нас інформують тільки тоді, коли мають наміри стягти з нас останню сорочку – цінами, тарифами, девальвацією грошової одиниці, податками, скороченням соціальних, медичних, побутових послуг, замороженням пенсій та соціальних допомог тощо.

Чим у нас займаються міністерства, перебуваючи у такому корупціогенному сморіді? На мій погляд, державні питання для них – зайвий тягар, що відбирає їх дорогоцінний час. Щоб вивільнити час для масштабних махінацій та оборудок, міністерства сфери матеріального виробництва (економіки, енергетики, екології та природніх ресурсів, регіонального розвитку, будівництва і архітектури, аграрної політики, інфраструктури) утворили підпорядковані собі державні агентства, адміністрації, служби, департаменти (офіційно їх 48, але, я думаю, що більше), між якими розділили свої більш-менш інтегральні функції на вузькогалузеві, які тепер, як і у радянські часи, виконуються цими органами. І діють за законами планової економіки. А щоб виникало менше труднощів, організували у відповідних підгалузях державні монополістичні корпорації. Внаслідок цього, по-перше, в державному управлінні виникають інструменти командного втручання в ситуацію в галузях, на ринках, на підприємствах; по-друге, міністерства б`ють байдики, переадресувавши відповідальність за економічні провали посередницьким органам, по-третє, вибудовуються багатоповерхові управлінські конструкції, в яких діють проміжні органи, що нівелюють роботу міністерств. Останні мають опікуватися певною проблемою в усій економіці, а не керувати службою, галуззю чи корпорацією. Так, у деяких випадках кількість ярусів «етажерки» державного управління досягає 5-6. Наприклад, ще декілька років назад міністерство сільського господарства командувало державним комітетом тракторного і сільськогосподарського машинобудування, якому підпорядковувався державний департамент під такою ж назвою, а останній був керівним органом корпорації аналогічної назви. Корпорація складається з десятка підприємств з власними органами управління. Та й сьогодні міністерство інфраструктури підпорядкувало собі державну автомобільну службу, державне агентство автомобільних доріг, держадміністрацію залізничного транспорту (під пильним оком якого працює акціонерне товариство «Укрзалізниця»), агентство інфраструктурних проектів та інші. А оскільки ці проміжні органи влади командують державними корпораціями та іншими виробничими комплексами, то виникають можливості вимагання в останніх «відкатів» та інших хабарів (що також передаються нагору). Сам же склад урядових органів – результат хаотичного створення нових міністерств і відомств, з`єднань і роз`єднань різних управлінських структур. Ця бурхлива імітація бюрократичної діяльності насправді є пошуком посад, які дають отримати адміністративну ренту (включаючи прямі хабарі). Важко зрозуміти, що роблять такі міністерства, як інформаційної політики, соціальної політики, регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, молоді і спорту, екології та і природніх ресурсів, Фонд державного майна та деякі інші (звичайно, ми знаємо їх зайнятість стягненням хабарів за дозволи, ліцензії, протекції, проведення керованих конкурсів тощо).

Не можна не сказати про особливе, позазаконне чи надзаконне положення державних фінансових органів, як найбільших осередків корупції та інших бюрократичних фінансових зловживань. Мінфін, НБУ, податкова і митна адміністрації, державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, державна служба фінансового моніторингу, державна аудиторська служба. Вони самочинні, сконцентрували в собі і виконавчі, і контролюючі самих себе функції. Ніякий інший орган влади не має права їх перевіряти, вони не зобов`язані відповідати перед будь-ким, у тому числі перед правоохоронними та антикорупційними відомствами. Рахункова палата – єдина, яка перевіряє виконання державного бюджету органами влади, - щорічно штампує звіти щодо виконання закону про бюджет, але ці звіти жодного разу не мали правових наслідків. А українці у відповідні роки відчували справжні матеріальні і моральні катування цими фінансовими органами. Якщо навіть одному голові податкової системи (Насирову, ставленику Порошенка) пред`явили підозру щодо вчинення ним кримінального злочину, він все одно отримав дозвіл на заміну на посаді голови свого наступника (Продана, ставленика Гройсмана), який, у свою чергу, має змогу укритися від відповідальності за кордоном. Як усе це назвати, і як при такій безвідповідальності можна чекати покращення стану фінансів у державі?

Є також група спеціальних державних служб, які мали б зупиняти порушення стандартів і норм якості і безпеки у певних галузях: державні інспекції екології, енергетичного нагляду, ядерного регулювання, архітектури і будівництва, фінансового контролю (на жаль, цей орган Яценюк, будучи прем`єром, взагалі ліквідував), державні служби з безпеки харчових продуктів, лікарських засобів і контролю за наркотиками, безпеки на транспорті, статистики та інші. Проте їх підпорядкували міністерствам, які мають відповідати за порушення у відповідних сферах. Це зробило ці інспекції та служби залежними від вищих чиновників і позбавило їх можливості бути об`єктивними і самостійними у проведенні інспекцій та у повній мірі інформувати громадськість. От ми про них і не чуємо.

Допомагають корупційним урядовими органами й так звані «незалежні» національні регулятори: Нацбанк, Нацкомісії в галузях природніх монополій – зв`язку, залізничного транспорту, енергетики, житлово-комунального господарства. Прикриваючись такими «незалежними» регулятивними структурами, чиновницьке таємне кубло нахабно піднімає тарифи та норми, створюючи неправомірні вигоди-надприбутки монополістам і немонополістам (як у випадку з банківськими корпораціями). Правда, Нацбанк сам собі порадник: вирішує, кому - рятівні кредити, кого - закрити, кому дозволені комерційні позички, кому – ні, кого призначати на керівні посади в приватних банках, кого – забороняти (тут запахло «смаженим») тощо. Але від того ситуація у фінансовому секторі не покращується, а погіршується. І банківський сектор залишається найбільш корумпованим.

Описана система центральної виконавчої влади нагадує спрута, який має свою голову і який запустив багаточисельні щупальці у тіло національної економіки, вичавлюючи з нього на користь корупційного чиновництва та олігархату усі доходи, що створюються. Щоб не допускати вільних підприємців до розподілу суспільних доходів, чиновницький клас, як відомо, зорганізував високо-монопольне національне господарство, в якому тільки свої фірми й корпорації отримують надприбутки. При цьому паралізована діяльність контролюючих і так званих антикорупційних органів (їх керівникам також підкидають зарплати у 200-300 тисяч гривень). Розуміючи, що свої злочинні здобутки треба фізично захищати, чиновницька зграя оточила себе бастіонами внутрішніх військ, озброєних до зубів, і розтрощила осередки громадянського суспільства чи звабила подачками та пільгами його найбільш нестійких представників. А без впливового громадянського суспільства, як відомо, неможливо модернізувати систему влади.

Чиновницький спрут сьогодні нараховує приблизно 2 млн. чол. Він роздувся за роки незалежності приблизно у 10 разів – на зорі незалежності чисельність паразитуючого на тілі суспільства чиновницького класу складала близько 200 тис. чол. Видатки ж на утримання чиновників зросли за цей час більше ніж у 20 разів. Очільники відомств пересіли з «Волг» на «Мерседеси», а доходи від хабарів перевершили суми з шістьма нулями. Через свою «винятковість» чиновники поступово втратили повагу до громадян, розглядаючи їх людьми нижчої касти. Зараз вони у більшості фактично перестали надавати послуги, які можна було б назвати кваліфікованими і сумлінними.

Окрім розповзання в її тілі гнійника корупції, чинна система влади є вкрай заскорузлою, консервативною і фактично недієздатною, неадекватною вимогам і потребам сьогодення. Дублювання функцій, багатоступінчатий порядок узгоджень, неефективність і навіть шкідливість рішень, невідповідність структури органів сучасним потребам суспільства, вузькогалузевий підхід, невідповідність сучасним вимогам і підходам, розкрадання державних фінансів та їх свавільне використання, багатоповерхова конструкція влади і самого Уряду, маніпулятивне втручання органів влади у ситуацію на ринках, нетехнологічність усієї системи державного управління (коли орган управління знаходиться поза контуром об`єкта управління, як, наприклад, державні служби й агентства, що керують корпораціями і підприємствами, або Кабмін, який замість управління економікою керує НАК «Нафтогазом») та непродуктивність управлінських дій – основні її вади.

Ніякі ліки цій шкідливій владі не допоможуть. Треба міняти склад влади і побудувати сучасну ефективну систему управління. Про це у наступній статті.

Володимир Лановий, facebook.com

Фото glavred.info



Комментарии

Комментарии отсутствуют. Возможно, ваш будет первым?

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Последние новости

Біля селища Соснівка місцеві шахтарі вийшли на блокування руху потягів, які перевозять в Україну російське вугілля, яке, крім торгівлі на крові, позбавляє їх роботи у своїх шахтах

подробнее
Конфликты и законы © 2008-2019.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.