Чи є Україна демократичною держав...

Чи є Україна демократичною державою?

Подробиці

Опубліковано 13.01.2011 18:30

Автор:

Україна - держава, в якій пробивались перші паростки громадянського суспільства, - зникла. Наразі вона перетворилась на країну терору та авторитаризму з паростками тоталітаризму. Влада і її прибічники (які не знають історії, а тому не розуміють, що з часом маховик тоталітаризму і їх закрутить у жорнова) співають дифірамби усім проявам терору проти громадянського суспільства, називаючи це – наведенням порядку. І при цьому усі від Януковича до Богословської і Чечетова кричать, що Україна – правова держава з усіма ознаками демократії.

Але тій самій Богословській, юристу за фахом, хочеться нагадати те, що прописано ще в підручниках права для юристів-першокурсників, що правова держава – це форма організації державної влади, за якої верховенство права, свобода особистості та права людини є найвищими цінностями, а розподіл влади відбувається на законодавчу, виконавчу та судову. Причому усі гілки влади є НЕЗАЛЕЖНИМИ, а не підпорядкованими гаранту або партії, що на кшталт комуністичної в СРСР вибрала себе головною. А вже усім відомо, що нині українська судова система і її кишенькові судді без вагань виносять обвинувачувальні вироки, або приймають потрібні рішення лише тому, що напроти прізвища обвинуваченого поставлено галочку. Пані Богословська про це не знає? Хай попитає у суддів. Вони їй розкажуть.

А правова держава покликана затверджувати гуманістичні начала, забезпечувати і захищати свободу, честь і гідність людини. Проте в авторитарній Україні виявляється честь і гідність є лише у депутатів та високопосадовців. А громадяни, які платять податки, на подібну «розкіш» розраховувати не можуть. Так само як і на права людини, що прописані в Декларації про права людини і яку Україна ратифікувала. Якою цинічною треба бути особистістю, аби на фоні інформації про те, що Європейський суд у справах людини занепокоєний збільшенням позовів українців проти своєї держави, говорити про те, що в державі існує і працює право?

Але коли ти позичаєш очі у Сірка, своїх дітей вчиш за кордоном і забезпечуєш їх там житлом і вкраденими з українського бюджету грошима (а отже знаєш, що вони житимуть там, як і їхні діти), можна знущатись з інших, називаючи брехню – правдою, переслідування опонентів – чесною боротьбою, виступи людей проти свавілля влади – проплаченими мітингами, а тих, хто на них виходить - переслідувати за кримінальним кодексом, інкримінуючи їм побиття ногами асфальту та плитки. Звісно, коли ти знаєш, що ця країна – не твоя Батьківщина, і що усі твої статки лежать в іноземних банках, ти можеш підміняти поняття, називаючи біле – чорним. Проте чи можна голодному довести, що він не хоче їсти, постійно повторюючи слово «ситий»? Навряд чи подібна мантра спрацює. А тому і усі сьогоднішні заяви влади на кшталт сталінського «жити стало веселіше» не призведуть до покращення життя як такого, проте викликатимуть агресію у населення, яке пізно чи рано – вибухне і повстане.

Чи може щось подібне відбуватись у правовій демократичній державі? Як зазначають міжнародні експерти, те, що відбувається в Україні, для Європи – нонсенс. Але усі представники партії регіонів постійно апелюють словом «демократія». Проте, чи знайомі вони з основними ознаками демократії як такої? Читаючи автобіографії тих, хто вкрав владу у народу, розумієш, що вони не лише не знають цих ознак, але не зможуть навіть визначити саме поняття слова «ознака».

Тож для усіх, хто хоче переконати українців, що демократія це - терор, арешти, безробіття, крадійство, вбивства, звільнення з залу суду убивць, ґвалтівників, а також переслідування людей за їхні погляди, вказуємо справжні основні ознаки демократії. А це - суверенітет народу; державна влада здійснюється за згодою тих, на кого вона розповсюджується; влада більшості; права меншості; гарантованість основних прав людини; вільні і справедливі вибори (загальне, пряме, рівне виборче право при таємному голосуванні); рівність перед законом (всі громадяни, незалежно від статі, расової та національної приналежності, соціального та майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, віросповідання, місця проживання та інших обставин, є рівними перед законом і мають однакові права); справедливе правосуддя (правосуддя здійснюється тільки судом, на основі закону); конституційні обмеження державної влади; соціальний, економічний і політичний плюралізм; принципи толерантності, співпраці і компромісу.

А тепер подивимось, як на практиці (а не через рупора Чечетова) ці ознаки проявляються в Україні.

На щастя, поки що у України лишається суверенітет. На довго чи ні, це – питання спірне, оскільки останні дії влади, що направлені на розкол суспільства у пошуках терористів, можуть призвести до громадянської війни, а отже - введення на територію України російських військ. Принаймні усі дії, які сьогодні проводить влада, можна розцінювати як підготовку для плацдарму російського вторгнення для захисту або цієї влади, або «російськомовного» населення.

Ну щодо того, що державна влада здійснюється за згодою тих, на кого вона розповсюджується, можна говорити багато. Люди, виходячи на вулиці, довели, що влада народу більше не належить, а отже ті, хто її вкрав, і привселюдно «переоформив» на себе, просто констатують цю норму, проте реальності вона давно не відповідає.

Що ж до того, що влада належить більшості, то дійсно, тушковані депутати, що бігали з фракції у фракцію і ніколи не несли відповідальності за зраду інтересів тих, хто за них голосував, нині в Україні існує. І ця більшість написала під себе багато папірців, назвавши їх законами, аби «вмотивовано» доводити, що вони мали право на зраду і тепер їх цікавить лише пожиттєве перебування в парламенті. А те, що Литвин тричі виносить на голосування потрібний Кабміну закон, а тушкована більшість чомусь не голосує так як треба, доводить, що Литвин, як слухняний хлопчик, проштовхує «потрібний» закон (порушуючи і здоровий глузд і законність як таку), хоча прийняття цього законопроекту може лишити Пенсійний фонд України без певних додаткових коштів.

А от права меншості влада не лише не враховує, а навіть відверто ігнорує, заявляючи і суспільству, і світовій спільноті, що подібне ігнорування – це наведення ладу. А кримінальні переслідування – дотримання законності. А те, що меншість в парламенті тепер не має права голосу, що її поправки до законів не враховуються, це до уваги не береться. Проте ігнорування ніколи не було вирішенням проблеми. А тому мусимо констатувати: опозицію в Україні роздроблено, її переслідують, а її вимоги – не враховують.

Тепер щодо гарантованості основних прав людини. На папері вони написані. Україною теж ратифіковані. Проте дотримуватись їх ніхто не збирається. І ті приклади, що люди спостерігають у суспільстві, відверто вказують на факти порушення прав і свобод громадян. А це і тортури в міліції, і прийняття абсурдних кодексів, деякі статті в яких відверто порушують права людини, і продажність суддів, які тепер по вказівці згори приймають рішення на користь потрібної людини, і переслідування за любов до Батьківщини зі звинуваченням у тероризмі, і повне нівелювання Верховенства права як такого. Тож де гарантовані права? Їх гарант гарантує лише собі, своїм дітям та прибічникам і фаворитам. Усі інші прав не мають. Зате мають обов’язки. І багато.

Що ж до справедливих виборів (загальне, пряме, рівне виборче право при таємному голосуванні), то ще задовго до президентських виборів партія регіонів продемонструвала в парламенті, як вибори повинні проходити, коли усі депутати, обираючи спікера парламенту, виходили і демонстрували Клюєву свої бюлетені, аби він бачив, за кого вони проголосували. Тепер же, прийшовши до влади, партія регіонів цей принцип голосування розповсюджує по усій території України. А якщо ще взяти до уваги постійні фальсифікації, залякування населення та усілякі «каруселі», то про таке поняття, як демократичні вибори, можна і не говорити. Виборів в Україні тепер немає. Є процес, хід якого названо виборами, а результат вже давно очікуваний і відомий.

Ну, а така ознака демократії, як рівність перед законом (всі громадяни, незалежно від статі, расової та національної приналежності, соціального та майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, віросповідання, місця проживання та інших обставин, є рівними перед законом і мають однакові права) взагалі для України не притаманна. В Україні влада створила касту недоторканих та їхніх родин, для яких не існує жодних обмежень і вони можуть собі дозволити робити все, чого лишень забажають. І те, що жоден нардеп, що брав участь у бійці в Раді, не покараний, а один з них ще очолив структуру з торгівлі зброєю, красномовно доводить, що влада бреше, що вона за справедливість. Наразі рівність перед законом означає одне – вбити опозиційні сили.

Та й про справедливе правосуддя нині в Україні говорити не доводиться. Справедливість наразі існує лише одна: як скаже провладна партія (або її представник). І судді слухняно «вишикувались на підвіконнях» і уважно заглядають до рота партійним бонзам. Тож про яке правосуддя в Україні може бути мова, коли судді слухняно виконують накази? Їх тепер і купувати не обов’язкового, треба лише нагадати про метод звільнення, який придумали минулого року. А те, що адвокатів не допускають до затриманих, і те, що самих адвокатів б’ють, порушуючи вже їхні права? Це і є прояв демократії з позиції партії регіонів? Проте «найдемократичнішим» проявом діяльності судової системи є те, що суди і офіси партії регіонів очолюють одні і ті самі особи, та й як не говорити про «демократичність», а головне «законність і правомірність» судової системи, якщо, наприклад, Леонід Фесенко працює суддею і головою ВССУГД, а його картка депутата активно голосує у сесійній залі парламенту?

Що ж до конституційних обмежень державної влади, то донецький конституційний суд України усі обмеження давно зняв, перетворивши посаду президента на трон царя. А міністр юстиції вже навіть і не приховує, що партія влади підіграє Януковичу, аби той міг царювати і більше десяти років, треба лишень закони переписати. А коли влада не має конституційних обмежень, а гарант замовляє для свого герба корону, то усім зрозуміло, що Україна перетворилась на тоталітарну державу з бажанням гаранта стати царем.

Також до ознак демократії належать соціальний, економічний і політичний плюралізм (що в Україні взагалі не практикується) і принципи толерантності, співпраці і компромісу. А реальну реалізацію останньої ознаки демократії українці і світова спільнота могли відверто споглядати у Верховній раді, коли опозиціонерам зі звірячою жорстокістю ламали руки і розбивали голови стільцями.

Тож у яких ознаках партія влади бачить демократію? Висновок один: вони переписали Конституцію, знівелювали Верховенство права, а тепер і бандитизм, і порушення прав і свобод вирішили назвати словом «демократія». І чим не казка Джані Родарі, у якій правда вважалась брехнею, а брехню треба було визнавати за правду?

Оксана КОТОМКІНА

Коментарі

+1 #1 Костя 13 янв. 2011 г., 19:51:16

После смерти Богдана Хмельницкого началось то, что продолжается сейчас. Шляхта творит что хочет, а гетьман(президент) ничего с этим не может поделать. Мы вернулись в 17 век

+0 #2 555 13 янв. 2011 г., 20:31:54

Правильна стаття. Дивує тупість і обмеженність манкуртів типу Вал. Хоча під Вал можливо пише співробітник ФСБ, тоді зрозуміло: відпрацьовує свою зарплату.

+0 #3 Александр 15 янв. 2011 г., 18:29:56

Правовая страна - это страна, где право каждого человека выше всех остальных прав и интересов. В стране, где на каждом шагу чинят препятствия чиновники, где суд невозможно выиграть без "благодарности", где правоохранительные органы делают, что угодно, только не охраняют права граждан, говорить о том, что это правовая страна - нельзя.