Неоголошена війна проти України

Провадиться така війна державними органами, покликаними в ім’я розбудови незалежної України здійснювати нагляд за виконанням законів та представляти інтереси держави в судах. Ім’я цієї установи – прокуратура.

За радянських окупаційних часів прокуратура залізною «єжовською» мітлою вишкрібала з дороги соціалізму найменші ознаки непослуху, серед яких найтяжчим злочином був «український буржуазний націоналізм» (про російський щось не було чути). За українських часів посткомуністична прокуратура поволіі методично прокладає шлях для антидержавних сил, ховаючись за статті перекручуваних нею ж законів, симулюючи дотримання « конституційного поля». Гарантом антидержавної діяльності є ті ж старі комуністичні сили, які колись переслідували «українських буржуазних націоналістів», а нині разом з ними -вчорашніми політв’язнями - будують в поті чола незалежну Україну. Це ті трударі на полі юриспруденції, які підпирають, мов кріпильники в шахтах, стелю держави, відбираючи для благородної справи виключно гниле дерево, поїдене шашілем, а де шашіль не впорався - самостійно стиха підрізають стовпи підпор , а як треба, тоі підгризають кріплення, тоскно чекаючи роками набажаний обвал.

Що, скажімо, пов’язує працівника української сучасної прокуратури з комуністичними убивцями, що поугноювали людським трупом нашу землю, а тепер ще й ходять в ранзі народних обранців, просторікуючи про«захист інтересів трудівників» ? Що і кого захищають ці «кришталево чисті органи», коли засекречують 50 –й том справи про масові розстріли невинних людей і таємне, по-злодійському організоване закопування трупів у Биківнянському лісі за «зеленим парканом»? Незалежна Україна опікується в особі своїх прокурорів секретами убивць? Які «державні секрети» бережутьці людці «з циновими ґудзиками»? Секрет може бути єдиний - призвіща і партійну (комуністичну) приналежність тих, хто організовув масові злочини проти людства.

З яким благородним пафосом колишній генеральний прокурор Потебенько картав «деструктивні сили», що заважають прокуратурі розслідувати злочини комуністичного режиму, збираючи підписи з протестом проти замовчування злочинів проти людства. І де ж ті «висновки»? Що тільки не понавигадували захисники комуністичних злочинів, щоб правда про розстріли залишалась в могилах разом із трупами жертв.

Військовий прокурор Центрального регіону В. Милостивий через виснажливу працю ледве встигав витирати рясний піт з чола, про що він сповіщав у відповіді на громадську вимогу суду над убивцями: «Слідство (по Биківні) поки не закінчене в зв’язку з величезним обсягом роботи» - лист від 03.04.98 року. За цей часне досліджено жодної могили – на відміну від поляків, які не лише дослідили злочини комунізму, а й спорудили пам’ятний хрест над розстріляними польськими офіцерами.«Щодо вимог про притягнення до кримінальної відповідальності державних, громадських установ, організацій, причетних , на вашу думку, до масових репресій в Україні, - це глибокодумний висновок заступника генерального прокурора України А. Мудрова від 19.05.98 р. – то це не передбачено чинним кримінальним та кримінально-процесуальним законодавством». Коли не тебе стріляють у потилицю, а потім тягнуть за ще теплі ноги до ями з негашеним вапном, можна виправдати і не таке. А от коли бійці Української повстанської армії відкривали вогонь по каральних загонах НКВД та представниках радянської юриспруденції, такої ж злочинної, як і ідеологія комуністичної партії, то це, безумовно, був«страшний злочин». Проте, окупант є окупантом і логіка його окупанська. А ось вже «наш» - колишній міністр юстиції, власник«червоного диплому», високоосвічений юрист, тонкий правознавець, як він сам себе презентує, «міжнародного класу», колишній рухівецьпан Головатий (в ранзі міністра юстиції), пустивши крокодилову сльозу«за наш спільний біль - Биківню», радить у відповідь на вимогу розслідування массового винищення українського народу звернутись не до суду, а… до однієї з телепрограм. Ось де найвища юридична норма - і справедливості про людське око дотриматись і власне тепленьке місце зберігти! Потирає руки перефарбована прокуратура - скоро кінець «бандерівськійУкраїні» - он вже й царям, що пожирали Україну,пам’ятники споруджують, німецькій повії Катерині аж два монументи воздвигли, там, гляди, йдо Петра черга дійде - отого, що «розпинав нашу Україну, а вторая доконала вдову-сиротину».

А Сталіна, Сталіна – поганця рябого - забули? Почекайте, буде вам і Сталін, буде « і бєлка і свісток, дайте только срок!» А «срокі» ми вміємо накручувати, розуму для цього багато не треба. Он вже й у Закарпатті, користуючись безликою кволістю української влади, окрему «русинську державу» проголосили, гляди черга дійдеі до Жмеринки або Крижополя – дайош окрему імперію! - а прокуратура, ніби й недобачає, вона - «толерантна». Ніби не вона порушувала кримінальної справи протии Василя Стуса, Вячеслава Чорновола, Олекси Тихого, Василя Овсієнка, Олеся Шевченка, Євгена Пронюка і тисяч інших жертв комунізму, - щастя цієї прокуратури, що маємо посаду Президента зі спутаними за Конституцією руками і ногами, щоб не розігнати одним махом гробокопателів України.

2006 року співголови Київської ради об’єднань громадян Сергій Таужнянський та Олесь Гриб за приватний кошт у повному погодженні із законом та рішенням Міської ради, за згодою керівництва спорудили на стіні Київського національного економічного університету (КНЕУ) меморіальну дошку на честь підняття 1 травня 1966 року над покрівлею тодішнього Київського інституту народнього господарства (КІНГу) по Проспекту перемоги 54/1блакитно-жовтого прапора Української Народньої Республіки, окупованої більшовицьким московським урядом. Все могло пережити керівництво КНЕУ, тільки не речення про московську окупацію України. Не витримала душа колишнього викладача марксизму-ленінізму, - а сьогодні проректора М.Вакуленка, - якому так боляче наступають на ідеологічні мозолі, говорячи мовою Потебенька, «деструктивні сили», - та ще й письмовий висновок Інституту Історії України під носа сунуть – ось, ось – читайте висновки професійних істориків Національної академії наук - була, була окупація зажерливою Москвою! Як не гукне тов. Вакуленко на всі свої комуністичні легені – Убрать! – і залежні від ньогопрацівники по-холуйському зірвали і сховали гранітну дошку із зображенням національного прапора з Тризубом і рядком«Ще не вмерла Україна». Дарма, що люди прийшли на мітинг, присвячений відкриттю пам’ятної дошки, дарма, що на мітинг прибули Георгій Москаленко-колишнійстудент КІНГу та колишній робітник Віктор Кукса, які за свій героїчний вчинок дістали з рук Президента високі державні нагороди.А що ж керівництво КНЕУ разом з його ректором А.Павленком і підлеглим йому проректором М.Вакуленком? Запроторили б вони оцю «першотравневу двійку» знову до мордовського спецтабору суворого режиму, але часи не ті! Ви гадаєте – наскочив загін української поліції, скрутив руки знахабнілим антидержавникам, запхнув їх до «воронка» та й убуцигарню? Кого – Героя України А.Павленка?!То він Герой?! Аякже, з руки того ж самого Президента, що нагороджував Г.Москаленка та В.Куксу. А Вакуленко теж Герой?Ще ні.

Третій рік Шевченківський суд не відкриває провадження за цивільним позовом у кримінальній справі С.Таужнянського та О.Гриба за зрив пам’ятної дошки, яка до того ж є їхньою власністю. Четверо суддів Шевченківського суду, користуючись недоторканістю та відсутності в українському законодавствістатті покарання «за зловмисне затягування справи» (як присутня у законодавстві Російської федерації) під орудою голови суду І.Тельникової змагалися наввипередки у знаходженні «недоліків», щоб тільки гальмувати відкриття провадження. Ось їх призвіща: Савицький, Осипова, Кормушин і Шибко, при чому остання навіть після рішення Апеляційного суду, який зобов’язав Шевченківський суд відкрити провадження, нахабно повертає справу позивачам за вигаданимичерговим «недоліками». Мовчить і голова суду Тельникова, вона, бачте, не має права втручатись у справу суддів, яких за злісне зловживання службовими обов’язками взагалі не можна допускати до судової зали навіть з віником і ганчіркою. Ні, викладене - не така собі«судофобія», адже юридичні служби Києва складаються не лише із злочинців: Київський Апеляційний суд при головуванні пана Лагнюка зобов’язав своїм рішенням Шевченківський суд відкрити провадження за позовом громадян проти службових осіб за перевищення повноважень. Нема, що робити. Рішення Апеляційного суду – закон для суду районного, хоч–не–хоч треба виконувати. Справу передано п’ятому судді Овсеп’ян, яка вже другий місяць мучиться головним болем , а чи вчинок проректора Вакуленка є злочином, чи ні? Ну й що з того, що є відповідна стаття Кримінального кодексу? Треба, бачте,спитатись прокуратуру Шевченківського району: може, так і треба - кому заманеться, ходи та зривай пам’ятні дошки на власний розсуд? Воно якраз і непогано, але як раптом на цій підставі україномовні «бандерівці» і собі самовільно поскидають пам’ятники організаторам голодоморів та масових убивств? Катастрофа! Що тоді робити«метрам» від юстиції? Що робити угодовцям? До якої телепрограми порадить тоді звертатись пан Головатий? А головне, що тоді чинити анемічним українським «толерантщикам», які із власної безпомічності та переляку зробили цілу філософію поміркованості, що елегантно переходить у примітивну зраду? А там, який жах! , ще й буде визнана Українська Народня Республіка єдиним представником української нації, а проголошена нею незалежність 1918 року відкине всі комуністичні нашарування історії. От тоді, не приведи, Боже (о, як йому сьогодні моляться комуністи!) за першого президента України доведеться визнати М.Грушевського, другим на вигнанні - –С. Петлюру і всіх наступних їх послідовників - захисників честі і національної гідності України в еміграційному закордонному Уряді УНР, який з повним правом представляв українську націюна еміграції, як і, наприклад, закордонний уряд Де Голя націю французів в часи другої світової війни!

Можна було б дивуватись , щоб та установа, яка сприяла запроторенню героїв-сміливців до концтабору у 1966 році та визнала факт зриву дошки кримінальним злочином. Ні прокурор Шевченківського району С.Нечипоренко, ні його заступник В. Максимов не вбачають підстав до притягнення М.Вакуленка до відповідальності. Який же це злочин, коли колишній комуніст, викладач фальшивої людожерської ленінсько-сталінської науки убивати, стає разом з прокуратурою на захист«розуму, совісті та честі епохи» - партії убивць - комуністичної партії?

Що ж до піднесення прапора Центральної радиі окупації України московсько-більшовицьким військом – питання, на думку Героя України ректора КНЕУА.Павленка,- вимагає «всебічного вивчення і подальшого обговорення на вчених радах». Дошка - справа не спішна, зачекає одне–друге десятиріччя. Одне діло, свічечки ставити за замореними голодомором комуністичною владою українськими душами, довго чухати лоби і потилиці у глибокодумних пошуках, як його так сформулювати, щоб нікого з вітренок і грачів та їх покровителів з Москви не зачіпити, а друге діло – отак одразубухнути-«окупація»! А як тоді бути з третьою за рахунком проголошеною саме комуністичною Верховною радою незалежністю? Ні, вже краще отак – трохи невизначено, трохи плутано, отак «толерантно» собі , не загострювати! Замість незалежності 1918 року станемо відзначати День злуки від 1919 – го, благо і те і друге відбувалось 22 січня, хто там стане докопуватись? Все-таки не так кидатиметься у вічі. І не скасували першої незалежності , і замовчали під приводом «свята Злуки». Ну була перша незалежність. Ну нехай. Такий собі «ескіз» незалежної держави. А що візьмеш з «ескізу»? А потому суверенітет в рамках Союзу, а потому 1991 рік… Не поновили знищеної державності, як у країнах Прибалтики, так зате ж День злуки святкуємо, за руки брались від Львова до Києва! (Щоб було взятись за голову!) А вони одразу – «окупація»! Ні, як собі хочете, треба виважено. Як ото у пісні співалось «Ордєна нєдаром да нам страна вручіла!»

Історію не можна переписувати! (хоч її, сердешну, переписують вздовж і впоперек кому треба!) Але громадськість, українські націонал-демократичні сили мовчати не будуть. Вони попередили міську прокуратуру, що візьмуть на озброєння висновок Шевченківської прокуратури, і , якщо можна зривати пам’ятні дошки національним Героям, то чому ж 22 листопада в День національної жалоби «Запали свічку» згідно Указу Президентаза№856/ 2008 не вийти на демонтаж більшовицьких пам’ятників?

Міська прокуратура відреагувала на попередження миттєво: висновок шевченківської прокуратури скасовано! На лихо, справа про знищення меморіальної дошки згоріла у вогні пожежі, яка раптом охопилаприміщення прокуратури Шевченківського району. Згоріла, то й згоріла, рейхстаг теж горів, чому ж не горіти і прокуратурі на місцевому рівні? Довелось авторам пам’ятної дошки-художнику О.Грибу та архітектору С. Таужнянському - надсилати до районної прокуратури повторну документацію - не може ж прокуратура горіти щоночі.

Колись колишній президент РФ не без дотепу зауважив, що в Україні немає опозиції, там «всі при владі». Владною почуває себе і прокуратура Шевченківського району, вона знову, не зважаючи на рішення міської прокуратури, тягне свою пісню про «відсутність складу злочину», схоже, що для неї не існує міського прокурорського керівництва, якому вона підзвітна. Цілком вірогідно, що проголошення незалежності Шевченківського району не за горами.

А тимчасом розпочався збір підписів серед громадських організацій з попередженням міській і генеральній прокуратурі, що в разі узаконення самовільного демонтажу пам’ятної дошки на честь підняття українського прапора національні сили здійснять задеклароване попередження про самостійний демонтаж монументів і пам’ятних знаків більшовицької доби.

Олесь ГРИБ, співголова КРОГу та голова Печерського відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів (державників)

Наступна стаття »