mogno vse

​Чому представники Київського національного музею російського мистецтва бояться ЗМІ?

В Україні відбувається не лише гібридна війна з окупантом, що анексував Крим та окупував частину української території, а й гібридний тил, в якому без будь-яких обмежень, а то й за підтримки депутатів усіх рівнів, діють активні представники «руського міру». Так, схоже, одне збіговисько зібралось під прикриттям музейних співробітників Київського національного музею російського мистецтва, які, не криючись, поводять себе безпардонно та нахабно, начебто «зелені чоловічки» вже стоять за їхніми спинами.


Все розпочалось з того, що серед журналістів почали ходити чутки, що співробітники цього музею тому так ставляться погано до всього українського, що, скоріш за все, їм роблять доплати з російського посольства. Правда це чи ні – невідомо, проте, зважаючи на те, яку кількість лобістів путін підкупив на міжнародному рівні, невеличкі виплати на лобістів в Україні на його витрати не вплинуть.

Аж тут випливає інформація про те, що повинна відбутись комісія щодо вирішення перейменування музею. А, як говорили раніше, співробітники весь час категорично були проти. Тож стало цікавим: як проходитиме комісія, тим паче, що на неї запросили і депутатів Київради.

Тож було вирішено подзвонити до музею та акредитуватись на захід. Проте секретар директора переключила журналіста на голову профспілки, яка наголосила, що журналіста ніхто на заході не чекає і туди – не пустить. Після чого їй було повідомлено, що на ім’я директора буде направлено офіційний запит про акредитацію, а вони вже хай надсилають відверту відмову, після чого, маючи на руках цей папірець, журналіст вже цікавитиметься повноваженнями на можливість акредитації у відповідному міністерстві.


Та, як виявилось згодом, головою профспілки така заява була сприйнята як погроза! Але то таке… Директор виявився розумнішою за цю пані і надіслав відповідь до редакції, що журналіста пустять, проте, чи матиме він право присутності, вирішуватиме колектив голосуванням.

І стало дуже цікаво: а чому колектив так виступає проти присутності преси? Які такі секретні, а той й державні питання там обговорюватимуть, що журналістові того – не можна чути?

Хоча, чому дивуватись? Керівник Київського національного музею російського мистецтва – Юрій Євгенович Вакуленко, хоч і носить українське прізвище, а, по-суті, відчуває себе таким собі російським поміщиком, як їх зображали російські сатирики ще у дев’ятнадцятому сторіччі. Та, напевно, Гоголь та Салтиков-Щедрін для цього пана – не приклади для наслідування. Вони ж не аферисти на кшталт Табачника, з яким пан Вакуленко не стільки товаришував, скільки підлещувався, бо Табачник – був крутим вуйком і прославився не лише книжками по 400 грн. за штуку, а ще й підробкою творів мистецтв.

Директор Київського національного музею російського мистецтва – Юрій Вакуленко. Фото з мережи ФБ

Та й сам пан Вакуленко, хоч і вважає себе великим цабе, більше схожий на павича та й поводить себе як російське поміщицьке невігластво: коли його просять вийти до журналіста (про приход якого він точно знав), то він, як і більшість нахаб росіян, що роблять спробу бути схожими на поміщиків, що не поважають людей, - вичікує з півгодини, а потому – сходить, бо переконаний: він – ЦАР, а навколо усі повинні падати на колінця. Тож, не дивно, що і колектив він зібрав під себе: під маскою інтелігентів виявились чванливі особи, які вважають правильним нагло верещати та звинувачувати журналіста у неподобстві, адже журналіст вирішив, що музей, як структурний підрозділ, що належить державі та підпорядковується Київській адміністрації, повинен таке питання, як зміна назви музею, що є суспільно важливе, а під час війни з країною-агресором росією і елементом у боротьбі в інформаційному просторі, бути винесене на суспільне обговорення. Тоді як у колективі вирішили, що музей – їхня власність і вони мають право випхати журналіста з зали, наголосивши, що відкрите засідання перейменовується на профспілкові збори.

І хоча юрист цього колективу виявилась розумнішою за директора і голову профспілки, доводячи присутнім, що журналіст має право знаходитись на цих зборах, сам колектив сприймав присутність представника преси агресивно. Ба більше: голова профспілки, оголошуючи про присутність журналіста, мала нахабність збрехати, що журналіст напередодні їй погрожував. Коли ж журналіст відповів, що розмова писалась на диктофон і є можливість довести, що пані Олена Боринська (як вона представилась у телефонній розмові) – бреше, то з перших рядів пролунало: а ви питали згоду, коли писали? І так само почали вимагати вимкнути диктофон. Причому криклива особа, коли її просили представитись, вищала: не буду. І при цьому певна кількість жінок типу інтелігенток накинулись на юриста: а ви чиї інтереси представляєте? Якщо наші, то й кажіть так, як ми вимагаємо. Коли ж журналіст поставив питання, чи пропонують співробітники музею, аби юрист порушив закон, відповідь була лаконічною: так.

Насправді, для дуже обмежених і неосвічених осіб з музею російського мистецтва, які, видко, звикли, що руській мір – то добре, тож треба брати на арапа та на горло, хочемо повідомити, що Законом України «Про інформацію» закріплено гарантії діяльності засобів масової інформації та журналістів, оскільки професія зобов'язує журналіста першим опинятися в гущині подій, осягати глибинний зміст явищ, причини і наслідки і витлумачувати їх для загалу. Обов’язком журналіста є всебічне, об’єктивне інформування громади з усіх суспільно важливих питань задля надання громадськості інформації, що є для громади важливою.

Щоправда, видко, і депутат Київської міської ради Вікторія Муха, що працювала з колишнім журналістом, а нині нардепом Іриною Геращенко, а також була помічником (та, кажуть, і нині консультує Олександра Третьякова), також не дуже поважає закон та вважає доречним, що таке питання, як перейменування музею, є особистою справою колективу цього музею та його директора, що ручкався з Табачником. Проте пані Вікторія не просто якась муха на гної, а аж голова постійної комісії з питань культури, туризму та інформаційної політики. Та чомусь вона не в курсі, що, як депутат, повинна стояти на захисті закону. Хоча, з іншого боку, можливо, незважаючи на те, що її колишні шефи всі вихідці з «Нашої України», сама вона більше схиляється до руського міру, а тому і до його підходу відносно свободи слова та преси. Хоча, як показує практика, усі колишні помічники нардепів лишень отримують можливість ставати депутатами, одразу відрощують собі зірку на лобі і теж поводять себе як російські нікчеми 19 сторіччя. У нас, напевно, в усіх радах – пороблено, адже лише людина туди втрапляє, як одразу починає вважати себе вищою за інших, неначе у раді у неї відростають роги.

Тож, незважаючи на присутність депутатів Київради, журналісту перешкоджали працювати, і довелось викликати поліцію. Лишень журналіст вийшов писати заяву про злочин, за ним – закрили двері та ще й підперли стільцем. Тож виникає питання: що ж такого обговорювали за закритими дверима, чого не повинно знати суспільство? Які такі шалені таємниці криє в собі колектив музею російського мистецтва, що це не можна доносити до громади? І ще: зважаючи на небажання присутності преси, на агресивну поведінку, виникає підозра, що колектив має певну таємницю, яка його об’єднує. І, зважаючи на те, що директор Вакуленко гарно прогинався під Табачника, а сам Табачник свого часу був зловлений художницею Яблонською на тому, що він продавав підробки її картин і про нього говорили, що він дотичний до того, що в деяких кабінетах політиків мистецькі твори були «випадково» підмінені на якісні копії, то виникає пропозиція перевірити усі картини Київського національного музею російського мистецтва та переконатись, що вони - оригінали. Проте подібне повинна перевіряти комісія, що мусить бути ініційована, наприклад, головою постійної комісії з питань культури, туризму та інформаційної політики. Та, зважаючи на те, що вона була присутньою при конфлікті і зробила вигляд, що її зовсім не стосується те, що відбувалось, і те, як колектив, незважаючи на перестороги юриста, все ж вимагав від журналіста покинути балаган, який обізвали чи-то профспілковими зборами, чи-то засіданням комісії з культури Київради щодо перейменування музею, вона сама була зацікавлена у тому, аби з приміщення, де засіли співробітники музею, не вийшло і слова.

Що обговорювалось, лишилось невідомим. Редакція «КЗ» це питання так не облишить і доведе колективу музею, і безпосередньо його директору Вакуленко, що табачники та їхні послідовники для нормальних українських журналістів – не є культовими, а усілякі павичі, що видають із себе поміщиків, не викликають нічого, окрім зневаги, і перед ними ніхто не збирається плазувати.

Фото id-ua.com.ua



Комментарии

Комментарии отсутствуют. Возможно, ваш будет первым?

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Ситуація в зоні АТО: зафіксовано 43 випадки відкриття вогню по позиціях ЗСУ. Трьох українських військовослужбовців поранено

подробнее
Конфликты и законы © 2008-2017.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.