mogno vse

​Все лише починається

Ось навіть у традиційно достатньо критично мислячих людей почало з’являтися відчуття, що у Вашингтоні «всі рішення по Україні вже прийняті», і Анаконда ось-ось додавить російського агресора. Ну, і як частина американських зусиль по приборканню росіян, Україна отримає довгоочікувану зброю смертельного враження.


Це не так.

Дійсно, США і рф переживають конфліктний етап у своїх взаєминах. Так, дійсно, частково це зумовлює підвищений інтерес США до України, що поновило дискусії у Вашингтоні про можливість надання нашій країні озброєнь смертельного враження. Але, як ми розуміємо, не усі дискусії закінчуються рішеннями. І не всі рішення бувають далекоглядними.

Давайте у цій ситуації спробуємо розібратися в інтересах і намірах сторін.

Найбільш непослідовний і непрогнозований учасник конфлікту - Україна. Наша держава, в особі військово-політичного керівництва, впродовж трьох років вкрай невміло і безрезультатно намагається комбінувати дипломатичні та військові методи розв’язання проблеми війни з росією.

Навіщо Україні американська зброя смертельного враження, якщо вона не уявляє військового способу вирішення конфлікту і ставить у війні на дипломатію? Чи не логічніше було б замість трьох років спроб знайти бажаючого озброювати нас, експлуатувати тему «беззахисності» і необхідності якихось міжнародних гарантій безпеки?

Реальна зорієнтованість на дипломатичний спосіб врегулювання конфліктів зумовлює необхідність думати над тим, що ж Україна може запропонувати у «торзі» за мир? Відтак і з’являються пропозиції відмовитися від чогось (ЄС, НАТО, Криму і т.д.). «Президент миру», як часто любить назовні України позиціонувати себе Петро Порошенко, фактично спровокував ці дискусії, щоб увесь час мати можливість ганьбити «зрадників», які реально шукають спосіб вирішення конфлікту дипломатичними методами, яких просто не існує, оскільки єдина достатня для рф поступка з боку України - це демонтаж українського суверенітету.

Відданість силовому варіанту вирішення конфлікту зумовлює необхідність робити те, що не робить українська влада, - оголошувати воєнний стан, мобілізувати усі ресурси для захисту території. Тут Україна теж діє «гібридно»: застосовує збройні сили, проводить часткові мобілізації, при цьому слабо дбаючи про те, наскільки це вписується в закони і в теорію «цьому конфлікту немає військового вирішення».

Звичайно, відсутність дієвого плану виходу з існуючої кризи є наслідком іншої концептуальної проблеми - неправильна постановка завдань.

Маю на увазі «заточеність» Порошенка на тому, що апофеозом реалізації його мирного плану має бути повернення території ОРДЛО до складу України. У червні 2014 року це не було очевидно, але наразі важко не розуміти, що єдиним досяжним результатом для України може бути не повернення територій (при чому говорити потрібно не лише про ОРДЛО, але і Крим, що не робиться в рамках дипломатичних спроб врегулювання конфлікту), а лише припинення кровопролиття, встановлення ефективного перемир’я, тривалого і стабільного припинення вогню.

З лютого 2015 року повторюємо для влади і аналітичної спільноти - не бійтесь замороження конфлікту. Боятися слід війни на виснаження ресурсів у нинішньому вигляді збройного конфлікту низької інтенсивності.

Але проблема в тому, що ні в концепції торгу з агресором про мир, ні в концепції замороження конфлікту, ні навіть в спробах української влади продовжити тактику «гібридної оборони проти гібридної агресії» немає місця американським «Джевелінам».

На перший погляд, під час війни зброя не може бути зайвою. Десять тисяч пострілів з «Джевелінів» майже гарантовано означають під десять тисяч одиниць знищеної техніки супротивника. Втрата навіть тисячі одиниць броньованої техніки, вірогідно, означатиме, що ймовірний наступ росіян гарантовано захлинеться на кількох напрямках.

Але, по-перше, рф наразі про такі наступи може лише мріяти, по-друге, поява в Україні подібних озброєнь може бути компенсована іншими видами російських озброєнь, техніки чи тактики ведення бойових дій.

Але найголовніше, озброєння українських ЗС «Джевелінами» абсолютно не перешкоджатиме рф вести таку війну, яка нині точиться на Донбасі.

Це чи подібне військове обладнання США або інших країн не змінить стратегічний розклад сил між Україною і рф.

Так, для гарантування безпеки, нам потрібне озброєння, але здебільшого ті види і типи, про які Петро Порошенко на День Незалежності говорив як про віддалену перспективу після того, як українська оборонка нібито наситила ЗСУ «товарами першої необхідності» - підлатаними зразками радянської броньованої техніки (проти якої росіяни вже мають ефективні системи озброєнь та боєприпаси).

Звичайно, морально і технологічно застарілі зразки озброєнь, та ще й без системи управління, без системи розвідки і т.д. при політичному керівництві, яке «ми їм дали по зубам черговим, одинадцятим припиненням вогню» не дозволить досягнути не лише позитивного для себе стратегічного розкладу сил, але навіть тактичної переваги вздовж лінії розмежування. Окрім кращого озброєння конче необхідна зміна манери поведінки - активна, агресивна оборона, постійне створення для супротивника загрози (не обов’язково з просуванням вглиб його території). Так, маємо достатньо свідчень, що подекуди і деколи найбільш талановитим українським командувачам це вдається. Але назагал ми наразі не можемо скувати супротивника, примусити його думати винятково про оборону.

Чому створення такої ситуації важливе? Без цього ми не переконаємо росіян, що методи збройного конфлікту низької інтенсивності більше не є ефективними проти України, не сприяють досягненню політичних та дипломатичних переваг. Без цього не варто навіть думати про перспективу сталого припинення вогню, про тривале перемир’я і замороження конфлікту.

Як би це дивно не звучало, але для пошуку дипломатичного вирішення конфлікту (без неприйнятних поступок з боку України) ще доведеться повоювати.

І ось повторюсь ще раз, що «Джевеліни» не є частиною вирішення цієї ситуації для України.

Також починає складатися враження, що піддавшись таким собі споживацьким настроям, інтелектуали (чи українські ЗМІ) зосередились на зовсім непринциповому питанні «нададуть чи не нададуть».

Насправді основоположне питання для України - гарантії безпеки. Передовсім ядерної.

Поставки певних типів озброєнь зі США в Україну можуть сприяти вирішенню основоположного питання української безпеки лише у парадигмі «отримуємо джевеліни - загострюємо військову реакцію рф - просимо наступний транш військової допомоги - ще більше загострюємо реакцію рф - просимо американську військову допомогу доти, поки США не виявляться повністю втягнутими у військовий конфлікт з рф на території України».

Такий шлях є малоймовірним і дуже загрозливим. США не мають наміру, бажання та інтересу бути втягнутим у військовий конфлікт з рф.

Нас в Україні має серйозно турбувати історія з Сирією. США надавали озброєння сирійській опозиції, але при активізації військової присутності рф в Сирії не ударили пальцем об палець, щоб захистити реципієнтів свого озброєння.

Також рф має можливість компенсувати втрати від розширення американської присутності в одному регіоні (наприклад, в Україні) створенням для Америки проблем в інших країнах (наприклад, Афганістан чи Північна Корея). А нинішня американська адміністрація з великими проблемами формулює свою стратегію не лише щодо України, але і щодо інших ключових зовнішньополітичних проблем (про гостроту цього питання на українському боці йшлося вище).

Тому, як мені здається, Україні варто серйозно змінити акценти у діалозі зі США. Від питань отримання певних видів озброєнь варто переключитися на проблему гарантій безпеки. Чи то у вигляді двостороннього договору чи членства в НАТО. При цьому не військова допомога, а військово-технічна співпраця (спільне виробництво і придбання певних видів американської техніки з наступною передачею технологій її виробництва) має стати одним із способів створення американського інтересу в Україні.

Довго зупинятися на тому, що окрім суто військових проблем є ще питання демократії, розвитку політичних та інших інституцій, відданість спільним принципам, верховенство права, боротьба з корупцією, економічна спроможність і т.д. не буду.

Як не буду довго говорити і про те, що схеми по розкраданню фінансування оборонного замовлення важко вкладатимуться у будь-яку схему співробітництва зі США.

Тому радіти і святкувати рано. Все лише починається, і як розвиватиметься - спрогнозувати майже неможливо.

Bohdan Yaremenko, facebook.com

Фото Reuters



Комментарии

Комментарии отсутствуют. Возможно, ваш будет первым?

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Минулої доби найбільш напруженою була ситуація на Попаснянському та Маріупольському напрямках. У ході бойових дій на Приазов'ї поранення отримав один український боєць

подробнее

Опрос

За кого Вы проголосуете, еси во второй тур выборов выйдут:

pp
Конфликты и законы © 2008-2018.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.