​Морально важкий Ужгород

Вчора в пресі майоріли заголовки з інтерв’ю Клімкіна. Інформаційний привід - відео про видачу угорських паспортів у Закарпатті. Всі заголовки стосувались ситуації в Закарпатті, гібридних загроз з боку рф в Закарпатті та неоднозначної діяльності Угорщини в цьому регіоні України.

Нарешті ці загрози озвучені офіційно посадовою особою на найвищому рівні.

Скажу відверто, мій нещодавній візит в Ужгород був морально важким. Це перша поїздка в Закарпаття, коли в мене було достатньо часу поринути у місцеве життя, походити книжковими крамницями (для мене асортимент книжкових магазинів - це потужний маркер), поспілкуватись з місцевими людьми.

Я мізками себе вмовляла, що я в Україні. Бо інакше це не відчувається.

Я навмисно дивилась кілька днів місцеве телебачення. 112 і Newsone - малі діти на тлі закарпатської критики влади і випячування регіоналізму.

У книжкових магазинах купа «сепарської» літератури, я собі придбала, тепер вивчаю - бо не думала, що все аж так потужно. Ні, там немає закликів до повалення влади, але там і немає ідентифікації з Україною.

Про мову - скажу прямо, в Харкові я зі своєю українською почувалась комфортніше. Я народилась і виросла в Києві (так, не україномовному в тотальному вимірі), але я звикла, що коли ти говориш українською, то співбесідник одразу переходить у відповідь. В Ужгороді жодного разу до мене не переключились на українську мову, окрім рецепції в отелі.

Так от, у мене величезне питання - а спецслужби, уряд, президент знають про це? Звісно, знають. Недооцінюють загрозу? Чи переоцінюють свої сили? Думають, що у разі спалаху миттєво впораються з загостренням?

P.S. Я, звісно, по всіх закутках Ужгорода не була, але, менше з тим, побачила лише ТРИ білборди з обличчями кандидатів у президенти. Два - він, один - вона. Я не підтримую жодну політсилу, але інформаційної боротьби за прихильність місцевих виборців мною не виявлено.

Anna Maliar, Facebook.com

Фото vsapravda.info