mogno vse

Про корупцію для «чайників»

Початок 2018 року відзначився новим сплеском обговорень в соціальних мережах та ЗМІ України теми корупції. Спусковим гачком послужила публікація журналіста Віталія Портникова, в якій була висловлена думка про позитивний вплив тотальної корупції в Україні в питанні стримування встановлення «класичного східноєвропейського авторитарного режиму». Ця теза була підтримана рядом українських політиків і чиновників. В тому числі, прем'єр-міністр України В. Гройсман заявив, що «Багато наших ворогів зацікавлені у дестабілізації України, і вони завжди висувають проблему корупції в нашій країні. Вони постійно повторюють, що корупція дуже поширена... І я вважаю, що це перебільшено».


А буквально цими днями бізнесмен і громадський діяч Карл Волох опублікував пост, в якому йшлося про таке: «... б) найкращий спосіб підіграти Путіну – вести огульні, не збалансовані антикорупційні компанії проти влади;

в) сьогоднішня боротьба проти, нібито, корупції, неминуче приведе до влади корупціонерів набагато більш запеклих і з серйозними зобов'язаннями перед олігархами, яких нинішній владі вдалося частково приструнити.

Я, в свою чергу, додав (і просив подумати над тезою), що та корупція, яка зберігається при нинішній владі (на порядок нижче, ніж до 2014), є, багато в чому, вимушеної - головним чином, тому, що владі доводиться красти, щоб на ці гроші хоч почасти інформаційно і організовано протистояти атаці об'єднаних путінсько-олігархічних інформаційних військ. І це, мабуть, найскладніша українська проблема, бо підтримку головних ЗМІ в Україні (що означає влада) можуть мати тільки ті політики, які лояльні до кремля і олігархам - тобто, відверто антиукраїнські».

До тексту публікації можна додати лише один коментар - це спроба впровадити в свідомість громадян України сприйняття «патріотичної корупції».

Зазвичай, вся полеміка в українських соціальних мережах зводиться, у переважній більшості, до осуду позиції автора, звинувачень в захисті корупції та корупціонерів в Україні. Або, навпаки, в підтримці висловленої думки.

Чого не вистачає, на наш погляд, у цій полеміці? Розуміння суті корупції як явища, як економічної категорії. На нашу думку, без розуміння суті явища корупції неможливо правильно оцінити ситуацію і виробити алгоритм вирішення проблеми.

На думку істориків, коріння корупції, ймовірно, походять від звичаю робити подарунки, щоб домогтися прихильності. Більш дорогий подарунок виділяв людину з середовища інших прохачів і сприяв виконанню прохання. З цієї причини в первісних суспільствах плата жрецеві або вождю була нормою. Пізніше, в міру ускладнення державного апарату і посилення центральної влади, з'явилися професійні чиновники, які за задумом повинні були задовольнятися лише фіксованою платнею. На практиці чиновники прагнули скористатися своїм становищем для таємного збільшення своїх доходів. Першим правителем, про якого збережена згадка як про борця з корупцією, був Уруинимгина - шумерський цар міста-держави Лагаша в другій половині XXIV століття до н.е. Незважаючи на показові і часто жорстокі покарання за корупцію, боротьба з нею не приводила до бажаних результатів. У кращому випадку, вдавалося запобігти найбільш небезпечним злочинам, проте, на рівні дрібної розтрати і хабарів, корупція носила масовий характер. Перший трактат з обговоренням корупції - «Артха-шастра» - опублікував під псевдонімом Каутилья один з міністрів Бхарат (Індія) в IV столітті до н.е. Автор зробив песимістичний висновок, що «майно царя не може бути, хоча б малою мірою, не привласнене тими, хто це майно оберігають». З такими ж проблемами зіштовхувались давньоєгипетські фараони, стародавні римляни, інші народи і держави протягом всієї історії цивілізації. З другої половини XX століття корупція поступово перетворюється на міжнародну проблему.

Представники різних наук намагаються пояснити феномен корупції. Економічний аналіз корупції почав активно розвиватися в 70-і роки XX століття. При цьому, між різними економічними школами йде полеміка з приводу механізму корупції, мотивів її учасників, наслідків для суспільства, доцільності та меж боротьби з нею. Визначаються негативні і позитивні фактори і наслідки впливу корупції.

Корупція визначається як використання посадовою особою своїх владних повноважень і довірених їй прав, а також пов'язаних з цим офіційним статусом авторитету, можливостей, зв'язків з метою отримання особистої вигоди, що суперечить чинному законодавству і моральним установкам. Крім того, корупцією вважається підкуп посадових осіб, їх продажність, запроданство.

Характерною ознакою корупції є конфлікт між діями посадової особи та інтересами його наймача або конфлікт між діями виборної особи і інтересами суспільства. Багато видів корупції аналогічні шахрайству, яке буде здійснюватися посадовою особою, і відносяться до категорії злочинів проти національної безпеки.

Приводом для нової хвилі обговорення теми корупції послужила висловлена думка, що корупція це добре. Дійсно. Існує думка про наявність позитивного впливу чинників корупції. Але також існує й інша точка зору - корупція це дуже погано. Використання тільки одної думки про позитивний вплив корупції є вирваним шматком з контексту загальної картини. Одним з перших на позитивний вплив корупції вказав на початку XX століття знаменитий німецький соціолог Макс Вебер. Він показав місце корупції в процесі формування раціональної бюрократії як історично минущої форми правління. Тим самим була закладена основа функціонального підходу, який розглядає корупцію як механізм зняття напруги між застарілими нормами і тими, що постають.

Сучасні економісти, прихильники інституційного підходу, часто схиляються до часткового виправдання корупції з функціональної точки зору - як можливості перерозподілити ресурси старої еліти на користь нової, уникаючи прямого зіткнення між ними. Корупція розглядається ними як раціональна альтернатива збройній боротьбі за владу. На їхню думку, корупція тим масштабніша, чим кардинальніша зміна суспільного курсу, чим виразніша розбіжність норм і намірів тих порядків, що минають і що народжуються. На прикладі спочатку країн, що розвиваються, а потім і розвинених країн було відзначено позитивний внесок корупції в пластичність і безконфліктну трансформацію інститутів. У корупції знаходять й інші «чесноти»:

- служить проміжною ланкою в діалозі живих людей і безликої держави;

- надає діалогу посадових позицій форми персоніфікованих відносин;

- стимулює підприємництво за рахунок зняття ряду бюрократичних заборон;

- прискорює процес роботи адміністративної машини;

- знижує невизначеність ціни ресурсів, що розподіляються державою, з огляду на передбачуваності хабаря;

- виявляє реальне співвідношення попиту і пропозиції на державні товари і послуги для подальшого коректування цін.

Дослідження корупції в роботах економістів-неокласиків вбудовують це явище в загальну логіку ліберальної методології: суб'єкти намагаються знайти оптимальний спосіб реалізації своїх інтересів в умовах обмеженості ресурсів (Р. Вишні, С. Роуз-Аккерман, В. Танзі, А. Шляйфер та інші).

У такому випадку поведінка політика, чиновника, бізнесмена не має істотних відмінностей: всі вони намагаються використовувати наявні ресурсні обмеження з найбільшою вигодою для себе; тільки одні оперують капіталом політичним, інші - адміністративним, треті - економічним. При цьому цілі учасників корупційних угод не обмежуються одними лише матеріальними вигодами.

До кола інтересів учасників корупційних відносин потрапляють переобрання на виборах, збереження посади в адміністративній ієрархії, нові ділові можливості. Бюрократи високого рівня будують поведінку з урахуванням впливу хабаря на керовану ними організацію, її реноме і рівень активності.

Економічна історія знає приклади, коли соціальні норми стримували корупцію, обумовлену економічною доцільністю. Але набагато більше вона знає прикладів, коли, навпаки, надавали їй важко зрозумілий розмах. Етнокультурна специфіка, конфесійні особливості, сімейний уклад, мережеві контакти, корпоративна культура, професійна етика, ідеологія, звичаї та інші «соціальні оболонки» індивіда виступають обмежувачами його поведінки, істотно трансформуючи його уявлення про належне і правильне. Слід зазначити, що подальші дослідження феномену корупції, в тому числі на територіях держав, колишніх республік СРСР і країн членів «соціалістичного табору», показали, що корупція не надає позитивного впливу. Навпаки, корупція виступає фактором ліквідації демократії і повернення до авторитаризму і диктатури (Україна, Румунія, Угорщина, Азербайджан, Вірменія, росія та інші).

Для пояснення суті і причин виникнення корупційних відносин, економісти, зазвичай, пропонують до розгляду модель: «поручитель (принципал) - виконавець (агент) - опікуваний (клієнт)».

У запропонованій моделі верхній ешелон державної влади (виконавча, законодавча, судова, органи правопорядку) діє як принципал: він встановлює правила і призначає агентам, чиновникам середньої та нижчої ланки конкретні завдання. Чиновники виступають при цьому як посередники між центральним урядом і клієнтами, окремими громадянами або фірмами.

Це означає, що чиновник (агент) реалізує волю владного суб'єкта (принципала), взаємодіючі з приватною особою або фірмою (клієнтом). Принципал задає рамкові умови, спираючись на які агент здійснює оперативне управління. Наприклад, в рамках податкової служби принципалом виступає держава в особі керівника податкової служби, агенти - це податківці, а в якості клієнтів виступають всі платники податків.

Інтереси агента і принципала в цій ситуації не є тотожними. Корупція - це система відносин, коли агент за відповідну винагороду діє в інтересах клієнта, залишаючись в рамках відведених принципалом своїх управлінських можливостей і свого рівня управлінського впливу. Наприклад, в ході перевірки діяльності комерційної структури податковий інспектор за обумовлену суму винагороди (хабар) не відображає в акті перевірки весь обсяг допущених порушень. Тим самим занижує розмір штрафів. Сума отриманої незаконним шляхом винагороди розподіляється по управлінській вертикалі.

Принципал не має можливості вплинути на мінімізацію корупційних дій агента з кількох причин:

По-перше, складні рішення не підлягають стандартизації, отже, немає критеріїв їх оцінки. До того ж, корумповані агенти часто підтримують програми, вихідні елементи яких не представлені на конкурентному ринку;

По-друге, ефективність контролю обмежується інформаційною асиметрією (агент завжди володіє більшою інформацією, ніж принципал);

По-третє, корупція агента аж ніяк не обов'язково означає блокування цілей принципала, вони можуть реалізовуватися одночасно. Більш того, цінуючи місце, що приносить корупційний дохід, агент може оперативно і ефективно виконувати всі розпорядження принципала;

По-четверте, принципал є елементом розподільчого ланцюга корупційного доходу;

По-п'яте, клієнт має власну вигоду від участі в корупційних відносинах. Корупційні платежі він розглядає як форму корупційного податку, які компенсує собі з часткою доданої вартості за рахунок кінцевого споживача вироблених їм благ.

По-шосте, клієнт може вступати з принципалом в безпосередній контакт, минаючи агента, що породжує поділ корупції: на політичну (на стадії прийняття законів або підзаконних актів); адміністративну (на стадії реалізації прийнятих законів та підзаконних актів); економічну (на стадії отримання додаткових ринкових переваг від реалізації прийнятих законів або підзаконних актів).

Ґрунтуючись на міркуваннях про запропоновану модель, допустимо стверджувати, що корупція є формою тіньового податку на приватний сектор, який збирають політики і чиновники в силу монополії на прийняття важливих для бізнесу і приватного сектору рішень ( «приватизація держави»). По-суті, цей тіньовий податок є специфічним видом універсального акцизу. Фактичним платником цього акцизу є кінцевий споживач вироблених благ (населення країни). Відповідно, застосування тіньового податку веде до зменшення споживчих можливостей населення і його, населення, зубожіння.

Модель «принципал - агент - клієнт» чітко показує, що основна проблема боротьби з корупцією в бюрократичному середовищі полягає не у відсутності політичної волі і не в м'якості законів, а в принциповій нездоланності її базової умови. Йдеться про свободу чиновників варіювати рішення на власний розсуд.

Проблема в тому, що специфіка управління полягає у тому, що без можливості «діяти виходячи з обставин, що склалися» на кожному рівні адміністративної ієрархії бюрократична машина досить швидко вичерпає свої управлінські можливості.

На перший погляд, рішення протиріччя знаходиться в площині формалізації будь-якої дії чиновника. В такому випадку корупція якщо і не зникне, то значно скоротиться. Але, в такому рішенні існують і негативні наслідки. Зростає неадекватність управління, а витрати на контролюючий апарат стають дуже високими. Фактичним платником є суспільство, яке заплатить за боротьбу з корупцією зависоку ціну. Саме в цьому контексті зображує, а не веде боротьбу з корупцією, українська влада. Збільшення ціни взаємин між суспільством і державною владою при збереженні корупційних можливостей для кола осіб, які цю державну владу представляють.

Шведський економіст Г. Мюрдаль, основоположник економічних досліджень корупції, узагальнюючи досвід модернізації країн «третього світу», затаврував в 1960-і роки корупцію як одну з головних перешкод економічному розвитку.

Цю позицію поділяють багато сучасних дослідників, що ставлять в провину корупції наступні негативні економічні наслідки:

- кошти, що акумулюються за допомогою хабарів, часто йдуть з активного економічного обороту і осідають у формі нерухомості, скарбів, заощаджень (причому в іноземних банках);

- підприємці змушені витрачати час на діалог з підкреслено прискіпливими чиновниками, навіть якщо вдається уникнути хабарів, ростуть трансакційні витрати;

- підтримуються неефективні проекти, фінансуються роздуті кошториси, вибираються неефективні підрядники;

- корупція стимулює створення надмірного числа інструкцій, щоб потім за додаткову плату «допомагати» їх дотримуватися;

- з державної служби йдуть кваліфіковані кадри, які морально не приймають систему хабарів;

- виникають перешкоди для реалізації макроекономічної політики держави, оскільки корумповані нижчі і середні ланки системи управління спотворюють передану уряду інформацію і підпорядковують реалізацію визначених цілей власним інтересам;

- корупція деформує структуру державних витрат, так як корумповані політики і чиновники схильні направляти державні ресурси в такі сфери діяльності, де неможливий строгий контроль і де вище можливість вимагати хабарі;

- збільшуються витрати для підприємців (особливо для дрібних фірм, більш беззахисних перед вимагачами);

- хабарі перетворюються в додаткове оподаткування.

У результаті, корупція і бюрократична тяганина при оформленні ділових документів гальмують інвестиції (особливо закордонні). Так, розроблена в 1990-ті роки американським економістом Паоло Мауро модель дозволила йому висловити припущення, що зростання «ефективності бюрократії» (індекс, близький до того, що розраховується Transparency International, індексу сприйняття корупції) на 2,4 бали знижує темп економічного зростання країни приблизно на 0,5%.

Негативний вплив корупції на соціально-політичні процеси простежується у наступному:

- посилюється соціальна несправедливість у вигляді нечесної конкуренції фірм і невиправданого перерозподілу доходів громадян. Адже дати більш великий хабар може неефективна фірма або навіть злочинна організація. У результаті зростають доходи хабародавців і одержувачів хабарів при зниженні доходів законослухняних громадян;

- корупція в системі збору податків дозволяє багатим ухилятися від них і перекладає податковий тягар на плечі бідніших громадян;

- корупція у вищих ешелонах влади, стаючи надбанням гласності, підриває довіру до них і, внаслідок цього, ставить під сумнів їх легітимність;

- корумпований управлінський персонал психологічно не готовий поступатися своїми особистими інтересами заради розвитку суспільства;

- корупція дискредитує правосуддя, оскільки правим виявляється той, у кого більше грошей і менше моральних самообмежень;

- корупція створює загрозу демократії, оскільки позбавляє населення моральних стимулів до участі у виборах;

- гасло боротьби з корупцією здатне легітимізувати поворот до диктатури і відмови від ринкових реформ;

- корупція в органах юстиції та правопорядку (поліція, суди) дозволяє організованій злочинності розширювати свою «грабіжницьку» діяльність в приватному секторі і навіть створювати симбіоз організованої злочинності і цих організацій;

- корумповані режими ніколи не користуються «любов'ю» громадян, а тому вони політично нестійкі.

Озвучена площина погляду дозволяє зробити твердження про те, що в Україні склалася і розвивається інституційна корупція. Інституційна корупція - це така система організації державного управління та місцевого самоврядування, коли прийняття рішень, як правило, пов'язане не тільки зі службовими обов'язками чиновника/політика, а й з його особистими інтересами (включаючи соціальне становище чиновника/політика).

Ще один аспект, який необхідно враховувати при розгляді питання корупції. Корупція присутня в житті будь-якої держави. Повністю, тобто на 100% вона невикорінна, принаймні, на сучасному етапі розвитку людства. Водночас варто зауважити, що рейтинг країн з найбільшим рівнем корупції і найбільшою бідністю населення практично збігаються. Припустимо стверджувати, що на цьому етапі розвитку цивілізації бідність, у тому числі, є одним з основних факторів існування і розвитку корупції. Бідна людина в боротьбі за власне виживання або виживання своєї сім'ї завжди готова йти на будь-які корупційні дії для отримання будь-якого додаткового блага, якщо через низький рівень своєї купівельної спроможності він не має можливості придбати це благо на ринку.

Олександр Дугін - ворог демократії, націонал-більшовик, євроазієць, ідеолог «русского мира», непохитний та ідейний ворог України. 12 листопада 2008 року в російській газеті «Ставропольська правда» була опублікована його стаття «Підтримаємо патріотичну корупцію ?!» Зокрема, в цій статті А. Дугін вносив такі пропозиції: «Що ж робити в такій ситуації, якщо все йде настільки сумно? Чи немає способів хоч якось змінити стан справ? Вихід є. Він полягає в тому, щоб підійти до феномену корупції диференційовано, раціонально і навіть дещо цинічно. Якщо з корупцією не можна боротися фронтально, а не корумпованого сегмента в суспільстві просто немає, то треба розділити корупційний простір на дві частини і протиставити їх один одному, підтримавши на перших порах одну з форм проти іншої. ... Критерії систематизації корупційних моделей можуть бути різними - за галузевою, етнічною, регіональною ознаками, за рівнем циркулюючих в корупційних схемах засобів. Ми ж пропонуємо геополітичний критерій як найбільш оперативний, узагальнюючий та який сам собою напрошується.

Отже, усі види корупції можна розділити на дві частини - корупція патріотична і корупція компрадорська. Або інакше «корупція євразійська» і «корупція атлантична». ... Євразійської (патріотичної) є такі види корупції, які: не завдають прямого збитку національної безпеки росії, зосереджують накопичені корупційними шляхами кошти на території росії, інвестують їх в економіку країн, що знаходяться в союзних з росією відносинах або представляють для росії стратегічний інтерес, не ставлять самих корупціонерів в залежність від ворогів росії, не намагаються легітимізувати самі себе шляхом політичного лобіювання і легальними способами перетворитися в соціальні нормативи.

Патріотична корупція стала виявлятися як самостійне явище при путіні. І отримала узагальнену назву «силовики». Це були люди, які прийшли до влади, часто зі спецслужб, і не брали участі на перших ролях у загальнонаціональній приватизації у 90-х. Їх патріотизм визначався не тільки їх усталеними переконаннями, скільки психологічним типом - з професійних мотивів вони відчували недовіру до Заходу, намагалися приховати придбане по-російськи, по-домашньому. Їм було набагато важче інтегруватися в західну еліту і знайти спільну мову із західними політиками, бізнесменами і інтелектуалами. Зауважимо, що, крім порожніх, але солодких слів про боротьбу з корупцією взагалі, які нікуди не приведуть, держава повинна зробити геополітичний вибір. Якщо вона всерйоз має намір щось змінити в цій області, хоча це надзвичайно небезпечно, у неї є два сценарії: вона може встати на сторону одного типу корупції, щоб завдати серйозного удару по-іншому. В умовах конфронтації з США і Заходом у цілому не можна не розуміти, що атлантична корупція послаблює національну безпеку держави, а євразійська в цьому відношенні як мінімум нейтральна». Слід зазначити, що для росії корупція є ще й інструментом ведення війни, постановки в залежність від російських національних інтересів керівництва, ЗМІ, лідерів громадської думки інших держав».

Чи не з цих текстів захисники діючої корумпованої влади в Україні черпають натхнення та ідеї? Чи не ці тези лягають в основу заяв про корисність, безальтернативність та необхідність збереження української корупції у виконанні чинної влади і осіб, які її підтримують? Чи не з цих джерел формують тезу про необхідність згоди українського суспільства на «вимушену» присутність в житті держави «патріотичної корупції» як джерела боротьби з агресором? А може, це просто прояв однотипності мислення? Мислення, в якому влада розглядається виключно як інструмент «корупційних можливостей особистісного збагачення». І для того щоб мати можливість скористатися можливостями цього інструменту, подібні люди прагнуть до влади або поруч з владою?

Як, на наш погляд, можливо в умовах, що склалися в Україні, боротися з корупцією.

Якщо класифікувати можливі методи боротьби з корупцією, то можна виділити: законодавчі; адміністративні; економічні; політичні; соціальні. Ефективною боротьба з корупцією може бути тільки тоді, коли всі перераховані методи застосовуються в сукупності, породжуючи синергічний ефект. Застосування тільки законодавчих і адміністративних методів ніколи не призведе до позитивних результатів.

На нашу думку, завдання державної влади полягає не в знищенні корупції (що в принципі неможливо), а в обмеженні її на прийнятному для суспільства рівні. Не викорінення, а стримування на прийнятному рівні корупції має бути і завданням правоохоронної діяльності. Сам цей кримінальний оптимум досить гнучкий і залежить як від ефективності використання правоохоронними органами відпущених їм ресурсів, так і від «ефективності» діяльності злочинців. Відповідно, завдання стоїть в утриманні корупції на рівні, який не заважає поступальному розвитку держави, зокрема, і національної безпеки, в цілому.

По-перше, без подолання бідності основної частини населення України мінімізувати вплив корупції неможливо.

По-друге, в Україні повинен бути створений реально діючий конкурентний ринок.

По-третє, державна модель України повинна бути створена в форматі сервісної держави.

По-четверте, вартість праці чиновника повинна бути високою, при цьому вона повинна бути збалансована з високим рівнем відповідальності чиновника за свої дії (економічна, адміністративна, кримінальна, кар'єрна та інша).

Це тільки загальні напрямки. Стратегія і програма подолання впливу корупції в Україні вимагають детального опрацювання і громадського обговорення, як невід'ємна частина загальної нової державної і економічної моделі для України.

Yurii Smelyanski, facebook.com

Фото times.cv.ua



Комментарии

Комментарии отсутствуют. Возможно, ваш будет первым?

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Унаслідок обстрілів троє військовослужбовців Об'єднаних сил отримали поранення. На ворожі провокації підрозділи Об'єднаних сил дали адекватну відповідь

подробнее

Опрос

Как Вы считаете, надо распускать нынешнюю Верховную Раду или нет?

pp
Конфликты и законы © 2008-2019.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.