ПР – ракова пухлина, що знищує са...

ПР – ракова пухлина, що знищує самоорганізацію інститутів суспільства?

Подробиці

Опубліковано 05.04.2011 20:38

Автор:

Захоплення влади і повний контроль суспільства – мрія кожного, хто не визнає себе повноправним і чесно обраним правителем. Такі особини завжди тримають владу на силі, залякуванні і контролі, оскільки чудово усвідомлюють, що якщо дати людям можливість чесно обирати, то такі, як вони, мінімум – будуть позбавлені влади, максимум – постраждають від народного гніву. А тому то вони і вибудовують систему свого правління у такий спосіб, аби мати можливість якомога більше грабувати народ, але при цьому тримати його заляканим і мовчазним.

Партія влади, що уособлює найбагатших і цинічних олігархів, обрала саме такий підхід до будови українського суспільства. Нині вже жодного українця не здивуєш поняттям «донєцкій», оскільки саме «донєцкіх» призначають на усі пости, аби вони могли контролювати вертикаль влади. «Донєцкіх» не цікавить, що про них думають і говорять люди. Їм байдуже, як на їхні вчинки реагує суспільство. Їхня мета – по максимуму узурпувати владу, призначивши усюди своїх, які, як сліпі котенята,виконуватимуть усі забаганки влади.

І наразі представники Партії регіонів торжествують: вони посадили своїх людей усюди у владних кабінетах, аби за їхньої допомоги контролювати владу на місцях. Але і цього їм замало. Вони (усвідомлюючи, що люди можуть організовуватись не лише за підтримки влади), як ракові пухлини, почали запускати свої метастази і в громадські організації. Та й як інакше? Як може бути, що у великих і впливових громадських організаціях щось знаходиться поза їхнім контролем? А якщо у середині цих структур з’являться розумні і талановиті особистості, які любов до держави і Верховенства права ставитимуть вище грошей? Ат ні! Такого допускати не можна. А тому потрібно підім’яти під себе і структури громадських організацій, аби тримати ситуацію всередині них під своїм контролем.

І влада почала працювати. Брутально, так як звикла, без купюр. Спочатку – зґвалтувала самоврядування у столиці, а потому взялась і за громадські організації. Та все ж у роботі з громадськими інституціями не все у неї виходить так злагоджено, як з чиновниками, адже у цих структурах головні не ті, кого призначає президент, а ті, хто користується визнанням і повагою. А справжню повагу за гроші не купиш.

Проте, це зовсім не означає, що нинішня влада, опосередковано, не шукає впливу у великих громадських об’єднаннях. Як вона діє в таких випадках – справа третя, але той факт, що вона вирішила покласти оком і на громадську діяльність, аби впливати на професіональні об’єднання, вже є незаперечним. Щоправда, у спілкуванні з громадськими організаціями вона все ж змушена шукати компромісу. І це – позитив, оскільки він доводить, що метастази влади у громадському самоврядуванні все ж можуть бути знищені.

Проведення VI конференції Київської міської організації Союзу юристів України ще раз обґрунтувало той факт, що влада все ж не може суттєво впливати на громадські об’єднання, оскільки у цій царині вона натикатиметься на стіну, об яку (якщо не попіклується про відступ або домовленості) розіб’є свого лоба.

З одного боку, на VI конференції Київської міської організації Союзу юристів України начебто все було добре: юристи посміхались, спілкувались, ділились певними спогадами, а з іншого – в повітрі відчувалась напруга, яку важко було пояснити.

Конференція розпочалася чинно і пафосно. Проте – все ж занадто відрежисовано. Першим взяв слово Микола Оніщук, який, на той час будучи головою Київської міської організації Союзу юристів України, прозвітував про діяльність Ради організації 2006-2011 років. Його доповідь, як і виступи деяких інших ораторів, якось нагадувала період брежнівського застою. Як, між іншим, і реакція залу – повний одобрямс. Єдиною промовою, яку справді цікаво було слухати, стала доповідь Президента Всесвітньої асоціації юристів, Голови Союзу юристів України – Валерія Євдокимова. Він, принаймні, коли згадував про діяльність Оніщука на посаді Голови київського осередку Союзу юристів України, був щирим і не читав з папірця заздалегідь підготовлену доповідь.

Проте, цікаво було спостерігати за іншими доповідачами і чекати на розв’язку, адже на порядку денному стояло питання про обрання нового Голови Київської міської організації Союзу юристів України, тоді як повноваження Миколи Оніщука повинні були закінчитись лише у жовтні цього року.

Але жодних метаморфоз не відбулось. Так само, одностайно, з повним одобрямсом було вирішено переобрати Оніщука і обрати на його місце Коваленка Валентина Васильовича – ректора Національної академії внутрішніх справ, генерал-лейтенанта міліції. Та хіба не дивно, що цю зрежисовану постанову так безапеляційно, без жодних дискусій і дебатів, проковтнули юристи?

Проте, насправді, спостерігаючи за тим, що відбувалось, ставало зрозумілим: кандидатура Коваленка була альтернативною тій, яку столичному осередку Союзу юристів України ненав’язливо хотіли навісити від влади. Але, злякавшись наслідків від вибуху гніву київських юристів (інтелігентів і інтелектуалів), все ж змушені були погоджуватись на альтернативну кандидатуру.

Тож, через те, що ситуація склалась саме у такий спосіб, проведення конференції і нагадувало пафосний похорон, під час якого ховали залишки плюралізму і щирості думок.

Хоча з таким висновком не погодився Микола Оніщук, до якого, аби поставити крапки над «і», «Конфлікти і закони» звернулись з запитанням: чи відповідає дійсності той факт, що нинішня влада (на прикладі VI конференції Київської міської організації Союзу юристів України) робить все можливе, аби впливати на громадські організації?

- Не можу погодитись з таким висновком у повній мірі, - надав свою відповідь Микола Оніщук. – Хоча, дійсно, в рамках формування нового політичного режиму відбувається підлаштування лояльних до влади інститутів громадянського суспільства. Я, як екс-міністр юстиції, як народний депутат багатьох скликань, не вважаю за можливе підтримувати подібний алгоритм функціонування інститутів громадянського суспільства. Саме цією моєю позицією пояснюється те, що я свідомо забезпечив передачу своїх повноважень – наступнику. І не буду утаємничувати: це була моя чітка пропозиція – запропонувати на цю посаду Валентина Васильовича Коваленка. Можливо, хтось мав інше бачення з цього приводу, але у цих осіб все ж було розуміння, що провести своє призначення в столичній організації буде надто складно. Принаймні, стосовно тих кандидатур, які могли сприйматись як одіозні. Але в даному випадку відбулось те кадрове обрання, яке відповідало моєму особистому уявленню кандидатури, яка б була достойна і здатна якісно і відповідально здійснювати керівництво міської організації. Валентин Васильович відповідає усім необхідним критеріям. Він – відповідальна, толерантна, коректна, а головне – деполітизована особистість, яка користується повагою як серед юридичної спільноти, так і серед тих, хто перебуває на державній службі. Саме тому я запропонував його кандидатуру, а міська організація її підтримала. Чи можна вважати його кандидатуру компромісною? Можливо. Можна сказати, що такий компроміс дозволив уникнути більш жарких дебатів і напруженої атмосфери. І дійсно, конференцію організаційно було добре підготовлено ( що відображало силу тих обставин, що склались) ,а відповідно і не виникло альтернативи, а отже і дискусії, притаманної для подібних заходів. Але особисто я задоволений рішенням, прийнятим на цій конференції.

«Конфлікти і закони»