​Ісландська революція: підйом після смертельного удару

Згадуючи ісландську революцію, люди зазвичай пригадують лише її унікальну конституцію, написану народними представниками та затверджену на референдумі. Але мало кому відомо, що Ісландія насправді пережила майже смертельний удар: з країни першого світу рухнула майже до стану країн третього, змушених просити кредити у МВФ. Майже - бо вони змогли піднятись і знову стати розвиненою країною. І ключову роль в цьому зіграв Національний Форум, який накреслив для Ісландії вихід із штопора, який здавався уже невідворотним.


Докризова Ісландія була однією із найбільш розвинених економік світу. За Legatum Prosperity Index вона знаходилась на 7 місці за відкритістю економіки. Це і дозволило банкам країни отримати доступ до короткострокових кредитів на світовому фінансовому ринку, адже високий економічний рейтинг робив ісландські банки одними з найбільш надійних. Невдовзі завдяки постійному перекредитовуванню, активи трьох головних банків країни зросли до 14 трлн. 437 млрд. крон (238 млрд. дол.). Це в 11 разів більше за обсяг реального сектору економіки Ісландії, який тоді складав 1 трлн. 293 млрд. крон (21,32 млрд. дол.). По факту, Ісландія являла собою яскравий приклад надміру роздутої фінансової бульбашки.

Коли луснула така сама фінансова бульбашка в США, посипалась і решта валют, чия цінність не була підкріплена реальною економікою. Ісландія виключенням не стала: з січня по вересень 2008 р. крона просіла майже на 35%. Це, в свою чергу, викликало різке падіння ВВП — спочатку з 21,32 млрд. дол. до 17,66 млрд., а в наступному 2009 р. ВВП уже був на історичному мінімумі в 12.94 млрд. дол.

Діаграма ВВП Ісландії за даними World Bank (млрд. дол.)

Таке різке падіння не могло не викликати різке зниження довіри до ісландських банків, які раніше вважались одними із найнадійніших і найпотужніших в світі. А ті залежали від швидкого обороту короткострокових займів — які тепер залучати стало набагато важче, через фінансову кризу. В результаті три ключових банки Ісландії — Kaupthing, Landsbanki та Glitnir - оголосили дефолт, перекладаючи гарантію депозитів на Центробанк Ісландії, який по закону був кредитором останньої інстанції.

Але тепер сума активів банків вже була в 13,5 рази більше, ніж національний ВВП. Такі величезні суми Ісландія обслуговувати не могла, бо економіка продовжувала падати. Тому наприкінці 2008 року банківська система попросту рухнула, і уряду довелось провести націоналізацію всіх банків-боржників.

Державний борг різко підскочив до 67% від ВВП в 2008 р., а в 2009 р. він виріс аж до 82,3%. Це означало дефолт країни. Ось чому Ісландія була змушена звернутись по допомогу до світових фінансових інституцій - МВФ в першу чергу - і негайно розпочати консультації, що ж робити із ще недавно розвиненою країною, яка миттю ухнула в штопор. Це зовсім не метафора. У жовтні 2008 практично всі рейтингові агенції поставили їй рейтинг BBB-. Це «сміттєвий» рейтинг, який позначає економіки, куди не варто інвестувати, і для Ісландії, яка ще так недавно мала АА-рейтинг, це було більше ніж катастрофою.

Крона між тим продовжувала падати. У жовтні 2008 р. уряд запровадив фіксований курс крони на рівні 131 крона за євро. Але вона швидко рухнула до 340 крон за євро. Уряд взяв в МВФ кредит розміром 5.1 млрд. євро, і розпочалась справжня фінансова війна за курс. Банк Ісландії виходив на міжбанк і продавав євро по заниженій ціні — скажімо, 150 крон за євро. Завдяки таким інтервенціям курс вже в листопаді піднявся до 182 крон за євро, але все одно періодично падав до 280 — тому що з країни активно почали вивозити капітал. Тому уряд в тому ж листопаді запровадив ліцензування на рух капіталу. Грубо кажучи, з країни не можна було вивезти ні копійки, не отримавши для цього спецдозволу. Таким чином вдалось запобігти вивезенню з країни майже 2.9 млрд. євро. І нарешті, в січні 2009 року ісландський уряд зміг передихнути — крона встановилась на рівні 146 крон за євро.

Просто порівняйте із українською специфікою. Коли в аналогічних умовах в 2014 р. гривня почала валитися, їй не тільки дали упасти, а ще й додатково штовхнули. І ніхто ніякої війни за курс не вів. А капітал вивозили з фантастичною швидкістю, за оцінками експертів за 2014-2015 рр. з країни «втекло» не менше 14 млрд. дол. А це майже чверть від усіх іноземних інвестицій за 1991-2015 рр.

І це були далеко не всі наслідки, яких зазнала Ісландія. Щоб зменшити збитки, багато підприємств почали звільняти людей. Частина навіть солідних підприємств - як, наприклад, авіакомпанія «Sterling Airlines» - оголосили себе банкрутами. Навіть третя за обсягом газета Ісландії «24 stundir» - і та припинила роботу. На серпень 2008 р. безробітних було 2136 чол., а уже на кінець листопада їх було більше 7 тис. - це більше ніж потрійне зростання. Пенсійний фонд обвалився на 25%, поставивши під загрозу накопичення ісландців. Знизились зарплати, а майже 7% працюючих перевели на неповний робочий день зі зниженням платні.

А тепер, будь-ласка, пригадайте 2008-2009-й роки. Юлія Тимошенко тоді провела країну через цю страшну кризу, як корабель крізь шторм, і нас оминуло те, що по ісландцях ударило на повну потужність. Як бачите, насправді найсильніше криза вдарила не по Україні, а по Ісландії.

А якщо глянути на графік ВВП, можна побачити — від страшного дефолта 2008 року Ісландія змогла повністю оправитись лише в 2016 році. Україна ж вийшла на позитивну динаміку вже наприкінці 2009 р., коли темпи падіння ВВП знизились з 20% на січень 2009 р. до 14,1% в річному розрізі, а інфляція знизилась з 22% до 12%. А уже з першого кварталу 2010 р. українська економіка була визнана відновленою. Все це стало можливим тому, що при владі тоді перебувала Юлія Тимошенко — чиї ефективні антикризові заходи ослабили удар світової кризи.

Ісландський народ під час кризи не давав своїм обранцям ні пільгового часу, ні тим паче не мантрував «на переправі коней не змінюють». Вже в жовтні 2008 року почались перші протести, і нагадували вони — не більше і не менше — український Майдан.

Спочатку був одиничний протест Гордура Торфасона, поета і громадського активіста, який організував так званий «суботній протест». Технічно це була сцена із «відкритим мікрофоном», де виступав сам Гордур і бажаючі громадські активісти. Невдовзі склалась ціла громадська організація - «Raddir folksins» (Голос Народу) - до якої вступили всі промовці. Мета їх полягала в тому, щоб викликати уряд принаймні на діалог, щоб той вийшов і пояснив народу, що відбувається і що саме планується для покращення життя громадян.

А пояснювати треба було багато чого — і не тільки падіння рівня життя населення.

Слід віддати належне ісландському уряду, в грудні 2008 р. парламент організував слідчу комісію, яка повинна була дізнатись, хто винен в катастрофічних наслідках кризи. Але робота її всіляко затягувалась, що і викликало буквальну лють населення.

20 січня 2009 року громадський протест перейшов до прямих зіткнень із поліцією. Але довгого протистояння не було. Вже 1 лютого прем’єр-міністр Гейр Хаарде пішов з поста, були оголошені дочасні парламентські вибори, і було утворено перехідний уряд із Йоханною Сігурдардоттір на чолі. Саме він і прийняв рішення, що окрім дочасних виборів буде також скликана конституційна асамблея, для того, щоб змінити Конституцію і передбачити в ній значно більше прав для народу.

І звісно же, був нарешті призначений очільник спеціальної слідчої комісії. Ним став Олафур Гаукссон, поліцейський комісар з портового міста Акранес. Почавши із невеличкої групи в 4 чоловіки, Гаукссон поступово збільшив її до 109 чоловік, адже в рамках розслідування було відкрито більше 200 справ. 23 із них було доведено до суду і закінчились вони реальними посадками менеджерів та бізнесменів вищого ешелону, включаючи керівників банків — унікальний для сучасної Європи випадок.

Зміна Конституції пропонувалась ще на початку «суботніх протестів». 14 листопада 2009 року було утворено Національний Форум (ісландською Þjóðfundur), який зібрав 1500 людей всіх прошарків і всіх професій навколо основних проблем ісландського суспільства. Було утворено 162 робочі групи, в кожній з яких був свій модератор — як правило, політик із досвідом і спеціалізацією. Модератор повинен був перш за все тримати дискусію в руслі головної надзадачі — побудови майбутнього Ісландії.

Національний Форум повинен був закласти основу для Конституційної Асамблеї, яка в свою чергу повинна була і розробити нову Конституцію Ісландії. Для цього був необхідний, перш за все, спеціальний закон, який би визначав, хто туди увійде, і як саме буде відбуватись сам процес прийняття нового основного закону.

Крім цього, на Форумі детально розглядались проблеми ісландської економіки, а самі засідання транслювались в Інтернеті в режимі он-лайн. Можна сказати, що це була ще й унікальна форма масової політичної освіти в країні, де донедавна люди взагалі не цікавились політикою — адже мали благополучне і заможне життя.

Вам не видається це все навдивовижу знайомим? Адже по точнісінько такій самій моделі організувала свій Форум Нового Курсу України Юлія Тимошенко. Саме так - вона глибоко опрацювала ісландський досвід і адаптувала його до української специфіки. Але про це ми поговоримо пізніше.

Так ось, повертаючись до Ісландії - саме активна діяльність Форуму, а також величезна кількість оприлюдненої на ньому інформації, дозволила ісландцям вирішити долю велетенського національного боргу.

Основна проблема полягала в гарантіях депозитів, які Банк Ісландії мав виплатити не лише ісландцям, а й іноземним вкладникам. А їх було надзвичайно багато, і в тому числі Англія та Нідерланди. Суми виплат по мінімальних обсягах гарантій становила 4 млрд. євро (674 млрд. крон) - 2,7 млрд. євро англійським вкладникам, і 1,3 млрд. голландським. При цьому вкладники реально не постраждали — всім їм виплатили компенсації державні фонди гарантування в їх країнах.

Спершу цю суму планували конвертувати в займ, який мав виплачуватись за рахунок бюджету до 2024 р. Але після завершення виплати 4 млрд. євро Ісландія більше нічого не була винна кредиторам. Англія та Нідерланди цей варіант відкинули і запропонували свій — без всяких часових обмежень. Це не лише робило Ісландію залежною від кредитів МВФ, бо тільки за їх допомогою можна було б виплатити таку суму, а й дозволяло кредиторам тримати її на коротенькій шворці нових і нових претензій.

Ісландський Альтинг проголосував цей варіант у грудні 2009 року. Здавалось б, все уже визначено... якби не суддя Вищого Суду Рагнар Холл, який оприлюднив детальний аналіз цієї угоди і вказав — інтереси ісландців як головного кредитора країни ставляться в ній нижче за інтереси іноземних кредиторів. Він не рекомендував президенту підписувати закон, бо він йде врозріз із інтересами країни.

Недавно проведений Національний Форум ознайомив ісландців із реальним станом економіки, і громадяни почали висловлювати незгоду із таким порушенням своїх прав. Президент Олафур Грімссон зрештою згодився із доводами судді та народним протестом - і не підписав закон. Натомість він оголосив референдум — на який виніс умови виплат.

Цікава деталь — очільник фінансового секретаріату Британії Пол Майнерс та датський міністр фінансів Вальтер Бос засудили рішення Грімссона і заявили, що дії Ісландії ставлять під загрозу її членство в світовому фінансовому ринку.

Знову розпочались переговори, але кредитори відмовлялись чути будь-які аргументи. Ісландський уряд навіть запропонував реструктуризувати борг за допомогою гарантованих державою облігацій, але і це не спрацювало. Максимум, на що погоджувались кредитори, це знижка відсотків по займу до 5.5%. Ісландію таке, звісно ж, не влаштовувало.

А 6 березня пройшов референдум, на якому ісландці відхилили умови кредиторів із розгромним рахунком 93% проти.

У 2011 році була підготовлена наступна угода, в якій виплати розтягувались уже на 30 років, із відсотком 3.2% річних. Але і цю угоду президент підписати відмовився і призначив новий референдум. Який дав 58% голосів проти.

Англія та Нідерланди звернулись до європейського суду з питань вільної торгівлі (EFTA) із позовом проти Ісландії. Але той неочікувано став на бік ісландців і вирішив — що якщо борг утворюється не через падіння одного окремого банку, а через системний форс-мажор — такий як світова фінансова криза — то борги, що при цьому утворюються, країна платити не повинна. Це рішення від 28 січня 2013 р. «Файненшнл Таймс» назвала «перемогою закону і здорового глузду». Сенсу в співпраці з МВФ, таким чином, в Ісландії більше не було, у 2011 р. закінчилась кредитна лінія, а 14 березня 2017 р. Ісландія остаточно стала фінансово вільною.

Національний Форум, таким чином, успішно вирішив найбільш болючу проблему, яка виникла в результаті світової фінансової кризи — питання оптимізації зовнішнього боргу.

А от із іншою проблемою — конституційною кризою, він впорався значно гірше.

Продовження читайте в наступній частині.

Вячеслав ІЛЬЧЕНКО, політолог

Фото ua1.com.ua



Коментарі

Коментарі відсутні. Можливо, ваш буде першим?

Додати коментар

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Враг продолжает атаковать нашу страну по ночам ракетами, шахедами, а также обстреливать ракетными системами залпового огня

детальніше
Конфлікти і закони © 2008-2024.

Електронна версія всеукраїнського юридичного журналу «Конфлікти і закони». Свідоцтво про держреєстрацію: КВ № 13326-2210Р від 19.11.2007 р. Повний або частковий передрук матеріалів сайту дозволяється лише після письмової згоди редакції. Увага! Починаючи з 21.11.2013 року (дня провалу євроінтеграції з ЄС), редакція журналу «Конфлікти і закони» (всупереч правилам правопису) залишає за собою право публікувати слова «партія регіонів» та «віктор федорович янукович» з малої літери. Також, починаючи з 29.06.2016 року, редакція «КЗ» залишає за собою право назавжди публікувати на своїх сторінках з малої літери слова (і утворені від них абревіатури) та словосполучення «москва», «росія», «російська федерація», «володимир путін», а разом з ними і скорочення «роскомнадзор» (як і всі інші держустанови росії), порушивши таким чином встановлені правила правопису незалежно від мов, на яких ці слова та назви публікуються. Це наша зброя в інформаційній війні з окупантом.