​Ісландська революція: Конституція, написана народом

Одним із основних здобутків ісландської революції стала нова Конституція, написана практично всім ісландським суспільством. Це була унікальна синергія всіх прошарків населення, які об’єднали свої зусилля в написанні нового, кращого Основного Закону. Тим сумніше дізнаватись, що насправді вона так і не була прийнята. Однак досвід ісландської народної Конституції необхідно вивчати, аби наступного разу добитись успіху.


У це важко повірити, але Ісландія і по сьогодні живе за тимчасовою Конституцією, прийнятою поспіхом в 1944 р. під час проголошення незалежності від Данії. Базою її була конституція, дарована Ісландії датським королем Христіаном IX ще в 1874 р., і передбачалось, що зрештою її змінять на більш досконалу.

Однак немає нічого більш постійного, ніж тимчасові закони. Визнаючи недосконалість та проблемність цієї Конституції, жоден Альтинг не квапився її змінювати - за 64 роки було внесено всього сім поправок.

Світова фінансова криза 2008 року поставила остаточну крапку: ісландська конституція більше не відповідає вимогам часу і повинна бути якомога швидше змінена. Це було однією із основних вимог протестуючих у січні 2009 р., і парламент пішов їм назустріч. Як ми уже знаємо, утворений у листопаді 2009 р. Національний Форум повинен був створити закон про Національну Асамблею. А та, в свою чергу, напрацювати нову Конституцію.

До складу цього національного Форуму увійшло 1500 представників. 1200 з них було обрано за випадковою вибіркою з Національного Реєстру (так називається ісландське Бюро Перепису Населення), а 300 чоловік делегували компанії, державні інституції та громадські організації — вони правили за експертну раду.

Всі організації, які брали участь в Національному Форумі, пізніше об’єднались в єдину асоціацію «Мурашник» (ісландською Mauraþúfan) — метою якої стало обговорення проблем, які стоять перед ісландським суспільством. Неофіційно її звали «Міністерством ідей».

Це, власне, і не дивно — адже спектр тем, які були винесені на Форум, зачіпали майже кожен аспект ісландського суспільства. Там були не лише питання економіки, екології та добробуту. Ісландські представники також обговорювали подальший розвиток демократії, чесність та відповідальність політиків перед народом і навіть цілісність країни — що, на перший погляд, зовсім не стосується крихітної Ісландії.

Звісно же, закон про Національну Асамблею вони написали і подали в парламент вчасно. Він був успішно проголосований 16 червня 2010 року.

Здавалось, цього цілком вистачить — уже можна скликати Асамблею. Однак аналітики «Міністерства ідей» думали інакше. Конституційний процес — справа нелегка, і щоб правильно написати новий Основний Закон, треба точно знати, що відбувається в країні, і який саме курс потрібен Ісландії для того, щоб знову посісти належне місце в світі. І далеко не факт, що до Асамблеї увійдуть люди, що мають достатньо ґрунтовне бачення.

Тому в листопаді 2010 р. було скликано іще один Національний Форум, який складався із 950 учасників, також випадково вибраних з Національного Реєстру — для рівного представництва всіх прошарків ісландського суспільства. Очолював цей форум особливий Конституційний Комітет, із семи парламентарів — модераторів та ведучих дискусії в численних робочих групах.

Перед учасниками цього Форуму ставилась значно складніша задача аналізу поточного стану ісландської економіки та створення базового документу, який став би у нагоді членам Асамблеї. У цьому їм допомогло те, що Ісландія на той момент мала розвинену інформаційну інфраструктуру, і практично будь-яка статистична чи фактажна інформація була доступна в електронному вигляді.

Результатом роботи Національного Форуму став 700-сторінковий документ, в якому було діагностовано проблеми Ісландії, накреслено чіткі шляхи їх вирішення і сформульовано бачення майбутнього країни.

Замість того, щоб просто «взяти і написати» Конституцію, ісландці спершу склали для країни ґрунтовний Новий Курс. Якщо виокремити основні його постулати, вони в цілому будуть актуальні і для України.

Запровадження нового виборчого принципу, який усував дисбаланс представництва громадян в парламенті;

Встановлення обмеження на термін перебування президента та прем’єр-міністра;

Право парламенту оголосити недовіру уряду, якщо є новий, компетентніший претендент на посаду прем’єр-міністра із чіткою програмою;

Право громадської законодавчої ініціативи. Громадськість отримувала право подати проект безпосередньо в парламент, якщо змогла зібрати 15% підтримки виборців через петицію чи аналогічний механізм;

Зменшення уряду до 10 міністрів і повна заборона суміщення посад для них;

Запровадження «цифрових прав» населення, в першу чергу на вільний доступ до Інтернету;

Оголошення всіх природніх ресурсів Ісландії власністю громадян.

Як бачите, Новий Курс України, створений Юлією Тимошенко, формувався саме за ісландським досвідом. Він, правда, вийшов більш стислим і компактним, ніж ісландський — в НКУ всього 400 сторінок — і більш концептуальним.

Повернімось, втім, до Ісландії.

У листопаді 2010 року була скликана Національна Асамблея. У виборах взяли участь 522 кандидати — рекорд для маленької Ісландії, і майже вдвічі проти очікувань. Тому для цих виборів використали особливу систему голосування — STV (Single Transferrable Vote).

Ця система використовується у випадку, коли в органи влади балотується дуже багато кандидатів. Відповідно, виникає ризик дуже сильного розпорошення голосів, а відтак із дуже великою вірогідністю будуть обрані люди, яким довіряє лише меншість.

У виборчій системі STV виборець насправді не голосує, а визначає, наскільки і кому з кандидатів він довіряє. Він вибирає одразу декількох та перелічує їх в бюлетені — від найбільш довірчого до найменш. Вважається, що реально голос віддається за першого в списку. Але якщо він не набере голосів, то голос виборця буде «переданий» наступному за довірою кандидату — і так далі.

Завдяки такій системі можна одразу вибрати кількох кандидатів — дуже корисно на виборах колегіальних органів. А оскільки виборець рейтингує кандидатів за довірою, одразу можна дізнатись, кому із обранців люди реально довіряють найбільше.

Таким чином, було обрано 25 конституційників — 15 чоловіків і 10 жінок. Найбільшу довіру отримав Торвальдур Гильфассон, професор економіки Ісландського Університету. Він і очолив Асамблею як людина, яка є авторитетом для всього ісландського суспільства.

Ісландський істеблішмент почав активно опиратись роботі Асамблеї. Навіть попри те, що він все-таки стояв на сторожі інтересів народу — як показала фінансова криза — йому не дуже хотілось змінювати таку зручну тимчасову Конституцію. Верховний Суд Ісландії через надто малу явку (всього 36%) оголосив результати виборів Асамблеї недійсними. Як зауважував Торвальдур Гильфассон, більшість аргументів були швидше причіпками. Саме тому ісландський парламент прийняв рішення визнати вибори дійсними — і призначив Асамблею саме в тому складі, якою вона була обрана.

Виборців своїх Асамблея не підвела: її робота була дійсно монументальною. Написаний нею Основний Закон був повністю підтриманий на референдумі майже по всіх основних постулатах — причому деякі позиції набрали навіть 70-80% підтримки.

Нова Конституція в багатьох аспектах була дійсно новаторською.

Наприклад, у ній був передбачений окремий розділ «Основи держави», де вводилось поняття мети держави, основні архітектурні елементи системи влади та їх взаємодія.

Вона також мала окремий розділ, присвячений правам людини, які були поділені на три великі категорії — базові громадянські (такі, як свобода слова, релігії та ін.), економічні (такі як право на достойний дохід, освіту та працевлаштування — відповідно рузвельтівському біллю про економічні) та цифрові права (перш за все право на доступ до Інтернету та доступ до державної інформації). Це була перша в Європі реалізація моделі «трьох поколінь прав людини», запропонованої в 1979 р. чеським конституційником Карелом Васаком. А в частині цифрових прав нова ісландська Конституція взагалі стала першою в світі.

А іще в ній суттєво було розширене «горизонтальне право» - способи, якими громадяни можуть впливати на державну політику. Наприклад, окремо вводилось право на відкриті дебати зі соціально значущих тем за участю представників влади.

Але побоювання «Міністерства Ідей» виправдались - переважна більшість обранців не тільки не були професійними політиками, а й не цікавились політикою до виборів — серед них були фермери, менеджери, священики і навіть спеціалісти з етики. 700-сторінковий документ, складений Національний Форумом 2010 року, став для багатьох із них не лише дороговказом, а й підручником. Більшість учасників Асамблеї були змушені вчитись буквально «на ходу».

Тож не дивно, що Венеціанська Комісія дала на цю Конституцію в цілому негативний відклик. Що й дозволило ісландському істеблішменту зрештою відхилити конституційні зміни і залишити в дії стару тимчасову Конституцію 1944 р.

Ісландський дослідник Йон Олафссон, аналізуючи провал нової Конституції Ісландії, наводить наступні причини.

Перш за все, вона була погано сформульована. Справа в тому, що Конституція є законом прямої дії, жодна його норма не повинна тлумачитись двозначно. А як уже говорилось вище, переважна більшість членів Асамблеї політиками не були. Політичні ж експерти до аналізу тексту допущені не були, через страх заангажованості. Тому поряд із дійсно інноваційними ідеями подибувались туманні норми, які потім могли стати джерелом схем і конфліктів.

По-друге, не дивлячись на те, що Національний Форум підготував комплексний аналіз економіки, базові засади будови суспільства він не сформулював. Конституція розглядалась швидше як перелік базових законодавчих норм. У результаті точились постійні дискусії, що саме слід брати за базу — існуючий Основний Закон, чи створювати цілковито нову Конституцію як Новий Суспільний Договір. Результат і вийшов половинчастим.

Нарешті, Асамблея повинна була вкластись в дуже жорсткий термін — всього три місяці відводилось на підготовку проекту Конституції. Тому багато важливих для ісландського суспільства питань просто не встигли навіть проговорити.

Таким чином, унікальний експеримент з написання дійсно народної Конституції методом масової співпраці провалився не стільки через опір істеблішменту, скільки через серйозні організаційні та методологічні проблеми.

Чи стосується це Нового Курсу України, який навдивовижу схожий на ісландський?

Якщо ми уважно подивимось на організаційну структуру Нового Курсу, то побачимо, що Юлія Тимошенко глибоко пропрацювала досвід ісландської революції і побудувала роботу свого Форуму так, щоб уникнути тих проблем, про які пише Олафссон.

Перш за все, вона розпочала роботу над ним достатньо рано, щоб встигнути обговорити всі важливі для суспільства проблеми. Зробила вона це задовго до виборів, аби найважливіше не загубилось на тлі запеклих передвиборчих баталій.

В основу свого Форуму вона поклала не тільки багатосторінковий документ, який точно описує українську економіку та політику, а й проект Нового Суспільного Договору, який мали скласти експерти-конституційники — щоб уникнути туманних і неконкретних норм.

Конституанта — спеціальний колегіальний орган, який повинен буде напрацювати нову Конституцію — отримає зразу два ключових документи. Першим, як і в Ісландії, стане економічний компендіум-підручник, а другим — документ, в якому буде викладено мету держави, її архітектуру та принципи суспільної злагоди, на яких уже будуть стояти норми нового Основного Закону. До того ж Конституанта — згідно пропозицій Тимошенко — буде постійно діючим органом, без усяких обмежень у часі.

Таким чином, якщо ми дійсно хочемо у себе впровадити ісландський досвід, нам просто треба дотримуватись Нового Курсу України, запропонованого Юлією Тимошенко. Він якраз і є подальшим розвитком ідей, які привнесла в світ унікальна ісландська революція. Якщо ми їх реалізуємо, саме Україна матиме шанс бути першою в світі країною, де буде написана дійсно народна Конституція із найкращою системою державного управління.

Ми просто цього варті.

Вячеслав ІЛЬЧЕНКО, політолог

Прапор Ісландії. Фото Вікіпедія



Коментарі

Коментарі відсутні. Можливо, ваш буде першим?

Додати коментар

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Останні новини

Враг продолжает атаковать нашу страну по ночам ракетами, шахедами, а также обстреливать ракетными системами залпового огня

детальніше
Конфлікти і закони © 2008-2024.

Електронна версія всеукраїнського юридичного журналу «Конфлікти і закони». Свідоцтво про держреєстрацію: КВ № 13326-2210Р від 19.11.2007 р. Повний або частковий передрук матеріалів сайту дозволяється лише після письмової згоди редакції. Увага! Починаючи з 21.11.2013 року (дня провалу євроінтеграції з ЄС), редакція журналу «Конфлікти і закони» (всупереч правилам правопису) залишає за собою право публікувати слова «партія регіонів» та «віктор федорович янукович» з малої літери. Також, починаючи з 29.06.2016 року, редакція «КЗ» залишає за собою право назавжди публікувати на своїх сторінках з малої літери слова (і утворені від них абревіатури) та словосполучення «москва», «росія», «російська федерація», «володимир путін», а разом з ними і скорочення «роскомнадзор» (як і всі інші держустанови росії), порушивши таким чином встановлені правила правопису незалежно від мов, на яких ці слова та назви публікуються. Це наша зброя в інформаційній війні з окупантом.