​Ми серйозно говоримо про розвиток держави?

2 жовтня Європейський суд постановив рішення у справі «Gorkovlyuk and Kaganovskiy проти України». Події відбувались, починаючи з 2001 року, місто Одеса.

Європейським судом було визнано наступні порушення Конвенції з прав людини:

порушення п. 1 статті 6 у зв’язку з надмірною тривалістю кримінального провадження у справі заявниці. Провадження тривало більше семи років і в більшості тривалість була спричинена неодноразовими поверненнями справи на новий розгляд судом. Провадження стосувалось обвинувачення заявниці у нанесенні тілесних ушкоджень представникам міліції, коли останні намагались провести обшук у приміщенні її підприємства. В одному із рішень національний суд виправдав заявницю, вказавши, що працівники міліції не мали законних підстав проводити обшук та виїмку, не були одягнуті в форму. За таких обставин заявниця легітимно захищала майно підприємства та свою репутацію від незаконних посягань. Однак рішення скасоване судом апеляційної інстанції. Після перегляду рішення суду першої інстанції все ж таки практично повторило обгрунтування попереднього рішення – заявниця невинна. Більше того, судом визнано, що міліція не мала підстав заборонити будь-кому залишати приміщення підприємства і їх насилля щодо заявниці було свавільним. Судом було постановлено окрему ухвалу щодо низки порушень закону у провадженні заявниці. Це рішення було залишено без змін судами вищих інстанцій;

порушення статті 3 (процедурний аспект) щодо відсутності розслідування скарги заявниці щодо нанесення їй тілесних ушкоджень представниками міліції. Заявниця 7 років доводила свою невинуватість за обвинуваченням міліції. Проте, її скарги на їх поведінку і нанесення їй тілесних ушкоджень взагалі ніхто не розглядав;

порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. У цій справі незаконне вилучення майна заявника та передання його приватному підприємству було встановлене національним судом. Також було встановлено, що заявник не міг домогтись повернення майна або отримання відшкодування з вини державних органів, а саме державної виконавчої служби. Ані заявники, ані Уряд не надали Європейському суду документи, які б демонстрували результат провадження заявника проти державної виконавчої служби. Однак, незважаючи на це, Європейський суд взяв до уваги те, що заявник щонайменше протягом шести з половиною років не міг домогтись вирішення свого питання щодо повернення йому майна, яке не тільки незаконно було вилучено державною виконавчою службою, але й незаконно передано нею до іншого приватного підприємства.

Таким чином, в приміщення підприємства ввірвались декілька представників міліції, без жодних законних підстав почали віддавати накази, що і кому робити, після вчинення спротиву заявниця мала семирічний клопіт доведення своєї невинуватості. При цьому, перебуваючи під зобов’язанням не залишати місто, вона не могла нікуди поїхати протягом семи років. Її скарги на нанесення тілесних ушкоджень їй представниками міліції ніхто не розслідував. У підприємства також незаконно забрали майно і віддали іншому підприємству. Ані майна, ані відшкодування заявники так і не отримали. За це все платники податків заплатять 15 000 євро.

Браво заявникам, вони не відкупились від прокуратури, щоб закрити кримінальне провадження, вони не забирали скарги на насилля з боку міліції, вони не домовлялись з державною виконавчою службою про повернення їм майна… Продовжуючи дихати в ситуації, в якій у більшості опустились би руки, а дехто б найняв «решал», вони продовжували боротись з системою правовими засобами. І вони виграли.

З іншої сторони, держава отримала рішення Європейського суду. Що б мала зробити?

Грунтуючись на багаторічному досвіді, впевнена, що жоден представник держави, хоча вони повністю ідентифіковані, не понесе відповідальність за свої дії. Платники податків продовжуватимуть платити за наступні порушення, поки громадянське суспільство не почне ставити питання владі і вимагати на них відповіді.

Даю 99,9%, що громадські організації не будуть ставити такі невдобні питання владі. Чому? Тому що всі вони від неї залежать. Для того, щоб отримати грант від міжнародної організації в переважній більшості випадків громадська організація має отримати погодження органу влади. Звичайно, економічний інтерес організації переважить, і невдобні питання, які можуть призвести до розриву дружніх відносин з органом влади і втрати в майбутньому гранту, залишаться не заданими.

Влада може зайти в підприємство, нанести тілесні ушкодження працівникам, потім порушити проти них кримінальну справу за спротив міліції, не розслідувати скарги на поведінку своїх представників, свавільно забрати майно - і за це все ми сплачуємо сатисфакцію. З іншого боку, залежні від грантів, наданих за погодженням влади, громадські організації роблять вигляд, що реагувати на це не їх справа.

Ми серйозно говоримо про розвиток цієї держави?

Ірина Кушнір, facebook.com

Фото dam-audiovisuel.coe.int