Планка для президента

Минулої п'ятниці все було інакше. При заявленій темі - Кримська Криза, в студії розбирали і питання економічного розвитку, і місцеве самоврядування, і конституційний процес, і навіть одні із найболючіших питань - кадрова політика в новій владі та формування списків на наступні парламентські вибори. Не даремно дехто навіть запідозрив, що Тимошенко у прямому ефірі озвучує свою передвиборчу програму. Однак такий перебіг передачі диктував сам набір запитань, і зрештою, на багато з них у неї не було готових відповідей. Як нема їх зараз і у суспільства вцілому.

Відсутність готових відповідей - це наразі не слабкість, а сила: адже ув'язнена Тимошенко була в одній країні, а на волю вийшла до іншої - зміненої. Де всім, і їй, зокрема, треба заново осмислювати ситуацію та шукати оптимальних рішень.

Схоже, що усвідомлення цього допомогло Тимошенко провести просто блискучий ефір, який, наче хороше вино, можна довго смакувати, щоразу знаходячи щось нове.

З огляду на фактичний початок президентських перегонів, Тимошенко підняла планку вимог до кандидата в президенти України на принципово новий рівень. Вона інтуїтивно винайшла цілковито новий критерій, якому має відповідати політик, якщо хоче поборотись за найвищу посаду.

Раніше вважалось, що президент (чи прем'єр-міністр) - це чиновник найвищого рангу, який здійснює керівництво майже одноосібно, віддаючи накази відповідно наперед сформульованому плану дій. Це не лише один із важких наслідків планової економіки, де всі показники, всі заходи і всі проекти жорстко нормувались. Це також доцільно лише в країні, де політична та економічна ситуація в цілому стабільна і розвивається в залежності із об'єктивними законами суспільства та ринку. А в країні, яка буквально знаходиться на межі, і ситуація змінюється блискавично, така стратегія не тільки непрацездатна, а навіть шкідлива. Будь-який найкращий план вже за пару днів просто в силу зміни обставин доведеться відправляти на смітник, бо він уже не відповідатиме реаліям нового дня.

І Юля знайшла вихід. Не дивлячись на те, що в шустерівському ефірі вона озвучила і багато конкретики - по паливно-енергетичному комплексу, оподаткуванню, бюджетній реформі і так далі - головним в її промові було не це. Вже з перших хвилин, коли розглядалось питання безпосередньо Кримської Кризи, стало ясно: будь-яку проблему вона розглядає комплексно. Простежує її початок, аналізує розвиток, кількома реченнями описує опорні елементи плану вирішення і чітко окреслює бажаний результат. При цьому ситуацію вона оцінює з цілком реалістичних позицій (це було видно, наприклад, тоді, коли вона говорила про те, що світ не може поламати авторитарний режим Путіна, або тоді, коли йшлося про тимчасовий допуск олігархів до державного управління), а в пошуках рецептів розв'язку апелює до інтелектуальної еліти країни та до громадськості.

Подібний підхід можна узагальнити наступним чином. Новий президент повинен бути не стільки управлінцем, кризовим менеджером чи лідером нації. Це повинен бути насамперед проектант, чия задача - глибоко проаналізувати проблему, знайти її корінь і запропонувати модель її вирішення. Навіть не модель, а швидше «паттерн» - в теорії проектування так називається модель розв'язку, побудована на вже існуючих подібних рішеннях. Від шаблонних рішень типу «механічного повторення успіху» паттерн відрізняється своєю абстракцією. В різних умовах він набуває різної форми, обростає доповненнями, оригінальними ходами тощо. Наприклад, демонополізація в Сполучених Штатах з одного боку відбувалась практично в бойових умовах, і Акт Шермана був підсумком боротьби Теодора Рузвельта із Джоном Рокфеллером та «Стандард Ойл». А в Японії демонополізація відбулась порівняно м'яко: не дивлячись на ряд гучних конфіскацій, великі корпорації-дзайбацу були реформовані в фінансово-економічні кластери (кейрецу) і відокремлені від влади. А концепт зберігався той самий: знищення олігархічних структур і перетворення фінансово-політичних корпорацій в великий бізнес, який існує і працює за загальними правилами.

А концептів, над якими уже слід починати працювати не лише політикам, а й суспільству, Тимошенко запропонувала як мінімум три:

- відмова від кулуарної політики та перехід до відкритих політичних форм;
- створення правового інструментарію, який дозволяв би громадянам контролювати владу в цілому, і конкретних чиновників;
- вже згадана вище деолігархізація, яка повинна стати запорукою розвитку країни.

Для прикладу зупинимось на питанні кулуарної політики та інструментарію контролю влади, і трохи розкриємо значущість саме цих концептів.

Практично ніхто не звертає увагу на дуже важливу роль, яку зіграв Майдан в цьому сенсі. Його головний удар був спрямований швидше не проти конкретних очільників держави, а проти самого принципу влади, яку будувала і встановила партія регіонів, а саме - монополізації політики правлячою партією. Практично всі рішення в часи януковича розроблялись виключно в закритому режимі, а парламент потім голосував його в режимі «скаженого принтера». Таким чином, все суспільство викидалось за межі політикума і йому відводилась лише пасивна роль «терпил», які слухняно виконують те, що скажуть «нагорі». Організувавши Майдан, народ явочним порядком повернув політику собі, показав, що в будь-якому політичному процесі він грає ключову роль.

Але як в новій країні ця ключова роль повинна проявлятись? Не збиратись же щоразу і не палити шини на вулиці Грушевського.

Виявляється, є механізм, який вже давно існує в нашій країні, але він ніколи не використовувався за призначенням. Це - політичні партії. У нас вони донедавна правили за фасад фінансово-політичних угруповань, таких як та ж сама партія регіонів, яка насправді була дивізіоном гігантського картелю, який контролював 90% української економіки. Але партія - це насамперед організація людей із подібними поглядами, які вирішили займатись політикою професійно. Саме на базі політичних партій можуть бути створені консультаційні штаби з вирішення найнагальніших проблем.

Юлія Тимошенко навіть першою подала такий приклад, створивши на базі партії «Батьківщина» такий штаб для вирішення оборонних задач. Не відстав і Ігор Коломойський, який створив аналогічний штаб в Дніпропетровській області, правда, на базі владних структур.

Звичайно, що для хоча б мінімальної працездатності партій, як громадських об'єднань, необхідно вирішити проблему їх фінансової залежності від великого бізнесу. А незалежні партії, в свою чергу, перетворяться на інструмент контролю влади - за допомогою того ж імперативного мандату, наприклад, або подвійного контролю посадовця - через партійні конференції.

А це лише побіжний аналіз одного із концептів, запропонованих Юлією Тимошенко. Будь-який інший претендент на вищу посаду в країні, хоче від цього чи ні, повинен продемонструвати не нижчий рівень. Епоха, коли люди вибирали не політика, а «земляка», «відоме обличчя» чи «героя революції» минула.

Країні необхідна людина, яка здатна запропонувати, перш за все, концепт реформ, і Юля встановила височенну планку, яку не всякий зможе перестрибнути.

Вячеслав ІЛЬЧЕНКО, політолог, спеціально для «Конфліктів і законів»