mogno vse

​«Справа Лісника»: історія однієї зради

Минулого тижня могло би виповнитися 55 років Олександру Музичку, більш відомому як Сашко Білий. Символічно, що цими ж днями режим, який знищив українського патріота, фактично «зрозумів і пробачив» цілий ряд супротивників українського народу і цілісності держави, винних, у тому числі, і в розв’язанні війни на сході країни. Такий разючий контраст у ставленні нинішньої влади до прихильників двох діаметрально протилежних цивілізаційних векторів розвитку України змушує інакше поглянути на чимало речей. Зокрема, на методи боротьби з відвертими коллаборантами біля керма країни. На жаль, відомий постулат «провину визначає суд» малозастосовний до сучасних вітчизняних реалій.

Крім Музичка, радикальні методи боротьби з ворогами і зрадниками України сповідував ще один видатний представник «Правого сектору» Олег Мужчиль, він же Лісник. Тож недивно, що окремі віхи в біографіях обох героїв дуже схожі. Один і другий стояли біля витоків націоналістичних рухів в Україні, билися у війні проти росії на боці Ічкерії, були активними майданівцями й заплатили власними життями в боротьбі з нинішнім режимом, загинувши в бою. При цьому обидва були практично ровесниками. 29 листопада нинішнього року буде 52-га річниця з дня народження Олега Мужчиля.

Однак, якщо у Сашка Білого є хоча б своє місце на кладовищі, на якому його тіло поховали за присутності тисяч земляків, то Лісник, як і раніше, покоїться ледь не в безіменній могилі, на яку не носять квітів, і його ім’ям не називають вулиць в українських містах. Влада доклала всіх зусиль, аби зганьбити його ім’я з допомогою кишенькових ЗМІ. Ця стаття покликана викрити жахливу брехню щодо Мужчиля і його бойових побратимів, частина з яких і сьогодні перебуває під судом.

ЗМІ на розігріві у слідства

Нагадаю, що вночі 9 грудня 2015 року Олег Мужчиль був убитий під час штурму співробітниками «Альфи» квартири на столичній Оболоні. Вже наступного ранку заголовки вітчизняних ЗМІ з подачі прес-служби СБУ зарясніли заголовками про те, що в Києві було знешкоджено «російську ДРГ», а один із терористів загинув під час перестрілки.

Тим часом, у ЗМІ також стали з’являтися дуже нечасті повідомлення про те, що вбита спецназівцями людина насправді була українським націоналістом, патріотом, одним із співзасновників «Тризуба», а також бійцем «Правого сектору», який у 90-х воював проти росії на Кавказі. Інсайдерська інформація підтвердилася за якийсь час, коли стало відомо прізвище загиблого.

Паралельно спікери від влади з допомогою різних інформаційних вивертів усіляко намагалися призначити Мужчиля винним, випереджаючи слідство. Хітом такої пропаганди стало протиставлення «терориста» Лісника якомусь іншому бійцеві АТО, «справжньому патріоту» з однойменним позивним, що воював під егідою СБУ. У перші ж дні у мережі та телеефірах масово з’явилися інтерв’ю зі «справжнім» Лісником, утім, без обличчя та зазначення прізвища останнього. Водночас багато прихильників версії про ФСБшний клон живого Лісника в особі загиблого «російського диверсанта» посилалися на аналогічні заяви близького до МВС журналіста Юрія Бутусова.

Олег Мужчиль, він же друже Лісник, він же Сергій Аміров, він же Дорже Жамбо Чойдже-лама

Цікаво, що через рік після вбивства Мужчиля Бутусов, із посиланням на свої джерела, повідомив, що загиблий у перестрілці з «альфівцями» боєць «Правого сектору» був агентом саме українських спецслужб. Щоправда, анонсовану статтю так і не було опубліковано.

Що стосується «справи Лісника», то, розділена на кілька кримінальних проваджень, наразі вона просто розвалюється. «Диверсантів», у тому числі й громадян росії, вже давно випущено з-під варти. Останнім 12 травня поточного року вийшов на свободу Павло П’ятаков (Рагнар). Понад те, суд більше не вважав за потрібне надалі подовжувати будь-кому з обвинувачених запобіжний захід.

Попри те, що досудове слідство у «справі Лісника» давно закінчено, і матеріали кримінальних проваджень передано в руки Феміди ще в серпні 2016 року, досі не проведено навіть підготовчого засідання. Ще в серпні 2016-го від розгляду відмовився Оболонський районний суд м. Києва. В даний час вести процес намагається Голосіївський райсуд. Спочатку він також спробував було відмовитися від справи, але безуспішно — з другої спроби Апеляційний усе-таки залишив справу на розгляді Голосіївського. Засідання постійно переносяться, в тому числі і через... неявку суддів.

Учасникам так званої групи Лісника, до якої, за версією обвинувачення, входять громадяни рф Павло П’ятаков (Рагнар), Ольга Шевельова (Хільда), Анастасія Леонова, а також громадяни України подружжя Валерій та Олена Кукелі, інкримінують участь у терористичній групі, підготовці теракту і незаконне групове придбання та зберігання зброї.

Окремо розглядається кримінальне провадження по епізоду з Валерієм Вишневецьким (позивний Кат), який здійснив вибух біля магазину «Рошен» у Харкові. Провадження щодо самого керівника «терористів» Лісника, що убив і поранив співробітників «Альфи», припинено в зв’язку з його смертю. Що ж стосується спроб захисту Мужчиля щодо притягнення до відповідальності винних у його вбивстві, то ця справа постійно перекидається з СБУ до військової прокуратури та назад.

Магазин «Рошен» у Харкові після вибуху

У сторони обвинувачення немає вагомих доказів участі в «групі Лісника» подружжя Кукелів, а також Анастасії Леонової, що легко можна побачити із зібраних слідством матеріалів справи. Перші давно дружили з Мужчилем і час від часу надавали йому свою квартиру для тимчасового проживання, особливо не вдаючись у подробиці його роду діяльності. Леонова до смерті Лісника бачилася з ним лише кілька разів, і під час затримання при ній ніякої зброї знайдено не було, так само, як і під час обшуку її квартири. Крім того, всі члени «групи Лісника» до арешту не були знайомі між собою. За винятком подружжя Кукелів, що зрозуміло, і Шевельової з П’ятаковим.

Усі ці факти багато разів наводилися в різних розслідуваннях, інтерв’ю в ЗМІ і озвучувалися у відкритих судових засіданнях. Зокрема, про неузгодження і підтасовування під час проведення слідства неодноразово розповідала в залі суду Ольга Шевельова, яка перебувала тоді в ув’язненні.


Виступ Ольги Шевельової в суді. Лютий 2016-го

Додам, що факти незаконного зберігання зброї на квартирах, де проводилися затримання Лісника і Хільди з Рагнаром, також іще потребують на своє підтвердження в суді. Те, що доблесні вітчизняні правоохоронці досконало володіють мистецтвом підкидання доказів, ні для кого не є таємницею.

Людьми з-поміж затриманих у грудні 2015-го, що вміють по-справжньому поводитися зі зброєю, можна вважати лише Шевельову і П’ятакова. Короткочасне волонтерство Леонової в зоні АТО не береться до уваги. Винесемо поки що за дужки і Вишневецького.


Рагнар і Хільда в недалекому минулому були бійцями ДУК ПС, де перебували під керівництвом Лісника, який до виходу з «Правого сектору» очолював там перший відділ розвідки «Добровольчого українського корпусу». Обидва затримані раніше дійсно займалися «збиранням інформації», необхідної для силових акцій, «проводили огляд місцевості та об’єктів, придатних для проведення вибухів і підпалів», але з однією суттєвою поправкою: всі ці дії проводилися в АТО, на боці України, а, головне, в координації з Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України (ГУР МО).

Останній факт вітчизняні ЗМІ, не кажучи вже про прес-служби і спікерів силових відомств, увесь цей час намагалися замовчувати або ж згадували про нього побіжно. Більш того, в суді обвинувачення намагається приховати докази тісної співпраці ГУР і «групи Лісника».

Не ФСБ чи ГРУ, а ГУР!

У матеріалах справи, переданих обвинуваченим і їх захисту для ознайомлення, відсутні як мінімум два протоколи допиту, що опинилися в розпорядженні автора цих рядків завдяки власним джерелам інформації. Публікую тут найважливіший із них. Сподіваюся, що адвокати обвинувачених використають його на свою користь.

Нижче наведено протокол допиту одного зі свідків у вищезазначеному кримінальному провадженні, а саме — співробітника розвідки, чий оперативний псевдонім свідомо заштрихований на фотокопії документа, за підписом процесуального керівника досудового слідства і обвинувачення Віктора Кравчини. ГУРівець, що дає свідчення, був офіційним куратором Мужчиля і його підлеглих від даного розвідувального органу Міністерства оборони.

Виходячи з документа, можна зробити кілька головних висновків. По-перше, як Мужчиль, так і П’ятаков та Шевельова, співпрацювали з українською розвідкою цілком офіційно: під розписку, з відома керівного складу і з заведенням на них відповідних справ. По-друге, керівник групи спеціального призначення під конспіративною назвою «Базальт» звітував за свої дії перед керівництвом ГУР. По-третє, свідок підтверджує все раніше сказане Анастасією Леоновою в її інтерв’ю ЗМІ. Щодо того, що в «групі Лісника» вона не перебувала (розглядалася лише як кандидат), а Мужчиль справді обіцяв подовжити їй законний термін перебування в Україні. Крім того, Мужчиль дійсно характеризується як великий противник рф загалом і її воєнної агресії зокрема, а в протоколі згадується, що він проходив спеціальну перевірку з боку ГУР. Відомо також, що перевірку на поліграфі в ГУР успішно пройшли також Хільда з Рагнаром, яких збиралися засилати в рф після завершення необхідної підготовки.

З протоколу допиту свідка у «справі Лісника», ще одного співробітника ГУР Олега Грушевського, який проводив перевірку Мужчиля, П'ятакова і Шевельової на поліграфі

Росія і «ополченці» — закляті вороги

Тим скептикам, які постійно висловлюють сумніви щодо участі Мужчиля в чеченських війнах проти росії, безумовно, будуть цікаві характеристики його виняткової бойової підготовки та професіоналізму, які дав один із кадрових розвідників ГУР. Те ж саме, до речі, говорили на прес-конференції й бійці-добровольці, які знали Лісника особисто, серед них і інструктори з бойової підготовки.


Такого рівня навряд чи можна досягти в «Тризубі», «Правому секторі» і, тим більше, в буддистському монастирі в Донецькій області, де протягом багатьох років Мужчиль вів досить усамітнений спосіб життя, був настоятелем. Та й підстрелити двох співробітників легендарної «Альфи» під час штурму квартири зможе далеко не кожен досвідчений боєць. Просто, на відміну від свого побратима по «Правому сектору» Музичка, Мужчиль завжди спеціалізувався на диверсійній діяльності, отже, не афішував себе. Хоча в ЗМІ все-таки з’являлися повідомлення про те, що Джохар Дудаєв нагородив Лісника орденом.

У документі також вказується, що Олег Мужчиль мав велику базу даних про дислокацію сепаратистів самопроголошених республік, а також чудово знався на топографії. Навряд чи професійного розвідника ГУР можна було привернути до себе простими байками про виняткову корисність для спільної справи.

Характерно, що серед речових доказів у матеріалах справи є блокнот Лісника з точними координатами великої кількості об’єктів, у тому числі улюбленого кафе Мотороли й родички Гіві.

Записи з блокнота Лісника, долучені до матеріалів кримінального провадження

Достеменно невідомо, хто виклав у Мережу ролик з демонстрацією підривної діяльності, здійсненої проти ворогів України нібито Першим відділом розвідки ДУК ПС на чолі з Лісником. Однак, якщо вірити розміщеній у ньому інформації, привертає до себе увагу характер і щільність проведення бойових операцій. Тільки в серпні 2014-го було здійснено сім успішних диверсій, серед яких артнаведення, підриви штабів, баз окупантів і бойових колон ополченців.


Крім того, на відео демонструється вибух на Ачинському НПЗ, що справді мав місце 15 червня 2014 року в Краснодарському краї рф. Цілком можливо, що вибух, який забрав життя восьми росіян, був наслідком спланованої диверсії. Судячи з російських інтернет-форумів, у версію тамтешньої влади про виробничу аварію мало хто вірив. Висловлювалися найрізноманітніші версії. Судячи з усього, не потрібна була правда і на самому верху, що якось пояснює той неспівмірний із масштабами трагедії вирок, що його російський суд виніс нібито винним у події. Інженер технагляду і оператор дістали по 2,5 року і були відразу ж амністовані.

Більш того, з перевірених джерел автору цих рядків відомо: ще на початку осені 2015 року, до зміни кураторів ГСП «Базальт» у ГУР, підривна діяльність на стратегічних об’єктах у рф і усунення значущих у росії політичних фігур належали до розряду першорядних напрямів подальшої співпраці Мужчиля і ГУР.

У будь-якому разі участь Лісника і його людей у розстрілі патруля українських даїшників-посібників окупантів 1 серпня 2014 року на в’їзді в Донецьк, який фігурує на вищезгаданому відео, важко поставити під сумнів. За твердженням кількох моїх співрозмовників з тих, хто знав Мужчиля особисто, один із двох чоловіків на відео, який нижчий зростом, і був Лісником. Крім того, на відеоролику були представлені запис з відеореєстратора і фотокопія посвідчення одного з убитих, які раніше не публікувалися в Інтернеті. В тому числі й на сепаратистських ресурсах.

Багато хто засудив би вибух на НПЗ у росії, виявись він спланованою диверсією. Мовляв, до чого тут мирні люди. Хоча ставлення Лісника до країни-агресора відрізняється від сприйняття її ж багатьма українцями, що відверто зловтішалися в соцмережах з приводу, наприклад, падіння в грудні минулого року російського Ту-154, лише рішучістю.

Повстанська війна на два фронти. Сучасна версія

Приблизно з початку 2015 року настрої Мужчиля радикалізуються щодо тих, кого він щиро вважав українськими коллаборантами — перш за все, представників попереднього режиму, який навіть перші представники нинішньої влади, не соромлячись, називали злочинним. Про це можна судити хоча б за записами Лісника в соцмережах, де він значився під ніком Сергія Амірова. Очевидно, як данина своїй участі в бойових діях у Чечні.

А навесні того ж року Україною прокотиться ціла хвиля вбивств і самогубств видних діячів часів президента януковича. Нагадаю їх у хронологічному порядку: загадкове самогубство відомого парламентського «диригента» партії регіонів Михайла Чечетова (27 лютого 2015 р.); сумнівний суїцид колишнього губернатора Запорізької області, підсудного у справі про розгін місцевого Євромайдану Олександра Пеклушенка (12 березня); вбивство колишнього нардепа від ПР, головного збирача тітушок для антимайдану Олега Калашнікова (15 квітня); вбивство скандального письменника-українофоба Олеся Бузини (16 квітня). А вже 26 квітня відповідальність за ці смерті фактично бере на себе ще один негласний проект Мужчиля, викладаючи відповідний ролик в YouTube. При цьому на даному відео під жирний знак питання ставляться вже представники влади постмайданної.


Відразу зазначу, що від одного з добровольців, що воювали під керівництвом Лісника, якось доводилося чути про існування відео, на якому нібито записано, як насправді сталося «самогубство» Чечетова. Якщо це правда, можливо, воно ще спливе в майбутньому.

У будь-якому разі нашій, так само, як і російській, владі не вигідно відкривати на огляд суспільства подробиці вбивств, скоєних з ідейних мотивів. Щоб не розбурхувати народ, який і без того звіріє. Це вам не зрозумілі всім бізнес-розбірки. І навпаки, подібні ліквідації зазвичай відбуваються народними месниками з метою привернути суспільну увагу.

Так чи інакше, але відродження УПА було одним із негласних напрямів діяльності Лісника, незадоволеного результатами діяльності «Правого сектору» під керівництвом Яроша і Стемпицького, а також «Тризуба». Напевно, перша згадка про оновлену повстанську армію зустрічається ще на відео з розстрілом донецьких даішників, а укази Лісника від імені цієї організації та його програмні статті — на сайті «Теорія і практика Українського народного опору».


Зокрема, наказ УПА №1 від 24 квітня 2015 року, посилання на який було розміщено й на сторінці Лісника в Facebook, визначав ворогами українського народу всіх посадових осіб, які, наприклад, не визнали офіційно рф воюючою стороною; не визнали факту війни, не розірвали дипломатичних відносин з агресором, не закрили кордонів з росією, всупереч нормам чинного законодавства не запровадили воєнного стану, а також підписали з окупантом зрадницькі домовленості. Тобто, по суті, всім бойовим побратимам було наказано почати атентати (нім. аttentat — замах на вбивство), експропріації та саботажі щодо нинішньої української влади.

Скріншоти зі сторінок Сергія Амірова (Олега Амірова) в мережі Facebook

Останнє повідомлення на цьому ресурсі сповіщає про вибух у магазині «Рошен» у Харкові 9 грудня 2015 року із поясненням, що дану акцію було влаштовано на знак протесту проти внутрішньо-окупаційного режиму і спрямовано виключно проти об’єкта власності. Що і підтвердилося у дійсності: від вибуху, якщо його взагалі можна так назвати, в ту ніч постраждали тільки вітрини магазину.

Причому, судячи з іншого контенту сайту, до спроби пошкодити бізнес-майно чинного президента вдавалися не вперше. Щось схоже вже було в Києві влітку 2015-го.

(Далі буде)

Артем Фурманюк, ua.racurs.ua

На головному фото Олег Мужчиль. Фото зі сторінки Сергія Амірова у Facebook



Комментарии

Комментарии отсутствуют. Возможно, ваш будет первым?

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

За останні дні противник зменшив бойову активність, але повного припинення вогню вздовж лінії розмежування немає. Один наш боєць зазнав поранень

подробнее
Конфликты и законы © 2008-2017.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.