​Нічне шоу павуків-топотунів

Із вульгарною статистикою як обґрунтування відсутності коронавірусної епідемії успішно конкурує конспірологія. Всі ці численні пости на тему «Китай використав епідемію», «США використали епідемію», «росія використала епідемію», мабуть, кожен їх бачив. Мовляв, якщо країна з епідемії винесла якусь користь, отже, або самої епідемії немає, або все це Хитрий План Суперсекретних Спецслужб.

Франклін Д. Рузвельт у свій час підсміювався над таким спрощеним сприйняттям. Йому навіть приписували фразу «Якщо в світовій політиці щось відбувається, то саме так і було задумано». І в чомусь він був правий, бо лідеру нації не можна показувати відсутність володіння ситуацією, відсутність контролю, зрештою, відсутність самої влади. Тому все, що відбувається, він просто зобов'язаний оголосити Секретним Планом, який веде до процвітання. Це заспокоїть народ, зменшить паніку і мобілізує людей жити, працювати, ростити дітей.

Нам не пощастило, ми живемо в епоху, коли країни очолюють звичайні чиновники, чия задача - не вести за собою людей в майбутнє, а зберігати статус-кво, і з такими жертвами та зусиллями завойований мир. Хоча б в масштабі окремо взятої країни. Але якщо в нормальних країнах неготовність лідерів до масштабної кризи компенсується міцністю економіки та державного управління, які мають достатній запас, щоб не лише пережити вимушену зупинку економіки, а й допомогти вижити громадянам. То в нашій країні неготовими виявились лідери, економіка, система управління, інфраструктура... одним словом, виявилось, що за останні десять років якщо якась реформа і проводилась, то це була унікальна реформа по демонтажу держави і перекладання на людей абсолютно всього.

Опинившись перед обличчям масштабної кризи, від якої точно не захистить держава, і від якої неможливо захиститись самим - люди завжди намагаються діяти по класичній «стресовій схемі» Кюблер-Росс. Вона включає в себе п'ять основних етапів:

- заперечення;

- злість (пошук винних);

- торг (намагання якось уникнути катастрофи);

- депресія;

- прийняття.

Зараз більшість українців знаходяться або на першій, або на другій стадії. Одні відчайдушно намагаються знайти аргументи для заперечення самого існування епідемії. Про це ми уже говорили: у хід йде абсолютно все - від вульгарної статистики до якихось диких домислів. Уже зараз, втім, зрозуміло, що весь світ сприймає епідемію коронавірусу як належне, і навіть «мудрі країни, які не велися на аферу Китаю», раптом почали потроху вводити обмеження. Швеція, наприклад, ввела точковий карантин для груп населення, які становлять загрозу, і переводить навчання на дистанційну форму - за південнокорейською моделлю.

Заперечувати, таким чином, епідемію можна тільки з позиції «весь світ помиляється, а я один узрів істину». Значить, переходимо до наступної фази - пошуку винних. Зразу під приціл потрапляє Китай - аякже, провів навчання, покращив економічну ситуацію, мобілізував ресурси. Потім США - аякже, це ж вони біологічні лабораторії організовують, вони й віруса запустили. І так далі, аж до безпосередньо ВООЗ, якій - само собою - просто треба продати ліки та вакцини. Після того, як винний визначений, можна дати волю емоціям і трошечки заспокоїтись.

Штука в тому, що по тій же стресовій схемі Кюблер-Росс працюють і країни, просто в іншому масштабі. Вони не можуть собі дозволити етапів заперечення чи злості. Можете подивитись на прикладі Ірану, який вирішив на загальнодержавному рівні заперечити епідемію і тепер змушений надолужувати такий цінний час. Будь-яка катастрофа, навіть уявна, у нормальній країні включає спеціальний протокол, умовно назвемо його «Лісова пожежа» (так він називається в романі Майкла Крайтона «Штамм Андромеда»). Навіть якщо в країні просто засмерділо сірководнем і десь бачили рогату тінь, відповідно цьому протоколу треба підготуватись до масового виробництва святої води. Якщо вона не знадобиться - чудово, але якщо таки йдеться про вторгнення із пекла - треба мати все необхідне напохваті.

Від цього залежить виживання народу, країни та держави - саме в такому порядку.

Тому, як тільки пішли перші повідомлення про новий вірус, у всіх поважаючих себе країнах зібрали спеціальних людей - експертів у своїх галузях - і поставили перед ними три запитання:

- як нам мінімізувати катастрофу, яка насувається на нас;

- як нам пережити період депресії, який за нею настає;

- як нам вийти з катастрофи сильнішими, ніж були до того.

І ці спеціальні люди виробляють стратегію. Чим раніше вони за неї сядуть і чим більше у них буде часу для аналізу, тим краще «країна Z скористається катастрофою».

Тому перше логічне рішення, яке приймають уряди країн в часи глобальних катаклізмів - виграти час для цієї загальнодержавної експертної палати. І кожен уряд діє в міру свого розуміння державного управління. Китай вирішив виграти час тактично, локалізувавши спалах і придушуючи всякі транспортні та інформаційні канали. Це включало в себе і репресії, само собою. Європа також прийняла тактичне рішення, обмеживши сполучення із країнами, де зафіксований вірус, і запровадивши санацію всіх прибулих із заражених регіонів. І так далі. У всіх цих дій була одна-єдина мета - виграти дорогоцінний час для своїх експертних палат.

А от наші урядовці вирішили, що нам це не потрібно. Якось перекантуємось, а там, може, пронесе, а експерти - вони ж усі старомисли, лібертаріанство не нутрять, у ринок не вірять... Тому у нас уже малувато шансів «скористатись» цієї катастрофою, можемо тільки спробувати вижити - бо дорогоцінний час ми вже профукали і продовжуємо профукувати далі, судячи з хаотичних рішень влади. Sad but true.

Друге важливе рішення, яке приймають уряди - наскільки всеохопною буде зупинка економіки. Будь-яка катастрофа її передбачає, бо в умовах форс-мажору руйнуються абсолютно всі логістичні та економічні ланцюжки, і якщо не зупинити економіку вручну - то вони будуть порушені максимально погано. Тому карантин - це теж спосіб виграти час, так би мовити, «заморозити бомбу» і тимчасово зупинити таймер на ній. Але довго так робити не можна, годинничок все одно тикає. Карантин, як і будь-яка інша зупинка економіки, не може бути довгим - бо ми живемо в надзвичайно сильно «ринково оптимізованому» світі, і щоб фізично прогодуватись, людям треба працювати. А коли економіка поставлена на паузу, вони починають проїдати свої накопичення. І горе країнам типу України, де люди часто живуть не просто від зарплати до зарплати, а й під дамокловим мечем непосильних витрат.

Тому протягом періоду зупинки економіки експертній палаті ставлять додаткові питання:

- наскільки довгим має бути цей період і як він ударить по економіці;

- як швидше за все перебудувати логістику економіки, щоб можна було її «увімкнути» із мінімальними втратами;

- як треба «вмикати» економіку - одразу в цілому, чи поступово, частинами;

- який компенсаторний пакет треба передбачити для громадян, які через форс-мажор втратять житло, дохід, бізнес, здоров'я.

Якщо ви зазирнете на урядові портали інших країн, то побачите, що все чітко формулюється в підсумковий стратегічний документ і результує в конкретні програми підтримки свого населення і своєї промисловості. Трамп сьогодні оголосив, що карантин не може бути довгим. Макрон заговорив про те, що необхідно запустити економіку. Британія намагається оптимізувати зупинку економіки. І всі розробляють цілі економічні пакети, щоб не страждали ані працівники, ані підприємництво. Тут і низьковідсоткові кредити, і цільові гранти, і роздача грошей, і переведення цілих галузей на віддалену чи розподілену логістику...

І ні де, підкреслюю, ні де це не робиться методом «аутоканнібалізму» - за рахунок продажу шматків своєї економіки в чужі руки. На таке рішення спромоглися тільки ми і ще деякі африканські країни - вирішили, що треба узяти іще один класний займ і продати ще трохи своєї землі та своїх надр, а громадяни якось перетопчуться - сильніші виживуть, а слабші нам непотрібні.

...От і виходить дилема така, що про нас скажуть - «Україна скористалась катастрофою» чи «Україна зазнала катастрофи»?

Вячеслав Ільченко, facebook.com

Фото psm7.com