​Про Майдан. Про владу. Про народ

Днями виповнюється три роки, відколи на революційному Майдані у 2013 році було створено Громадську раду Майдану. Організацію, котра об’єднала у собі майже усіх позапартійних активістів Революції Гідності.

Минуло 3 роки відтоді, як партійні боси тодішньої опозиції, «захопивши» сцену Майдану і перебравши на себе «контроль» за революцією, вигнали організаторів Громадської ради з Будинку профспілок, бо не могли управляти нею. І саме тоді в Україні було закладено новий український порядок – партократію. Це «модне» слово ніщо інше, як влада партій, де партії вирішують усе, а громадськості дозволено лише те, що дозволяють партії.

У світі це явище не є новим. Багато про нього написав Алексіс де Токвіль у своїй класичній праці «Демократія в Америці». Зокрема, він твердив, що всередині аристократичної політичної системи урядовці більше турбуються про самих себе, про інтереси своїх партій, а не про своїх виборців.

І це велика помилка так званих патентованих українських демократів, бо коли сьогодні, після Революції Гідності, народжений ними «дракон» знову на троні, то зневірені громадяни України уже не йдуть на мітинги за першим покликом. Як свідчать опитування, у більшості своїй громадяни не хочуть перевиборів. «За» лише 30-40%. І нічого адептам перевиборів не допомагає: ні незрозумілий «мир» у донецьких степах і постійні жертви серед наших воїнів; ні захмарні тарифи на комунальні послуги; ні провали люстрації, антикорупції, безвізу..! Люди зневірені, але готові чекати…

Чому так? Більшість моїх побратимів вказують одну причину – немає за кого боротися! Нинішні опозиціонери такі ж, як і нинішня влада: брехливі, цинічні і меркантильні… Ми лише чуємо гучні пустопорожні заклики, і все. Для прикладу, на Майдані 2013-го політики кричали про громадянське суспільство, а в реальності ухвалили закон про «партійну диктатуру». Склад ЦВК часів януковича не змінюється, бо задовольняє нинішніх можновладців. Реформи, попри багатообіцяльні заяви і величезні очікування, зводяться до перерозподілу сфери впливів. І байдуже, що закон і громадяни велять іншого! Партійні інтереси понад усе!

Громадяни поки не бачать зрозумілої програми дій, яка б наблизила до мрії-2013 – змінити систему влади! Немає поки зрозумілої програми, у яку б повірили громадяни України, куди б були залучені активні українці, а не лише партійна верхівка! Немає довіри ні до влади, ні до опозиції, ні до нових лідерів! Немає за що йти на третій Майдан – така позиція активних людей, які першими виходили на мітинги скидати узурпаторів у 2004 і 2013 роках!

І що робити, запитаєте Ви?

Потрібно міняти систему влади. І робити це через принципи прямої демократії, залучаючи до такої роботи якнайбільше активних громадян. Насамперед, ми маємо зрозуміти, що у чинній суспільно-політичній системі координат зміна системи влади приречена. Під популярними у народі гаслами нинішні можновладці приймуть потрібні їм закони, а не державі! Нам будуть обіцяти одне, а після перемоги на чергових виборах покажуть, як це жити по-новому насправді. Олігархічно-партійна влада не здатна будувати країну, вона може її лише грабувати. Тому ми маємо домагатися усунення усіх скомпрометованих інституцій з державного управлінського механізму. Але без революцій і суспільних потрясінь! Ми маємо запустити новий механізм управління державою, який би базувався на волі народу, а не на «хотєлках» політичних лідерів. Тоді не буде безмежної віри в нового лідера до виборів і масових розчарувань через рік після виборів. Не буде поділу країни на своїх і чужих!

Ці зміни мають стосуватися розширення прав громадян на відкликання депутатів і провідних керівників; має змінитися принцип голосування депутатів з урахуванням думки своїх виборців, а не партійного лідера; забезпечення участі громадян під час прийняття важливих урядових рішень, а не «кишенькові» громадські слухання. Найкращими прикладами такої організації влади є Швейцарія та оновлена Ісландія.

Проте є одне «але»! Ці зміни, на моє переконання, має прийняти чинний парламент, бо в нинішніх умовах через перевибори до влади можуть прийти «папєрєднікі», у яких почерк управління державою нічим не відрізняється від нинішніх можновладців. Тим паче наступний парламент, скорше за все, знову покладе реальні реформи під сукно імітацій. І ми знову змушені будемо розчаровуватися…

Перш ніж чогось вимагати, ми маємо розробити реальні й ефективні закони, в обговоренні яких взяли б участь усі бажаючі, а не лише лідери партій у кабінеті спікера. Нормативні акти мають бути зрозумілими для людей і їх прийняття має реалізувати принципи прямої демократії і знищити існуючі скомпрометовані інституції в механізмі управління державою.

Я переконаний, що якби сьогодні в Україні з’явилася організація, яка б змогла об’єднати громадян не навколо лідера, а довкола зрозумілого плану дій, то українці знову прийшли б на Майдан попри поліцейські кордони та інформаційні спецоперації влади з відволікання уваги громадян. Ми б змусили владу прийняти потрібні для порятунку країни закони, де: громадянські права діють постійно, а не лише під час виборів; влада працює для громадян, а не на фінансово-політичні інтереси; чиновник служить народові, а не своєму начальникові! В цьому і полягає успіх зміни системи влади в Україні! В цьому полягає перемога України у війні проти російських окупантів і проти внутрішніх партійно-олігархічних злодіїв!

А стояння на Майдані без зрозумілого для громадян плану дій під черговими популістськими гаслами і просто «за» перевибори є участю у чиїйсь боротьбі за владу, а не за Україну! Ми вже це проходили!

Ігор КУРУС, політичний експерт

Фото militar.org.ua