mogno vse

Віктор Мусіяка: ”В Україні певні ідеї завжди пропонуються лише як метод досягнення політичної мети”

Політична ситуація в Україні нині нагадує болото: вода застояна і тхне, проте в будь-який момент засмокче кожного, хто ступить на трясовиння. І чекати на зміну ситуації наразі не можна, оскільки партизанська війна на виживання між прем’єром і президентом продовжується. Віктор Ющенко у своїх спічах завжди наголошує, що у відносинах з прем’єркою немає нічого особистого, проте суспільство (згідно Фрейду) в унісон за ним закінчує відому фразу, а отже усвідомлює, що дійсно, особистого між цими можновладцями нічого немає. Лише бізнес, тобто політика – як вагомий бізнесовий інструмент, що дозволяє втримувати владу і заробляти великі гроші. Проте від цих стосунків залежить життя країни, яку і так лихоманить від того, що прем’єрка дає розпорядження, а президент їх відміняє. І навпаки: президент видає указ, а прем’єр, через конституційний суд, вимагає скасування цього документу.Тож в якій площині треба розглядати стосунки цих посадовців і що отримує країна від президенсько-прем’єрських чвар? Про це „Конфлікти і Закони” і повели розмову з українським політиком, колишнім віце-спікером парламенту, професором права Віктором Мусіякою.

- Пане Вікторе, з Вашої точки зору, з чим насправді пов’язаний конфлікт, що існує нині між прем’єром та президентом?

- Щоб зрозуміти його підґрунтя, потрібно заглибитись в історію, оскільки його початок сягає своїм корінням ще до виборів 2004 року. Тоді ці два політика окремо йшли на вибори, але у другому турі Юлія Тимошенко заявила про свою підтримку Віктора Ющенка. І треба зазначити, що завдячуючи саме їй та Олександру Морозу Ющенко і отримав потрібну кількість голосів виборців. Проте, треба усвідомлювати, що Тимошенко пішла на цей крок не тому, що бачила у ньому лідера і єдиного кандидата на посаду президента, а лишень тому, що розраховувала на розвиток своєї політичної кар’єри. А Ющенко вже тоді бачив у ній грізного суперника. І це навіть в той час, коли його перемогу було офіційно визнано, а Тимошенко - призначено на посаду прем’єр-міністра. Щоправда, деякий час їхні стосунки були більш-менш „мирними”, але внутрішня боротьба між ними ніколи не призупинялась. Ющенко вже тоді ставився до Тимошенко як до конкурента. Хоча я не виключаю, що сама Юлія Володимирівна і сьогодні б підтримала Ющенка, якби він стовідсотково гарантував їй посаду прем’єр-міністра. Проте стосунки не склались. А все через амбіції Ющенка, який завжди хотів (та й нині не проти), аби йому можна було повернути ті повноваження, що були у Леоніда Даниловича Кучми. Тоді б він організував собі другий президентський термін і міг би усіма маніпулювати: і Кабміном, і системою виконавчої влади, і парламентом, і судами, і іншими структурами. Інакше кажучи: Ющенко не проти створити в Україні або парламентську монархію, або монархічний парламентаризм, а він лишатиметься тією людиною, яка визначатиме долю цієї держави. Тож, повертаючись до вашого питання, можу наголосити: ще з 2004 року стало зрозумілим, що вони ніколи не домовляться. А коли Ющенко розвалив першу коаліцію, вже не виникало сумнівів, що боротьба між ними, як опонентами, так ніколи і не припинялась.

- Але Ющенко доволі часто звинувачує Тимошенко у порушенні тих чи інших законів. Тож, можливо, існує певний юридичний конфлікт, на якому і базуються звинувачення президента в бік прем’єрки?

- Ні про який юридичний конфлікт між ними не треба вести й мови. У стосунках між Тимошенко і Ющенко право як таке можна і не згадувати. Обговорюючи їхні стосунки, треба говорити про конкурентну боротьбу, коли кожен з них вважає, що конкурента потрібно прибрати з політичної арени. Звісно, що сьогодні Юлія Тимошенко усіма засобами намагається підтвердити суспільству, що вона - кандидат номер один на майбутню посаду президента. А Ющенко – хоче її прибрати зі своєї дороги. І в цій міжусобній війні і та, і інша сторони нівелюють закон як такий.

- Та все ж, одне – критикувати один одного в Україні, інше – виносити чвари на міжнародний рівень. А усі пам’ятають історію, коли Ющенко вимагав від дипломатів, аби вони донесли до найвищих посадовцівінших держав незадоволення Юлією Тимошенко, яке було висловлене на засіданні РНБО…

-Згадуючи цей інцидент, не слід говорити про оцінку діяльності прем’єрки. Тоді було поставлено іншу мету – скомпрометувати її в очах міжнародної спільноти. Але такий вчинок – повна дурниця: дипломати мусили розповсюджувати інформацію, та ще й через цитування особи, яка не є державним діячем, а є всього лиш державним службовцем. Звісно, Степан Гавриш – знаний юрист і фахівець у своїй галузі, але не особа, яка мала права робити подібні заяви. І він теж усвідомлював, що цитування його спічу перед керівниками інших держав - це порушення усіх міжнародних правил. Та й з моральної точки зору наклеп одного керівника держави на іншого – це приниження всієї країни. І цей інцидент показав міжнародній спільноті,якою насправді є влада в Україні. Проте, навіть усвідомлюючи, що подібний скандал вкотре спаплюжить імідж України, президент і його представники все ж його організували, оскільки, на жаль, у політиків і високопосадовців наразі не існує усвідомлення відповідальності за стан справ у державі.

- То ж виходить, що Віктору Ющенко байдуже, як його, як політичного діяча, сприймають на міжнародній арені?

- Ні, я так не вважаю. Насправді він дуже боляче сприймає будь-які реакції на його дії. Особливо, якщо вони не співпадають з його особистим сприйняттям власних вчинків. У пресі неодноразово друкувались його інтерв’ю, в яких відображено, як він сприймає власну діяльність на посаді президента України. Нині він знаходиться у якомусь запамороченні і має свою особливу точку зору щодо власних дій. Хоча не секрет, що у світових європейських столицях (після низки розчарувань) до нього ставляться прохолодно. Мені здається, що деякі реалії він домальовує собі у своїй свідомості так, як хоче їх бачити. Тож, напевно, він знаходиться у певному маренні світосприйняття і власної самооцінки.

- Та чи є правильною позиція президента щодо донесення до міжнародної спільноти своїх непорозумінь з прем’єр-міністром України?

- Якби Україна була дійсно правовою державою, якби представлені у парламенті сили дбали про те, аби зберігався правовий порядок, а його основи були непохитними, то тоді б парламентарії поставили б питання про те, що подібними діями президент наносить шкоду нашій державі (а це вже підпадає під кримінальний кодекс, а отже повинно розглядатись прокуратурою). Проте протягом 2007 року президент дав багато підстав для того, аби його дії розглядались під кутом вищезгаданого кодексу. На жаль, деякі дії Ющенка доволі часто перетинають межу, за якою можна говорити про ознаки злочинної діяльності.

- Пане Вікторе, як Ви вважаєте, чому Ющенко, який свого часу був категорично проти двопалатного парламенту, сьогодні говорить про те, що в Україні необхідно створити саме таку політичну модель управління державою?

-З моєї точки зору, немає нічого поганого у тому, аби подібні ідеї обговорювати. Проте робити це потрібно не у такий спосіб, як це відбувається. На жаль, в Україні певні ідеї завжди пропонуються лише як метод досягнення певної політичної мети. Свого часу ввести двопалатний парламент пропонував Кучма. Нині – Ющенко. Але я не думаю, що нинішній президент висунув цю ідею лише задля того, аби забезпечити собі місце у верхній палаті («палаті лордів»).

Хоча, з іншого боку, нічого поганого немає у тому, коли до верхньої палати входили б усі колишні президенти країни (адже управління державою – це неоціненний досвід, який завжди треба використовувати). І було б чудово, аби верхня палата представляла політичну, наукову та іншу еліту держави. Але нині треба говорити не про це, а про те, чи готова наша політична система до двопалатного парламенту, і чи існують підвалини для його формування. І треба бути чесними: ця ідея в жодний спосіб не гармонізує ані з соціальними, ані з політичними потребами суспільства, оскільки в момент страшної політичної кризи говорити про подібні зміни безвідповідально.

Свого часу Сергій Рахманін у „Дзеркалі тижня” цитував Ющенка, де він говорив (натякаючи на Кучму), що той намагається змінити Конституцію України шляхом перенесення обговорення Основного Закону на референдумі і волею народу встановити потрібний йому порядок. І тоді Ющенко зазначав, що проведення референдуму - це пародія на демократію і що подібне нововведення відкине Україну набагато років назад. Але нині сам Ющенко говорить і про двопалатний парламент, і про зміни конституції на референдумі. І сьогодні вже його опоненти можуть зачитувати цитати Віктора Андрійовича і нагадувати про те, що колись він виступав проти подібних нововведень. Проте наразі його це навряд чи цікавить. Навіть, коли він доносить до суспільства правильні думки, сам ніколи їх не реалізує.

На жаль, нині Ющенко створив у державі антиконституційну систему. І це – не порожні слова. Візьміть хоча б голів адміністрацій, яких він призначає і знімає (хоча цю процедуру потрібно робити за поданням уряду). І можна констатувати, що Ющенко опосередковано примушує голів адміністрацій до того, аби вони виконали відповідні сигнали під час виборчого процесу і забезпечили йому потрібний результат. І його не цікавить той факт, що він порушив Конституцію, коли відрізав їх, як систему виконавчої влади, від уряду. А це хіба не злочин проти держави, особливо в умовах кризи? Або взяти хоча б такий факт: Ющенко фактично визнав, що уряд передав усі відповідні кошти на ліквідацію повені у Закарпатті, а на місцях вони були розкрадені. Але ж там його люди! І, можливо, крадійство – це система. Але це система у владі Ющенка! Та й як уряд може працювати, коли виконавча влада на місцях хоче виконує його розпорядження, а хоче- ні? І про що мова, коли деякі голови адміністрацій навіть не приїздять на наради в уряд? Тож тепер можна констатувати: подібні дії президента призвели до того, що на сьогоднішній день система влади розбалансована і не здатна нормально функціонувати. А тому, на фоні такого дисбалансу, пропонувати ідеї по створенню двопалатного парламенту і проведення референдумів - виглядає абсурдним. Хоча мені зрозуміло, чому Ющенко йде на подібні кроки.

Так (зробивши все, аби парламент став недієвим і йому не можна було довіряти), він звертався до депутатів з пропозиціями щодо внесення змін до закону про вибори, про внесення змін до Конституції і т.п. А тепер, у зверненні до суспільства, він може наголошувати на тому, що буцімто зробив все можливе для наведення ладу в державі, проте не дійшов згоди з депутатами, оскільки з ними неможливо працювати. Тож, як обраний народом президент, тепер має право звернутись до народу для того, аби громадяни через референдум допомогли йому встановити порядок.

Суспільство і не здогадується, що в певних політичних колах спеціально розробляється низка ходів, які повинні призвести до результату, який стане переконливим доказом того, що президент зробив все можливе, щоб навести лад у державі, проте не зміг досягти потрібного результату. А тому проведення референдуму – остання надія на порятунок держави від безладдя. Тож розмови про двопалатний парламент і референдум – це бажання досягти однієї мети – дискредитації уряду, парламенту та основних кандидатів на майбутнє президентське крісло в очах суспільства, і фактична підготовка до прийняття нової конституції. Мені здається, що зацікавлені особи ще запустять процес по зібранню підписів для проведення референдуму. І ще до виборів (які скоріш за все відбудуться у січні 2010 року) спробують змінити Конституцію під Ющенка. А потому, з тими повноваженнями, які передбачені вже у запропонованому Ющенко проекті Основного Закону (а таке і Кучмі не снилося), він зможе спокійно забезпечити собі ще один термін президентства. І все буде чесно. І міжнародні спостерігачі підтвердять, що вибори пройшли без особливих порушень. Та й про що мова, якщо той же Ющенко був обраний з порушенням закону. Адже насправді у 2004 році повинні були проводити не третій тур, а призначати нові вибори. Але усі пішли на те, що визнали його обрання. Тож я переконаний, що усі ідеї нинішнього президента щодо реформування системи влади і прийняття нової Конституції – це фрагменти певного політичного плану, який українське суспільство ще матиме можливість побачити.

- А як би ви прокоментували пропозиції політичних партій і президента щодо змін до Конституції України і як вони можуть позначитись на суспільстві?

- Зміни і доповнення до Конституції повинні вноситись так, як це передбачено законодавством. А Ющенко пропонує суспільству «нову редакцію» Основного Закону, а простіше – нову конституцію. І йому потрібно, аби було прийнято Конституцію саме в його «редакції». Тож він, посилаючись на рішення КС(16 квітня 2008 року) заявив, що проведення референдуму по прийняттю нової конституції є реальним. Але якщо подивитись на зміст цього рішення, то зрозуміло, що воно має абсолютно протилежну трактову. Завдячуючи цьому рішенню КС, свого часу була припинена робота національної конституційної комісії. Тоді було зупинено процес винесення обговорення Конституції на референдум.І Конституційний Суд, аби не було двозначних тлумачень, чітко визначив, що „у системному зв’язку частини другої статті 72 Конституції зі статею 5 Конституції України , де говориться про те, що джерелом влади є народв Україні, слід розуміти так: що народ, як носій суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, може реалізувати своє право на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою, своє виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України у порядку, який має бути визначений Конституцією і Законом України”. Проте час сплинув, і нині президент і його команда, мабуть, вважають, що це рішення КС вже усі забули, а Конституційний суд - мовчатиме. А тому і роблять спробу знову підняти це питання. Але я переконаний, що КС відреагує на подібні заяви, оскільки абсолютно чітко визначив, що, в принципі, можна вести мову про те, що народ, як суверен, може прийняти і нову конституцію, але в порядку, який має бути визначений у самій Конституції і законах. Треба внести зміни і в Закон „Про референдум”. Адже у квітні минулого року Конституційним Судом було підкреслено: звернути увагу ВР України, народних депутатів і президента України на необхідність ініціювання та приведення існуючого законодавства України з питань референдумів у відповідність до норм чинної Конституції. Адже в нашій державі ще й до сьогодні є дійсним закон„Про референдум” від 1992 року.

Саме через колізії в законі і не вдалося реалізувати результати референдуму 2000 року, проведеного за ініціативою Кучми, оскільки закон про референдум не був приведений у відповідності до Конституції, і в ній не було вказано, що прийняті результати референдуму є обов’язковими для впровадження. Тож довелося вносити зміни так, як це передбачено основним Законом – через голосування у Верховні Раді. А депутати взяли і - не проголосували за імплементування результатів референдуму в Конституцію.

От і виходить, що перш ніж провести референдум по новій конституції, треба додатково проводити ще два референдуми. Перший – щодо внесення змін у діючу Конституцію, а точніше – до першого, третього і тринадцятого розділів (якщо за це ще проголосує потрібна кількість депутатів). А вже потому проводити другий, на якому треба визначити - чи потрібна народу інша конституція (і це є обов’язковим, адже у 2002 році Конституційний Суд зазначив, що виносити на референдум питання щодо прийняття нової Конституції без попереднього проведення зазначеного референдуму не можна, оскільки цим ставиться під сумнів легітимність діючої Конституції). І лише після цього вже можна проводити референдум щодо прийняття нового Основного Закону. Але Ющенко хоче проігнорувати усі ці положення і провести лише один референдум задля затвердження придуманого ним опусу. Цинічним є те, що він робить спробу ввести суспільство в оману, заявляючи, що КС дозволив проводити такий референдум, коли насправді якраз навпаки – заборонив.

- Пане Вікторе, скажіть, будь-ласка, чому сьогодні деякі політики дедалі частіше говорять про обрання президента України у Парламенті, тоді як ще пять років тому ці депутати наголошували на тому, що обрання президента держави – прерогатива народу?

- Тоді був інший час. У 2004 році Ющенко йшов у президенти і був зацікавлений у тому, щоб президент обирався народом. А тому і виступав проти змін до Конституції, а також звинувачував Кучму у корупції і блюзнірстві. Нині ж - інший час. Проте я переконаний, що якщо до визначеного Конституцією терміну виборів президента не буде змінено Конституції, не завершено конституційну реформу, завдяки якій буде передбачено обрання президента парламентом, то українське суспільство після 2010 року отримає ті ж політичні конфлікти, з якими стикається нині. Тож я не маю сумніву, що краще було б основним гравцям (БЮТ і Партії Регіонів), відкинувши усі політичні амбіції, досягти консенсусу і таки провести зміни до Конституції щодо обрання президента в парламенті. І тоді б країна спокійно розвивалась у системі парламентсько-президентської республіки. А якщо цих змін не провести, то згодом усі знову стикатимуться з проявом тих самих конфліктів, які існують нині. Проте, незважаючи на те, що депутати декілька разів вже готові були обговорювати це питання,й до сьогодні вони не змогли дійти консенсусу у його вирішенні, намагаючись провести через парламент ті законопроекти, які мали б забезпечити їхнє безбідне існування протягом найближчих п’яти - десяти років після свого депутатства. Проте, якщо поглянути на наявну політичну ситуацію уважно, стане зрозумілим, що незважаючи на те, чи лишатимуться теперішні політики при владі, чи ні, їхне існування в українському політикумі буде дуже проблематичним, якщо вони не завершать конституційну реформу і не внесуть змін до Конституції стосовно того, аби президента обирати в парламенті.

- Пане Вікторе, з Вашої точки зору, чому в Україні нині працює не закон, а політична доцільність, і чи є в української держави шанс на те, що коли-небудь на її території запанує закон і верховенство права?

- Аморальності людей, які сьогодні наділені величезною владою, правовий нігілізм і відсутність правової культури в Україні – все це базується на відсутності механізму реальної відповідальності, яка може бути застосована до суб’єктів влади в реальному часі. Нині більшість суб’єктів влади переконані, що, незважаючи ні на що, згодом зможуть сховатися від покарання. Та я не виключаю, що через певний час суспільство притягне державних злочинців до відповідальності так, як це сталося з Піночетом. Хочеться вірити, аби ті зміни до Конституції (про які вже йшла мова) і прийняття низки змін до законодавства все ж створили реальну можливість застосування такого механізму.

Інтерв’ю вела Оксана КОТОМКІНА

Наступна стаття »



Комментарии

Комментарии отсутствуют. Возможно, ваш будет первым?

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

День Державного прапора України у районі проведення АТО пройшов відносно спокійно. З опівночі зафіксовано 4 випадки порушення перемир’я

подробнее

Опрос

Как Вы относитесь к лишению украинского гражданства Саакашвили?

pp
Конфликты и законы © 2008-2017.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.