mogno vse

Кримінально-процесуальний кодекс як документ порушення Конституції і прав людини

kpk new

 

Кримінально-процесуальний кодекс, прийнятий у протиконституційний спосіб (картками від більшості) все ж міг стати чимсь позитивним, змінивши нинішню ситуацію в країні, коли перевертні в погонах (а таких більшість, оскільки нині правоохоронні структури все більше нагадують ОПГ, аніж структуру по захисту суспільства) змушені були б змінювати своє ставлення до громадян. Проте, цього не сталося. Новий КПК перетворився на механізм тиску на суспільство, хоча в багатьох моментах має у своїй структурі і позитивні новації. «Конфлікти і закони» вже неодноразово писали про недоліки і плюси нового Кримінально-процесуальний кодексу, і нині, вже по сплину часу, коли цей документ почали застосовувати на практиці, знову повернулись до цього питання, поцікавившись у практикуючого юриста точкою зору на певні питання. Роман Титикало, як практикуючий адвокат АК "Правочин", погодився дати відповіді на деякі запитання, які, з точки зору редакції, нині хвилюють суспільство.


Пане Романе, у старому КПК у ст. 68 чітко було вказано, що неможливо у суді визнавати доказом показання з чужих слів. Якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. Старий КПК вказував, що не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невстановлене. Проте новий КПК подібне дозволяє. Такий підхід дозволяє обумовлювати людину і використовувати КПК для переслідування неугодних владі та залякування громадян. Але обумовлення – це порушення права людини на визнання її чесності, а також презумпції невинуватості.  Як виходити з подібного становища?

titikalo intervyu1Відповідно до статті 97 Кримінального процесуального кодексу України показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи. Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів. При прийнятті цього рішення суд зобов'язаний враховувати:

- значення пояснень і показань, у випадку їх правдивості, для з'ясування певної обставини і їх важливість для розуміння інших відомостей;

- інші докази щодо вищезазначених питань, які подавалися або можуть бути подані;

- обставини надання первинних пояснень, які викликають довіру щодо їх достовірності;

- переконливість відомостей щодо факту надання первинних пояснень;

- складність спростування пояснень, показань з чужих слів для сторони, проти якої вони спрямовані;

- співвідношення показань з чужих слів з інтересами особи, яка надала ці показання;

- можливість допиту особи, яка надала первинні пояснення, або причини неможливості такого допиту.

Суд має право визнати неможливим допит особи, якщо вона:

- відсутня під час судового засідання внаслідок смерті або через тяжку фізичну чи психічну хворобу;

- відмовляється давати показання в судовому засіданні, не підкоряючись вимозі суду дати показання;

- не прибуває на виклик до суду, а її місцезнаходження не було встановлено шляхом проведення необхідних заходів розшуку;

- перебуває за кордоном та відмовляється давати показання.

Також суд може визнати доказами показання з чужих слів, якщо сторони погоджуються визнати їх доказами. Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів, якщо підозрюваний, обвинувачений створив або сприяв створенню обставин, за яких особа не може бути допитана. Показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень частини 2 статті 97 Кримінального процесуального кодексу України.

У будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.

Вказана норма є недосконалою та дозволяє слідству та суду здійснювати кримінальне провадження, базуючись, в тому числі, на чутках та плітках.

На мою думку, її слід виключити з КПК, і необхідно відзначити, що в Верховній Раді України є відповідний законопроект Закону України "Про внесення зміни до Кримінального процесуального кодексу України (щодо виключення положень про визнання доказами показань з чужих слів)" від 28 січня 2013 року за N 2112, внесений народним депутатом України Г. Москалем.

Але порушенням Конституції можна вважати неможливість людини оскаржити у суді відкриття кримінальної справи як такої. За старим КПК це було певною гарантією захисту конституційних прав людини від протиправних дій правоохоронних органів. Сьогодні ж людина може і не знати, що проти неї відкрито кримінальну справу. Як Ви це прокоментуєте?

Автори КПК, розробляючи його, прагнули до припинення практики правоохоронців відмовляти в порушенні кримінальних справ майже по всіх отриманих заявах.

Необхідно відзначити, що при старому КПК 1960 року правоохоронці у більшості випадків відмовляли в порушені кримінальної справи, а порушували кримінальні справи чи за гроші чи тоді, коли вже дітися нікуди, але у підозрюваного завжди був варіант оскаржити постанову про порушення кримінальної справи до прокурора чи до суду.

На даний час правоохоронці заяви громадян та юридичних осіб про злочин вносять в Єдиний реєстр досудового розслідування, а потім доволі часто після формальної перевірки виносять постанови про закриття кримінального провадження, які вже необхідно оскаржувати до суду.

Але, дійсно, необхідно погодитись, що по сфабрикованій заяві про злочин буде проводитись перевірка відповідно до норм КПК з можливістю проведення слідчих дій – обшук, виїмка тощо.

Фактично, особа, яка підпаде під таку увагу, не може оскаржити постанову про порушення справи бо її в принципі немає!!!

Новий КПК запровадив таку норму, як донос. Причому, статті п.2 ч.5 ст.214 нового КПК не вимагають перевірки особи, яка цей донос зробила. Тож будь-хто може вигадати нісенітницю (а, можливо, і влада, якщо переслідує за погляди), і проти людини порушують кримінальну справу. Проте ніхто не несе відповідальності за неправдиві свідчення. Як це відобразиться на суспільстві і чи можливо протистояти такому явищу?

Відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК, слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.

Отже, новий КПК не містить такого виду документу, як донос, але слідчий чи прокурор вносять відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочинають розслідування після отримання заяви чи самостійного виявлення ознак злочину.

Фактично заявник не попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про злочин, а також слідчий та прокурор фактично не перевіряють, чи взагалі існує громадянин, який написав заяву – а можливо це вигаданий герой?!

Отже, питання є, але є і інша сторона медалі: чи громадянин має приходити в міліцію для встановлення його особи чи перевірки його стану психічного здоров’я для того, щоб міліція розглянула його заяву? Небайдужий громадянин згідно Конституції України має право, побачивши якесь порушення законів, про це повідомити правоохоронців, направивши листа по пошті чи подзвонити 102.

Отже, моя позиція така - міліція та прокуратура не має перевіряти особу, яка подає заяву про злочин, оскільки підставою кримінальної відповідальності є кримінальний проступок, а не заява громадянина, її взагалі може і не бути!

Проте, норми КПК порушують Конституцію України у розділах щодо недоторканості житла. Здається, що негласні слідчі (розшукові) дії суттєво обмежують конституційні права громадян на недоторканність особистого життя?

Негласні слідчі дії є у всіх країнах світу, і навіть у самих демократичних, а тому, на мою думку, їх заборонити було б не правильно.

До початку дії нового КПК також проводились негласні слідчі дії, але про них майже ніхто не повідомлявся, про їх результати повідомлялось підозрюваному у виключних випадках, вони проводились у відповідності до засекречених інструкцій.

На мою думку, новий КПК в даному питанні - це крок вперед, оскільки стаття 246 КПК України передбачає надання дозволу слідчого судді на проведення цих дій, а також, що дуже важливо, ст. 253 КПК передбачає повідомлення осіб, щодо яких проводилися негласні слідчі (розшукові) дії, про проведення таких дій.

До цього такої норми в чинному законодавстві не було!

КПК також суперечить вимогам ст. 22 Конституції України. А у Конституції вказано, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Проте новий КПК порушує права людини. Тож як бути, яка норма закону вища - Конституція чи КПК, і як можна захистити свої права?

Вважаю, що дана позиція не має юридичної перспективи, оскільки єдиним способом захисту права в даному випадку була б подача заяви до Конституційного суду України про визнання нового КПК неконституційним, але дана заява не буде мати перспективи, оскільки новий КПК лише встановлює нові правила гри – процедури, а норми матеріального права не змінилися.

Тобто, Конституційний суд України, скоріш всього, прийде до висновку, що новий КПК лише по новому врегулював певні суспільні відносини,  а не обмежив права громадян.

Та все ж антиконституційною нормою нового КПК, що прямо суперечить Конституції України, є і така - щодо права вільного вибору захисника. Та й Конституційний суд давав роз’яснення № 13-рп/2000 від 16.11.2000, у якому зазначив, що особа при захисті від обвинувачення вправі вибирати захисником своїх прав не тільки адвоката, а також і особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право захищати. Як би Ви це прокоментували?

А скажіть, будь-ласка, яким законом інші особи, крім адвокатів, наділені правом захищати громадян від кримінального переслідування?

Так звані фахівці в галузі права не обмежені в наданні правової допомоги у всіх провадженнях – цивільному, господарському, адміністративному, але в кримінальному процесі від рішення суду залежить занадто багато, а тому допуск до захисту в кримінальному процесі має бути обмеженим!

Необхідно відзначити, що у всіх демократичних державах захищати в кримінальному процесі має право обмежене коло осіб.

Працюючі на даний час в дисциплінарній палаті КМ КДКА, я побачив, що доволі багато аферистів в юридичній професії, які намагаються заробити на горі людей, і тому якщо не буде створено певних механізмів перевірки знань захисників  та притягнення їх до відповідальності, це може призвести до безладу та негативних наслідків, в першу чергу, для громадян.

Як можна відновити права людини, які тепер можуть вільно порушуватись згідно положення ч.3 ст. 233 нового КПК України, які регламентують можливість проведення обшуку у житлі чи іншому володінні особи без санкції суду з подальшим зверненням до суду після проведення обшуку?

Я б не був так категоричним і не використовував слово «вільно», все-таки є певні обмеження.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КПК України, ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якої метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.

Частина 3 в принципі не погано виписана: слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук, або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.

Що стосується відшкодування шкоди:

Відповідно до ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276 - 279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу.

Відповідно до п. 17 ч. 3 вказаної статті, підозрюваний, обвинувачений має право: вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися.

Крім того, відповідно до ст. 130 КПК, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

Також хочу звернути увагу, що в Україні діє Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до ст. 1 підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок в тому числі незаконного  проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно.

Я на початку своє професійної кар’єри працював юристом в органах Державного казначейства України та знаю, що в бюджеті кожний рік закладаються кошти на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями правоохоронцями та судом, і вони при прийняті окремого рішення суду сплачуються потерпілим.

Тобто, потерпілі мають подати позов до суду про стягнення з Державного бюджету завдані збитки і при наявності рішення суду про незаконне засудження чи обшук, справа залишається лише в розрахунку та обґрунтуванні розміру збитків.

Необхідно констатувати, що в Україні дуже мало людей звертаються за відшкодуванням шкоди, завданої правоохоронцями та судом, оскільки, по-перше, не знають цього права, а по-друге, раді тому, що вдалося вискочити з лещат правоохоронної системи і вже не до відшкодування збитків.

Негласні слідчі дії у нашій державі означають підкидання правоохоронцями будь-яких доказів, аж до зброї. Тож таке свавілля, що прописане у новому КПК, порушує права людини безпосередньо у презумпції невинуватості. Та й як суд може брати до уваги докази, які незрозуміло як вилучались? Як бути, ставити у квартирі відеокамери?

Відповідно до ст. 17 КПК, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Відповідно до ч. 3 вказаної статті, підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.

Отже, закон передбачає, що докази мають бути належними і в законі не написано, що їх можна підкидувати, але питання в іншому - як закон буде виконуватись і як суди будуть ставитись до явних фактів порушень правоохоронців.

На даний час важливо змінити ментальність суддів, більшість яких боїться виносити виправдальні вироки.

Норми ст. 53 КПК, 2012 повністю позбавляють підозрюваного (обвинуваченого) права вільного вибору захисника, що зокрема передбачено ст. 59 Конституції України…

На практиці хочу Вам сказати , все залежить від адвоката та самого клієнта, якщо адвокат не буде залишати свого клієнта та буде до нього через кордони міліції добиватися, а клієнт зі свого боку відмовиться давати покази без участі свого адвоката, то слідчий буде змушений запросити конкретного адвоката, якого просить підозрюваний.

Відповідно до ст. 48 КПК України, захисник може у будь-який момент бути залученим підозрюваним, обвинуваченим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого до участі у кримінальному провадженні. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані надати затриманій особі чи особі, яка тримається під вартою, допомогу у встановленні зв'язку із захисником або особами, які можуть запросити захисника, а також надати можливість використати засоби зв'язку для запрошення захисника. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані утримуватися від надання рекомендацій щодо залучення конкретного захисника.

Стаття 53 КПК дозволяє підозрюваному самостійно залучати іншого захисника, або слідчий відповідно до ст. 49 КПК звертається до органу (установи), уповноваженому законом на надання безоплатної правової допомоги, тобто до органів адвокатського самоврядування.

Отже, не слідчий призначає підозрюваному захисника і дана норма зовсім не порушує ст. 59 Конституції України.

Я хочу констатувати, що КПК є недосконалим, є багато складних моментів, але категорично займати позицію, що він повністю суперечить Конституції України, буде не правильним.



Комментарии

Комментарии отсутствуют. Возможно, ваш будет первым?

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Последние новости

Загалом, минулої доби, ворог провів 19 прицільних обстрілів. Унаслідок ворожого вогню загинув один український військовослужбовець, ще один оборонець був поранений

подробнее

Опрос

Что принесет Украине закон о реинтеграции Донбасса?

pp
Конфликты и законы © 2008-2018.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.