mogno vse

Визнання Голодомору: крок вперед, два кроки назад

Масово знищувати українців розпочав ще Ленін, аби навернути їх на шлях до комунізму. Справу «вождя світового пролетаріату» із несамовитим більшовицьким запалом продовжив Сталін. За влади Рад Україна тричі переживала голод: 1921-1923, 1932-1933 й 1946-1947 років. Найжахливіший Голодомор 1932-1933 років Верховна Рада України чотири роки тому визнала геноцидом українського народу, ухваливши відповідний закон.
 
«Регіонали» задумали змінити чинний документ, вилучивши з нього зловісне визначення «геноцид», що кидає тінь на радянську Москву. Народний депутат України, уродженець Челябінської області, етнічний росіянин Василь Кисельов зареєстрував у травні ц.р. законопроект №6427, у якому Голодомор 1932-1933 років перекваліфіковується з геноциду на «злочин тоталітарного режиму, трагедію Українського народу». Однак уже за три тижні «регіонал» передумав, запропонувавши новий варіант першої статті закону (№6427-2): «Голодомор 1932-1933 років в Україні є трагедією Українського народу». І все! Мовляв, це ніякий не «злочин» і «тоталітарного режиму» не було. Голодомор – просто «трагедія», на яку Український народ, вочевидь, наразився з власної волі. А немає «злочину», не буде й покарання.
 
Цікаво, що В. Кисельов обидва законопроекти супроводив фактично однією й тією само пояснювальною запискою на три сторінки. З другої лише випало ось це згадування про Сталіна, якого нині в Росії намагаються героїзувати: «Найбільш руйнівним для суспільства був Голодомор 1932-1933 років, який став наслідком злочинної політики сталінського режиму». Головними причинами голоду народний депутат називає примусову колективізацію й неврожай. На його думку, найбільше постраждав Південь України. Однак достеменно відомо, що Голодомор уразив передусім дві «столичні» області – Харківську й Київську, на котрі припадає більш як половина всієї кількості смертей.
 
 
В. Кисельов ставить у приклад українцям Росію й Казахстан, котрі не визнають голод на своїх територіях геноцидом, хоча й «не меншою мірою постраждали». Проте, за розрахунками російського історика В. Кондрашина, на Поволжі (п’ять нинішніх областей загальною площею 435 тисяч кв. км) від голоду померло 366 тисяч людей. Водночас УСРР за аналогічний період утратила 3 мільйони 941 тисячу душ, хоча до приєднання в 1939 році семи Західних областей її площа ледь перевищувала Поволжя й дорівнювала 450 тисячам кв. км.
3 мільйони 941 тисяча – саме стільки жертв Голодомору визнав у січні 2010 року Київський апеляційний суд, опираючись на дані науково-демографічної експертизи. Тоді ж було названо прізвища семи вищих керівників СРСР і УСРР, що вчинили геноцид, – Сталін (Джуґашвілі), Молотов (Скрябін), Каґанович, Постишев, Косіор, Чубар та Хатаєвич. Звісно, суд закрив кримінальну справу у зв’язку зі смертю обвинувачених. Відповідно до частини 1 статті 442 Кримінального кодексу України злочин геноциду карається позбавленням волі на строк від 10 до 15 років або довічним ув’язненням.
 
 
На переконання В. Кисельова, чинний Закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні» став компромісом політичних сил, а тому не має правового обґрунтування, зокрема суперечить Конвенції ООН 1948 року «Про попередження злочину геноциду й покарання за нього». Саме на підставі цього документа світ визнав геноцидом винищення вірмен у Туреччині в 1915-1918 роках і Голокост євреїв під час Другої світової війни.
 
«У публікаціях, особливо українських дослідників, іноді свідомо поширюється помилкова інформація, – пише народний депутат у пояснювальній записці. – Ряд фотодокументів, оприлюднених Службою безпеки України в 2009 році, виявилися фальшивими. СБУ була змушена визнати їх підробкою».
 
Дивина, але «регіонал» вважає, що запропоновані ним зміни до закону «сприятимуть підвищенню авторитету України на міжнародному рівні». Хто в це повірить? За наполяганням України Голодомор офіційно вже визнали геноцидом у 26 країнах світу; виходить, що після ухвалення поправок В. Кисельова вони муситимуть скасувати свої рішення.
 
 
І не треба пересмикувати факти, пане Кисельов, буцімто на українську біду зглянулися переважно країни Латинської Америки, бо й північноамериканські США й Канада також є у цьому списку. Так само Україну підтримали західноєвропейські Іспанія, Італія, Ватикан, а не лише держави Східної Європи, як ви пишете. Та й Австралія розташована не в Східній Європі і не належить до «деяких республік, що входили до складу СРСР», на рішення яких, вочевидь, не варто зважати, судячи із вашої пояснювальної записки. Де про Голодомор справді ще не висловилися на державному рівні, то це в Африці й Азії, бо там і свого лиха не бракує.
 
Утім, задній хід у ставленні до Голодомору Україна дала не з ініціативи народного депутата В. Кисельова: його законопроект з’явився рівно за місяць після виступу Президента Віктора Януковича на засіданні ПАРЄ в Страсбурзі, коли він від імені України несподівано заперечив необхідність визнати Голодомор геноцидом.
 
– Така заява ставить наших партнерів (на міжнародній арені. – Ред.) у незручне становище, свідчить, що Україна виступає непослідовним і непередбачуваним партнером. Гадаю, це навряд чи позитивно позначиться на міжнародній репутації країни, – всупереч В. Кисельову вважає директор міжнародних програм Центру Разумкова Михайло Пашков.
 
Згідно з даними опитування, проведеного 2010 року соціологічною групою «Рейтинг», Голодомор вважають геноцидом 60 відсотків громадян України. Геноцид 1932-1933 років також визнали Українська православна церква Київського й Московського патріархатів, Українська автокефальна православна церква, католицька церква, Константинопольська православна церква.
 
 
 
З-поміж мільйонів українців знайшовся громадянин, який намагається юридично оскаржити страсбурзьку заяву В. Януковича. 68-річний Володимир Волосюк, мешканець Хмельницького, попросив суд зобов’язати публічно вибачитися перед українським народом Президента, котрий своїми висловлюваннями на засіданні ПАРЄ «учинив акт наруги над знищеними у такий злочинний спосіб мільйонами людей». Скандально відомий Печерський суд відмовив у задоволенні позову до глави держави, а ось Апеляційний суд Києва повернув справу на повторний розгляд.
 
Своє ставлення до Голодомору В. Янукович виказав, щойно заступивши на посаду: з президентського сайту одразу зник розділ, присвячений пам’яті жертв 1932-1933 років. Приклад наслідували всі обласні держадміністрації. Нещодавно маятник раптом хитнувся в протилежний бік – розділ на сайт глави держави повернувся, однак у скороченому вигляді, зокрема з нього щезла «Національна книга пам’яті».
 
– Ми відновили розділ про Голодомор, щоб люди могли ознайомитися з минулим своєї країни. Але оновлюватися він не буде, оскільки тема добре вивчена, – пояснила заступник глави адміністрації Президента Ганна Герман.
 
Усі опитані нами науковці Інституту історії України вважають Голодомор 1932-1933 років геноцидом. Іншої думки – новопризначений голова Українського інституту національної пам’яті Валерій Солдатенко. «Ніхто, сидячи на троні, не приймав рішення про те, «як би мені заморити голодом українську націю», – зі знанням справи каже науковець, що впродовж 30 років вивчав теорію і практику марксизму-ленінізму. Він не виправдовує «злочинних методів колективізації та методів хлібозаготівель», але закликає враховувати, «в якому геополітичному положенні знаходилася країна в той час».
 
 
Такого жорстокого терору голодом, як на Україні, в інших регіонах СРСР не було. Конфісковували не лише зерно, а й усі запаси продовольства. Щоб селяни не втікали до сусідніх областей Російської РФСР, не вражених голодом, запровадили «харчову» блокаду України – силами внутрішніх військ і міліції. Водночас громадянам, які в’їжджали на територію України з Росії, заборонялося провозити харчі без дозволу держави. Доки селяни мали сили, вони влаштовували збройні повстання проти радянської влади. Однак боротьба скінчилася масовим мором і канібалізмом. Москва категорично відмовилась від продовольчої допомоги з-за кордону. Ухвалили «закон про п’ять колосків», за яким належало розстрілювати «розкрадачів соціалістичної власності». Хіба це не докази навмисності Голодомору? Слідом за геноцидом на українців спустили лінгвоцид, 1933 року утвердивши новий правопис, що значно уподібнив українську мову до російської.
 
Кажуть, смерть не обирає жертв за національною ознакою. Це направду так. Під час Голодомору люди гинули переважно в селах «основних хлібозаготівельних регіонів», де лютували так звані «надзвичайні хлібозаготівельні комісії». Основна ж маса сільського населення – звісно, українці. Тож порівняно небагато загинуло росіян і євреїв, адже вони жили передусім у містах, де діяла карткова система постачання продовольством.
 
Аби поповнити людські ресурси республіки, починаючи вже з 1932 року, на спустошені території України стали переселяти цілі колгоспи з російських губерній – новоприбулі обживали хати виморених голодом. Перепис населення 1937 року все одно виявив величезні втрати людності, тому його результатів не оприлюднили, а «несвідомих» організаторів перепису розстріляли.
 
Міністр освіти Дмитро Табачник пообіцяв викинути зі шкільних підручників «брєдятіну з гіперболізацією» про Голодомор, бо це «обман учнів і суспільства». З його ініціативи створять «спільний навчальний посібник для вчителів, у якому буде представлена точка зору істориків із Академій наук Росії й України». Тоді «учитель не зможе промивати голови школярам у відповідності зі своїми суб’єктивними поглядами».
 
 
Щоправда, 2003 року віце-прем’єр-міністр Д. Табачник у доповіді про Голодомор з трибуни Верховної Ради казав зовсім інше: «Ми мусимо донести до світу, що штучні голодомори радянської епохи були нашим українським Голокостом. Це був свідомий геноцид українського народу, який наклав свій безжальний відбиток на всю нашу історію, на національну самосвідомість».
 
Коли саме пан Табачник був щирим? Треба буде погадати на кавовій гущі. Утім, 2003 року народні депутати зважили на заклик Д. Табачника й проголосували за постанову, в якій уперше в історії України Голодомор було названо геноцидом. За кордоном такого висновку дійшли раніше – 1988 року, коли директор Комісії Конґресу США Джеймс Мейс представив свій звіт. До речі, В. Кисельов у пояснювальних записках до обох законопроектів про Голодомор плутає Мейса з Мейсоном – популярним літературним героєм класика детективного жанру Ерла Стенлі Ґарднера.
 
У контексті «регіональної» атаки на Голодомор символічного забарвлення набуває щорічна міжнародна акція Світового конґресу українців під гаслом «Не дамо згасити свічку пам’яті». Велику просвітницьку роботу виконує Меморіальний комплекс пам’яті жертв голодоморів у Києві – щодня сюди приходить близько тисячі відвідувачів. Вхід – вільний, екскурсії проводяться українською та іноземними мовами. Мало не всі залишають Залу пам’яті меморіалу враженими до глибини душі побаченим і почутим, зі сльозами на очах.
 
P.S. Автор висловлює подяку начальнику відділу пам’яті жертв голодоморів та Голокосту Українського інституту національної пам’яті Володимирові Тиліщаку за надані фотоматеріали 1932-1933 років.
 

Юрій ПОТАШНІЙ, журналіст



Комментарии

  +0 #1 UTC 29 нояб. 2010 г., 10:04:35
На мій погляд, дуже сильна і правильна стаття.

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Вже декілька днів поспіль бандити ведуть вогонь по наших позиціях без часових обмежень, використовуючи все частіше важке озброєння

подробнее

Опрос

Как Вы относитесь к лишению украинского гражданства Саакашвили?

pp
Конфликты и законы © 2008-2017.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.