​Офшорний ЗеЛєнін

Політика команди Зеленського з самого початку його обрання президентом стала суттєво відрізнятись не лише від навішаної на вуха локшини через серіал «Слуга народу», а й задекларованого самим Зеленським у своїй президентській програмі.

Перше, що він одразу порушив, це правило «свого з народу», коли заявив журналістам, що він нікому нічого не винний. Друге - розвів у країні непотизм куди ширший, ніж за часів Ющенка та януковича, коли любі друзі вирішували все; трете - повністю очолив корупцію, покриваючи як рекетирів у своїй партії, так і пересічних крадіїв, бандитів та порушників ДТП.

Та головне, що при цьому став кращим другом клептократів, котрим не лише надав пільги в усіх номінаціях користування державою, але й списання боргів та підвищення тарифів для громадян та бізнесу, - аби лишень задовольнити шалені апетити клептократичного бандитизму.

І от що дивно. З одного боку, влаштували джерело чорного кеш для оплати за голосування слугам народу від олігархів, перетворивши вчорашніх безробітних в нових корєйкіних, повністю облаштували ситуацію так, аби не заважати клептократам красти і отримувати прибутки та виводити з України гроші, а з іншого - почали розказувати про боротьбу з олігархами. І якось дивно було спостерігати, як суспільству постійно доводили, що відтепер бджоли будуть проти меду.

Тим не менш, когнітивного дисонансу Зеленський і його команда від таких протирічь не відчували. Навіть більше: увійшли в азарт і давай Конституцію ґвалтувати разом з регламентом Верховної Ради. І все заради боротьби з олігархами, котрі (такі пакості!) шкодять економіці країни. І ні, аби підняти всю силу Антимонопольного Комітету, котрий запропонував би розбити великі монополії на маленькі структурки, ні, щоб заборонити вивід грошей з країни та припинити схему роздачі грошей потрібним банкам для афери з ОВГЗ, ні, щоб повернути гроші з офшорів (а за рік з України виводиться до 90 мільярдів доларів), у Зеленського вирішили - легких шляхів не шукати і одразу врегулювати проблему олігархів пустим законом, вклавши у нього функції для РНБО, які Конституцією не передбачені.

А на цьому фоні з усіх боків лунали ленінські гасла, і самі слуги народу дедалі більше нагадували більшовиків 20 років минулого сторіччя.

І от Зеленський враз перетворився на ЗеЛєніна з лозунгом за все хороше, проти всього поганого, але за умови, що, по-перше, українці повинні ще потерпіти, а, по-друге, вони повинні прийняти правила Зеленського-Єрмака, що Зеленський буде при владі, поки там не виконає всього, що наобіцяв. А, зважаючи на те, що тільки дерева він саджає вже з літа цього року, щоб таки хоч когось посадити (бо все ж пообіцяв мільярд дерев за три роки), але, зважаючи на те, що самі ті постійно чи то зникають, чи то всихають, обіцянки можна виконувати безкінечно довго.

І так Зеленський увійшов у раж з тією боротьбою з олігархами, що (незважаючи на велику кількість запитів від журналістів) якось випадково прогавив появу фільму-розслідування «Офшор 95» - про офшорне життя найвеличнішого борця з офшорами та іншою неправедною діяльністю. А коли зрозумів, що прогавив, то нічого кращого не придумав, як одразу зірвати показ цього фільму.

Але так вже складається життя, що чим більше ти щось забороняєш, тим більше його хочуть подивитись. Ось так і тут сталося. Як не вмовляв телефоном директор Малої Опери Олексій Прасол не показувати кіно про президента, скільки не ховався за відключенням світла, а то й враз розпочатого ремонту, а фільм таки довелось показувати.

І тут з'ясувалось, що для Зеленського, як і для більшовиків, основна мета - це не лише захоплення влади і такими ж методами, а й ще любов до буржуазного комфорту. Тільки більшовики, по захопленню влади, просто в'їхали до будинків колишніх князів, а ЗеЛєнін, вже більш просунутий, він вже використовував офшори та купував руками Шефіра найдорожчу нерухомість Лондону. І не деінде, а саме напроти відомої Бейкер-стріт.

Звісно, офшори річ корисна. Ними користуються в Україні близько одного-п'яти відсотка населення: люди, котрі свого часу або захопили владу і були у ній, або були дотичні до неї і її формували, та певна кількість бізнесменів, яким пощастило зробити бізнес і сховати його в офшор, аби всякі януковичи віджати не змогли. Однак, одна річ, коли ти бізнесмен і змушений користуватись цим законним методом, аби захистити і гроші, і бізнес, інша, - коли ти сам є владою, і сам впливаєш на податкову систему країни. І ось тут, у другому варіанті, виходить, що такі особи, формуючи податкову політику країни, обкладаючи населення високими податками, свої кошти цими ж податками і за такими ж правилами обкладати не бажають, тобто демонструють і світу, і суспільству, що сплата податків - це доля людей «другого сорту», а от вони - люди з сорту першого.

Проте, якщо говорити про моральні якості представників влади відносно ухилення від сплати податків, то тут краще згадувати таких, як Тоні Блер, котрий теж (як і багато інших) став об'єктом розслідування Pandora Papers. Інша річ, якщо говорити про осіб, що потрапляють під такі розслідування, але гроші роблять в Україні.

Для більшості українських володільців офшорів такі податкові гавані це не лише втеча від оподаткування у власній країні, це ще й відмивання коштів, а також їх приховування, оскільки вони були за схемами виведені з бюджету країни, або ж надійшли до України кредитами міжнародних організацій. І тут знову: одна річ, коли бізнесмен ховає від оподаткування кошти, які заробив, а інша, коли чиновник ховає гроші, які вкрав, вважаючи це теж - заробітком.

Що ж стосовно Pandora Papers і Зеленського, то тут є нюанси. З одного боку, офшори 2012 року, тож зрозуміло, що зароблені чесними корпоративами гроші ховати від януковича, то було - святе. Але з іншого, розслідування Pandora Papers натякає, що через ці офшори пройшло сорок мільйонів від Коломойського, а точніше його афери з Приватбанком, а тут вже святістю пахне не дуже, бо, все ж, кошти в банк клали реальні фізичні люди, яких банально вирішили обікрасти. Ну і на додачу Pandora Papers продемонструвала світу і українцям, що Зеленський не лише не кращий за Порошенка, він ще й набагато гірший у питання нав'язування непотизму, бо у нього усюди на ключових місцях - тільки свої, одній й ті самі люди: біля СБУ - Баканов, перший помічник - Шефір, але ці ж самі особи охороняють і його офшори. Тобто: ЗеЛєнін біля себе тримає лише слухняних песиків, які знають, за яку інкрустовану кісточку вони служать.

І можна було б не згадувати про ті кляті офшори, що тягнуться від часів януковича, якби не декілька «але».

Перше «але»: Зеленський вже два роки при владі, і нині, коли Подоляк розказує «Бабелю», що не треба нічого говорити, бо про офшори все було відомо і все законно, виникає питання: а чого ж за ці два роки Зеленський не повернув ці кошти до України? Ну добре, при януковичу боялись, що відберуть бізнес, і була погана податкова політика. А сьогодні? Сьогодні Зеленський — президент. То що, нині така сама проблема? Саме тому Зеленський, Шефір, Баканов та родина Гетьманцевих тримають гроші в офшорах?

Чи вони сповідують правило, як і колишні можновладці, при якому людям без влади і впливу, та малому та середньому бізнесу - РРО, високі податки, постійне підняття зборів та акцизів, погіршення умов звітності та введення нових її видів, морока з податковими накладними та ПДВ, а от тим, хто при владі - низькі, а подекуди нульові податки, прості правила корпоративної звітності та управління, можливість приховати справжніх власників бізнесу в офшорах? То якось дивно таке сповідувати на тлі розпіареного Голобородька, голосившого в серіалі, що пільги, кортежі і дачі – на…?

Другим «але» можна вважати плідну діяльність певних осіб на великому крадівництві, і, наприклад, компанії «Онур Конструкціон Інтернешнл», яку рекомендував особисто Зеленський і яка, як виявилось, отримувала на «велике будівництво» великі підряди зі значною переплатою, що і спонукало у 2020 році НАБУ завітати до її офісу. А з іншого боку, якщо в «гугл» забити фразу: «Onur Construction International and Oman», то вийде, що ця структура з Оманом теж працювала. І, звісно, ні на що не натякаючи, просто треба згадати поїздку Зеленського до Оману. То де гарантія, що років через 5-10 ми не дізнаємось про офшори в Омані тих, хто сьогодні освоює кошти «великого будівництва»?

Однак, найбридкіше все ж те, що як Зеленський, так і Гетьманцев, пояснюючи грабіж українців через тарифи та підвищення податків, постійно прикриваються пенсіонерами, лікарями та вчителями, що ось той, хто не хоче платити (або, як «Громадське», навпаки, претендує на фінансування, яке йому належить за законом) - не враховує інтереси цих верств населення. Тим не менш, питання: а коли Зеленський і родина Гетьманцевих тримає гроші в офшорах, їх ці незахищені групи не хвилюють? Хвилюють лише, коли треба залізати до кишень українців, а коштами, які вони вважають своїми, вони з цим населенням ділитись не збираються і мук совісті не відчувають?

Звісно, офшори штука прикольна і вигідна, коли в обороті маєш знаааааачно більше, ніж середню заробітну плату, і змушений уникати оподаткування в країні, яка податки сприймає, як узаконений грабіж. Однак більшості українського населення така розкіш - не по кишені. Інша річ ті, хто при владі, при бюджеті, чи при олігархах. Такі люди, дивлячись на олігархів/клептократів, і собі думають: яжнелох, щоб в Україні податки платити, та й безпечніше гроші тримати за межами України. Але, після відкриття документів Pandora Papers, справа вже не в офшорах (до цього українці звикли), а в тому, що журналісти вголос сказали те, про що раніше люди лише по кутках шепотіли: а король наш - голий. Як тепер не викручуйся, а по факту виявилось, що Зеленський - особа з диктаторськими замашками більшовика, котра виявилась «голим королем», котрий видає за правду те, чого не існує, та є марнославною та обмеженою особою, яка не має тих чеснот, які собі вперто приписувала і приписує. І скоро йому, видко, пояснять, що не буває так, щоб боротись проти злодіїв, збагачуючись їхніми ж методами. Особливо, якщо почитати звіт аудиторів ЄС про боротьбу з українською корупцією, яка, як видко зі звіту, так і лишилась фікцією, бо куди вигідніше її очолювати, ніж знищувати.

Роксолана МАЙ, «Конфлікти і закони»

Фотоколаж «Конфлікти і закони»