​Німці запитали українського президента, чому він готовий віддати так багато у Мінську

У сьогоднішньому світі нічого не лишається конфіденційним, і розмови, які я мав протягом останніх двох місяців, змушують подивитись на підписання президентом Порошенком других Мінських угод під іншим кутом. Українці полюбляють звинувачувати у своїх бідах інших, не зважаючи на поведінку власних клептократичних «еліт».

У 2009 році радник президента з питань національної безпеки Володимир Горбулін сказав послу США в Україні, що «в Києві два російські посольства, і в одному з них говорять німецькою мовою». Сергій Лещенко, у свою чергу, написав, що «Київ у якомусь сенсі піддався тиску Берліна: тоді канцлер Ангела Меркель остерігалась, що американці підірвуть ексклюзив Німеччини в ролі європейського лідера».

Два абсолютно різні джерела розповіли мені однакову історію про Порошенка в Мінську в лютому 2015 року. Ці історії походять від німецьких дипломатів, які згодом переповіли їх німецькому й українському експертам.

Німецький експерт сказав мені таке: «В Україні переконані в тому, що Німеччина і Франція натиснули на Порошенка, аби той підписав Мінськ-2. Водночас люди з офісу німецького канцлера прямо говорять, що Меркель застерігала Порошенка не підписувати ці угоди, однак він їх підписав».

Український експерт, натомість, повідомив мені, що під час переговорів у Мінську Меркель покликала Порошенка і запитала його: «Пане президенте, чи ви віддаєте не занадто багато?»

Ця інформація проливає зовсім інше світло на переговори довкола Мінську-2. Піарники з президентської адміністрації розкручували міф про те, що Порошенко був змушений підписати невигідні Мінські угоди під тиском Німеччини і Франції. Згідно з цією інтерпретацією, Німеччина і Франція змовились із Росією, аби зламати Україну.

Хоча русофільські тенденції в Німеччині безумовно існують (зокрема серед соціал-демократів, крайніх лівих і правих націонал-популістів), слід віддати Меркель належне за те, що вона очолила кампанію за впровадження санкцій серед країн ЄС. Меркель почувається зрадженою путіним, який постійно брехав їй (і всім іншим).

Німеччина також стоїть перед унікальною загрозою з боку путінської агресії проти європейської системи безпеки, створеної після 1991 року. Німеччина – єдина з країн Осі (не Австрія, Італія чи Японія), яка спокутувала своє нацистське минуле і через нього боїться будувати сильну націю. Натомість, німецька ідентичність розчинилась у ЄС.

Німецькому підходу зараз загрожує кремлівська агресія проти європейської структури безпеки та підтримка путіним антиєвропейських націонал-популістів і неонацистів.

Якщо Меркель програє наступні вибори в Німеччині і до влади прийдуть соціал-демократи, Німеччина більше не зможе підтримувати санкції. Це повністю їх зруйнує. Німецький уряд соціал-демократів, як свідчить приклад агента «Газпрому» Герхарда Шрьодера, буде значно більш русофільським. Шрьодер є добрим другом путіна.

Існує чотири можливі причини того, чому Порошенко підписав жахливі Мінські угоди в лютому 2015-го.

По-перше, український головнокомандувач міг просто виявитися боягузом і запанікувати перед обличчям військової загрози Росії. Однак він не мав підстав для цього, адже у військовому плані Україна торік була в кращій позиції, ніж у 2014-му. Українські кіборги захищали Донецький аеропорт від шалених атак, у той час як під час битви за Дебальцеве звідти змогла вийти більшість українських військових - на відміну від облоги Іловайську позаторік.

Російські тактичні групи, що вторглися до України в 2015 році, аби підтримати сепаратистів, були легкими мішенями для авіації. Однак Україна так і не використала свої (хоч і слабкі) повітряні сили.

Другий фактор, тісно пов'язаний із першим, полягає в радянській зневажливій манері, з якою українські «еліти» ставляться до власного народу. Попри те, що Україна пережила дві революції за одне десятиліття, її «еліти» не змінили своє зверхнє ставлення до власних громадян і так само їх не поважають. Вони продовжують грати з правилами, а не за правилами, уникати відповідальності та залишатися над законом. Таке ставлення переважатиме серед них доти, поки представники «еліт» не потраплять до в'язниці і не почнуть поводитися по-іншому, побоюючись власних громадян і рівності усіх перед законом.

Презирливе і зневажливе ставлення «еліт» до українських громадян виливається і в недовіру до солдатів, добровольців та волонтерів. Саме цим можна пояснити применшення Порошенком ролі добровольців у подіях 2014 року, за яке його піддали жорсткій критиці.

По-третє, Порошенко, вочевидь, підійшов до Мінську-2 так само, як це роблять усі олігархи та пострадянські лідери – як правовий нігіліст. Згадаймо тисячі документів, які підписували на засіданнях країн СНД і потім ніколи не виконували.

Тут можна побачити наївність і Заходу, і команди президента. «Freedom House» визначає росію як консолідований авторитарний режим, у якому відсутнє верховенство права. Єдиним законом у росії є путін, а головним кримінальним авторитетом – кремль. Чи можна собі уявити, що путін – мафіозний дон – виконуватиме будь-яку угоду, яку підписав, після того як він розтоптав Будапештський меморандум, міждержавний українсько-російський договір і численні міжнародні угоди, анексувавши Крим і вторгнувшись на Донбас?

Четверте можливе пояснення полягає в тому, що Порошенко ніколи не планував виконувати Мінськ-2. Цей документ має сумнівну юридичну силу, оскільки не був ратифікований Верховною Радою і не має ніякого юридичного статусу в українському законодавстві. Не збираючись його підписувати чи передавати на ратифікацію до парламенту, Порошенко підтвердив свій правовий нігілізм.

Ми напевне знаємо одне – у лютому 2015 року Порошенко запанікував і підписав другі Мінські угоди. Ми також знаємо, що німці вважають, що Порошенко згодився на надто великі поступки і міг виторговувати кращу угоду. Чому він вчинив саме так і хто ще, окрім головнокомандувача, відповідальний за те, що дав йому таку пораду?

Українці повинні вирішити, чи є він боягуз? Зрадник? Або просто некомпетентний головнокомандувач?

Тарас Кузьо, Gazeta.ua

Фото hyser.com.ua