​«Неупередженість» судді Машкевич: головний доказ викликає запитання, але суд це не бентежить

Хоч як подивись, а складається стійке враження, що в Україні судді поділяються на три категорії: ті, що «в курсі», ті, що «в долі» і такі, як суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області Віталій Володимирович Ковтуненко - судді, які своєю роботою справді заслужили звернення «Ваша честь». Саме останнім працювати найважче, адже справжня незалежність судді в Україні має дуже високу ціну.

Зовсім інше враження залишає суддя Голосіївського районного суду м. Києва Катерина Машкевич. До якої саме з перших двох категорій її можна було б віднести, стверджувати важко. Утім, після її процесуальної поведінки під час розгляду у Голосіївському районному суді м. Києва справи про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини та подальшої ухвали про самовідвід складається враження, що вона опинилася у становищі тієї самої мавпи зі старого анекдоту, яка ніяк не могла визначитися: «мені до розумних чи до красивих?». Адже спочатку суддя двічі офіційно констатує відсутність будь-яких законних підстав для свого відводу, потім окремо зазначає, що таких підстав немає і для самовідводу, а вже після цього... задовольняє власний самовідвід. І якщо переформулювати ухвалу К.Машкевич про самовідвід, її можна сформулювати таким реченням: «я двічі офіційно постановила, що відводити мене немає підстав. Потім офіційно встановила, що і самовідводитися підстав немає, але після цього офіційно задовольнила власний самовідвід».

Однак, що суддя К.Машкевич точно знає і чого не вказала в ухвалі, так це те, що сумніви щодо неупередженості судді у правонаступника позивача виникли не після якогось одного окремого процесуального рішення, а після сукупності дій суду, які послідовно обмежували можливість сторони позивача.

То чи була суддя К.Машкевич об’єктивною? Читач зможе самостійно зробити висновок, просто уважно прочитавши нижче викладені факти.

У 2021 році Вадим М. вирішив остаточно поставити крапку в історії зі своєю колишньою пасією та її дитиною, батьківство щодо якої він категорично заперечував. Для цього він звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом про виключення відомостей про себе як батька з актового запису про народження.

Судовий процес тривав майже два роки. У лютому 2022 року Вадим М. добровільно став на захист України та пішов на фронт, а у 2023 році Голосіївський районний суд м. Києва ухвалив заочне рішення на його користь, задовольнивши позов про виключення відомостей про нього як батька з актового запису про народження дитини.

При цьому хочеться ще раз наголосити: саме чоловік у 2021 році подав позов, бо сьогодні, після його загибелі 20 грудня 2024 року, сторона відповідача робить спробу висувати претензії саме дружині загиблого, котра, ставши правонаступником, просто виконує волю загиблого чоловіка.

Причина виграного процесу була очевидною: колишня пасія (назвемо її мадам Г.), будучи належним чином повідомленою судом про необхідність проведення молекулярно-генетичної експертизи, двічі не з’явилася до експертної установи та двічі не привела свою дитину для відбору біологічних зразків. Саме ДНК-експертиза повинна була остаточно підтвердити або спростувати походження дитини, однак відповідачка свідомо ухилилася від її проведення. При цьому жодних сумнівів щодо її обізнаності про судовий процес не існувало. У розпорядженні редакції є листування, в якому мадам Г., звертаючись до Вадима М. з приводу судових повісток, написала: «Повісткою обітрися в місці, де ти…» Цими повідомленнями вона визнавала, що знала про судові виклики та свідомо їх ігнорувала. Більше того, після ухвалення заочного рішення вона ще й сплатила судовий збір, що також свідчить про її повну обізнаність із перебігом справи та правовими наслідками судового розгляду.

Однак далі почали відбуватися події, які викликають більше запитань, ніж надають відповідей. Попри набрання рішення законної сили, Голосіївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану м. Києва не виконав рішення суду та не вніс відповідні зміни до Державного реєстру актів цивільного стану. Однак ані Вадим М. , ані його дружина про це – навіть не здогадувались. Про те, що Голосіївський ДРАЦС не виконав рішення суду 2023 року і не вніс відповідних змін до державного реєстру, дружина Вадима М. дізналася лише після загибелі чоловіка. Водночас залишалося відкритим головне питання: як представникам мадам Г. вдалося поновити процесуальні строки, які на той момент були давно пропущені? Адже будь-який адвокат підтвердить: у цивільному процесі України це одна з найскладніших дій, яка на практиці вкрай рідко завершується успіхом. Саме тому те, наскільки легко у цій справі було поновлено строки, викликає не лише подив, а й багато запитань.

А вже 10 грудня 2024 року суддя Голосіївського районного суду м. Києва К.Машкевич задовольнила цю заяву та… скасувала заочне рішення. При цьому судове засідання відбулося лише… за участю однієї сторони. Представника позивача (адвоката Вадима М.) до участі в засіданні не підключили, а сама ухвала оскарженню не підлягала. Цікаво, правда? І це за умови, що станом на грудень 2024 року вже діяла норма п. 2 ч. 1 ст.251 ЦПК України, котра встановлює імперативний обов’язок суду (не право і бажання судді на власний розсуд приймати рішення, а вимога до суду щодо безумовного виконання закону). Якщо простими словами, то якби Вадим М. подав клопотання про зупинку провадження, то у судді Машкевич не було б вибору - зупиняти провадження чи ні, вона була б зобов’язана це зробити. Проте у Вадима М. не було можливості заявити клопотання про обов’язкове зупинення провадження у зв’язку з проходженням військової служби. Можливо, тому адвоката і не підключили? Фактично, суддя К.Машкевич, не підключивши адвоката Вадима М., позбавила військового будь-якої можливості захистити свої права. І саме з цього моменту й розпочалася історія, яка згодом перетворилася на низку подій із сумнівними експертизами, дивними процесуальними рішеннями, відкритими кримінальними провадженнями та питаннями, відповіді на які вже надаватимуть правоохоронні органи.

Як вже зазначалось вище, 10 грудня 2024 року суддя Голосіївського районного суду м. Києва К.Машкевич відміняє заочне рішення, а 20 грудня 2024 року – Вадим М. поклав голову у Курській області. На той час його законна дружина була переконана, що питання батьківства остаточно вирішене, оскільки ще у 2023 році чоловік виграв судову справу, а рішення набрало законної сили. Саме тому вона навіть не могла припустити, що за її спиною розпочався процес, котрий переріс у справжню детективну історію.

Як стало зрозумілим вже у 2025 році, сторона мадам Г. вирішила використати в своїх інтересах бездіяльність Голосіївського відділу ДРАЦС у м. Києві, який і не виконав рішення суду та не вніс змін до актового запису про народження дитини. Через це, незважаючи на рішення суду про виключення з батьківства, у державних реєстрах Вадим М. і надалі значився батьком. Саме ця службова бездіяльність і створила юридичний прецедент для подальших шахрайських дій, спрямованих як на оформлення спадщини, так і претензій на одноразову грошову допомогу та інших майнових прав так, ніби судового рішення від 2023 року взагалі ніколи не існувало.

І тут розпочинається найцікавіше: взявши ухвалу про скасування рішення, отримавши від Обухівського РТЦК та СП документи, що були видані безпосередньо на ім’я законної дружини (але які без її згоди передані адвокатам мадам Г.), сторона Мадам Г. розпочинає оформлення як документів на ОГД, так і оформлення спадкових прав від імені дитини. І як вказано в документі нотаріуса, дитина претендує на все майно Вадима М., де б воно не знаходилося та з чого б не складалось.

Правда, цікаво? А скажіть, а як би розвивалась ситуація, аби чоловік був би живим? Так, суддя К.Машкевич скасувала заочне рішення. Але ж ухвала про скасування заочного рішення не встановлює батьківство і не підтверджує його. Вона лише означає, що справа починає розглядатися заново. До ухвалення нового рішення судом питання про походження дитини залишається спірним. А згідно з законодавством, виключення або підтвердження батьківства може бути встановлене лише виключно рішенням суду, ухваленим після розгляду справи по суті. Саме тому виникає закономірне питання: чи змогла б мадам Г., якби Вадим М. був живий, лише на підставі ухвали про скасування заочного рішення оформлювати документи на його майно, претендувати на якусь грошову виплату від чоловіка, розпоряджатися його документами або заявляти про безспірний статус своєї дитини як сина того чоловіка? Очевидно, що ні. Адже сам Вадим М., аби був живим, продовжував би заперечувати своє батьківство, а судовий спір залишався б невирішеним.

Але сторона мадам Г. обрала іншу тактику. Вона почала діяти так, ніби рішення суду 2023 року взагалі ніколи не існувало, ніби Вадим М. не оспорював своє батьківство протягом кількох років, не ініціював ДНК-експертизу і ніколи не отримував судового рішення на свою користь. І саме на такому підході й будувались подальші дії сторони відповідача щодо оформлення спадкових прав, отримання одноразової грошової допомоги та використання документів загиблого військовослужбовця.

Після загибелі Вадима М. його законна дружина звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва із заявою про залучення її до участі у справі як процесуального правонаступника. До цього її спонукали події, які почали розгортатися вже після смерті її чоловіка. Спочатку для неї стало шоком, що заочне рішення про виключення відомостей про батьківство не було внесено до реєстру Голосіївським відділом ДРАЦС м. Києва, а на дитину, яку її чоловік не визнавав, почали оформлюватися спадкові права так, ніби Вадим М. ніколи не звертався до суду, не вимагав проведення ДНК-експертизи, не доводив відсутність свого батьківства та не отримував судового рішення на свою користь. Іншими словами, дружині загиблого давали зрозуміти, що усі попередні судові події - проігноровано. Але що її найбільше шокувало, так це те, що, коли вона вирішила в суді заявити своє процесуальне правонаступництво після загиблого чоловіка, то суддя Голосіївського районного суду м. Києва Катерина Машкевич звернулася до неї зі словами: «Не ходіть, вам тут нічого не світить».

Попри таке ставлення, дружина Вадима М. не збиралась відмовлятись від захисту прав свого чоловіка, а після подання відповідних процесуальних документів та наполяганні адвоката, суд був змушений визнати її процесуальним правонаступником загиблого військовослужбовця.

Саме з цього моменту розгляд справи фактично почав змінюватися, оскільки дружина загиблого, як новий учасник процесу, першочергово почала вимагати проведення ДНК експертизи. Однак, хоч 18 березня 2025 року Голосіївський районний суд м. Києва і визнав дружину Вадима М. правонаступницею загиблого позивача, та одночасно… зупинив провадження у справі до вступу всіх правонаступників. І хоча адвокатом дружини і було подано апеляційну скаргу на ухвалу про зупинення провадження, Київський апеляційний суд залишив цю скаргу без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду - без змін. Тож ухвала набрала законної сили та оскарженню не підлягала.

Проте 23 липня 2025 року до суду надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, а вже 29 липня суд відновив її розгляд і призначив судове засідання на 22 жовтня 2025 року. Саме тоді було ухвалено рішення про призначення молекулярно-генетичної (ДНК) експертизи.

Щоправда, треба звернути увагу читача ще на один момент: після ознайомлення офіційної дружини загиблого з матеріалами, на підставі яких Міністерством оборони розглядалося питання призначення одноразової грошової допомоги, жінка виявила доволі дивну обставину: попри те, що вона особисто подавала окремий пакет документів як законна дружина загиблого військовослужбовця, у матеріалах, що подані були до комісії її практично відсутні, а пакет сформовано на підставі документів, що були подані щодо особи, яку її чоловік своїм сином не визнавав. При цьому серед поданих документів лише окремі документи належали до тих, які подавала вона, тоді як основний масив документації було сформовано на підставі документів, поданих в інтересах сина мадам Г.

Не менш дивним було і оформлення самого протоколу засідання комісії МОУ з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою ОГД та компенсаційних сум: так особу псевдо-сина було ідентифіковано із зазначенням його прізвища, тоді як щодо законної дружини у документах зазначалося лише слово «дружина» без прізвища. Хоча син мадам Г. ніколи не входив до сім’ї жінки та Вадима М. Проте її повні анкетні дані були винесені до приміток в доповіді Київського обласного ТЦК та СП. Чому? Невідомо. А от примітки щодо сина мадам Г. та судового процесу, що відбувається, у документах не виявилось. І справді: а навіщо згадувати про виграний Вадимом М. у 2023 році суд, про скасування ухвалою, та факт розгляду справи з початку? Це ж якось не комільфо, зробити приміточку, що дитиночка не може претендувати на виплату, поки не буде рішення суду! Ну і що теж цікаво - весь пакет документів тримався не на оригіналі свідоцтва про смерть, що подавалось дружиною, а на дублікаті, котре незаконно було отримано мадам Г. у Дніпровському відділі ДРАЦС м. Києва. І ось тут – теж нюанс: у країні купа випадків, коли люди, котрі мають право отримати дублікат документу, наприклад, щодо померлого чоловіка, чи його матері – не можуть цього зробити. А у випадку мадам Г. усі двері бюрократичного апарату України перед нею – відкриті.

Саме такий спосіб формування документів, коли весь пакет фактично побудований навколо документів, поданих в інтересах сина мадам Г., а документи законної дружини використані лише фрагментарно, і двох різних осіб об’єднано до одного пакету, породив у вдови Вадима М. підозру, що початковий задум схеми був значно масштабнішим. Адже офіційний шлюб між Вадимом М. та нею було укладений у 2022 році безпосередньо у військовій частині (хоча фактично вони проживали однією сім’єю ще з 2016 року). Коли ж з’ясувалося, що через бездіяльність Голосіївського ДРАЦС у державному реєстрі Вадим М. продовжує значитися батьком дитини, а рішення суду про виключення відомостей про батьківство так і не було виконано, виходить, що цими обставинами і вирішили скористатися зацікавлені. За такого розвитку подій достатньо було лише домогтися скасування шлюбу із законною дружиною, легалізувати статус дитини, яку сам Вадим М. за життя категорично не визнавав, а далі вже формувати зовсім іншу юридичну конструкцію щодо кола осіб, які і претендують на спадщину та одноразову грошову допомогу.

Після останнього судового засідання 30.07.2026 р. ця підозра лише посилилася. Влаштовуючи скандал у коридорі суду, мадам Г. раптом почала заявляти, що вона нібито... розписувалася з Вадимом М. чи то у Голосіївському суді, чи то у відділі ДРАЦС. Зі сторони подібне сприймалось настільки абсурдно, що виникла підозра: людині підказали, що саме потрібно сказати, але забули пояснити - коли і за яких обставин це потрібно озвучувати. Особливо кумедно це звучало на тлі матеріалів самої справи, де зберігаються її ж повідомлення Вадиму М. від вересня 2022 року із фразою: «Повісткою обітрися в місці, де ти…», що підтверджує її обізнаність про судовий процес та конфлікт між ними. А вже в коридорі суду та сама людина емоційно переконувала присутніх, що після початку повномасштабного вторгнення, тобто наприкінці лютого 2022 року, Вадим М. нібито приїздив саме до неї. Тож, слухаючи потік взаємовиключних тверджень Мадам Г., мимоволі виникало бажання запитати у неї: «а не бажаєте ознайомитись з матеріалами справи, аби хоч брехня була схожа на логічну?»

Чи планувався саме такий сценарій, що описано вище, чи ні, повинно встановити слідство. Однак саме після аналізу всіх документів навіть у правоохоронців виникло закономірне запитання: хто і чому настільки активно супроводжував та прикривав інтереси мадам Г.?

Однак повернемось до судових засідань. Проведення судової молекулярно-генетичної експертизи суд доручив Київському відділенню Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса». При цьому, згідно законодавства, проведення експертизи здійснюється лише після оплати послуги стороною, котра заявила відповідне клопотання. Законна дружина Вадима М. оплатила вартість експертизи лише 27 грудня 2025 року. Одночасно вона письмово звернулася до експертної установи з проханням долучити її до проведення дослідження після призначення дати про ведення цієї експертизи, оскільки, як учасник справи, вона мала право бути присутньою під час відбору біологічних зразків у дитини та контролювати дотримання процедури. Протягом січня 2026 року між удовою та експертною установою тривало листування. Вона неодноразово наголошувала на необхідності дотримання її процесуальних прав та вимагала свого залучення до процедури взяття зразків. Експертна установа у відповідь вправно відписувалась на її листи, однак жодного разу не повідомила дружині Вадима М. що, як з’ясувалось вже пізніше, експертизу вже начебто проведено ще у грудні 2025 року!

Лише 06 лютого 2026 року, під час судового засідання, вдова вперше почула від представника відповідача - адвоката І.Ю.Скрибки, що молекулярно-генетичне дослідження вже відбулося. Більше того, у судовому засіданні він повідомив, що воно проводилося або 19 або 23 грудня 2025 року. Проте згодом, коли дружина Вадима М. отримала безпосередньо експертний висновок, з’ясувалося, що у ньому взагалі зазначена інша дата - 18 грудня 2025 року.

Саме з цього моменту починаються питання, які суд в особі судді К.Машкевич слухати чомусь зовсім не збирався. Якщо вірити даті, зазначеній у висновку, то експертиза була проведена за дев’ять днів до її офіційної оплати. Якщо ж вірити словам представника відповідача у суді, то 19–23 грудня, але все одно до моменту внесення коштів. Але найцікавіше навіть не це. Протягом цілого місяця експертна установа офіційно листувалася із законною дружиною загиблого військовослужбовця, відповідала на її звернення, роз’яснювала окремі процесуальні питання, однак жодного разу не повідомила, що дослідження вже, начебто, проведено, а біологічні зразки відібрані. І нині складається враження, що у січні 2026 року, коли установа листувалась з удовою, у цій установі ще самі не знали, що у них там у грудні хтось здав експертизу ДНК. Але про це – пізніше, а от на січень 2026 року вдова була переконана, що 06 лютого 2026 року відбудеться лише призначення дати проведення експертизи, а не її повідомлять вже про факт проведення.

Згодом з’явилися й інші, не менш дивні обставини. Варто було лише уважно прочитати висновок за підписом експерта О.О.Бернадської, як виникло значно більше питань, ніж відповідей.

Щоправда, треба зробити ремарку: відчуваючи щось незрозуміле, що схоже на шахрайство, дружина Вадима М. провела паралельні експертизи з його двох зубних щіток в іншій експертній установі. Тож, коли сторона правонаступника нарешті отримала можливість ознайомитися з висновком експерта О.Бернадської, здивування швидко змінилося відвертим шоком. З’ясувалося, що у висновку не лише відверті помилки, а й відверта фальсифікація.

Насамперед треба зазначити, що адвокат законної дружини Вадима М. отримав офіційну відповідь від ДСУ «Чернігівське обласне бюро судово-медичної експертизи», в якій було зазначено, що до ННЦ «Інститут судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса» було передано флакон крові та фрагмент ребра зліва загиблого військовослужбовця. Однак у самому висновку експерта О.Бернадської вказано зовсім інший об’єкт дослідження – фрагмент марлевого бинта повністю просоченого речовиною бурого кольору. Жодних пояснень, яким чином частина ребра та флакон крові перетворилися на марлю з бурою речовиною, у матеріалах експертизи не містилося.

Згодом виникла ще одна обставина, яка поставила під сумнів достовірність самого дослідження. Незалежне молекулярно-генетичне дослідження, проведене в іншій спеціалізованій лабораторії, продемонструвало ДНК-профіль, який не співпадав із тим генетичним профілем, що був наведений у висновку експерта О.Бернадської. Тобто, фактично йшлося вже не про окрему технічну помилку чи неточність, а про існування двох різних генетичних профілів однієї й тієї ж особи.

Але й це був лише початок. Під час подальшого вивчення цього дивного документа під назвою «висновок» були виявлені суперечності щодо дат проведення експертизи, дати її фактичної оплати, способу транспортування біологічних зразків, що потребують, як мінімум, дотримання спеціального температурного режиму зберігання (які йшли чомусь Укпоштою аж 23 дні), відсутності документів, які підтверджують безперервний ланцюг їх зберігання та передачі (chain of custody), відсутність у висновку первинних молекулярно-генетичних даних (електроферограм, піків STR-аналізу, RFU-значень), а також інших матеріалів, без яких перевірити правильність зроблених експертом висновків є неможливим. Саме сукупність цих обставин і стала підставою для відкриття кримінального провадження за фактом можливого підроблення цього експертного висновку. І звісно, про відкриття кримінального провадження було повідомлено і суддю Голосіївського районного суду м. Києва – К.Машкевич. Адже тільки факт заповнення офіційної FTA-карти доводив: цей документ заповнював не експерт, оскільки FTA-карта, котра додана до висновку, містить взаємовиключні анкетні дані особи, коли у графі «Prénom(s)» ( що перекладається як «ім’я») стоїть дата народження, а у графі «Date de naissance» ( що з французької перекладається як «дата народження») зазначено іншу дату - «18.12.25», тобто… дату, коли, начебто, проводили експертизу. Чи міг справжній експерт не знати, як заповнюється FTA-карта? Це питання було детально викладене у клопотанні сторони дружини Вадима М., яке суддя Катерина Машкевич отримала ще до останнього судового засідання. Разом із цим, суду були наведені й інші численні невідповідності, які ставили під сумнів не окремі висновки експерта, а саму достовірність цього експертного висновку.

Якою повинна бути реакція неупередженого суду, якщо йому повідомляють про можливу фальсифікацію ключового доказу у справі? Насамперед - забезпечити всебічну перевірку таких доводів, витребувати первинні матеріали дослідження, допитати експерта, а за наявності достатніх підстав, ще й повідомити правоохоронні органи про можливі ознаки кримінального правопорушення. Адже суд не може заплющувати очі на обставини, які можуть свідчити про використання підробленого доказу! Чи може? А що ж робить суд в особі судді Катерини Машкевич? А суд протокольними ухвалами відмовляє у всіх клопотаннях, поданих від дружини Вадима М. Не менш показовою була і позиція судді К.Машкевич щодо залучення до справи Міністерства оборони України. Сторона дружини Вадима М. неодноразово наполягала на необхідності залучення Міністерства, оскільки саме від результату цього судового процесу залежить питання виплати одноразової грошової допомоги сім’ї загиблого військовослужбовця. Проте суддя відмовила у задоволенні відповідного клопотання, причому зробила це теж протокольною ухвалою, що позбавляло можливості оскаржувати цю ухвалу.

Особливо дивною є позиція судді К.Машкевич з огляду на подальший розвиток подій, коли представники мадам Г. звернулися до Київського апеляційного суду зі скаргою на ухвалу про забезпечення позову шляхом заборони здійснювати виплати, а перше ж питання, яке поставив головуючий суддя апеляційної інстанції, стосувалось саме Міністерства оборони: чи залучено його до участі у справі? Тобто: навіть для апеляційного суду було очевидним, що орган, права та обов’язки якого безпосередньо зачіпаються рішенням, повинен брати участь у процесі. І саме тут виникає цілком логічне запитання: якщо необхідність участі Міністерства була настільки очевидною для суду апеляційної інстанції, то чому цього не побачила суддя Машкевич? Це була її судова помилка чи свідоме небажання допустити до процесу орган, який міг надати суду важливі відомості та документи?

Ба більше, у межах кримінального провадження слідча Обухівської поліції М.С.Козловська звернулася до судді К.Машкевич із запитом про надання можливості ознайомитись з матеріалами цивільної справи, проте їй було відмовлено. Так, можна погодитись, що без ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ суддя К.Машкевич мала право зайняти формальну процесуальну позицію та повідомити, що для отримання матеріалів необхідно діяти згідно закону. Такий підхід можна вважати надмірно формалістичним, однак сам по собі він ще не свідчив би про будь-яку упередженість. Однак дивує інше. Замість того, аби пояснити слідчій необхідність отримання ухвали про тимчасовий доступ, суддя акцентувала увагу на тому, що слідча «не є учасником цивільної справи №752/18154/21». Але слідча й не зверталася до суду як учасник цивільного процесу! Вона діяла як сторона кримінального провадження, яка, відповідно до вимог КПК України, збирає докази щодо можливого вчинення кримінальних правопорушень. Саме тому така відповідь суду є щонайменше дивною, адже фактично змішує норми цивільного та кримінального процесу.

На цьому тлі ще більший подив викликає загальна процесуальна поведінка судді. До матеріалів справи надходили документи про можливу фальсифікацію експертного висновку, повідомлення про відкриті кримінальні провадження, клопотання про визнання висновку недопустимим доказом. Проте під час процесу складалось враження, що для судді всього цього просто не існувало. Замість того, аби з’ясувати обставини, які могли свідчити про використання у процесі підробленого доказу, суд фактично поводив себе так, ніби жодних обґрунтованих сумнівів у достовірності цього висновку не виникало. І подібна поведінка вже не мала вигляду звичайного формалізму, а була схожа на свідоме небажання помічати обставини, які мають істотне значення для вирішення справи.

Варто зазначити, що поведінка мадам Г. після поновлення провадження не змінилася. Як і під час розгляду справи у 2021-2023 роках, вона не брала участі у судових засіданнях, тож і після поновлення провадження до суду не з’являлася. Проте 30 липня 2026 року вона особисто прийшла на засідання разом із матір’ю та сином, що – здивувало. Проте подальший перебіг засідання та поведінка судді мимоволі породили запитання: чи не обіцяно було мадам Г., що саме цього дня, після відмови у всіх клопотаннях від сторони правонаступника та без допиту експерта, суд перейде до розгляду справи по суті та ухвалить рішення на її користь, остаточно нівелювавши результати процесу, який Вадим М. свого часу виграв?

Як зрозуміло з вищесказаного, експерт, якого суд викликав для допиту, до суду не з’явився. Жодних повідомлень про причини неявки експертом надано не було. Здавалося б, саме це мало стати першим питанням для суду, адже ЦПК України передбачає не лише права експерта, а й відповідальність за безпідставну неявку за викликом суду. Проте ані суддя, ані представники відповідача не продемонстрували жодного здивування від неявки експерта, що аж склалось враження, що відсутність на засіданні експерта О.Бернадської нікого з них не застала зненацька.

Ще більш дивною була поведінка судді К.Машкевич. Замість того, аби з’ясувати причини неявки експерта або вирішити питання щодо її повторного виклику разом із матеріалами, необхідними для перевірки спірного висновку, суддя запропонувала перейти до розгляду справи по суті. При тому, що саме експертний висновок є ключовим доказом у справі, а його достовірність поставлена під сумнів численними клопотаннями сторони дружини Вадима М.

Тож, після дивних пропозицій від судді К.Машкевич, у сторони правонаступника виникло обґрунтоване побоювання, що відсутність експерта може бути використана як привід швиденько відмовити у всіх заявлених клопотаннях та без належної перевірки спірного висновку перейти до ухвалення рішення. Саме тому представник правонаступника, а згодом і сама дружина Вадмима М. заявили відвід судді.

Суддя, яка протягом усього розгляду справи неодноразово переривала сторону позивача, обмежувала виступи її представників, а окремі клопотання відхиляла протокольними ухвалами, що не підлягають окремому оскарженню, цього разу проявила несподівану поблажливість до поведінки мадам Г. Під час розгляду клопотання про відвід судді, коли від мадам Г. достатньо було почути лише, чи підтримує вона заявлений відвід чи заперечує проти нього, сама мадам Г. натомість тривалий час розповідала про обставини, які не мали жодного стосунку ні до підстав заявленого відводу, ні до питання самовідводу судді. Попри очевидну невідповідність цих висловлювань предмету розгляду, суддя жодного разу не зупинила її, не повернула обговорення до процесуального питання і не нагадала про межі розгляду заяви про відвід.

Цікавою виявилась й інша обставина: під час однієї з перерв мадам Г. почала заявляти, що її брат працює в Службі безпеки України, а її матір працювала у Міністерстві оборони України, тоді як сама мадам Г. була дружиною співробітника СБУ. Звісно, що самі по собі такі слова ще нічого не доводять. Водночас, зважаючи на характер виявлених у справі обставин та спроби легалізації сумнівних документів через судовий процес, ці заяви не могли не привернути увагу.

Звернув на себе увагу й інший епізод. Матір мадам Г., яка взагалі не є учасницею цієї цивільної справи і якій десь під дев’яносто років, в якийсь момент звернулась до судді на ім’я та по-батькові у доволі невимушеній манері. І стало цікаво: а чи всі, хто буває в судах і при цьому не є учасниками процесу, точно знають ім’я та по-батькові суддів? І хоча подібне начебто не свідчить про існування будь-яких позапроцесуальних відносин, але на фоні всього, що в цьому процесі відбувалось – дуже насторожує.

Окремо хочеться зазначити, що автора цих слів дуже насторожили патякання мадам Г. щодо її зв’язків з СБУ та Міністерством оборони, тож мадам Г. було поставлено питання в лоба: «То, може, саме звідти й ростуть ноги цього схематозу, що розглядається нині в суді?» Відповіді по суті на питання не прозвучало. Натомість пролунала лайка та порція образ.

Засідання від 30 липня 2026 року залишило більше питань, ніж відповідей. Адвокат відповідача поблажливо ставився до емоційних витівок своєї клієнтки, суддя К.Машкевич із незвичною уважністю вислуховувала навіть ті виступи, які жодним чином не стосувалися предмета розгляду, а мати мадам Г., яка взагалі не є учасницею процесу, зверталася до судді на ім’я по-батькові так, ніби давно її знає. Кожен із цих фактів окремо ще не доводить нічого. Але коли вони складаються у дивний пазл з дивними рішеннями окремих посадовців, використанням сумнівних документів та спробами легалізувати все це через суд, виникає закономірне запитання: хто і навіщо наполегливо покриває цю історію? Невже все ж хтось з СБУ?

І на останок: можливо, засідання 30 липня 2026 року відбулось би і за іншим сценарієм, аби на слухання вільним слухачем не завітав представник Уповноваженого з прав людини. Його присутність дозволила побачити не лише сам судовий процес, а й атмосферу, яка панувала навколо нього: поведінку окремих учасників, реакцію суду на відверті конфлікти, погрози, емоційні зриви та інші події, що відбувалися як у залі судового засідання, так і поза ним.

Автор висловлює щиру вдячність Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини за небайдужість та за те, що його представник знайшов можливість бути присутнім на цьому засіданні. У ситуаціях, коли у сторін виникають сумніви щодо неупередженості судового розгляду, сама присутність незалежної державної інституції, покликаної здійснювати парламентський контроль за додержанням прав і свобод людини, є важливою гарантією відкритості процесу.

Окремо хочеться принести вибачення представнику Уповноваженого за те, що йому довелося стати очевидцем абсолютно неприйнятної поведінки мадам Г. Передбачити, що судовий розгляд перетвориться на скандал із погрозами, агресією, спробами фізичного впливу та іншими діями, які більше нагадували вуличний конфлікт, ніж поведінку сторін у суді, - було неможливим.

Проте, саме завдячуючи присутності стороннього незалежного спостерігача, всі ці події вже неможливо буде пояснити «емоціями сторін». Іноді один свідок від державної інституції вартує більше, аніж десятки сторінок процесуальних документів у справі.

Оксана КОТОМКІНА, Конфлікти і закони

Фото згенероване Gemeni