​Чому Вова Z пнеться бути, як вова Пу?

Ситуація у Львові, коли жертву, на яку відверто, ззаду, напав тренер з боксу та єдиноборств Роман Удут, котрий замість воювати на фронті, виявився серед працівників ТЦК-НКВС та замість захищати країну, почав брати участь у порушенні Конституції та закону, чудово знаючи, що при нормальній владі і судах за таке свавілля – дали б пожиттєве та з конфіскацією, а при владі бандитів – норма, та ситуація з Лучановим, котрий, виявляється, давно прослив людиною-садистом і про це дуже добре було відомо Сирському, - констатує, що свавілля і покривательство злочинів йде від Зеленського.

Всі чудово усвідомлюють, що за умов жорсткої вертикалі воєнного стану та концентрації влади в Офісі президента будь-яка системна безкарність силових структур є не випадковістю, а безпосереднім наслідком політичної волі керівництва держави. А так як пересиденту жодна гілка влади не може втовкмачити, що в Україні не монархія і не президентська республіка, то Зеленський поводить себе як цар, і як цар роздає підлеглим власні хотєлки, як розпорядження. І не важливо, що хотєлки шкодять народу і країні. На першому місці стоїть піар на крові українського народу та власні бажання Вови Z, які дивним чином співпадають з бажанням вови Пу – знищення українського народу.

Відсутність негайної реакції на свавілля та злочини представників ТЦК свідчить про те, що влада свідомо використовує подібні методи КДБ-НКВС проти народу та покриває виконавців, перетворюючи правоохоронну, судову та мобілізаційну системи на інструменти залякування власних громадян та придушення будь-якого бунту. Саме тому Вова Z лояльність до себе та створеного ним олігрхічно-бандитсько-диктаторського режиму цінує вище за Конституцію, закони та базові права людини.

Олігархічно-бандитська система, що виплекана ще Кучмою, засвоєна януковичем та зацементована Порошенком, якраз і стала тим живильним середовищем, з якого виріс нинішній режим, в якому Вова Z з усіх сил пнеться наздогнати і скопіювати Вову Пу. Не дивно, що Вова Пу вірив, що українці зустрічатимуть його з квітами, адже він знав, що українська владна система є точною копією російської, що побудована на відкатах, криміналітеті та тіньових схемах. От тільки Вова Пу не розумів, що українці – не росіяни. Українці щиро вірили, що виходили проти цієї системи в 2004 та 2014 роках, оскільки реально хотіли скинути бандитську зграю, що зрослась з поліцією, прокуратурою та судами, але… потрапляли у пастку довіри, коли представники, ті, кому люди довіряли, обіцяючи одне, влаштовували життя ще гіршим, прикриваючись європейськими гаслами.

Тож Вова Z, вкравши булаву на мінімальній явці виборців при відсутності порогу явки, використавши маркетинг з 73%, яких ніколи не було, враз усвідомив, що хоче бути Вовою Пу. А зрозумівши, як легко російський диктатор підім’яв під себе ЗМІ, суди, парламент та силовиків за допомогою фсб, київська влада вирішила піти тим самим шляхом, тим паче, що воєнний стан став ідеальним прикриттям для знищення залишків демократії.

Тож, коли ТЦК перетворюється на НКВС, а садисти у погонах отримують повну згоду з боку Банкової, стає зрозумілим: Вова Z маніакально будує свій власний міні-кремль, де замість закону панує воля «вождя», а замість чекістів - слухняні рєшали та силовики, котрі, заради збереження диктатури (при якій вони годуються) готові розтоптати не тільки Конституцію, а й порушити будь що, аби їм не забороняли красти. А Вова Z, прикриваючись демократичними гаслами, опанував модель управління, в якій реальна влада концентрується лише в одному кабінеті, а державні інститути перетворились на декорації.

Поведінка вищого керівництва на Банковій дедалі виразніше демонструє цікавий парадокс: борючись із російським тоталітаризмом на полі бою, Вова Z постійно копіює стиль управління Вови Пу. Чому? Бо завжди захоплювався диктатором? А, можливо, це - прояв глибокого комплексу меншовартості перед цим диктатором, коли сильна держава асоціюється не з ефективними інститутами, а виключно з одноосібним страхом, примусом та придушенням.

«Ефективні менеджери» Банкової ще з 2019 року почали мавпувати кремлівські методи комунікації з народом: замість свободи слова – закрити ЗМІ, замість поваги до громадянського суспільства, яке у перші дні повномасштабного вторгнення на своїх плечах винесло оборону країни, - обрати мову ультиматумів. Будь-яка спроба вказати на помилки, розкрадання чи правове свавілля каральних органів миттєво таврується як «робота на ворога» або «російське ІПСО». Однак подібне - це точний аналог російського ярлика «іноагент». Офіс президента панічно боїться народу, тому й намагається керувати країною через кулуарні укази, повністю ігноруючи Конституцію та права людини. Замість мотивації та чесного діалогу, режим зробив ставку на залякування, перетворивши людей на рабів, а мобілізацію з почесного обов’язку на інструмент цивільної кастрації та репресій.

Історичний висновок цієї еволюції в диктатуру є невтішним: намагаючись «перепутінити путіна» всередині країни, політичне керівництво України прискореними темпами знищує те, що хоч якось відрізняло українську державу від росії - свободу слова, права людини, повагу до особистості та право на протест.

Якось, десь у 2023 році, один з експертів сказав: не може маленька радянська армія перемогти велику радянську армію. Якщо ж його перефразувати, то не можна перемогти зовнішній тоталітарний концтабір, побудувавши його зменшену, але не менш потворну копію всередині країни. Але вже деякі експерти, хоч обережно, наголошують: дії влади, що штовхають суспільство до внутрішнього вибуху, є прямим підігруванням планам кремля з дестабілізації в середині країни. І не допустити подібне може лише негайне повернення до конституційного поля, проведення реального аудиту 700-тисячного тилового апарату (замість гасел, набрати для «м’яса» ще людей, аби піаритись на крові), ліквідація касти недоторканних серед чиновників, суддів, прокурорів та відновлення парламентаризму. Ці дії здатні врятувати країну від внутрішнього краху.

Український парламент давно втратив конституційну роль вищого законодавчого органу та перетворився на слухняний інструмент для штампування законопроектів, спущених із офісу президента. Законодавча гілка влади, яка за Конституцією мала б балансувати одноосібний вплив Банкової та здійснювати жорсткий парламентський контроль, перетворилась на кишенькових песиків, і замість дискусій, пошуку компромісів та захисту прав громадян, сесійна зала перетворилась на закритий майданчик для голосування за урядові та президентські директиви, які дуже часто суперечать базовим нормам права та не підтримуються суспільством.

Найбільш яскравим проявом нівелювання ролі Парламенту є ставлення монобільшості та ОПи до роботи Тимчасових слідчих комісій (ТСК). Одна комісія довела, що вартість електроенергії - завищена, друга - збирає незаперечні докази системних зловживань, викриває кримінальні схеми, катування у підвалах, мародерство та незаконні утримання громадян у структурах ТЦК, фіксує роздуті тилові штати, де ховаються сотні тисяч «тилових щурів» та екс-правоохоронців із липовими посвідченнями УБД – однак зиску від їхньої діяльності для громадян – нуль. Реакція Вови Z залишається незмінною - повне ігнорування інформації. Офіс президента робить вигляд, що цих розслідувань не існує, блокуючи винесення ключових постанов на голосування або даючи команду «слугам» саботувати процес. А подібне - це копіювання російської держдуми, де будь-яке незалежне розслідування злочинів силовиків та чиновників таврується як зрада чи підрив обороноздатності.

Будь-яка спроба повернути Верховну Раду до правового поля та запропонувати альтернативний, справедливий шлях розвитку держави - жорстко придушується. Виступи депутатів, які вказують на те, що нинішня бусифікація та покриття бандитів у формі (на кшталт Айдамирова чи Удута) ведуть країну до внутрішнього вибуху і підігрують сценарію кремля з дестабілізації, просто не доносяться до громадян через «Марафон».

Парламентська трибуна, яка за часів демократії була головним рупором суспільства, сьогодні цензурується через збереження тотального контролю над медіапростором. Банкова побудувала систему, де народний депутат від опозиції має менше впливу на державні процеси, ніж середньостатистичний Єрмак. Цей параліч законодавчої влади є першим і найголовнішим кроком до побудови тоталітаризму, де воля однієї людини замінює закон, а мільйони громадян залишаються беззахисними перед каральним апаратом держави.

Паралельно з руйнацією залишків парламентаризму, в Україні прискореними темпами будується класична поліцейська держава. Під прикриттям воєнного стану та гасел про національну безпеку, Банкова виростила закриту від закону касту «недоторканних», що складається з працівників ТЦК, спецпідрозділів поліції та прикомандированих до них напівкримінальних елементів. Ця структура отримала негласний карт-бланш на застосування неконтрольованої, дикої сили щодо цивільного населення.

Те, що сьогодні відбувається на вулицях українських міст, уже давно вийшло за межі правового поля, а термін «бусифікація» став синонімом державного бандитизму. Викрадення людей, катування та утримання громадян у підвалах без жодних правових підстав, відверте мародерство й обкрадання затриманих (як це було зафіксовано в Одесі) - усе це системні явища, які замовчуються та покриваються на найвищому рівні. А якщо до вищеперерахованого додати кейси політичних в’язнів, то побачимо, що держава, замість захисту своїх громадян, очолила процес їхнього залякування, поневолення та перетворення на ресурс для збагачення та задоволення садистських нахилів Вови Z.

Сьогодні готовність вищого політичного керівництва вибілювати злочини судової системи та силового апарату заради збереження атмосфери страху в суспільстві вже межує з відвертим цинізмом.

Насправді, дедалі частіше люди починають повставати проти свавілля ТЦК та поліції, які демонструють суспільству, що ці органи існують не для наведення ладу, а для свідомого звірства сформованого злочинного угрупування, що очолюване Банковою. Особливо громадян дратує вибірковий підхід до формування мобілізаційного резерву: допоки ТЦК-НКВС виловлює непідготовлених цивільних громадян на зупинках та вулицях, влада ретельно та безкомпромісно бронює весь свій репресивний апарат.

Згідно з урядовими рішеннями, автоматичне бронювання отримують 90% особового складу Національної поліції, прокурори, чиновники всіх рівнів, судді та сотні тисяч «тилових щурів», які штучно роздули штати оборонних відомств. Більше того, понад 140 тисяч молодих та працездатних військових пенсіонерів віком 45–50 років спокійно відпочивають у тилу, а з мільйонної чисельності мобілізованих на передовій воює заледве третина. Ці цифри оголюють страшну правду: влада тримає в тилу величезну, добре вгодовану, озброєну армію силовиків не для того, аби захищати фронт від російських окупантів. Вони потрібні режиму Вови Z з однією єдиною метою - захищати Банкову від внутрішніх реальних, а не зрежисованих картонних протестів. Подібне, це теж дзеркальне копіювання путінської росгвардії та ОМОНу, коли влада панічно боїться своїх громадян і створює внутрішню армію карателів.

Копіювання кремлівської моделі управління державою не обмежується лише політичними репресіями та знищенням парламентаризму. Демократії та свободи слова. Найбільш цинічні процеси відбуваються у фінансово-економічній сфері. Допоки громадяни, волонтери та залишки легального бізнесу виснажуються непомірними податками, зборами та постійним тиском під гаслом «все для фронту», в країні під прямим патронатом Банкової сформувався новий олігархічний клан. Це - «мобілізаційний бізнес» «Династія», що збудований на крові, страху та мародерстві, який за своєю суттю є дзеркальним відображенням путінського кооперативу «Озеро».

Фінансові потоки в державі пройшли радикальну централізацію та перерозподіл. Головними бенефіціарами воєнної економіки стали не бойові бригади, які досі змушені збирати на дрони та автівки через волонтерські банки, а тилові функціонери. Мільярдні корупційні капітали, вимиті з кишень українців, конвертуються в елітну нерухомість за кордоном. Символом цього мародерства стала розкішна іспанська вілла в Марбельї за 4 мільйони євро, придбана родиною колишнього одеського військкома Євгена Борисова. Але Борисов - лише верхівка айсберга, яку змушені були здати через надто гучний розголос. На середньому та вищому рівнях система продовжує генерувати нових мільйонерів, які поєднують накопичення мільйонних хабарів із відвертим очікуванням «руського міра».

Особливу тривогу викликає те, хто саме стає новою опорою режиму Вови Z. Як і в росії, де криміналітет та найнижчі верстви силовиків через війну отримали соціальні ліфти та капітали, в Україні посади в ТЦК та мобілізаційних структурах перетворилися на найприбутковіший бізнес. Торгівля «білими квитками», організація схем нелегального виїзду за кордон, продаж фіктивних довідок ВЛК та «липових» посвідчень УБД для колишніх міціянтів - усе це поставлено на промисловий конвеєр. А наближені до Вови Z - гребуть гроші на закупівлях.

Тож про які вибори може йти мова, якщо Вова Z, який брехав, що йде на один термін, а вже є пересидентом і не бажає відпускати владу, бажаючи сидіти як путін 20 років? Навіть тупий Вова Z усвідомлює, що якщо вибори не сфальсифікувати і не вкрасти, то треба без виборів, оскільки влада йому потрібна не для абстрактної ідеології, а для збереження контролю над розподілом залишків ресурсів, бюджету та закордонної допомоги, що дозволяє утримувати лояльність еліт і силовиків. А війна і воєнний стан стали ідеальним інструментом для усунення будь-яких потенційних конкурентів - від популярних військових командирів до регіональних лідерів, яких за допомогою ТЦК або кримінальних справ просто прибирають з політичної шахівниці під приводом захисту «національної безпеки».


Оксана КОТОМКІНА, Конфлікти і закони

Фото згенероване Gemeni