​Суддя Машкевич та принцип змагальності: питання про залучення Міністерства оборони виникло навіть у апеляції

Замість реальних прав, дотримання закону та здорового глузду, влада запропонувала українцям Конституцію на паузі та бюрократичний канібалізм - ритуали під ширмою патріотичного карго-культу, що злизаний з партійно-господарського активу СРСР… І от в цьому кримінально-корупційному трикутнику вона і функціонує, тримаючи українців за ідіотів та займаючись схематозом, роблячи гроші на крові та в реалії повністю ігноруючи повагу до честі та гідності військових. І, що гучніші слова у виступах влади, то легше за ними ховати системну корупцію, зневагу до військових та їхніх родин та демонструвати, що коли йдеться про великі гроші, які можна викачати з бюджету, честь та гідність військових можуть йти лісом, бо 15 мільйонів самі себе не поділять.

Найогидніше, що в цих схемах на крові зав’язані вітчизняні суди. У їхню «реформу» зразка 2016 року вгатили стільки мільйонів, що сьогодні вони працюють як ідеально закритий кооператив. Вони миттєво забувають про Верховенство права і починають демонструвати дивовижну вибірковість в інтересах однієї зі сторін, що викликає обґрунтовані сумніви у неупередженості суду та свідчить про штучне звуження прав іншого учасника процесу. У такі моменти деякі судді «забувають», що цивільний процес побудований на принципі змагальності. Але коли аргументи однієї сторони безпідставно і без аргументації обривають фразою: «суд не знаходить підстав», то це вже не змагання правових позицій, а результат, відомий лише одному з учасників процесу.

Проте, почнемо з самого початку.

У березні 2025 року у коридорі Голосіївського районного суду міста Києва стояла жінка. Її обличчя здавалось скляним, і лише очі видавали тривогу та виснаження. Було видко, що вона трималась з останніх сил, які ще залишилися. І мимоволі ставало зрозумілим: ночами вона плаче, а вдень ховає свій біль за маскою спокою.

До суду її привела проблема, якої, здавалося б, не повинно було існувати. Ще у 2023 році її чоловік виграв судову справу про виключення відомостей про нього як батька дитини з актового запису про народження. Суд двічі призначав ДНК-експертизу, однак особа (назвем її мадам Г.), яка наполягала на батьківстві, на експертизу дитину так і не привела. ЇЇ було належним чином повідомлено про судові засідання та проведення експертиз, але вона - ухилялася від участі у процесі. У результаті суд ухвалив рішення на користь позивача. Після програшу суду ця мадам Г. навіть відшкодувала судовий збір. Для будь-якої людини, що отримала рішення суду та побачила оплату іншою стороною судового збору, подібне означало б одне: справа завершена.

Так думав і чоловік, що подав до суду позов. Так думала і його дружина. Як і більшість громадян, вони були переконані, що якщо суд виніс рішення, то воно підлягає виконанню і що судове рішення має силу закону, а держава забезпечує його виконання. Але в Україні іноді виявляється, що рішення суду може існувати лише на папері. Так виявилось і в цій справі.

Третьою особою у справі по виключенню, як батька дитини, з актового запису про народження був Голосіївський відділ ДРАЦС міста Києва, який і мав виконати рішення суду та внести зміни до актового запису про народження. Проте… цього зроблено не було. Рішення залишилося невиконаним, а запис про батьківство продовжував існувати так, ніби судового рішення ніколи не існувало.

Минув майже рік. І враз розпочинаються події, які важко пояснити здоровим глуздом. Суддя Голосіївського районного суду м. Києва Катерина Машкевич, яка раніше винесла рішення на користь позивача, скасовує власне заочне рішення. Підставою скасування, незважаючи на всі пропущені строки, назвала неподання відзиву на позов відповідачкою, якого, як і наразі видко з матеріалів справи, навіть після відновлення слухань, у самих матеріалах так і не з’явилось.

Що дивно, так це той факт, що суддя, будучи обізнаною, що позивач воює в ЗСУ, на засіданні, де розглядалося питання про скасування рішення від 2023 року, з невідомих причин не підключила представника позивача через систему відеоконференцзв’язку. За логікою та принципами змагальності процесу, суд мав би забезпечити участь обох сторін або відкласти розгляд справи. Однак цього не сталося і вже 10 грудня 2024 року рішення, яким чоловіка було виключено з батьківства, скасовується. А через десять днів… він поклав голову у Курській області.

Після загибелі чоловіка дружина дізнається, що судовий процес поновлено і призначено новий розгляд справи про батьківство, і вона, ставлячи за ціль відстояти честь та гідність загиблого чоловіка, подає заяву про вступ у справу як правонаступник загиблого чоловіка. І от 18 березня 2025 року вона в Голосіївському суді м. Києва намагається пояснити суду, що її заява зареєстрована, що вона має законний інтерес у справі і що саме вона, як правонаступник свого чоловіка, захищатиме його інтереси. Але у відповідь у кабінеті судді Машкевич вона почула: «Не ходіть сюди. Вам тут нічого не світить».

Саме з цього моменту починається детективна історія не лише про дивакуватий судовий процес з оригінальною поведінкою суду, а й про боротьбу за право бути почутим у суді та за право вимагати від держави дотримання нею ж прийнятих законів.

Отримавши статус правонаступниці свого покійного чоловіка, Вадима М., заявниця виявила факти свідомого обмеження її процесуальних прав ще за його життя. Так, 16 грудня 2024 року (через шість днів після скасування заочного рішення та за чотири дні до загибелі чоловіка) вона, діючи на підставі належним чином оформленої довіреності від його імені, звернулася до суду із заявою про ознайомлення з матеріалами справи. Суд безпідставно відмовив у задоволенні цієї заяви, мотивуючи це тим, що справа перебуває у «розшитому» стані, що є грубим порушенням права на доступ до правосуддя. Водночас саме після цього в електронному суді з’являються повістки про виклик сторін на наступне судове засідання, призначене на березень 2025 року. Однак 20 грудня 2024 року Вадим М. загинув під час виконання військового обов’язку.

Здавалося б, після його смерті у сторони, яка наполягала на батьківстві, з’явилась можливість поставити крапку у спорі та ініціювати всі необхідні дії для остаточного підтвердження родинного зв’язку. Адже саме питання біологічного походження дитини і було предметом багаторічного спору. Проте, замість активних дій щодо встановлення істини та проведенні незалежної експертизи ДНК дитини, починають відбуватися події зовсім іншого характеру.

Вже 24 грудня 2024 року адвокат сторони, яка наполягала на батьківстві, звертається до представника Вадима М. щодо отримання інформації про поховання загиблого військовослужбовця. При цьому так і незрозуміло: а хто ж повідомив іншу сторону про загибель Вадима М.? Дружина і родина загиблого з іншою стороною жодних стосунків не підтримувала. Цікавлячись похороном, інша сторона зовсім не переймалась питанням проведення генетичного дослідження, або хоча б забезпечення збереження біологічних зразків. І, дійсно, навіщо?

А вже 31 грудня 2024 року до Обухівського РТЦК та СП надходить адвокатський запит представника мадам Г., а 9 січня 2025 року посадова особа Обухівського РТЦК та СП направляє лист, яким запрошує мадам Г., як законного представника її сина, для оформлення документів, належних членам сім’ї загиблого військовослужбовця. І це за умови, що, окрім ухвали про скасування рішення суду, не існувало жодного судового рішення, яке б встановлювало батьківство. Навпаки, тривав судовий процес, предметом якого якраз і було з’ясування питання, чи є цей хлопець сином Вадима М. Тим не менш, посадових осіб ТЦК це - не зупинило. Вони почали робити вигляд, що не в курсі, що крапку у подібних питаннях ставить лише рішення суду, а не ухвала про скасування рішення. Бо ухвала хоч і скасовує рішення, але сама по собі не встановлює нових юридичних фактів і не підтверджує правоту жодної зі сторін спору. Вона лише повертає справу до стану, коли спір знову підлягає розгляду судом. Іншими словами: після скасування рішення питання залишається відкритим, а не вирішеним на користь тієї чи іншої сторони.

Проте, як видко з цієї історії, що представники мадам Г. та окремі посадові особи Департаменту Міністерства Оборони та ТЦК раптом вирішили трактувати ухвалу про скасування рішення саме як остаточну крапку в процесі, хоча жодного нового рішення суду, яке б встановило батьківство, не існувало, а питання походження дитини і наразі залишається предметом судового спору. Однак подібна поведінка представників мадам Г. та посадових осіб підняла дуже цікаве питання: хто і на якій підставі вирішив, що ухвала про скасування рішення автоматично перетворюється на доказ батьківства, якщо закон такого наслідку не передбачає?

А далі ситуація розвивається як в детективі. Двадцять п’ятого лютого 2025 року вдова загиблого звертається до нотаріуса для оформлення спадкових прав і дізнається, що… спадкова справа вже відкрита на підставі нотаріально посвідченої заяви ще 08 лютого 2025 року від особи, що ще не визнана судом сином.

І ось тут потрібно зробити ремарку, котра пояснює багато чого в цій детективній історії. Як зазначалось вище, подібне сталось лише тому, що Голосіївський відділ ДРАЦ м. Києва не вніс жодних змін в актовий запис, а сам актовий запис, в якому Вадим М. враз став батьком дитини, яку ніколи не визнавав, з’явився під час суду у 2023 році на підставі… звірки ДПС, яка послалась лише на заяву матері цієї дитини, оскільки сам чоловік ніколи не писав заяв про визнання свого батьківства. Однак невиконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року Голосіївським відділом ДРАЦС призвело до юридичної казуїстики: попри наявність судового рішення, відомості про Вадима М., як батька, залишались в державних реєстрах і, саме завдячуючи цьому та використовуючи документи, що були видані на ім’я удови, але які були передані представниками ТЦК СП Обухівського району іншій стороні, у мадам Г. і з’явилась можливість оформлювати документи, пов’язані зі спадкуванням та соціальними виплатами.

Як ми вже зазначали, удові вдалось вступити у цю справу правонаступником свого чоловіка. Проте, замість розгляду справи по суті, суд залучає її як правонаступника та одночасно зупиняє провадження. Особливий інтерес викликає підстава для такого зупинення. Як виявилось, причиною зупинення справи стало клопотання, що було подано представником мадам Г. менш ніж за годину до початку засідання. А до клопотання додавались документи, з яких випливало, що вже в січні 2025 року державні органи взаємодіяли з мадам Г. як із законним представником особи, яку вони, попри рішення суду, вважали дитиною загиблого військовослужбовця. Звісно, що вдова загиблого подала скаргу на зупинення провадження до апеляційного суду, однак цю скаргу було залишено без задоволення.

Поки справа залишалася зупиненою, відбувались баталії між вдовою та структурами ТЦК СП, Департаментом міністерства Оборони та Міністерством Юстиції. Дійшло до того, що вдова почала вимагати, аби було призупинено розподіл виплат всім сторонам (і їй безпосередньо) до повного встановлення обставин у цій справі. Але на всі свої звернення вона отримувала не лише канцелярські відписки, а ще й відверту неправду, коли Департамент повідомляв, що виплати псевдосину не відбуваються, а вже згодом, в Апеляційному суді м. Києва, представник мадам Г., адвокат Скрибка І.Ю., заявив, що всі виплати таки проходили. А от розгляд справи у Голосіївському суді м. Києва було поновлено якраз після… початку виплат. Так співпало?

Відновлення розгляду справи одразу продемонструвало дивну ситуацію в суді. Попри те, що сторона правонаступника заявила низку законних клопотань - від залучення третіх сторін в особі Міноборони до витребування доказів, процес почав гальмуватись. Особливо вражала та й вражає позиція Київського відділення інституту Бокаріуса. Установа, котра повинна була до суду надати разом з висновком матеріали експертизи згідно з законом, вперто, як партизан на допиті, відмовляється їх показувати. Логіки у приховуванні документів немає, тому від керівництва цієї установи в хід ідуть абсурдні аргументи відмови: то неіснуюча ухвала суду, то трактування офіційних обставин справи як таємних персональних даних.

А от суд в особі судді Машкевич, судячи з усього, повністю вирішив поділити позицію сторони мадам Г., і лише адвокат мадам Г. не погоджувався з клопотанням, одразу ж їх відхиляла. А відхилення оформлювала протокольними ухвалами. Ну, щоб їх не можна було оскаржити. Однак показовим є не сам факт відмови, а спосіб, в який вона здійснювалася: відмовляючи, суд не постановляв окремих мотивованих ухвал. Натомість виносилися так звані протокольні ухвали, зміст яких фактично зводився до однієї фрази: «суд не знаходить підстав для задоволення клопотання». Саме так були відхилені клопотання про залучення до справи Міністерства оборони, про витребування доказів та низка інших процесуальних заяв, що подавались адвокатами позивача Сергієм Стельниковичом та Андрієм Коломійцем. Жодних пояснень щодо того, які доводи сторони перевірялися, чому вони відхилялися та які норми права стали підставою для такого рішення - так і незрозуміло. Особливо потішило, що суддя Машкевич погодилась викликати експерта з Київського відділення інституту Бокаріуса для допиту, але… без залучення документів. Тобто, експерт має прийти до суду пояснювати свій висновок, однак стороні позивача відмовляють у можливості отримати та дослідити ті матеріали, на підставі яких цей висновок був складений. Виходить досить дивна процесуальна конструкція: питання до експерта ставити можна, а перевірити документи, які підтверджують або спростовують його відповіді, - ні.

Ще цікавішою стає ця ситуація з огляду на те, що саме відсутність первинних матеріалів дослідження і стала однією з головних причин виникнення сумнівів у висновку. Якщо сторона просить надати електроферограми, первинні дані дослідження, документи щодо відбору та руху зразків, журнали реєстрації, акти прийому-передачі та інші матеріали, які дозволяють перевірити достовірність експертного дослідження, а суд відмовляє у їх витребуванні, то виникає логічне питання: яким чином тоді перевіряти правильність висновку? Адже судовий допит експерта не є вірою на слово. Його мета - перевірка висновку шляхом зіставлення пояснень експерта з матеріалами, на яких цей висновок ґрунтується. Інакше судовий процес перетворюється на ситуацію, коли експерт розповідає про документи, яких ніхто, крім нього самого, не бачить, а суд пропонує сторонам просто повірити на слово експерту, що все було зроблено правильно.

Така процесуальна логіка є особливо дивною у справі, де від результату експертизи залежать не лише питання батьківства, а й спадкові права, статус члена сім’ї загиблого військовослужбовця та багатомільйонні виплати з державного бюджету. У подібних справах суд зазвичай прагне максимально усунути будь-які сумніви. Однак в цій детективній історії складається враження, що сумніви, навпаки, намагаються залишити недослідженими.

Щоправда, певні позитивні моменти суддя Машкевич зробила: винесла ухвалу про призупинення виплат сину мадам Г.: 5 лютого 2026 року представником позивача адвокатом Сергієм Стельниковичом було подано заяву про забезпечення позову, на що представником заявника, адвокатом Скрибкою І.Ю. подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду. І от саме під час слухань в апеляційному суді від головуючого судді Соколової В.В. і прозвучало запитання: чи залучено до справи Міністерство оборони? Виникає цілком закономірне питання: якщо необхідність участі Міністерства оборони є настільки очевидною для апеляційного суду, що це питання виникає одним із перших під час розгляду справи, то чому суд першої інстанції відмовився залучати орган, права та обов’язки якого можуть безпосередньо вважатися результатом розгляду справи? Правда, цікаво, коли суддя Машкевич відмовляє в залученні і відмову оформлює протокольною ухвалою, а в апеляційному суді головуючий, керуючись здоровим глуздом, якраз і цікавиться, чи залучено міністерство? То з чим стикаємось у Голосіївському районному суді Києва? З непрофесіоналізмом, чи чимось іншим? Таким чином склалась парадоксальна ситуація: судовий спір щодо батьківства досі не завершений, питання походження дитини продовжує розглядатися в суді, а кошти, право на які безпосередньо залежить від результатів цього спору, вже виплачувались.

Цікавим є і ще один момент. Під час судового засідання в Апеляційному суді міста Києва Скрибка І. Ю., вводячи колегію в оману, спробував переконати її, що суд першої інстанції вже перейшов до розгляду справи по суті. Ця інформація була одразу спростована дружиною Вадима М., котра наголосила на наявності нерозглянутого клопотання про призначення комісійної експертизи. Необхідність нового дослідження виникла через велику кількість виявлених порушень у висновку і, зокрема, через очевидну розбіжність між ДНК-профілем чоловіка (зразки якого збереглися вдома) та даними, покладеними в основу висновку Київського відділення інституту Бокаріуса. Після наведення цих незаперечних заперечень Скрибка був вимушений визнати реальний процесуальний стан справи та зізнатись, що розгляд по суті не розпочався, а суд наразі лише викликав експерта для надання пояснень.

Загалом головуючий суддя Вікторія Соколова під час розгляду справи у Апеляційному суді Києва ставила цілком логічні і правильні питання, однак, судячи з виразу обличчя представника мадам Г., він на такі питання - не очікував.

Проте окремої уваги читача заслуговують і події навколо ухвали про скасування заочного рішення від 2023 року. За наявною інформацією, представники мадам Г. двічі зверталися до Апеляційного суду м. Києва щодо отримання належним чином завіреної копії цієї ухвали Голосіївського районного суду м. Києва. Першого разу їм було відмовлено, проте вже через день їхнє прохання було задоволене. Звісно, питань по завіренню ухвал суду першої інстанції не виникало б (хоча апеляційний суд не нотаріальна контора), якби не одне «АЛЕ»: виявилось, що коли Апеляційний суд Києва за другим зверненням представників мадам Г. таки провів завірення ухвали 24 червня 2025 року, а видав її на руки представнику 25 червня 2025 року, тим не менш, ця завірена апеляційним судом ухвала перемістилась в часі і випливла в Обухівському РТЦК та СП 24 червня. Тобто - у день завірення. Пояснення того, яким чином документ опинився в іншій установі ще до його фактичного отримання стороною, Апеляційним судом м. Києва так і не було надано.

Не менш дивними у цій детективній історії є й інші епізоди. Так, після першого засідання суду в Голосіївському суді м. Києва адвокат Скрибка ще близько сорока хвилин лишався в приміщенні суду. Аналогічна затримка відбулась і в приміщенні Апеляційного суду м. Києва. А коли після другого судового засідання в Голосіївському суді м. Києва стало відомо, де знаходяться зразки матеріалу загиблого, перше, що зробив представник мадам Г., вийшовши з кабінету судді - зателефонував у присутності іншої сторони комусь і повідомив місце знаходження матеріалу. І навряд чи той, кому він телефонував, то була його клієнтка… І мимоволі постають питання: кому саме повідомлялася інформація? З ким погоджувалися подальші дії? Хто приймав рішення про наступні процесуальні кроки? Чому після первинної відмови у видачі завіреної ухвали рішення апеляційного суду змінилося вже наступного дня? Ці питання залишаються без відповідей. Проте саме з таких, на перший погляд дрібних деталей, і складається загальна картина процесу, в якому дивних збігів виявилось аж занадто багато.

Можливо, усі ці події мають прості та логічні пояснення. Але саме для цього й існує принцип відкритості правосуддя, аби суспільство не здогадувалося, а знало відповіді на питання, які закономірно виникають після ознайомлення з матеріалами справи. Але коли після засідання адвокат поспішає комусь доповісти результати безпосередньо з коридору суду, а навколо справи виникають нюанси, які складно пояснити звичайною процесуальною логікою, мимоволі виникає багато запитань, на які дуже хотілось би отримати відповіді.

Але відповідей немає. Голосіївський суд м. Києва не дуже хоче допомагати в їхньому пошуку. Одні клопотання представників позивача відхиляються без мотивування, інші - залишаються без належної процесуальної оцінки, а питання, що стосуються встановлення істини у цій справі, залишаються відкритими. І що більше знайомишся з матеріалами цього процесу, то все менше він нагадує пошук правди і все більше бажання узаконення схематозу.

Конфлікти і закони

Фото згенероване Gemeni