​Портников та демократія: від інтелектуала до адвоката системи

Дивні нині часи в Україні. Незважаючи на наявність соціальних мереж і здавалось би великої кількості месенджерів, ситуація з комунікацією - дивна, оскільки більшість представників влади, провладних блогерів та так званих лідерів думок, що доносять до суспільства інформацію від влади або таку, щоб владу виправдати, проводять лише монологи. У громадськості немає зворотнього зв’язку до цих осіб, оскільки останні вважають, що плебс слухати недоречно. І якраз позиція Віталія Портникова наразі це дуже гарно демонструє, бо і він, як влада і більшість йому подібних, вирішив видати монолог, без права іншої сторони на власну думку.

Можна по-різному ставитися до Полякової, та й взагалі не сприймати її творчість чи публічний образ. Однак, коли Портников звинувачує її у підігруванні для підготовки політичного проєкту, натякаючи на реванш проросійської партії регіонів, це як мінімум, викликає подив, а як максимум - видало ницість та маніпуляції, адже Віталій не може не знати, що офіс ОП - якраз і є вихідцями з тієї самої партії регіонів, а чинна монобільшість і чиновницький апарат - «другий ешелон» тієї ж партії. І кому-кому, а Портникову добре відомо, що «сірий кардинал» Єрмак працював офіційним помічником нардепа від ПР Ельбруса Тадеєва - проросійського лобіста та спортсмена, тісно пов’язаного з бандою Савлохова, а душитель української економіки Гетманцев - помічником офіційно визнаного агента фсб - Сівковича.

Загалом, звертатись до пана Портникова за діалогом - недоречно. Він достатньо розумна людина, аби усвідомлювати: існують червоні лінії, які не варто перетинати. Однак, судячи з усього, йому таки довелося зробити вибір між: лишитись обличчям демократії, чи стати ланцюговим собакою тоталітарного режиму. І Портников, судячи з усього, обрав друге, оскільки робити вигляд, що він не в курсі про катування у ТЦК, про закритий кордон та випадки, коли, як у Радянському Союзі, стріляють у спину з боку України при спробі перетнути кордон, а також не знає, як позеленіла проросійська партія регіонів, що засіла в ОП, свідомо пішла на зрив мобілізації та застосовує методи, які давно працюють в росії, це - непрофесійно, а тому - точно не про Віталія.

Хоча подібна поведінка таки перекликається з його попередніми гучними тезами щодо «феодалів та кріпосних», в яких він висловлював думку, що демократія - це не тоді, коли під час захисту країни може загинути 24-річний Хадар Кама (Hadar Kama), правнук колишнього прем’єр-міністра країни - Голди Меїр, а коли перефарбована радянська партноменклатура та її діти є недоторканною псевдоелітою, що покликана керувати, постійно проголошуючи старе комсомольське: не той народ нам дістався. Судячи з усього, і для Портникова, як і системи нинішніх можновладців, котрі в 2022 році здали 20% країни, сам факт того, що у 2022 році виявилось багато тих, хто свідомо і добровільно пішов на захист країни, - стало не лише несподіванкою, а й справжнім шоком, оскільки вони не розраховували на існування громадянського суспільства, що об’єднається в ТРо і почне давати відсіч агресору без вказівок згори. Для політиків і спікерів, що звикли мислити категоріями номенклатурного контролю, керованої маси та «політичних домовленостей», мільйони людей, що добровільно взяли до рук зброю - стали неконтрольованими і небезпечними. І ось це - справді налякало як Татарова і Єрмака, так і агента КДБ Білорусі та брата співробітника фсб - Подоляка і кремлівського курсантика Сирського.

Тож, коли влада усвідомила, що громадяни здатні на суб’єктність, вона і впровадила ТЦК в його нинішньому вигляді НКВС, аби відбити бажання у населення йти на фронт. І тоді ж почали згортати права громадян та будувати репресивну диктатуру. І якщо Портников робить вигляд, що не помічає цього, то це свідчить про дуже глибоку трансформацію його власних поглядів та орієнтирів. Хоча, можливо, ніякої трансформації і не відбулось, адже специфіка навчання на журфаці МДУ на початку 90-х минулого століття та подальший доступ до перших осіб КДБ і СРСР завжди вимагали від інтелектуала точного балансування. Як пише Google, Портников стверджував, що статус незалежного журналіста дозволяв йому спілкуватися з очільниками КДБ (зокрема, Миколою Голушком) з позиції збору інформації. Нє, ну а як інакше?

Загалом, ще минулий скандал з заявами Портникова, що в демократичній державі за країну повинна гинути «проста людина», а залучення еліти є «поверненням до феодалізму», змусило зробити цікавий висновок, що просунутий демократ дуже легко може спотворити базові засади рівності, якось забувши, що демократія базується на рівноправності обов’язків та цінності життя кожного, тоді як поділ суспільства на «масу для захисту» та «захищену еліту» відтворює якраз кастовий, автократичний лад, як в росії. Ба більше, Портников точно знає, що концепція «маленької людини» як гвинтика системи якраз і є імперсько-радянським шаблоном, що століттями культивувався від російської класичної літератури до тоталітарної номенклатури СРСР. Тож використання такої логіки для виправдання виняткового стану можновладців чи тилової інтелігенції (яка насправді є хамовитою та перефарбованою партійною номенклатурою СРСР, або її нащадками) свідчить якраз про застосування тоталітарних шаблонів, засвоєних ще за радянських часів. Найоригінальніше ж в нинішній ситуації, що Полякова, яка викликала гнів Портникова, то - аналог російської Боні, котра випадково сказала щось правдиве, те, що думала і відчувала, і, загалом, - сама злякалась, бо ніколи не збиралась виступати проти влади, котра розкрадає державу і робить гроші на смертях українців. Але навіть заяви від особи дуже далекої від політики спрацювали як віжка під хвіст Зеленському, що він аж витягнув важковика Порникова.

На жаль, наразі виходить, що відмовившись від ролі критичного спостерігача на користь обслуговування владної кон’юнктури, Портников, знаючи, що в країні немає інституту репутації, вирішив і своєю крутити, як циган сонцем. Але, як не крути, попри бездоганну українську мову та продержавницькі гасла, внутрішня логіка міркувань Портникова залишилась ментально прив’язаною до радянсько-російської політичної традиції, де інтереси державного апарату поставлено вище за демократичні права громадян. Тож, апелюючи до досвіду західних демократій, він свідомо ігнорує головний фундамент цих демократій - справедливість суспільного договору та підзвітність влади. Однак не думається, що він не розуміє, що, намагаючись захистити Україну від російської навали пропонуванням будувати її за внутрішніми лекалами тієї самої росії, в якій немає особистості, а державна машина керує життям людини, то - нонсенс. І здається, він теж в курсі, що перемога над драконом через перетворення на самого дракона позбавляє будь-яку боротьбу ціннісного сенсу, а з часом можна стати і латиніною…

Оксана КОТОМКІНА, Конфлікти і закони

Фото згенероване Gemeni