​ЗеМіндіч, або Як відрізати голову, що згнила?

Третю добу громадяни обговорюють скандал дотичності влади до шалених розкрадань в «Енергоатомі», наче до того не було скандалів по яйцях за 17 гривень за штуку, по бракованих мінах та бронежилетах, по дронах та іншим напрямкам.

При Зеленському кожного тижня відбувається скандал: або розкрадання, або викриття схеми, або відбілювання якогось покидька. І все це - на фоні здавання територій ворогу, через керування кремлівського курсантика, котрий виконає будь-який наказ будь-якого проросійського агента лише тому, що той (без освіти і розуму) захопив владу.

Саме через те, що при владі внутрішній ворог, і з’являються усілякі записи, яких ми за ці роки чули багато, але від наявності яких – нічого не змінювалось, а фігуранти на записах і далі продовжували схематозити та відмивати бюджетні кошти, не турбуючись про власну безпеку. Ба більше, кожного, хто засвітився в розкраданні, або в скандалі, українські депутати проводжали з посади оплесками. Що ж поробиш - це герої часів Зеленського.

Будь-які записи (хоч Мельниченка, хоч WikiLeaks, хоч нинішні плівки Деркача, або записи Медведчука), це - не про корупцію, а про існування системи, що керує країною. І такі записи демонструють не те, що декларується у публічному просторі, а те, як реально працює система влади, кому вона підзвітна та хто з ким насправді домовляється.

І коли подібні записи оприлюднюються, стає очевидним , що ніякої реальної влади у народу давно нема. Є влада у бандитів, які узурпували її заради власного збагачення, є політична змова, тимчасові союзи, вигідні одній або кільком групам, але немає інтересу держави і народу. І кожен, хто дотичний до цих груп, діє не з позиції закону та державницьких інтересів, а з позиції власного збагачення та передачі відсотків на гору. Якщо взяти записи, що свого часу оприлюднювалися (і НАБУшні, і ті, що «зливалися» з адміністрацій, і навіть приватні телефонні розмови між топами), всі вони мають те, що їх поріднює: абсолютна відсутність державного мислення між співрозмовниками. Люди, які говорять про мільярди, посади та вплив, мислять лише категоріями «кому занести», «кого прикрити», «з ким домовитись», і ніколи не переймаються питанням: «що корисного зробити для країни». Однак найцікавіше те, що наявність усіляких записів свідчить… про тотальну недовіру між елітами. Коли всі всіх пишуть, фіксують, тримають «на гачку», це означає, що ніхто нікого не поважає і ніхто не грає за спільними правилами, оскільки ніхто нікому не довіряє. А коли записи викладає НАБУ (чи інші силові органи), це означає, що ці структури використовують зацікавлені групи у політичних і бізнес-ігрищах лише для тиску на опонента.

Однак і для громади поява таких записів має певний зиск: їхня публікація демонструє суспільству озвірілість реальних обличь, які на публіку, частіш за все, виходили у масках. А так як громадяни не можуть впливати на призначення, які робить президент, на призначення уряду (дякуючи реформам Порошенка), вони, принаймні, можуть прозріти від ненависті до державництва тих, кого привів Зеленський та від їхньої зверхності і ненависті до України та українського до народу.

І громадяни прозрівають, дізнаючись, хто насправді керує процесами, а хто лише маскується. Коли компромат виходить у публічний простір, перестає працювати фасад «чесності» і стає відомо, як працюють маріонеткові призначенці, котрих називають міністрами.

А ще в цих «міндичгейтах» наразі чітко промалювались ознаки внутрішнього ворога - людей, що діють на шкоду країні зсередини, для яких війна лише фон для бізнесу та особистого збагачення. Тож ЗеМіндіч це не просто скандал, а діагноз мафіозній клоаці, що захопила владу в Україні.

Проте перекладати всю відповідальність на Зеленського, який зі своєю мафіозною клоакою розкрадає країну – не варто. Те, що наразі відбувається, це – наслідок. І це наслідок 144-х реформ Порошенка, котрий протягнув і корпоратизацію, і наглядові ради.

Судячи з усього, Порошенко будував систему, розраховуючи на другий президентський термін. Проте він не дооцінив помсти народу, який його Лєра обікрала, вкравши кошти в валюті не лише у підприємців, а ще й власні накопичення громадян на пенсії. А тому, до другого туру прийшли ті, в чиїх кишенях понишпорила Лєра, котра потім втекла до Лондона. І саме ці 43% протестного електорату зламали схемку, яку для Порошенка малювали його політологи, коли стверджували, що громадяни проголосують не за клоуна, а за гетьмана. Звісно, якби ЦВК працювало, дотримуючись закону, а-ні Зеленського, а-ні партії слуг ніколи б в країні і не з’явилось, а якби існував поріг явки, то і вибори були б визнані недійсними. Але зелений чорт вистрибнув з табакерки і почав користуватись «реформами», які Порошенко та олігархат робили під себе.

І корпоратизація державних підприємств, і створення так званих «технократичних урядів» та наглядових рад були частиною одного стратегічного задуму: створити керовану, але формально «незалежну» модель держави, в якій контроль відбувається через інституційні конструкції, а не через прямі накази. Саме корпоратизація та наглядові ради надавали можливість залишати вплив на підприємства не уряду і державників, а того ж офісу президента. Ідея з техноурядом стала другою частиною вибудованої схеми після корпоратизації: уряд, в якому міністри - випадкові пройдисвіти без політичної ваги, котрі не здатні кинути виклик президенту чи його офісу (бо ніхто і з вулиці), дуже Порошенка влаштовувало, котрий сам хотів усім керувати. Подібний формат створював ілюзію балансу, але концентрував контроль на Банковій. І уряд Гройсмана - шикарно працював на президента, однак після втрати президентства Порошенком виявилось, що наслідками цієї афери зовсім не проти скористатись і другий ешелон проросійської партії регіонів на чолі з Зеленським. І що Зеленський почав робити? Правильно, використовувати напрацьоване до нього, але вже для власного збагачення себе і свого оточення. Щоправда, не забуваючи про Ахметова та підспівуючи Пінчуку.

І почались скандали по тендерах та щодо великого крадівництва. Але до сьогодні влада відмежовувала Зеленського від корупційної ренти, яку, як відомо, ще з часів Кучми запровадили занесенням кешу на гору. Аж тут - Міндіч, опубліковані записи і виявлена відверта зневага людей Зеленського до українського народу з повною байдужістю до війни, загиблих, забезпечення фронту та захисту енергооб’єктів.

Фактично, як наразі вже зрозуміло кожному, Зеленський віддав країну на розграбунок своїм друзям: Єрмаку та Міндічу, поки сам записував відосики. Однак питання: а хто ж той фігурант, який отримував гроші у москві? Про це нині – мовчать.

Однак найогиднішим є той факт, що попри масштабність і очевидність зафіксованої схеми, жоден фігурант не затриманий. А влада говорить лише про відсторонення від посад деяких технократів. Відповідальності же за масштабні розграбунки і відверте пограбування – не передбачається.

І на останок: жодна людина, без благословення з Банкової, не може прийти і вимагати відкатів. Завжди є той, хто має вплив і хто виступає «ініціатором», даючи негласну команду тим, хто реально контролює процедури: керівникам держкомпаній, членам тендерних комісій та наглядовим радам. І наразі вже відкрито стало відомо те, що багатьом було зрозуміло і раніше: позеленівша проросійська партія регіонів, прикриваючись вишиванками та красивими і правильними гаслами, допомагала і допомагає зовнішньому ворогу в знищенні державності, енергетики та інших сегментів національної безпеки країни, не забуваючи при цьому особисто наживатись.

Тож не дивно, що народ жадає крові не лише технократів, які є нічим іншим, як ляльками в руках тих, хто обкрадає країну, лишаючи собі доларів трошки з барського столу внутрішнього ворога, а й організатора схем обкрадання країни.

Оксана КОТОМКІНА, Конфлікти і закони

Фото i-ua.tv