Політика

Після того, як окупанти знищили Трипільську ТЕС, постало питання: а як так сталось, що енергооб’єкти на другий рік повномасштабного вторгнення виявились повністю незахищеними? А тут ще й з'ясувалось, що певні гроші виділялись, однак… були освоєні наємами-курбаковими, а укриттів ніхто будувати і не збирався.

Отже, міністр оборони США Ллойд Остін слідом за речниками Білого дому (адмірал Кірбі) та Держдепу (Мюллер) деякий час тому висловився проти українських атак на російську нафтопереробку. Сказав, що «ці атаки можуть мати ефект доміно для глобальної енергетичної ситуації». Мовляв, «для України корисніше йти по тактичних і оперативних цілях, які можуть одночасно вплинути на поточну боротьбу». Про абсурдність подібних тверджень вже сказано багато, як і про нікчемність такого американського підходу взагалі. Але не поспішайте кидати камінням в Остіна…

Політична криза в Україні на тлі війни проявила повну імпотентність та некваліфікованість і байдужість українських депутатів ВР, одні з яких виявились колаборантами, інші - некомпетентними заробітчанами. Коріння цієї політичної кризи - глибоке, бо ті, хто в Україні тридцять років при владі, робили все від себе залежне, щоб їх не відривали від політичного корита, а саму політику перетворили на бізнес, де особисте збагачення залежить від лобіювання інтересів третіх осіб.

Почну з історичного екскурсу. За часів Леоніда Кучми виникла не тільки загальновідома багатовекторність. Яка була реалізована таким чином, що голова РНБОУ Володимир Горбулін відповідав за взаємодію з США, а його впливовий заступник Олександр Разумков — за взаємодію з рф. І це дозволяло Україні успішно лавірувати між Штатами і росією.

Сегодня «идеологически» всякие там демократии являются теоретической константой, то есть «так должно быть, и никаких гвоздей». Но в то же время мы наглядно наблюдаем, что в плоскости практической все происходит несколько иначе. Этот разрыв между теорией и практикой не просто ломает мозг, он приносит и прочие последствия, чисто практические.