Політика

Америка кидається в крайнощі - від старого і невпорядкованого президента США Трампа до молодого і безладного нового мера Нью-Йорка. Президент Трамп позиціонує себе як християнський націоналіст, патріот і консерватор (МАГА), любитель Ізраїлю. Губернатор Мамдані позиціонує себе як ісламський соціаліст і нещирий джихадист. Трампа і Мамдані об'єднує жахливий популізм і цинічне використання тієї обставини, що Америка перебуває в катастрофічній політичній кризі, якої не було вже сто років з часів Великої американської депресії.

Європа все більше стає статистом у грі Трампа і Сі. Тверда і відверта позиція канцлера Мерца стає каменем спотикання у відносинах з Китаєм, хоча Фрідріх Мерц чи не єдиний з Європейських лідерів, хто наважується називати речі своїми іменами і щодо відносин Німеччини з Китаєм, і щодо війни росії проти України.

Дивно якось виходить: люди, котрі постійно говорять про декомунізацію, насправді будують у країні щось гірше за комунізм, при якому держава хоч контролювала людей і вважала їх власністю держави, але принаймні забезпечувала базовий соціальний пакет: роботу, житло, медицину, освіту. У сучасній Україні, котра наче демократична, зберегли каральні та контрольні механізми СРСР, але повністю зруйнували соціальні гарантії. Нинішні комуністо-комсомольце-бандити, що захопили в Україні владу, забрали у громадянина свободу й одночасно не надали нічого. Бо навіть при рабстві раба забезпечували їжею. В Україні ж сформований з комуністів, бандитів, комсомольців та силовиків прошарок вважають українців ресурсом, котрий треба «общипувати» та заганяти до концтабору.

Інтерв’ю Кирила Буданова, яке вийшло у помітному італійському виданні «IL Foglio» - гарний приклад стратегічної комунікації українського розвідника. Текст інтерв’ю - виважений дипломатичний та інформаційний крок, спрямований на зміцнення позицій України в Європі, де зараз вирішується багато ключових питань нашої підтримки.

Не просто уявляю, а можу в деталях, в конкретних виразах описати те, як будуть згадувати світові лідери Д. Трампа після того, як він завершить своє незабутнє президентство.

Головним лейтмотивом у спогадах буде не протиприродна складність взаємодії з ним, бо він пам’ятає виключно те, що хоче, а не те, що обіцяв вчора, і, тим більше, що насправді треба робити.