Політика

Посилання на першу і третю частини - тут Скажу крамольну річ: ми самі розширили лінію фронту своїми походами в Бєлгородську область, Курською операцією, деякими ефектними і ефективними, зухвалими атаками.Курська операція. Здавалося, замисел був чудовий - вдарити там, де ворог не очікує, швидко отримати медійну перемогу, болюче дати путіну по носу і змусити противника перекинути сили з Донбасу. Але не врахували масштаб території і складність операції - зробили ту саму помилку, яку зробили росіяни на початку війни: ну, зайшли, «навели шороху», щось там окупували, а іти далі немає сил. І тримати довго не має сенсу.

Дивні нині часи в Україні. Незважаючи на наявність соціальних мереж і здавалось би великої кількості месенджерів, ситуація з комунікацією - дивна, оскільки більшість представників влади, провладних блогерів та так званих лідерів думок, що доносять до суспільства інформацію від влади або таку, щоб владу виправдати, проводять лише монологи. У громадськості немає зворотнього зв’язку до цих осіб, оскільки останні вважають, що плебс слухати недоречно. І якраз позиція Віталія Портникова наразі це дуже гарно демонструє, бо і він, як влада і більшість йому подібних, вирішив видати монолог, без права іншої сторони на власну думку.

Коли Бенямін Нетаньягу та Дональд Трамп зустрілися в Овальному кабінеті два тижні тому, президент запитав ізраїльського прем'єр-міністра, як у нього справи в опитуваннях напередодні виборів 27 жовтня.Нетаньягу зробив паузу. Тоді один із його радників втрутився: «Пане президенте, він перемагає», - за словами американського чиновника, обізнаного з перебігом розмови, повідомляє Axios.

Згідно з опитуванням КМІС, більше 80% українців вірять, що Україна переможе у війні з росією, і тільки 3% вважають, що переможе росія. Чудово! Але черг в військкомати (ТЦК) немає.Припустимо навпаки - черги є, військо повністю укомплектоване, є навіть постійний резерв для планових ротацій і демобілізації тих, кому за пʼятдесят, і хто воював більше трьох років. Що тоді?.. Ми виграємо війну?..

Зараз Україна перебуває між двома екзистенціалами — «катастрофою країни» (але не української влади) та «нормалізацією війни» як для влади, так і для населення. У результаті українці розриваються між двома крайнощами — «все терпимо» або «все пропало».