Політика

В умовах війни Україна опинилася в ситуації, коли державні інструменти комунікацій самою владою використовуються з усе більшою інтенсивністю, але лише для того, аби залякати українців, змусити їх погодитись на капітуляцію перед ворогом, а також донести до громадян, що влада Зеленського, розкрадаючи країну, є для українців - найкращою.

Завершивши свій довгий тур багатьма містами Канади й США, хочу поділитися кількома принагідними думками й спостереженнями про сприйняття української тематики у Північній Америці. Без претензій на істину в останній інстанції, це просто мої щоденникові записи.

На сьогодні в Україні немає найбільш обговорюваної теми, ніж корупція під час війни. Виявилось, що для певного прошарку населення, яке вирішило, що воно - еліта, бо утримується за бюджетний кошт (гроші платників податків) і посідає певні посади, що дозволяють керувати, або бути в апараті примусу: СБУ, прокуратури, ДБР, САП, НАБУ, податкова, митниця, керівні посади у МВС та дотичних, на кшталт МСЕК, - війни немає. Вони живуть в іншій паралельній реальності, де воюють та платять податки ті, кого вони вважають смердами, або рабами, а «елітні» - крадуть і керують, вирішуючи долі інших.

Аналізувати сильні і слабкі сторони «Плану перемоги», який представив президент В. Зеленський, абсолютно безглуздо. Так само, як шукати філософський камінь чи винаходити вічний двигун. Тому що цей «План» вочевидь не створювався для реалізації. Саме тому в нього свідомо закладені пункти, які не можуть бути реалізовані у найближчі 10-15 років.

Більше місяця минуло з моменту звільнення Володимира Кудрицького з посади голови «Укренерго», але його вплив нікуди не подівся. Хотів написати сморід, але втримався. Ось свіжий приклад, як особисті амбіції колишнього високопосадовця та фінансові інтереси його, так би мовити, іміджмейкерів, реально загрожують нашій енергетичній безпеці.