Політика

Из президентской администрации постоянно доноситься вой относительно того, что выборов в стране – не будет, а власть – сильна, как никогда. То, что власти в стране нет, что вовсю гуляет криминал, а страной заправляют воры, усевшиеся на потоки, ни для кого не секрет. И как бы часто в телевизоре со своими поздравлениями не появлялись Гройсман и Порошенко, со стороны это выглядит, как если бы к народу смерть являлась, типа: здравствуйте, поздравляю.

Порошенко и вся разношерстная депутатско-министерская компания, сплотившаяся вокруг идеи удержания власти любой ценой, исчерпали все возможные аргументы, позволяющие объяснить народу, почему надо терпеть их дальше. Рассказы о том, что они еще не завершили 60 реформ, помпезно объявленных Петром Порошенко в сентябре 2014-го, ничего, кроме возгласов «Слава Богу!», не вызывают.

Оскільки про це масово говорять в українських ЗМІ, варто зазначити, що в мейнстрімі американських політичних дебатів практично відсутня думка «раз росіяни втручалися – значить, Трамп обраний незаконно».

Навіть Х.Клінтон, яка фактично стала основною жертвою російської спецоперації, повідомила, що разом з чоловіком прийме запрошення на церемонію інаугурації Трампа.

Загалом вже можна було б усім зрозуміти, що від війни ми не відкупимось. Потрібно або прямо пропонувати капітулювати, або шукати спосіб її виграти. Звичайно, будь-який спосіб виграти війну з росією, як на мене, не може починатися інакше, як із замороження конфлікту на Донбасі (надання ОРДЛО статусу аналогічного Криму, розбудова оборони, поступова деескалація).

О том, что путин – террорист № 1, нынче известно всему миру. И даже европейские политики, заигрывающие с ним за российский кэш, понемногу дают задних: все же от чумного нужно держаться подальше. Мало ли чего.