Дмитро Ярош: Про те, що було і що робити далі

Цей текст адміністрація Facebook видалила зі сторінки Дмитра Яроша, а саму сторінку заблокувала на добу. Доводиться перепостити, написала на своїй сторінці в Фейсбук відома українська журналістка Олена Білозерська.

За останні тижні, у важких боях під Савур-могилою, Амвросіївкою, Старобешевим, проклятим Іловайськом, ми втратили близько 30 побратимів з «Правого сектора», які були прикомандировані до добровольчих батальйонів «Дніпро», «Донбас», 40-го БТО.

Основна причина великих втрат - несподіване для військового керівництва держави відкрите вторгнення росіян і їхні удари в тил нашим військам, які вже додушували сепаратистів.

Є й інші причини об'єктивного і суб'єктивного характеру:

- низький морально-психологічний рівень, відсутність бойового духу та дисципліни серед призваних на службу у деяких частинах ЗСУ;

- некомпетентність деяких генералів, які проводять операції. На жаль, багато хто з них підпорядковується політичним рішенням кабінетних теоретиків, а не віддає накази, виходячи з реальної ситуації на фронті;

- незадовільне матеріально-технічне забезпечення фронтових підрозділів. Велику частину бронетехніки ми втрачаємо не тому, що її кидають екіпажі, а тому, що вона зламана - не їде або не стріляє. І найголовніше: якби не волонтери, то Армія не мала б можливості вести бойові дії взагалі;

- недостатнє озброєння не тільки добровольчих формувань, але й частин ЗСУ;

- панічний страх у високих київських кабінетах перед добровольчим рухом, бажання його максимально формалізувати, підпорядкувати, підкупити, дискредитувати тощо. Не розуміють тилові пацюки, що сучасні добровольці - це продовження Козаччини, Гайдамаччини, Армії УНР, УПА. А може, якраз і розуміють?.. Тому й виникає маса проблем з добровольчими формуваннями.

В одному пості перерахувати всі проблеми важко та й не варто. А ось на питання «Що робити далі?» відповім:

- по-перше, всі, хто вірує, помоліться за душі полеглих Героїв, ми завжди будемо пам'ятати їх і ставити у приклад нашим дітям та внукам, тепер вони будуть допомагати нам воювати з Небес;

- по-друге, не панікуйте. Ситуація у зоні бойових дій справді складна, але не безнадійна. Фронт необхідно вирівняти і стабілізувати, перейшовши до активної оборони на зручних для цього рубежах. Знаю, що у військових колах це вже обговорюється;

- по-третє, не можна розхитувати ситуацію в державі. Чистити владні кабінети, проводячи люстраційні процеси, треба, зносити існуючу владу - під час війни, доки вона не піде на відверту зраду, ні в якому разі не можна. Бо Путін прийде до Києва.

- по-четверте, без введення воєнного стану в державі неможливо виграти війну! Домовитись з ворогом, здавши національні інтереси - можна. Виграти свою Вітчизняну, національно-визвольну війну без повноцінної мобілізації всіх ресурсів українського народу - ні! Занадто сильний і підступний у нас ворог...

І наостанок. Під Іловайськом ми понесли страшні втрати. Це трагедія. Але там були тільки деякі підрозділи добровольчих формувань. Батальйони «Донбас», «Дніпро» та інші - живі та готові далі боронити свій Народ.

5-ий Окремий батальйон Корпусу «ПС» тримає оборону у зоні своєї відповідальності. Хлопці вже добре навчилися воювати і постійні боєзіткнення додають гарту і досвіду.

Ми активно формуємо 9-ий Окремий батальйон ДУК «ПС», хоча зброї у нас як завжди бракує (на 120 бійців - 30 автоматів, 2 кулемети, 2 гранатомети). Але нічого - добудемо в бою, якщо владоможці й далі не будуть звертати на нас увагу.

Розвідувальні та диверсійні групи Корпусу активно діють на окупованих територіях, формуючи новітній партизанський рух, та наносять ворогу дошкульні удари.

Тобто, Добровольчий український корпус воює, формує нові підрозділи, готується до тривалої та важкої війни. Ми переконані, що переможемо! Ми знаємо, що з нами Бог! Тоді хто ж проти нас?!

P.S. Коли під Іловайськом тільки починало затягуватися кільце, я звертався через заступника командира ДУК до генерала Хомчака з пропозицією підготувати штурмову групу зі складу 5-го батальйону «ПС» і деблокувати побратимів, котрі потрапили в оточення. Для цього нам тоді було потрібно півсотні автоматів, декілька кулеметів та гранатометів. Чомусь ця пропозиція не знайшла відгуку.

Пізніше наші малі групи намагалися увійти в кільце, щоб передати боєприпаси хлопцям, але наривалися на щільний вогонь і кожного разу змушені були відходити...

Ось так є на цій війні.